Понад 30 років Яків Коршок працює у сфері туризму. Цьому виду спорту навчає і дітей. Для цього веде гурток туризму на базі Вільногірського ліцею №4. Щодня у тренера займаються діти віком від 8 до 18 років. У спортивній залі є стіна для скелелазіння та все необхідне спорядження для безпечного підйому вгору. 

Про своє життя Яків Коршок розповів журналістам Вільногірськ IN.UA.

Туризм — частина життя

Яків Коршок вчить не лише долати туристичні маршрути, але й дисципліні, відповідальності та командній співпраці. Спорт прищеплює як своїм учням, так і своїй родині. Донька чоловіка, Світлана Бебешко, наразі розвиває туристичний напрямок у Запоріжжі.

«Моє побажання дітям: бути слухняними для батьків та здоровими для себе. У навчанні та спорті – наполегливості, натхнення та величезної віри в себе», — каже Коршок.

У Якова Коршока безліч здобутків та нагород. Ще у 1980 році чоловік став майстром спорту з греко-римської боротьби Вільногірська.

У 1995 році, за розвиток дитячого спортивного туризму у Дніпропетровській області, його нагородили туристичною поїздкою до Англії.

У 2008 році Яків отримав нагрудний знак «Василя Сухомлинського», це відзнака МОН за особистий внесок у розвиток дитячого спортивного туризму.

А 12 років тому Коршок став майстром спорту по спортивному туризму України.

Секція зі скелелазіння

На секцію до тренера ходять школярі з усього Вільногірська. На початку заняття повторюють техніку безпеки, одягають знаряддя та підкорюють висоту у шість метрів. Вчитель з учнями займається й пішохідними походами, раніше з дітьми підкорювали Кримські гори та Карпати, розповідає Яків Коршок.

В походи ходила й колежанка Оксана Глокк.

«В одну фразу всіх вражень не вкласти. Походи, природа, дружнє спілкування, нові враження, а іноді надважкі моменти. Та коли наступає вечір в горах, все змінюється. Тепле полум’я, відчуття родинного затишку доповнюється мелодією струн та чарівним голосом Якова. Вся група туристів підспівує в унісон неймовірній людині, якій здається підвладно все. З ним точно можна піднятися на будь-яку з вершин», — каже Оксана.

Сам спортсмен побував на Кольському півострові у горах Хібіни, на Камчатці, Байкалі, піщаній пустелі Каракуми та Полярному Уралі.

До повномасштабного вторгнення рф в Україну Яків з учнями регулярно брали участь у змаганнях. Здобули призові місця, зокрема, у:

• чемпіонаті України з гірського та пішохідного туризму, доросла вікова група;
• першість області серед школярів з пішохідного і гірського туризму;
• першість України з альпінізму;
• Всеукраїнському кубку «Хортиця» з гірського туризму;
• Верхньодніпровських змаганнях зі спортивного туризму «Висота – 2023».

Читайте також:

• Не тільки на Водохреща: занурення у крижану воду стало частиною життя вільногірця
• Як інженерка стала йогинею: Марина Стрєляна вчить асанам

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

Нещодавно 16-річна Мирослава Кирилюк стала переможницею Чемпіонату Дніпропетровської області з боксу серед молоді та жінок. У ваговій категорії до 63 кг вона отримала звання «Кращий боксер». Як їй вдалося досягти успіху — читайте далі на Вільногірськ IN.UA.

Початок спортивної кар’єри

Журналістка Вільногірськ IN.UA Катерина Тесленко поспілкувалася зі спортсменкою. Дівчина розповіла, що почала займатися боксом у 14 років, і це сталося досить випадково. Вона побачила сині «боксерки» в інтернеті, які їй дуже сподобалися. 

Виявилося, що саме в такому взутті займаються боксом, і це стало першим поштовхом для того, щоб вона вирішила спробувати свої сили в цьому виді спорту. Крім того, її мама, Наталія Кирилюк, яка в молодості також займалася боксом, надихнула доньку та підтримала її рішення.

“В нашій родині цей вид спорту дуже люблять і поважають. І я знаю, що це таке, адже сама займалася аматорським боксом», — поділилася мати спортсменки, Наталія Кирилюк.

Наталія розповідає, що спочатку Мирослава потрапила в дитячу групу, але була старшою за інших учасників, розповідає мама. Її тренер, Сергій Муранов, довго не хотів переводити її до дорослої групи, оскільки брав тільки хлопців. Однак він побачив потенціал юної спортсменки та вирішив перевести її до старших боксерів.

З того часу Мирослава тренується кожного дня, окрім вихідних, і займається двічі на день: рано вранці та після школи. Такий графік дозволяє їй підтримувати форму і готуватися до змагань.

«Найголовніше, що я навчилася у боксі — це терпіння. Тренер спочатку не пускав мене на змагання, хоча я дуже хотіла цього вже на першому тижні тренувань. Але я зрозуміла, що потрібно більше тренуватися, щоб отримати шанс, — розповіла Мирослава.

Окрім боксу, Мирослава також встигає вчитися в школі.

«Взагалі, все можна поєднувати. Найчастіше мене затримує тривога, коли нас виводять зі школи до сховища. Тоді я запізнююся на тренування», — розповіла Мирослава.

