Компенсація у разі загибелі або поранення військового: скільки та хто отримає

У разі загибелі військового членам його сім’ї призначається одноразова грошова допомога у розмірі 750 прожиткових мінімумів, а це 22,7 мільйона гривень. Ця виплата має на меті підтримку родин загиблих під час військових дій.

Про це йдеться в постанові Кабміну від 24 вересня цього року.

Сума виплати визначається виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, в якому встановлено інвалідність.

Також збільшена одноразова грошова допомога в разі встановлення інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання для працездатних осіб:

• 400 прожиткових мінімумів, у разі встановлення інвалідності I групи;
• 300 прожиткових мінімумів, у разі встановлення інвалідності II групи;
• 250 прожиткових мінімумів, у разі встановлення інвалідності III групи.

Якщо військовому під час повторного огляду, встановлять вищу групу інвалідності, він має право на отримання допомоги в більшому розмірі з урахуванням попередніх виплат.

Законом №3460 встановлено що прожитковий мінімум на 2024 рік становитиме 2920 гривень, 2563 гривні для дітей до 6 років, діти від 6 до 18 років – 3196 грн, та 3028 гривень для працездатних осіб.

Читайте також:

• Недбале ставлення до служби та шахрайство у Дніпрі: подробиці
• На 1,2 мільйона гривень: знайомий обманув дружину військового

Де у Вільногірській громаді можна відпочити влітку, чи чиста там вода, скільки людей на пляжі, чи є зручності та чи варто їхати туди взагалі? Відповіді на ці питання редакція Вільногірськ IN.UA шукатиме не за чужими відгуками, а власним досвідом. Ми запускаємо нову рубрику “Перевірено на собі”, у якій особисто відвідуватимемо популярні місця відпочинку громади. Першою локацією стали відомі серед місцевих Вільногірські Мальдіви.

Детальніше про нову рубрику та перший огляд читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Нова рубрика – чесний погляд 

Літо у розпалі, а разом із ним і сезон відпочинку біля води. У Вільногірській громаді є кілька популярних місць, куди щороку їдуть місцеві жителі та гості міста. Проте більшість знає про них лише з розповідей знайомих або фотографій у соцмережах.

Саме тому редакція Вільногірськ IN.UA започатковує рубрику “Перевірено на собі”.

Наша команда особисто відвідуватиме місця відпочинку, перевірятимуть умови, ділитимуться власними враженнями та чесно розповідатимуть не лише про переваги, а й про недоліки.

Першою зупинкою стали Вільногірські Мальдіви.

Доїхати можна навіть велосипедом

Представниця редакції вирушила на пляж разом із подругою на велосипедах.

За її словами, сама відстань від міста не є великою, тож така поїздка цілком реальна навіть без автомобіля.

Втім, є й мінус – частина дороги проходить ґрунтовкою. Коли повз проїжджають автомобілі, пил буквально накриває велосипедистів.

Для тих, хто не має власного транспорту чи велосипеда, дістатися можна й таксі. Поїздка від Вільногірська до пляжу коштуватиме 300 гривень.

Маленький пляж майже зник, а на великому – людно навіть увечері

Першою несподіванкою стало те, що невеликий пляж, який розташований ближче до міста, майже зник.

За словами представниці редакції, вода значно піднялася, і територія, яка раніше була піщаною, тепер опинилася під водою.

Тож відпочивальниці поїхали далі – на головний великий пляж.

Попри те, що це близько вечора вихідного дня, людей там було дуже багато. Одні відпочивали родинами, інші купалися, хтось просто відпочивав на білому піску.

Чиста вода біля берега, але водорості – далі

Одне з найприємніших вражень – відносна чистота території.

Сміття траплялося лише подекуди, хоча велике скупчення людей могло б залишити значно більше слідів після відпочинку.

Вода біля берега була прозорою, але вже трохи далі починалися густі водорості.

Після нетривалих пошуків вдалося знайти ділянку приблизно посередині пляжу, де вода залишалася чистішою і можна було комфортно купатися.

Вода виявилася теплою та приємною.

