Мешканець Вільногірська бореться за те, щоб всі вивіски в місті були українською (ОНОВЛЕНО)

Близько місяця тому Володимир Кліницький почав фіксувати порушення законів, які стосуються використання мови у публічному просторі. Проходячи містом, він щоразу натрапляв на вивіски, написані російською мовою — мовою країни-агресора.

Більше на Вільногірськ IN.UA

Вільногірець переймається мовним питанням

Володимир прийшов до редакції Вільногірськ IN.UA, щоб поділитися своєю стурбованістю мовною ситуацією в місті. Він не обмежується лише фотографуванням проблеми, а активно спілкується з власниками магазинів та сервісів, де досі можна побачити вивіски російською мовою.

За його словами, він обійшов уже кілька десятків торгових точок і на кожному кроці стикається з порушеннями. Коли Володимир звертається до підприємців, більшість з них реагують спокійно та готові змінити вивіски. Проте трапляються й випадки агресивної реакції. Володимир зазначає, що робить це він не просто так, адже згідно зі статтею 32 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та статтею 6 Закону України «Про рекламу», усі рекламні повідомлення мають бути розміщені лише державною мовою.

“Мовну проблему можна викласти трьома словами: ідентичність, безпека, оборона”, — наголосив Володимир.

Володимир вважає, що зміна вивісок не повинна бути результатом лише адміністративних санкцій чи примусу, а повинна відбуватись через усвідомлення необхідності будувати український простір у громаді.

«Людям бракує усвідомлення власної національної ідентичності. Люди не розуміють та не памʼятають, або не хочуть памʼятати нашу історію. Те, як наш народ роками цькували за українську мову, викорінювали її. Це відбувається і досі, тому ми маємо боротися», – додав Володимир Кліницький. 

За його словами, для багатьох власників бізнесів використання російської мови на вивісках — це звичка, з якою вони не готові розлучитися. Вони не усвідомлюють, наскільки важливо позбутися символів країни-агресора, особливо в умовах війни, коли кожен крок до українізації має велике значення для національної гідності та незалежності.

«Нас так вчили в школі, ми звикли до цього. Відповідали мені люди», – розповів активіст Володимир Кліницький.

Ще однією причиною залишати старі російськомовні вивіски, на думку Володимира, є небажання витрачати додаткові кошти і час на зміну вивісок. Водночас вони не враховують, що цей крок є не лише підтримкою національної ідентичності, але й сигналом до того, що їх бізнес є частиною сучасної української реальності.

Звернення до місцевої влади

Активіст також звернувся до керівництва міської ради. Він направив своє прохання до начальника управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради, Ростислава Варницького. Володимир сподівається, що через офіційні канали можна швидше вирішити проблему.

Володимир також планує зустрітися з головним архітектором міста Владиславою Перепечкіною, щоб обговорити можливості розв’язання цього питання.

Читайте також:

• 10 мільйонів гривень дотації виділили Павлограду, який обстріляли росіяни
• «Військова поліція пропонує співпрацю»: росіяни поширюють фейки на території України

Сьогодні, 19 вересня 2026 року, Україна вперше на державному рівні відзначає День української музики. Нове пам’ятне свято Верховна Рада запровадила 27 травня 2026 року відповідною постановою.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

Чому саме 19 вересня: як зʼявився День української музики

Ініціатива започаткувати День української музики належить Українській агенції з авторських та суміжних прав ГО “УААСП”. Її підтримав Олександр Санченко, голова підкомітету з питань музичної індустрії Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

За словами виконавчого директора ГО “УААСП” Сергія Шаповала, поява окремого дня в календарі має привернути більше уваги до української музичної індустрії та її розвитку. Йдеться не лише про мистецьке значення музики, а й про її роль у культурному та інформаційному просторі країни.

Дата свята також має символічне значення – третьої суботи вересня 1989 року під час фестивалю “Червона рута” у Чернівцях публічно прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”, який на той момент був забороненим твором.

Саме тому День української музики відзначатимуть щороку у третю суботу вересня. У 2026 році ця дата припадає на 19 вересня.

Музика, що передавалася із покоління в покоління: історія української музики

До епохи звукозапису: музика як усна традиція

Протягом століть українська музика існувала переважно як усна традиція. Колискові, веснянки, колядки, щедрівки, весільні, козацькі та чумацькі пісні передавалися від покоління до покоління. Мелодії й тексти могли змінюватися залежно від регіону, але пісні продовжували жити.

Важливу роль у збереженні музичної та історичної пам’яті відігравали кобзарі й бандуристи. Вони виконували думи, історичні та духовні пісні, фактично замінюючи засоби масової інформації в суспільстві без радіо й масової освіти.

Коли народна пісня вийшла на велику сцену 

У XIX столітті важливий етап у розвитку української музики пов’язаний з Миколою Лисенком – композитором, піаністом, диригентом, педагогом і дослідником фольклору.