Мати Мирослави відзначає, що, характер, вольові якості та спритність ідеально підходять для цього виду спорту.

«Перед кожним боєм я відчуваю сильний мандраж. Проте, як тільки ступаю на ринг, стаю спокійною. Я знаю, що до цього готувалася і маю виконати свою задачу», — зазначила Мирослава.

Найбільша перемога Мирослави

Найбільший момент гордості для Мирослави — це останні змагання, де вона стала чемпіонкою області. Це її найбільша перемога.

«Це була найкраща моя перемога, адже я зробила все дуже швидко, навіть не спітніла. Хоча, звісно, я хвилювалася. Але коли підняли мою руку, я зрозуміла, що це було саме так, як мало бути. Неймовірні відчуття!» — поділилася спортсменка.

Мати підтримує доньку перед кожним боєм, допомагає їй морально і забезпечує правильне харчування для підтримки форми. Однак вона не дивиться трансляції змагань, а чекає, коли донька сама зателефонує і розповість, як все пройшло.

«Я намагаюся відволікатися, поки чекаю на дзвінок від Мирослави, щоб дізнатися, як пройшов бій», — поділилася Наталія Кирилюк.

Мирослава надихається історією іншої боксерки з Дніпропетровщини — Анастасії Таран, котра була визнана найкращою чемпіонкою Європи серед юнаків та дівчат 13-14 років. На чемпіонаті Європи-2022 з боксу серед юніорів, що проходить в італійському Монтезільвано, українка Анастасія Таран здобула золоту медаль. Мирослава мріє одного разу зустрітися з нею на рингу.

«Я слідкую за кожним її боєм, вивчаю техніку. Дуже хочу з нею побоксувати, але через різні вагові категорії це неможливо. Але я сподіваюся, що матиму можливість зустрітися з нею на чемпіонаті України в грудні», — з надією говорить Мирослава.

У майбутньому Мирослава планує взяти перерву в боксі, але обіцяє повернутися і продовжити завойовувати перемоги. Її головна мета — стати олімпійською чемпіонкою та чемпіонкою світу. 

«Якщо я буду працювати та правильно мислити, я знаю, що досягну своїх мрій», — сказала Мирослава.

Читайте також:

• Як війна змінила життя вільногірського музиканта: історія митця
• Мотанки від серця: історія Світлани, яка наповнює життя кольорами

Таміла Антонова, мешканка Вільногірська, вже кілька років активно займається сортуванням сміття. Вона розповіла, що стало поштовхом для такого звичаю і чому вважає це важливим для майбутніх поколінь.

Більше на Вільногірськ.IN.UA

Ідея сортувати сміття: мотивація та початок

Таміла почала сортувати сміття близько 8-10 років тому. Спочатку вона збирала макулатуру та пластикові пляшки, а з часом зʼявилася ідея відносити компост на дачу.

“Мене надихнула цитата Святослава Вакарчука: «Дивіться на Україну як не на землю своїх батьків, а як на землю своїх дітей». Ця думка глибоко зачепила мене і стала тією мотивацією, яка допомогла зрозуміти, що я маю залишити своїм дітям чисту землю. Це мене підштовхнуло почати”, — згадує Таміла.

Складнощі на початку

Таміла зазначає, що спочатку було важко організувати процес сортування. Вона ділиться, що важливо було переконати домашніх підтримати таку ініціативу.

“Починалося все складно, бо навіть пояснити родині, чому балкон зайнятий не корисними речами, а сміттям — було непросто. Спочатку чоловік не дуже зрозумів, але з часом вдалося його переконати”, — розповідає Таміла.

Сортування сміття як звичка

Таміла говорить, що сортування сміття стало для неї такою ж звичкою, як і будь-яка інша побутова справа. Вона не витрачає багато часу на цей процес, адже робить це автоматично.

«Наприклад, коли варю борщ: очищую картоплю, моркву, цибулю, буряк, і замість того, щоб викинути ці відходи в загальне сміттєве відро, я складаю їх окремо. Потім відношу компост на дачу», — пояснює жінка.

Сортування у Вільногірську: реалії та можливості

У Вільногірську є пункт прийому вторсировини, який розташований біля автостоянки на вулиці Центральній. Там приймають макулатуру, скляні пляшки, металеві банки, а пластикові пляшки можна викидати в спеціальні сіткові контейнери, які є в кожному дворі. Однак, на думку Таміли, важливим елементом для більш ефективного сортування залишаються тетрапаки — наразі їх не приймають.

“Можливості для сортування сміття є, але на жаль, не всі готові цим скористатися. Мотивація, на мою думку, має бути не тільки у вигляді зручних умов, а й в усвідомленні, яку планету ми залишимо своїм дітям”, — впевнена Таміла.

Рекомендації для тих, хто хоче почати сортувати сміття

Таміла планує й надалі залучати інших людей до сортування, адже це не так складно, як здається на перший погляд. Для початку вона радить кожному почати з сортування хоча б одного виду сміття.

“Мене досі дивує, коли виносять у сміттєву машину картон або пластикові пляшки, це виглядає дуже нелогічно. Це проста справа, яка має стати звичкою”, — ділиться жінка.