Сьогодні, 6 серпня, християни святкують одне з найважливіших літніх свят — Яблучний Спас, або Преображення Господнє. У Вільногірську з цієї нагоди в місцевому храмі пройшла святкова служба, під час якої віряни освячували яблука, груші, виноград та інші фрукти нового врожаю. Люди також молилися за мир в Україні та добробут рідних.

Саме свято Яблучного Спасу тісно пов’язане з народними традиціями: вважається, що від цього дня “осінь зустрічається з літом”, і погода починає змінюватися. За прикметами, якщо день ясний і сонячний — осінь буде теплою та щедрою, а якщо похмурий — варто чекати дощів. Також цього дня заведено ділитися освяченими яблуками з нужденними та поминати родичів.

Детальніше про те, як пройшла святкова служба у Вільногірську до Яблучного Спасу — у фоторепортажі Вільногірськ IN.UA.

Яблучний Спас у Вільногірську: фоторепортаж

Журналісти редакції Вільногірськ IN.UA завітали до храму на честь Святої Трійці при Православній церкві України, аби побачити, як у місті відзначили Яблучний Спас. У святковій службі взяли участь мешканці різного віку, люди прийшли до церкви з кошиками фруктів для освячення.

“Ми з вами говоримо про одне і те ж саме, завжди на це свято. Але я сьогодні хочу, я іншу тематику таку вибрав. Я хочу, щоб ми сьогодні говорили не більше про Бога, а про Петра. Тому що, саме Петро сьогодні нам дав значення цього свята. От він знає, він виділив його. Що сказав Петро Іванові? Петро сказав: “Добре нам тут”. Це головні слова. Це ознака сьогоднішнього свята“, — проговорив священнослужитель під час проповіді

Приміта. Святий Петро — один із дванадцяти апостолів Ісуса Христа, якого вважають одним із найвідданіших учнів і першим Папою Римським у християнській традиції. Його ім’я до навернення було Симон, а Ісус дав йому ім’я Петро, що означає “камінь”, бо на ньому обіцяв збудувати свою Церкву. Петро у контексті Яблучного Спасу — свідок Преображення Господнього, один із трьох найближчих учнів Ісуса, який особисто бачив славу Христа на горі Фавор

Читайте також:

• Спасівський тиждень розпочинається, як вільногірці готуються до свята
• Спека до +32: що чекати від погоди у Вільногірську з 4 по 10 серпня

80-річна пані Віра плете сітки з перших днів повномасштабного вторгнення. Її знайома Валентина ріже тканину на смужки, з яких потім ці сітки створюють. А Світлана — готує свічки та складає власні авторські збори чаю. Всі працюють у волонтерському центрі Вільногірська. Робота тут кипить — кожен робить те, що може.

У центрі плетуть маскувальні сітки, шиють ноші, ріжуть тканину, сортують речі та навіть готують трав’яні чаї для фронту. Усе — руками звичайних людей, які не можуть і не хочуть стояти осторонь.

Редакція Вільногірськ IN.UA побувала у волонтерському центрі Вільногірська та побачила, як він працює зсередини. 

Волонтерський центр у Вільногірську: як все влаштовано

Вся робота центру відбувається у приміщенні колишнього дитячого відділення лікарні. Тут осередок для волонтерів працює вже понад три роки, й все довколо кипить життям. У широкому коридорі встановлені конструкції для плетіння маскувальних сіток — поруч розставлені коробки з уже підготовленою тканиною. В одній із кімнат стоять швейні машинки — тут шиють ноші для евакуації поранених. В іншій сушаться зібрані трави, з яких згодом готують чаї. Є й окрема кімната, де зберігаються вже готові сітки, ноші та інші волонтерські вироби. У ще одному приміщенні — мішки із сосновими шишками та матеріалами для виготовлення окопних свічок.

Ініціаторка та координаторка центру — волонтерка Світлана Мількевич. Вона не лише організовує роботу волонтерів, а й особисто займається приготуванням чаїв для військових. Щоранку влітку о п’ятій годині вона та Марина Трофіменко вирушають збирати лікарські трави неподалік від міста, потім висушують їх і складають власні авторські збори. Ці чаї допомагають підтримувати імунітет, боротися з кашлем, заспокоюють або, навпаки, додають енергії — залежно від складу. До сумішей входять м’ята, меліса, ромашка, шавлія, деревій, звіробій, листя суниці, а також сезонні польові трави, які Світлана ретельно добирає, враховуючи потреби фронту.