Водночас представниця редакції звернула увагу ще на одну особливість: майже відразу після заходу у воду глибина починає швидко збільшуватися. Саме тому багато людей не запливали далеко.

Для тих, хто не знає особливостей дна чи відпочиває тут уперше, це може бути важливим моментом.

Без душових та роздягалень, але з кукурудзою та холодними напоями

Оскільки Вільногірські Мальдіви не є офіційним облаштованим пляжем, чекати тут інфраструктури не варто.

Немає кабінок для перевдягання, душових, навісів чи шезлонгів. Хто хоче тінь – привозить власну парасолю.

Водночас неподалік працює торговий кіоск, де можна придбати холодні напої, перекусити або купити гарячу кукурудзу.

Працівники кіоску розповіли, що найближчим часом планують спробувати очистити частину водойми від водоростей, аби зробити відпочинок комфортнішим для гостей.

І ще один приємний бонус чекав уже дорогою додому. Повертаючись із пляжу, представниця редакції разом із подругою не втрималися й зупинилися біля поля із великими рулонами соломи. Кілька хвилин – і звичайна поїздка перетворилася на імпровізовану фотосесію серед літнього пейзажу. Виявилося, що навіть дорога з Вільногірських Мальдів може подарувати гарні кадри та ще один теплий спогад про день.

“Наче Голубі озера”

Цікавою виявилася й атмосфера на самому пляжі.

Деякі відпочивальники жартували, що приїхали з Одеси лише на кілька днів і тепер вирішують, чим зайнятися. Одним із варіантів став саме відпочинок на Вільногірських Мальдівах.

Ще одна родина ділилася власними спогадами.

Вони порівнювали місцевий пляж із Голубими озерами на Донеччині – місцем, де раніше любили проводити літо. За їхніми словами, білий пісок і блакитна вода нагадали їм знайомі краєвиди та викликали теплі спогади.

Білий теплий пісок, простір для відпочинку, можливість зробити гарні фотографії та покупатися у спекотний день – безперечні переваги Вільногірських Мальдів.

Водночас швидке збільшення глибини, водорості у воді, відсутність будь-якої пляжної інфраструктури та пилова дорога дещо псують загальне враження.

А рубрика “Перевірено на собі” лише починається. Попереду – нові водойми, популярні місця відпочинку та чесні огляди від редакції Вільногірськ IN.UA.

Читайте також:

Вільногірські Мальдіви позеленіли: улюблений кар’єр вкрили водорості (ВІДЕО)

У Вільногірську вперше відбулася Всеукраїнська акція “Дзвони Надії” – символічна подія, яка об’єднала родини військовополонених і безвісти зниклих, волонтерів, ветеранів, військових, представників міської влади та небайдужих жителів громади. Кожен удар дзвону цього дня був нагадуванням: тих, хто не повернувся додому, не забули, а їхні родини не залишилися наодинці зі своїм болем.

Детальніше про те, як у Вільногірську пройшла акція “Дзвони Надії”, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Дзвін, що став голосом тих, кого чекають

Всеукраїнську акцію організувала громадська організація “Бджола Вільногірськ” спільно з родинами військовополонених та безвісти зниклих за підтримки Вільногірської міської ради.

На площі зібралися люди, яких об’єднала одна спільна надія – дочекатися своїх рідних. Хтось уже кілька років не має жодної звістки, хтось живе між офіційними повідомленнями та нескінченними зверненнями до державних органів, міжнародних організацій і Червоного Хреста. Але всі вони прийшли сюди, щоб нагадати: за словами “полонений” чи “безвісти зниклий” стоять живі люди та їхні сім’ї.

На заході були присутні представники родин військовополонених і безвісти зниклих, волонтери, ветерани, небайдужі мешканці громади. До акції долучилися й представниці редакції. Одна з них разом із донькою стояла серед учасників із фотографією свого безвісти зниклого батька, розділяючи біль інших родин.

“Поки лунає цей дзвін – живе наша надія”

Під час відкриття заходу ведуча подякувала всім, хто допоміг організувати акцію.