Лисенко збирав та записував народні пісні, перетворюючи їх на основу професійної музичної традиції. Він прагнув розвивати українську музику на основі рідної мови та фольклору.

Так народна мелодія поступово виходила за межі побуту – звучала в операх, хорових і концертних творах та ставала частиною музичної освіти. Те, що століттями передавалося усно, почало з’являтися на нотному папері.

Українська мелодія, яку знає весь світ 

Одним із найвідоміших прикладів міжнародного поширення української музики став “Щедрик” Миколи Леонтовича. В основі твору – давня українська щедрівка, над якою композитор працював роками. Прем’єра відбулася в Києві 1916 року.

Згодом Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця представила твір європейській та американській публіці. 5 жовтня 1922 року “Щедрик” прозвучав у нью-йоркському Carnegie Hall.

Пізніше мелодія отримала англомовну назву Carol of the Bells і стала частиною світової різдвяної культури. Її використовують у фільмах, рекламі, телешоу та численних музичних аранжуваннях.

Мільйони людей упізнають цю мелодію з перших нот, хоча не всі знають, що її історія почалася з української щедрівки.

Музика попри репресії

XX століття стало для української музики часом не лише творчих пошуків, а й важких випробувань. За новими композиціями, жанрами та іменами стояли долі митців, на яких тиснула радянська влада.

Музичне середовище не залишалося осторонь репресивної політики. Композитори, диригенти, виконавці та народні музиканти могли зазнати переслідувань, а творчість багатьох із них мала відповідати встановленим владою ідеологічним правилам.

Однією з найтрагічніших стала доля Миколи Леонтовича – у січні 1921 року його застрелив у будинку батька агент радянської ЧК.

Проте навіть у таких умовах українська музика не зупинилася у своєму розвитку. Поряд із академічною традицією продовжували існувати хоровий спів, естрадна музика, джаз та авторська пісня. Згодом до них додався й рок.

Особливо помітними зміни стали наприкінці 1980-х. Музика поступово перетворювалася не просто на форму мистецтва, а й на простір для нових культурних проявів, які виходили за межі звичних радянських рамок.

Музика після 1991 року

З проголошенням незалежності українська музика отримала простір для розвитку без радянських ідеологічних обмежень. Разом із державою змінювалася і музична культура: з’являлися нові виконавці, гурти, стилі та способи говорити про українську ідентичність.

У 1990-х українська сцена переживала непростий період. Музикантам доводилося працювати в умовах економічних труднощів, але саме тоді формувалося нове покоління артистів. Поруч із естрадою розвивалися рок, поп, електронна та альтернативна музика.

У наступні десятиліття українські виконавці дедалі активніше виходили на міжнародну сцену. Пісні українською мовою почали звучати не лише для вітчизняної аудиторії, а й за кордоном. Важливу роль у цьому відіграли фестивалі, музичні конкурси, незалежні лейбли та розвиток цифрових платформ.

Окремою сторінкою став Євромайдан. Музика опинилася безпосередньо в центрі суспільних подій – як спосіб висловити позицію, підтримати людей і зафіксувати атмосферу часу.

Після початку російської агресії українська музика ще виразніше стала частиною культурного спротиву. Виконавці переходили на українську, переосмислювали фольклор і традиційні мотиви, а сучасні жанри дедалі частіше поєднувалися з народною музикою.

Сьогодні українська сцена існує одразу в кількох вимірах: від попмузики та репу до року, електроніки й експериментальних жанрів. Вона продовжує змінюватися і водночас дедалі активніше розповідає світові власну українську історію.

Читайте також:

День українського борщу: дата святкування, історія борщу та ТОП-3 некласичні рецепти 

Для захисту автомобільних доріг Дніпропетровської області від атак безпілотників передбачили понад 150 млн гривень. Відповідне рішення ухвалив Кабінет Міністрів України.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Фінансування використають для створення спеціальних захисних споруд над окремими ділянками автошляхів. Загальна протяжність конструкцій становитиме понад 66 кілометрів.

Роботи планують провести на території чотирьох районів області: Синельниківського, Нікопольського, Павлоградського та Криворізького.

Очікується, що такі споруди зменшать ризики для водіїв та пасажирів під час пересування дорогами регіону, який регулярно потерпає від атак російських безпілотників.

Необхідність посилення захисту автошляхів особливо актуальна через регулярні удари по цивільному транспорту.

 Так, 16 вересня російські військові атакували рейсовий автобус у Нікопольському районі. Загинули п’ятеро людей, ще щонайменше семеро були поранені.

Джерело: телеграм-канал “Олександр Ганжа / Дніпропетровська ОДА (ОВА)”.

Читайте також:

Менше людей, більше викликів: як війна змінила економіку Вільногірської громади