«Читацький щоденник»: що вчителі Вільногірська рекомендують читати на канікулах

Філворди, кроссензи,  к’юар коди із закодованими фільмами за творами, аудіокниги та тести до теми. Так вивчають учні в міському 3 ліцеї українську мову та літературу. Поради від авторки інтерактивних засобів навчання Ольги Левковець та вчителя початкових класів Алли Байміструк. Що читати на канікулах.

Читайте більше в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Читацький щоденник: роль книги у житті

У сучасному світі, де кожна дитина майже з малечку прив’язана до гаджетів важко привчити її читати. Все ж обов’язок батьків показати власним прикладом, що читання дає можливість поринути у світ казки, яку читаєш і бачиш героїв саме такими, які можуть бути лише у твоїй уяві.

В освітніх закладах вивчають твори за програмами. Читають, ілюструють, переказують. Вчителька та філологиня міського ліцею Оля Левковець створила власний «Читацький щоденник». З 5 по 11 клас учні користуються ним. У щоденнику вказано, що учні будуть вивчати у першому та другому семестрі. Також в ньому говориться про роль книги в житті кожної людини. Є в ньому рекомендації до читання на канікулах.

У «Читацькому щоденнику»  вивчають прислів’я, загадки, ілюструють твори, пишуть враження до прочитаного. За допомогою сканування коду поринають у світ поезії та знайомляться з  біографією авторів. Тут закодовані власноруч створені філворди, кроссензи, у к’юар кодах закодовано фільми за творами, аудіокниги (раптом кому не видали книгу), тести до теми створені філологинею, онлайн-пазли та вікторини, ігри бродилки та творчі завдання. Так дітям буде цікавіше працювати над твором. Цими щоденниками й користуються учителі з усієї України

«Я створюю власні читацькі щоденники, даю їх дітям. Вони в них працюють майже цілий рік. Там все є для розвитку, збагачення словникового запасу та уяви»,  –  говорить авторка інтерактивних засобів навчання Оля Левковець

Вчитель початкових класів 4 ліцею міста Алла Байміструк радить дітям та батькам читати  твори В. О. Сухомлинського.

«Терпляче допомагайте дитині, якщо у неї недостатня швидкість читання.

Більше грайте з дітьми, влаштовуйте з ними літературні вікторини вдома. Розповідайте дітям казки, доповнюйте її неймовірними пригодами. Обов’язково влаштовуйте сімейні читання»,  – радить Алла Байміструк.

Читаймо на  канікулах та в школі

Народні казки, дитячі детективи та фантастика, книги для підлітків – все це можна знайти в мережі, завантажити або читати онлайн.  

Редакція склала список для читання книжок українською. Важливо дати дитині вибір. Саме тоді вона із задоволенням закоріннить в собі звичку до читання та любов до саморозвитку.

Книги для дітей від 6 років

• Всеволод Нестайко «В країні Сонячних Зайчиків»
• Таня Поставна «Коли я була лисицею»
• Роальд Дал «Чарлі і шоколадна фабрика»
• Роальд Дал «Матильда»

Книги для підлітків

• Ольги Купріян «Щоденник Лоли»
• Джоан Роулінг «Гаррі Поттер і прокляте дитя»
• Джесс Шаткін «Народжені бути вільними»
• Ольги Войтенко «У світлі світляків»

Що почитати на канікулах

Учням 7 класу:

• І. Франко «Захар Беркут»;
• М. Стельмах «Гуси-лебеді летять»;
• Г. Тютюнник «Климко»;
• О. Стороженко  «Скарб»;
• О. Гавриш «Неймовірні пригоди Івана Сили».

Учням 8 класу:

• Дума «Маруся Богуславка»;
• Леся Українка «Давня казка»;
• І. Карпенко-Карий «Сто тисяч»;
• М. Коцюбинський «Дорогою ціною»;
• О. Довженко «Ніч перед боєм»;
• Н. Бічуя «Шпага Славка Беркути»;
• Ю. Винничук «Місце для дракона»;
• В. Чемерис «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання».

