Чому про вибори можна і треба говорити?

Згідно з Конституцією України, місцеві вибори проводяться раз на п’ять років. Це означає, що термін каденції чинного міського голови Вільногірська завершується у 2025 році. Тому питання виборів залишається відкритим. Водночас жодне конституційне право не обмежує можливість обговорення виборчого процесу навіть у воєнний час. Якщо сьогодні не можна говорити про вибори, то завтра не можна буде про корупцію, а згодом – і про війну.

Днями редакція Вільногірськ.IN.UA оприлюднила опитування щодо виборів, що викликало хвилю критики з боку секретаря міської ради Антона Боклага.

Якщо в цьому році будуть вибори, за кого буде ваш голос?

Нижче наводимо результати опитування ( фото, скріншот з Telegram-каналу Вільногірськ.IN.UA.

Через дві години після публікації Антон Боклаг на своїй сторінці опублікував реакцію на обговорення виборів. Така швидка відповідь може свідчити про те, що його допис про “неадекватність” стосувався конкретних людей.

“У річницю повномасштабного вторгнення будь-які розмови про вибори є неадекватними. А хто їх піднімає – вони ще більш неадекватні. Слава Україні! Слава Збройним Силам України!” – йдеться в дописі секретаря міської ради Антона Боклага.

Коментарі під цим дописом були приховані, що було цілком очікувано. Однак у соціальних мережах реакція жителів Вільногірська на такі заяви не забарилася обговорення продовжилося вже в інших публікаціях.

— Якщо він так само оперативно реагував на проблеми в громаді, то ціни б йому не було...

— Почав свою піар компанію мабуть в мери хоче?

— А корумповані органи Вільногірської ради, адекватні? А гроші відмивати на своїх тендерах під час війни, це адекватно? Якби ми жили в зоні бойових дій, то це було б зрозуміло, а так мова йде про Вільногірськ!

— За всі роки, поки мер при владі, с кожним роком тільки гірше гірше, на зустрічах з місцевим населенням, в нього завжди на все одна відповідь “в бюджеті нема грошей”. То де вони завжди зникають? І не треба мені тут розказувати шо там всі білі та пухнасті, нещодавні події показала які в нас чиновники, та і без цього все було відомо!

Відповідаючи на запитання журналістів Вільногірськ.IN.UA щодо порушення теми виборів, секретар міської ради пояснив, що, коли він говорив про “неадекватних”, то мав на увазі всіх, хто піднімає питання виборів, зокрема в межах нашої громади.

“Будь яка тема, або згадка, про вибори одразу політизує всі процеси, це аксіома виборчого процесу, і це сьогодні точно не на користь всім. Вже ж бачимо приклади міст, де блокуються рішення, це все тому що люди вже думають про вибори, а це смішно. Бо сьогодні вирішується доля країни”, – додав Антон Боклаг.

Вільна дискусія – це основа демократії

Тема виборів останнім часом в Україні викликає гострі реакції. Одні вважають їх проведення несвоєчасним, інші – необхідною частиною суспільного діалогу.

Але коли журналістів, які підіймають це питання, публічно звинувачують у “неадекватності” – це вже не аргументована дискусія, а спроба цензури.

Журналістика існує не для того, щоб замовчувати теми, які можуть викликати дискусії. Ми не пишемо темники. Ми аналізуємо факти і даємо людям перевірену достовірну інформацію.

Якраз спроби заборонити будь-які обговорення виборів – це і є цензура. До того ж, тема виборів – одна з головних тез російської пропаганди, яка поширює наратив про “диктатуру в Україні”.

Тепер цю тезу повторює і Дональд Трамп. Але виборів в Україні немає не через диктатуру, а через війну розв’язану рф.

Як місцева влада комунікує з журналістами

Редакція Вільногірськ.IN.UA вже давно чекаємо на інтерв’ю з секретарем міської ради, адже він обіцяв сам ініціювати таку зустріч після свого приходу на посаду.

Однак, його реакція на “неадекватність” тих, хто піднімає важливі питання, дивує. Адже тема виборів обговорюється на рівні області, країни, зокрема на міжнародному рівні з президентом.