“Ми хочемо щиро подякувати громадській організації “Бджола Вільногірськ”, Вільногірській міській раді, міському голові Володимиру Василенку, волонтерам і кожному, хто сьогодні прийшов підтримати нас. Ваша небайдужість і ваші зусилля дають нам сили триматися. Ви доводите, що ми не наодинці зі своєю бідою. Поки лунає цей дзвін – живе наша надія. Ми боремося, пам’ятаємо і обов’язково дочекаємося”, – пролунало зі сцени.

Для тисяч українських сімей кожен день перетворився на боротьбу з невідомістю, а військовополонені та безвісти зниклі не повинні ставати лише статистикою чи сухими записами в документах.

“Кожен із них – це син, донька, чоловік, дружина, батько чи мати. Це живі люди, які щомиті чекають на порятунок”.

Чотири роки без жодної звістки

Серед присутніх була Лідія Черняк, яка вже понад чотири роки чекає на свого онука. Захисник зник безвісти під час оборони Маріуполя 25 березня 2022 року.

Жінка розповіла, що регулярно звертається до Координаційного штабу та Міжнародного комітету Червоного Хреста, однак досі не отримала жодної інформації про його долю.

За її словами, онук залишився сиротою ще в дитинстві, а вона допомагала його виховувати, підтримувала під час навчання та дорослого життя. Тепер її найбільше бажання – дізнатися хоча б якусь звістку про нього.

“Якщо не ми, то хто про них нагадає?”

На акцію прийшла Ольга Ющенко, її чоловік був мобілізований восени 2025 року, а вже навесні 2026-го зник безвісти на Покровському напрямку.

Жінка розповіла, що постійно звертається до міжнародних організацій, пише листи до Координаційного штабу, Червоного Хреста, Міністерства оборони України, а також до представників інших держав, сподіваючись отримати будь-яку інформацію.

На її переконання, такі акції потрібні насамперед для того, щоб суспільство не забувало про тих, кого досі шукають.

“Якщо не ми, то ніхто про них не нагадає”, – сказала вона.

Родини закликають не мовчати

Ще одна учасниця заходу розповіла про свого чоловіка Романа, який уже майже три роки перебуває у підтвердженому російському полоні.

Вона переконана, що родинам потрібно постійно звертатися до Координаційного штабу, СБУ, Міжнародного комітету Червоного Хреста, ООН та інших міжнародних структур, аби їхніх рідних не переставали шукати.

Інші жінки також ділилися своїми історіями. Хтось уже кілька років живе в очікуванні, хтось продовжує писати десятки звернень і листів, хтось щодня переглядає списки звільнених, сподіваючись побачити знайоме прізвище.

“У нашій громаді про нас майже не говорять”

Одними з найемоційніших стали слова Сніжани Мишко, чоловік якої безвісти зник понад три з половиною роки тому.

Вона зізналася, що довгий час чекала, коли у Вільногірську з’являться подібні заходи підтримки.

За її словами, у багатьох містах України вже існують символічні місця пам’яті, регулярно проходять акції на підтримку полонених і безвісти зниклих. У Вільногірську ж, говорить жінка, родини часто залишаються непоміченими.

“У нашій громаді якось не прийнято згадувати безвісти зниклих і полонених. Наче їх не існує. І нас, їхні родини, теж. Я дуже вдячна організаторам, що вони зробили таку акцію вперше. Можливо, після неї на це звернуть більше уваги”, – сказала Сніжана.

Саме ці слова стали одним із найсильніших нагадувань про те, чому подібні заходи важливі не лише для самих родин, а й для всієї громади.

Дзвіночки з іменами тих, кого чекають

Завершилася акція символічною частиною.

Учасники підійшли до інсталяції й почепили невеликі дзвіночки з іменами своїх рідних – військовополонених та безвісти зниклих захисників.

Кожен дзвіночок став окремою історією. Окремою надією. Окремим нагадуванням, що вдома на них чекають.

Для Вільногірська ця акція стала першою, але її учасники висловлювали сподівання, що “Дзвони Надії” стануть традицією громади. Адже поки звучить дзвін, звучать і голоси тих, хто не дозволяє забути своїх близьких. А значить – живе й надія на їхнє повернення.

Читайте також:

У Вільногірську звання почесного громадянина отримають троє військових (посмертно)