У координації та роботі центру Світлані активно допомагають Марина Трофіменко та В’ячеслав Докторов. Ці люди працюють не покладаючи рук: допомагають зі зборами коштів, організовують та координують діяльність центру. В’ячеслав разом зі Світланою часто вирушають на передову до наших військових, підтримуючи їх безпосередньо там.

Окремо в центрі облаштована кімната, де стоять дві швейні машинки, на яких з перших днів війни працюють Ольга Петрівна Жупаненко та Наталія Попович. Вони шиють м’які ноші, чохли для Starlink, чохли на кулемети і все, що потрібно для фронту, а також виготовляють державні стяги для заміни на могилах полеглих захисників. Волонтерський центр закриває цю потребу вже четвертий рік поспіль.

Від авторських чаїв та стягів переходимо до сіток, їх тут плетуть постійно. Журналістка Вільногірськ IN.UA теж спробувала долучитися до плетіння маскувальної сітки і переконалася: це зовсім не легка справа. Вона уважно слухала, як їй пояснювали техніку, але повторити вдалося не з першої спроби — складність полягала в тому, що часом пропускала певні клітинки або збивалася з траєкторії плетіння.

Щоб сітка вийшла міцною, якісною й справді маскувальною, потрібно опанувати техніку: як правильно продівати стрічки, якою траєкторією плести, як закріплювати кінці. І хоч, на перший погляд, усе здається простим, з першої спроби нічого ідеального не виходить.

Але волонтерки терпляче пояснюють, підтримують і заспокоюють. І з часом, коли вже з’являється відчуття ритму, все починає вдаватися. Головне — не боятись і докласти зусиль.

“Ми всі колись починали з нуля. Головне — бажання. Усе інше прийде”, — посміхається одна з майстринь. 

Алла Анатоліївна працює у центрі з 2022 року. Каже, що одна сітка може плестись кілька годин або й кілька днів — залежно від кількості людей.

“Це не просто сітка — це броня. Під нею ховаються наші хлопці. А ми — ховаємо у сітку свою турботу і любов”, — каже вона.

Найстаршій волонтерці — майже 80

Більшість постійних відвідувачів центру — люди старшого віку. За словами волонтерів, молодь, на жаль, рідко долучається.
Одна з найвідданіших волонтерок — Віра Іванівна, якій у цьому році виповниться 80 років. Вона плете сітки з перших днів повномасштабного вторгнення.

“Я тут із самого початку війни. Як тільки здоров’я дозволяє — одразу йду в центр. Бо якщо не ми, то хто?”,— каже пані Віра.

Волонтерка розповідає, що вперше почала допомагати ще у 2015 році, а нові техніки плетіння освоїла вже в останні роки.
Взимку Віра Іванівна ще в’яже теплі шкарпетки для наших військових.

Кожен робить те, що вміє

У коридорі, де встановлені конструкції для плетіння сіток, у закутку біля вікна розміщені коробки з рулонами тканин. 

У центрі кожна людина знаходить свою роль. Валентина Павлівна, наприклад, не плете сітки, але від самого початку війни ріже тканину — це кропітка, але необхідна підготовча робота. Валентина Павлівна відрізає з них потрібної довжини полоски, а потім ножицями прорізає їх за спеціальною технікою, готуючи стрічки для плетіння.

“Я тут із березня 2022-го. Ми перепробували багато технік, але найкраща — це “ялинка”. Сітка тоді не блищить і пухка”, — пояснює жінка.

Вона каже, що коли працює, то їй не так тривожно, бо ця робота лікує. 

Велика подяка тим, хто допомагає 

Усі волонтери з великою вдячністю згадують жінок, які не завжди присутні в центрі, але щодня допомагають на відстані — вдома.

Зокрема, родина Зварич — Іванна Володимирівна та Альбіна Іванівна — забирають тканину додому, ріжуть її на стрічки та приносять уже підготовлений матеріал для плетіння.