Для учнів 9 класів:

• І. Котляревський «Енеїда», «Наталка Полтавка»;
• Г. Квітка-Основ’яненко «Маруся»;
• М. Гоголь «Тарас Бульба»;
• Т. Шевченко «До Основ’яненка», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненарожденним», «Катерина», «Наймичка», «Ісаія. Глава 35»;
• П. Куліш «Чорна рада»;
• М. Вовчок «Інститутка».

Учням 10 класу:

І. Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я»;

• П. Мирний «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»;
• І. Карпенко-Карий «Мартин Боруля»;
• І. Франко «Мойсей», «Сойчине крило»;
• М. Коцюбинський «Intermezzo, «Тіні забутих предків»;
• О. Кобилянська «Impromptu phantasie», «Valse melancolique»;
• В. Стефаник «Камінний хрест»;
• Леся Українка «Лісова пісня»;
• О. Олесь «По дорозі в Казку»;
• В. Винниченко «Момент».

Для учнів 11 класу:

• М. Хвильовий «Я(Романтика)»;
• Ю. Яновський «Майстер корабля»;
• В. Підмогильний «Місто»;
• М. Куліш «Мина  Мазайло»;
• І. Багряний «Тигролови»;
• О. Довженко «Зачарована Десна», «Щоденник» (періоду війни);
• Л. Костенко «Маруся Чурай»;
• О. Гончар «Модри Камень»;
• Гр. Тютюнник «Три зозулі з поклоном»;
• О. Турянський «Поза межами болю».

«Читаю літературу пропоновану вчителями. А ще мені подобається військова література. Де описують тактику ведення бою.  Технічні характеристики зброї та броньованої техніки. Ще з читанням люблю поєднувати малювання. Малюю шеврони відомих бригад. Планую створювати оновленні мною версії  логотипів бригадних військ»,  –  ділиться підліток.

Читайте також:

• У Вільногірську планують дати назву площі біля Палацу культури
• Третя ракетка України: історія тенісистки з Вільногірська

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

Що це за петиція, хто став її ініціатором та чому мешканці вимагають перевірки діяльності комунального підприємства – детальніше читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

На платформі електронних петицій Вільногірської громади з’явилося звернення до міського голови, депутатів міської ради та органів місцевого самоврядування щодо проведення незалежного фінансового аудиту діяльності комунального підприємства “УК “Жилкомсервіс””.

Ініціатори петиції стверджують, що до громадської організації “Спільна справа Вільногірської територіальної громади” звернулися містяни, які помітили, на їхню думку, значні та необґрунтовані витрати бюджетних коштів.

У чому суть претензій

У тексті петиції йдеться про те, що вартість окремих робіт, послуг і закупівель комунального підприємства нібито є “завищеною в рази” та не відповідає фактичному стану міської інфраструктури й якості виконаних робіт.

Автори звернення вважають, що існує системна невідповідність між значними витратами з бюджету та реальним результатом, який бачать мешканці.

У петиції прямо вказано на підозри щодо необгрунтованих розтрат бюджетних коштів через, як зазначають автори, безпідставне завищення цін. 

Що вимагають мешканці

У зверненні сформульовано три основні вимоги:

1. Провести незалежний фінансовий аудит діяльності КП “УК “Жилкомсервіс”” Вільногірської міської ради.
2. Оприлюднити результати перевірки у місцевих засобах масової інформації.
3. У разі виявлення порушень у діях посадових осіб підприємства – звернутися до правоохоронних органів.

Ініціатори наголошують, що аудит має бути прозорим і публічним, аби громада могла побачити, як саме використовуються бюджетні кошти.

Як підтримати петицію

Наразі триває збір підписів. Якщо петиція набере необхідну кількість голосів, її мають офіційно розглянути представники місцевої влади.

Підтримати звернення можна на платформі електронних петицій Вільногірської громади. Для цього необхідно зареєструватися або авторизуватися на порталі місцевих петицій. 

Станом на момент написання матеріалу петиція вже зібрала 18 підписів із 100 необхідних для розгляду. 

Ситуація навколо діяльності комунального підприємства може стати одним із найрезонансніших питань у місті найближчим часом, адже йдеться про використання бюджетних коштів – грошей усієї громади.

Читайте також:

Мільйонні дотації та відмова від будинків: чому в міській раді вимагають звільнити керівника “Жилкомсервісу”

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського