Історія ароматів у клубі «Незламні Панянки»: жінкам Вільногірська розповіли про парфуми

Жінок Вільногірська занурили у світ парфумів, зокрема в історію виготовлення привабливих ароматів. Співзасновниця клубу «Незламні Панянки» Стася Милославська розповіла про ароматизацію приміщень на традиційні свята.

Про зустріч «Незламних Панянок» у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

«Незламні Панянки» Вільногірська проводять час разом

У Вільногірському клубі «Незламні Панянки» регулярно проводять заходи та майстер-класи для жінок. 2 березня учасниці клубу розбирали історію парфумів та походження ароматів.

«Моє захоплення парфумерією сягає далеких часів. Спочатку це був просто вибір аромату для себе, але згодом перетворилося на щось більше, що змусило мене зануритися у світ парфумерії глибше, ніж я коли-небудь уявляла. Розуміння, що за кожним ароматом стоїть своя історія та естетика, перетворило моє захоплення у справжню пристрасть. Тому в нашому клубі звучала і ця історія ароматів», —  розповідає Стася Милославська.

На зустрічі учасницям демонстрували аромат «Кіфі», розповідали про традиції ароматизації приміщень на свято «Трійця», а також показували еволюцію ароматів від аромаолій до хімічних складів.

«Я була дуже приємно вражена об’ємом та цікавою подачею інформації. Для мене парфум завжди був невіддільним елементом настрою на кожен день. Тепер завдяки Стасі я дізналась про довгий та непростий шлях аромату з середньовіччя до наших днів», — поділилася враженнями учасниця клубу Вікторія.

Організаторки клубу запрошують жінок Вільногірська долучитися до «Незламних Панянок» на такі заходи:

• косметичні процедури у лазні; 
• майстер-клас з писанкарства;
• майстер-клас з нейрографіки; 
• лекція з теми «Основа психосоматики»;
• майстер-клас «Браслет із бісеру».

Деталі заходів можна дізнатися за телефоном: 063-408-77-74.

Читайте також:

• У Вільногірську відкрили жіночий клуб «Незламні Панянки»
• Заняття для дітей-переселенців та дорослих з фізичної культури та нейрогімнастики

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

Сьогодні Діані Попович 26 роки, вона викладає українську мову та літературу в Західно-Дніпровському центрі професійно-технічної освіти (ДПТНЗ “Західно-Дніпровський ЦПТО”) у Вільногірську. Дівчина почала викладати у 22 роки і вже має п’ятирічний стаж роботи. Її шлях до цього був несподіваним, але зараз вона успішно ламає стереотипи про “нудні уроки”. Діана використовує штучний інтелект та інтерактивні формати, які допомагають студентам легко опановувати навіть складні освітні теми.

Про перший день на роботі, пошук спільної мови з підлітками та зміну ролі вчителя під час війни Діана розповіла в інтерв’ю для Вільногірськ IN.UA.

Випадковий вибір професії та повернення додому

Діана народилася в Кам’янському, але все життя мешкала у Вільногірську, де навчалася у місцевому ліцеї №5. З дитинства її тягнуло до текстів: у шкільні роки вона писала вірші, брала участь в олімпіадах з філології та посідала призові місця. Після школи дівчина вступила до Сумського державного педагогічного університету на спеціальність “Редагування текстів і видань”. Однак доля розпорядилася інакше.

“Так трапилось, що в групі, в якій я навчалася, було багато іноземців. І ректорат вирішив перевести мене на українську філологію. Мені просто сказали, що я можу обрати будь-яку спеціальність, або піти на контракт, або ж залишатись на філологічному факультеті і продовжувати навчатися на бюджеті“, — згадує Діана.

Вона обрала бюджет і у 2021 році закінчила університет із дипломом викладача української мови. Проте перший рік за фахом дівчина не працювала, змінивши кілька міст проживання — від Сум до Дніпра та Харкова. Повномасштабне вторгнення змусило її повернутися до рідного Вільногірська.

“Коли я була в пошуках роботи, батьки запропонували просто з цікавості дізнатися, чи потрібні викладачі у наш Західно-Дніпровський центр. Ось як я туди зайшла у серпні 2022 року, так досі там і працюю“, — розповідає вчителька.

“Ти що, наша нова студентка?”

Перший робочий день для 22-річної Діани став справжнім викликом. Їй відразу дали класне керівництво на другому курсі, де навчалися 15-17-річні підлітки.