“Без них — як без рук. Завдяки їхній допомозі ми не витрачаємо час у центрі на підготовку, а можемо одразу сідати за роботу”, — кажуть волонтерки.

Також волонтери з теплотою говорять про Надію Опозну, переселенку з Сіверськодонецька, яка, попри власні труднощі, активно допомагає в центрі.

 Вранішнє серце центру — Людмила Рапина. Вона не тільки відкриває роботу вранці, а ще й турбується про кожного в центрі.

Ще одна невтомна помічниця — Наталія Філоненко. Вона приходить у центр рано-вранці й не лише ріже тканину, а й плете сітки.

У центрі з вдячністю згадують ще одного помічника — Івана, переселенця з Бахмута. Саме він придумав технологію для плетіння сіток, якою тепер користуються всі волонтери. Нова технологія пришвидшила процес.

Невід’ємною частиною команди є родина Крот. Раїса Крот — одна з перших волонтерок, яка плете сітки з початку вторгнення. Її син Дмитро — незамінний помічник: на власному виробництві він ріже великі рулони тканини на зручні шайби, що значно полегшує роботу. Дмитро також разом зі Світланою та В’ячеславом регулярно їздить на фронт — відвозить передачі, вивозить автівки, бере участь у важливих логістичних місіях.

Ще одна активна родина — Махайдерови. Світлана ріже тканину та плете сітки, а її чоловік Олександр — митець і “майстер на всі руки”. Завдяки його зусиллям у центрі працюють швейні машинки, гостряться ножиці та ремонтується техніка. Крім того, Олександр — художник: він розписує привезені з фронту гільзи для благодійних аукціонів.

Щодня о 14:00 до центру приходить Ірина Гладкова. Вона — одна з тих, хто закриває другу, вечірню зміну з плетіння сіток. Її пунктуальність і відданість стали прикладом для багатьох.

Окрема гордість центру — волонтерська спільнота переселенців. З Краматорська — Наталя, Римма, Яна, Юрій, Катерина. З Марганця — Наталя. Ці люди стали кістяком, який тримає центр, додає йому сили і натхнення.

Співпраця з фронтом

Центр працює у постійному контакті з більш ніж 15-ма бригадами Збройних сил України та Національної гвардії України. За цей час на передову передано понад 30 модемів Starlink, пристрої РЕБ (радіоелектронна боротьба), зарядні станції, дрони, генератори. Постійно евакуюються пошкоджені автівки, проводяться збори коштів на ремонт або закупівлю нових.

Окрема частина допомоги — медична. Центр забезпечує понад 5 польових шпиталів і 20 стабілізаційних пунктів антибіотиками, перев’язкою, знеболювальними засобами та всім необхідним.

Крім того, на постійній основі забезпечують бойові підрозділи тактичною медициною. В осінньо-зимовий період збирається пташиний жир, на основі якого виготовляються мазі проти обмороження. Також мед, на основі якого готуються лікувальні суміші та горіхи з медом.

Велика підтримка з боку громади

Центр активно підтримує Вільногірський ліцей №5 — організовує збори, ярмарки, інформаційні акції. Постійний волонтер — викладач ліцею Віктор Михайлович, який плете сітки вже понад три роки. А також Людмила Ніколаєнко та Ярослава Данилюк, які ніколи не залишаються осторонь. 

“Тяжка не сама робота, а байдужість — те, що дуже багато людей, хоч і називають себе патріотами, нічого не роблять. Не допомагають навіть у найпростішому — підготувати матеріал для сіток”, — каже Віктор Михайлович.

Байдужість болить більше за втому

“Багато хто каже: а скільки вам платять? Наголошуємо на основному принципі волонтерства: Безоплатність і Добровільність!”, — наголошує Світлана Мількевич.

“Ми працюємо заради тих, хто щодня ризикує життям.”, — говорить одна з жінок. Вона додає, що до центру приходить дуже мало людей. Вона хотіла б бачити більше участі від мешканців, особливо молоді, адже, за її словами, основну частину волонтерів становлять старші люди.

Віра Іванівна додає: “Я навіть донати збираю по під’їзду. Хто 100 гривень, хто 200 — все приношу сюди. Але хочеться, щоб молодь прокинулась і зрозуміла: це спільна справа.”