Крім того місцева влада жодного разу не прокоментувала питання про затримання депутатів в громаді. Проте секретар міського ради зайнятий виправдовуванням перед фейковим аккаунтом. Його реакція дивує…

Журналісти проаналізували дописи секретаря міської ради в його Telegram-каналі з моменту призначення на посаду. За цей час він опублікував лише два власних поста, а решта — це перепости з інших сторінок. Водночас в його публікаціях не міститься жодної інформації про роботу міської ради чи результати діяльності.

В Україні існує практика проведення виборів під час бойових дій з 2014 році

Проведення виборів під час бойових дій стало практикою ще з 2014 року, коли деякі міста Донецької та Луганської областей були в окупації, а частина українців брала участь в антитерористичній операції (АТО), захищаючи країну від російських загарбників. Ці вибори відбувалися на фоні російської агресії в Україні, анексії Криму та війни на Донбасі. Хоча тоді теж в інформаційному просторі обговорювали неможливість їх проведення.

2014 рік

• Президентські вибори — 25 травня 2014 року.

• Позачергові парламентські вибори — 26 жовтня 2014 року.

2015 рік

25 жовтня 2015 року — це були перші місцеві вибори після Революції Гідності. Вони охопили вибори до місцевих рад і міських голів по всій Україні, окрім тимчасово окупованих територій Криму та частини Донбасу.

2019 рік

• Президентські вибори — 31 березня 2019 року, у яких перемогу здобув чинний президент Володимир Зеленський, ставши шостим президентом України.

• Парламентські вибори — 21 липня 2019 року. Вони відбулися після розпуску Верховної Ради п’ятого скликання, і нові вибори призвели до формування парламентської коаліції з партією “Слуга народу” на чолі.

2020 рік

• Місцеві вибори — 25 жовтня 2020 року. Це були вибори до місцевих органів влади, включаючи міських голів, депутатів обласних, міських і районних рад. Ці вибори стали важливим етапом децентралізації в Україні.

Редакція Вільногірськ.IN.UA вважає обговорення виборів абсолютно природним і необхідним.

Судячи з коментарів, мешканці громади також вважають тему виборів важливою та прийнятною для обговорення саме зараз. Це не означає, що ми закликаємо проводити їх негайно.

Українці мають право на інформацію та вільну дискусію. І ми журналісти будемо це право захищати.

Сьогодні, 19 вересня 2026 року, Україна вперше на державному рівні відзначає День української музики. Нове пам’ятне свято Верховна Рада запровадила 27 травня 2026 року відповідною постановою.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

Чому саме 19 вересня: як зʼявився День української музики

Ініціатива започаткувати День української музики належить Українській агенції з авторських та суміжних прав ГО “УААСП”. Її підтримав Олександр Санченко, голова підкомітету з питань музичної індустрії Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

За словами виконавчого директора ГО “УААСП” Сергія Шаповала, поява окремого дня в календарі має привернути більше уваги до української музичної індустрії та її розвитку. Йдеться не лише про мистецьке значення музики, а й про її роль у культурному та інформаційному просторі країни.

Дата свята також має символічне значення – третьої суботи вересня 1989 року під час фестивалю “Червона рута” у Чернівцях публічно прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”, який на той момент був забороненим твором.

Саме тому День української музики відзначатимуть щороку у третю суботу вересня. У 2026 році ця дата припадає на 19 вересня.

Музика, що передавалася із покоління в покоління: історія української музики

До епохи звукозапису: музика як усна традиція

Протягом століть українська музика існувала переважно як усна традиція. Колискові, веснянки, колядки, щедрівки, весільні, козацькі та чумацькі пісні передавалися від покоління до покоління. Мелодії й тексти могли змінюватися залежно від регіону, але пісні продовжували жити.

Важливу роль у збереженні музичної та історичної пам’яті відігравали кобзарі й бандуристи. Вони виконували думи, історичні та духовні пісні, фактично замінюючи засоби масової інформації в суспільстві без радіо й масової освіти.

Коли народна пісня вийшла на велику сцену 

У XIX столітті важливий етап у розвитку української музики пов’язаний з Миколою Лисенком – композитором, піаністом, диригентом, педагогом і дослідником фольклору.

Лисенко збирав та записував народні пісні, перетворюючи їх на основу професійної музичної традиції. Він прагнув розвивати українську музику на основі рідної мови та фольклору.

Так народна мелодія поступово виходила за межі побуту – звучала в операх, хорових і концертних творах та ставала частиною музичної освіти. Те, що століттями передавалося усно, почало з’являтися на нотному папері.

Українська мелодія, яку знає весь світ 

Одним із найвідоміших прикладів міжнародного поширення української музики став “Щедрик” Миколи Леонтовича. В основі твору – давня українська щедрівка, над якою композитор працював роками. Прем’єра відбулася в Києві 1916 року.

Згодом Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця представила твір європейській та американській публіці. 5 жовтня 1922 року “Щедрик” прозвучав у нью-йоркському Carnegie Hall.

Пізніше мелодія отримала англомовну назву Carol of the Bells і стала частиною світової різдвяної культури. Її використовують у фільмах, рекламі, телешоу та численних музичних аранжуваннях.

Мільйони людей упізнають цю мелодію з перших нот, хоча не всі знають, що її історія почалася з української щедрівки.

Музика попри репресії

XX століття стало для української музики часом не лише творчих пошуків, а й важких випробувань. За новими композиціями, жанрами та іменами стояли долі митців, на яких тиснула радянська влада.

Музичне середовище не залишалося осторонь репресивної політики. Композитори, диригенти, виконавці та народні музиканти могли зазнати переслідувань, а творчість багатьох із них мала відповідати встановленим владою ідеологічним правилам.

Однією з найтрагічніших стала доля Миколи Леонтовича – у січні 1921 року його застрелив у будинку батька агент радянської ЧК.

Проте навіть у таких умовах українська музика не зупинилася у своєму розвитку. Поряд із академічною традицією продовжували існувати хоровий спів, естрадна музика, джаз та авторська пісня. Згодом до них додався й рок.

Особливо помітними зміни стали наприкінці 1980-х. Музика поступово перетворювалася не просто на форму мистецтва, а й на простір для нових культурних проявів, які виходили за межі звичних радянських рамок.

Музика після 1991 року

З проголошенням незалежності українська музика отримала простір для розвитку без радянських ідеологічних обмежень. Разом із державою змінювалася і музична культура: з’являлися нові виконавці, гурти, стилі та способи говорити про українську ідентичність.

У 1990-х українська сцена переживала непростий період. Музикантам доводилося працювати в умовах економічних труднощів, але саме тоді формувалося нове покоління артистів. Поруч із естрадою розвивалися рок, поп, електронна та альтернативна музика.

У наступні десятиліття українські виконавці дедалі активніше виходили на міжнародну сцену. Пісні українською мовою почали звучати не лише для вітчизняної аудиторії, а й за кордоном. Важливу роль у цьому відіграли фестивалі, музичні конкурси, незалежні лейбли та розвиток цифрових платформ.

Окремою сторінкою став Євромайдан. Музика опинилася безпосередньо в центрі суспільних подій – як спосіб висловити позицію, підтримати людей і зафіксувати атмосферу часу.

Після початку російської агресії українська музика ще виразніше стала частиною культурного спротиву. Виконавці переходили на українську, переосмислювали фольклор і традиційні мотиви, а сучасні жанри дедалі частіше поєднувалися з народною музикою.

Сьогодні українська сцена існує одразу в кількох вимірах: від попмузики та репу до року, електроніки й експериментальних жанрів. Вона продовжує змінюватися і водночас дедалі активніше розповідає світові власну українську історію.

Читайте також:

День українського борщу: дата святкування, історія борщу та ТОП-3 некласичні рецепти 

Для захисту автомобільних доріг Дніпропетровської області від атак безпілотників передбачили понад 150 млн гривень. Відповідне рішення ухвалив Кабінет Міністрів України.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Фінансування використають для створення спеціальних захисних споруд над окремими ділянками автошляхів. Загальна протяжність конструкцій становитиме понад 66 кілометрів.

Роботи планують провести на території чотирьох районів області: Синельниківського, Нікопольського, Павлоградського та Криворізького.

Очікується, що такі споруди зменшать ризики для водіїв та пасажирів під час пересування дорогами регіону, який регулярно потерпає від атак російських безпілотників.

Необхідність посилення захисту автошляхів особливо актуальна через регулярні удари по цивільному транспорту.

 Так, 16 вересня російські військові атакували рейсовий автобус у Нікопольському районі. Загинули п’ятеро людей, ще щонайменше семеро були поранені.

Джерело: телеграм-канал “Олександр Ганжа / Дніпропетровська ОДА (ОВА)”.

Читайте також:

Менше людей, більше викликів: як війна змінила економіку Вільногірської громади