“Я не знала, що мені робити. У мене була невпевненість, чи будуть вони мене сприймати, чи будуть взагалі вивчати ту літературу. Перший урок запам’ятався тим, що я зайшла до аудиторії, і перше питання до мене було: ‘Ти що, наша нова студентка?’. Коли я сказала, що я їхня викладачка, почула: ‘Ого, нічого собі‘”, — ділиться спогадами Діана

Від самого початку вона обрала стратегію чесності та відкритості. Дівчина відмовилася від авторитарного стилю викладання та тиску на студентів, поставивши на перше місце взаємоповагу та дисципліну.

Сучасний підхід: від рольових ігор до оголошень через ШІ

Зрозумівши, що стандартний підхід із сухими конспектами не спрацює, викладачка почала впроваджувати інтерактивні методи. Вона поєднує вивчення української мови з професійними навичками студентів.

Один із найяскравіших уроків був присвячений повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.

“Я розуміла, що повністю повість ніхто читати не буде. Тому ми розбились за ролями головних героїв. Вони мали охарактеризувати себе так, ніби цей герой живе в сучасності — що б він змінив. Їм це так зайшло! Вони хотіли залишитись на дев’ятий урок і наступного дня ходили по корпусу, просячи зробити щось подібне ще раз“, — розповідає Діана.

Викладачка також згадує, що на уроках української мови під час вивчення теми написання оголошень вона запропонувала студентам створити рекламні макети для продажу тракторів.

“Я дала завдання: оберіть модель трактора і за допомогою штучного інтелекту створіть таке оголошення, щоб я захотіла його купити. Вони з таким запалом це робили! Ілюстрували, створювали картинки, навіть робили комікс-оголошення“, — згадує викладачка.

Примітка. Окрім викладацької діяльності, Діана Попович вже понад рік займається журналістикою у місцевому виданні Вільногірськ IN.UA. Дівчина зазначає, що поєднання двох професій дозволяє їй розвиватися різнобічно: викладання допомагає краще розуміти людей та знаходити до них підхід, тоді як журналістика вчить критичного мислення, ефективної роботи з інформацією та вміння помічати цікаві історії у житті рідної громади.

Зміна ролі вчителя під час війни

За словами Діани, сьогодні роль вчителя значно трансформувалася. Після ковідних обмежень, дистанційного навчання та початку повномасштабної війни діти стали більш закритими. Особливо це стосується студентів, чиї батьки захищають країну, або тих, хто втратив рідних.

“Зараз викладач для студента — це наставник. Порівнюючи зі своїми студентами, я бачу, що вони деяким викладачам можуть розповісти більше, що їм болить, ніж вдома. Важливо допомагати їм розкриватися, щоб вони не боялися висловлювати свою думку. Якщо є проблема, я ніколи не обговорюю її при всій аудиторії, а спілкуюся наодинці“, — наголошує Діана.

Колегам-освітянам молода викладачка бажає терпіння та натхнення:

“Не опускайте руки. Ми не просто навчаємо дітей свого предмета, у першу чергу ми навчаємо їх бути людьми. Твій студент — це твоє обличчя в майбутньому. Як ти його навчиш, так він і поводитиметься в суспільстві“.

Читайте також:

Оновлено. “Я втратив повністю все”: історія рятувальника з Донеччини, який знайшов новий дім у Вільногірську 

Профільний комітет Верховної Ради підтримав до другого читання законопроєкт №15094. Документ пропонує новий підхід до підтримки малозабезпечених сімей, за яким кілька окремих видів державної допомоги об’єднають в одну щомісячну виплату.

Про це повідомив Павло Фролов, голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

Як працюватиме базова соціальна допомога

Згідно із законопроєктом, розмір фінансової підтримки розраховуватимуть індивідуально для кожної родини. Ключовими критеріями для призначення стануть рівень доходів, склад сім’ї та її майновий стан.

Особливості нової системи:

• грошові виплати поєднають із наданням соціальних послуг та допомогою у працевлаштуванні;
• базова соціальна допомога буде доступною для родин, які опинилися у кризовій ситуації;
• держава самостійно виявлятиме сім’ї, які потребують підтримки, та інформуватиме їх про право на виплати.

Умови переходу

Перехід на нову модель буде виключно добровільним і відбуватиметься за заявою отримувача. Якщо розрахований розмір базової допомоги виявиться меншим за ту суму державної підтримки, яку родина вже має на момент звернення, нову виплату не призначатимуть.

Зараз в Україні вже працює експериментальний проєкт із надання базової соціальної допомоги. Для індивідуального розрахунку там використовують базову величину на рівні 4500 гривень.

Якщо парламент ухвалить законопроєкт у цілому, нова система виплат офіційно запрацює з 1 січня 2028 року. Документ також передбачає перехідний період для її поступового впровадження.

Читайте також:

Мінімальна зарплата в Україні у 2027 році: які суми закладені в бюджеті