Окопні свічки — нова рецептура для безпеки бійців

Окрім сіток, нош та чаїв, у волонтерському центрі виготовляють і окопні свічки. Щоправда, не такі, як на початку війни. Для цього виділена окрема кімната, у якій розміщені мішки з матеріалами, чисті бляшанки та заготовки для розпалювачів, а також у коробках зберігають вже готові свічки. 

Раніше основу для свічок робили з картону, просоченого воском чи парафіном. Але з часом виявилося: такий матеріал сильно коптить, а дим забиває легені наших військових. Тому волонтери знайшли безпечніший варіант —  за основу беруть соснові шишки, які дають менше диму, але добре тримають вогонь. Також тут роблять розпалювачі з дерев’яної щепи — компактні, зручні у використанні та безпечніші для здоров’я. Шишки та бляшані банки для свічок волонтери збирають самотужки або ж приносять небайдужі люди. У центрі зізнаються, що було б добре, якби більше мешканців проявляли ініціативу й долучалися — будь-яка допомога важлива.

Центр чекає на нових волонтерів

Волонтерський центр у Вільногірську відкритий щодня. Тут чекають усіх: молодих і старших, досвідчених і новачків. Навчать, підтримають, подякують.

“Кожна дія важлива. Ніхто не має стояти осторонь”, — говорить Світлана Мількевич.

Тут часто повторюють: “Сітка — це нитка, що з’єднує фронт і тил”. І саме завдяки таким людям — пенсіонерам, переселенцям, людям з великою душею — ця нитка не рветься. 

За словами Світлани, головне — дорогу до центру знають усі військові. Центр постійно на зв’язку з фронтом, з багатьма захисниками знайомі особисто й регулярно їздять до них з допомогою.

Читайте також:

• Зарядні станції та юридична підтримка: як людям з інвалідністю на Дніпропетровщині отримати допомогу
• У Вільногірську з’явився інспектор з дотримання прав людини: це перший крок до впровадження системи Національної поліції України “Custody Records”

Щодня з прикордоння Дніпропетровщини вивозять від 60 людей. Кожного дня цифри різні, але можуть коливатися і до півтори сотні людей за добу. Переважно це мешканці селища Межова і прилеглих до неї населених пунктів. Саме в цей бік йде російський наступ з боку Покровська.

Про це розповів волонтер гуманітарної організації “Проліска, Євген Ткачев.

Евакуація на Дніпропетровщині

За даними Євгена Ткачова, щодня з прикордоння Дніпропетровщини вивозять від 60 людей. Кожного дня цифри різні, але можуть коливатися і до півтори сотні людей за добу. Переважно це мешканці селища Межова і прилеглих до неї населених пунктів. Саме в цей бік йде російський наступ з боку Покровська.

Евакуація людей на Дніпропетровщині йде дуже стрімко. Щоб охопити всіх бажаючих виїхати, “Проліска” мобілізувала всі наявні сили, зокрема й волонтерів з тилових регіонів. Весь потік людей спрямовують до транзитного центру в Павлограді.

“Зараз мобілізувалась вся “Проліска”. До евакуації з Дніпропетровщини долучені команди з Харкова, Полтави, Дніпра. Всіх людей скеровують до центру в Павлограді. Туди щодня приїжджають до трьохсот людей. Фахівці “Проліски” надають їм психологічну допомогу, оформлюють виплати, надають консультації і підшукують місця для подальшого розміщення. Також коли евакуаційний транспорт звільняється, певну кількість людей везуть до Дніпра — на залізничний вокзал або в місцеві шелтери. Родини з дітьми або великі сім’ї розвозять адресно або углиб Дніпропетровщини, або далі по Україні, але це вже індивідуально”, — розповів волонтер Євген Ткачов.

Контакти для евакуації

Зробити заявку на евакуацію у “Проліску” можна за телефонами: +380 (93) 202 2232, +380 (96) 404 1034, 0800 888 888 (гаряча лінія).

Офіс “Проліски” у Дніпрі приймає звернення за телефоном: +380 (95) 601 5417.

Читайте також:

• З прифронтових громад Дніпропетровщини евакуювали всіх дітей
• Як евакуюватися до Вільногірська: покрокова інструкція