“Я не хочу, щоб мої діти носили квіти на могилу. Я хочу, щоб вони жили далі — легко”, — зізнається пані Галина з Кам’янського. У 2024-му вона втратила чоловіка. І обрала для нього не традиційне поховання, а кремацію.

Це рішення сьогодні дедалі частіше приймають українці. Серед причин — не лише економія чи відсутність місць на кладовищі. Йдеться про глибше: переосмислення прощання як такого. І, можливо, нову культуру пам’яті — без бетонних плит, але з повагою й турботою.

Кремація: що змінюється і чому

Ще 10 років тому слово “кремація” у багатьох викликало відторгнення. Сьогодні — це вже не виняток, а реальна альтернатива, яка стає дедалі звичнішою. Особливо у великих містах.

Чому?

Економічніше. Середня вартість традиційного поховання сьогодні — від 15 000 грн і вище. До цього додаються витрати на догляд, встановлення пам’ятника, оренду транспорту. Кремація у Кам’янському через ритуальну службу “Ісход” обійдеться значно дешевше — старт від 8 000 грн.

Екологічніше. Один похорон — це до 200 кг цементу, понад 300 кг дерева, і часто — токсичні хімікати для бальзамування. Кремація не потребує нічого з цього. А якщо обрати біоурну — прах можна навіть посадити у землю як дерево пам’яті.

Практичніше. Урну можна зберігати вдома, вивезти за кордон, розвіяти в особливому місці чи розмістити в колумбарії. Для багатьох це — спосіб бути ближче до тих, кого втратили.

Легше для дітей. Не кожен хоче перекладати на рідних обов’язок доглядати за могилою. Кремація звільняє від цього. Пам’ять залишається — але без прив’язки до фізичного місця.

“Ісход”: сервіс, що підтримує, а не нав’язує

Компанія “Ісход” у Кам’янському працює з 2004 року. Її засновники — поставили собі за мету — зробити цей процес людяним, простим, без зайвого пафосу й плутанини.

Що вони пропонують:

Кремація “під ключ”: від оформлення документів до доставки урни в будь-яке місто України;

Можливість прощання в залі крематорію або організація поминального обіду;

Допомога 24/7: команда працює без вихідних і завжди на зв’язку;Можливість оформити замовлення онлайн — без візитів, черг і додаткових стресів.

На сайті ishod.dp.ua — чіткі тарифи, калькулятор вартості, поетапний опис процесу. Це не просто “ритуальні послуги” — це сервіс із людським обличчям.

“Ми не переконуємо. Ми просто пояснюємо. І якщо кремація — це полегшення для родини, ми беремо все на себе”, — кажуть у компанії.

А що кажуть ті, хто вже обрав?

Серед клієнтів “Ісходу” — жителі не лише Кам’янського, а й Кривого Рогу, Запоріжжя, навіть Києва. Люди звертаються, коли хочуть простого, але гідного прощання.

“Для мами ми вибрали біоурну з лавандою. Вона дуже любила сад. Тепер там росте яблуня”, — написала одна з клієнток на сторінці компанії.

Ці історії — про любов, а не лише про втрату. І саме це стає новою формою культури пам’яті в Україні.

Чи готове суспільство?

Ментально — не всі. Для багатьох поховання — це традиція, яку важко змінити. Але зміни вже йдуть.

І можливо, через 5-10 років кремація буде не “альтернативою”, а нормою. Особливо в містах, де кожен квадратний метр землі має значення.

Як обрати — і не помилитись?

Вибір завжди за родиною. Але головне — аби він був усвідомленим. У ритуальній службі “Ісход” допоможуть пройти цей шлях без зайвого клопоту. м. Кам’янське, адреса: Вільна вулиця, 9 (вул. Магнітогорська 9) Кам’янське, Дніпропетровська область, 51909

Телефон:+38 (093) 525 76 63, +38 (068) 310 27 27+ 38 (068) 883 33 73

Email: [email protected]

Сайт: ishod.dp.ua

Бо прощання — це про любов до рідної людини.

Переїзди або перевезення тендітних предметів, чи то антикваріат, чи то побутова техніка, чи то посуд, що б’ється, завжди несуть ризик пошкоджень. За даними страхових компаній, у разі неакуратного транспортування близько 15% усіх крихких вантажів, що перевозяться, отримують дефекти в процесі.

У цій статті ми поділимося порадами про те, як упакувати й закріпити предмети, що б’ються, в кузові вантажного таксі, за допомогою яких пристосувань убезпечити вантаж і що потрібно врахувати при виборі транспортної компанії для мінімізації ризиків.

Підготовка крихких предметів до перевезення на вантажному таксі

Важливий етап транспортування крихких предметів — це їхня належна підготовка перед завантаженням. Навіть досвідчений водій не зможе вберегти погано упаковані речі від пошкоджень під час різких гальмувань або несподіваних нахилів машини.

Щоб уберегти речі під час переїзду, скористайтеся рекомендаціями нижче:

• Для пакування делікатних вантажів краще використовувати пухирчасту плівку, багатошаровий гофрокартон або дерев’яні ящики з амортизуючою прокладкою з поролону або спіненого поліетилену. Кожен предмет потрібно обернути щонайменше двома шарами плівки, а потім розмістити з прокладками в контейнері або коробці.
• Зверніть увагу на кути та частини, що виступають, — саме вони найчастіше ушкоджуються під час ударів, тому їх необхідно надійно зафіксувати. Тонкі та довгі предмети (наприклад, торшер), слід розбирати на кілька частин і упаковувати окремо.
• Проведіть тест для кожного крихкого вантажу — акуратно похитайте коробку і перевірте наскільки добре зафіксований предмет. За необхідності додайте додатковий шар пакувальних матеріалів.

До речі, більше порад щодо пакування та перевезення різних типів вантажу Ви можете знайти на офіційному сайті компанії «Давай переїдемо».

Що враховувати під час транспортування крихких речей?

Дотримуючись практичних рекомендацій, наведених нижче, ви зможете істотно знизити небезпеку пошкоджень і надійно доставити цінні предмети в пункт призначення:

• Навантаження і вивантаження повинні проходити максимально акуратно, без ривків і ударів. Вантажники повинні брати коробки з крихким вмістом з обережністю, не нахиляючи їх.

• У кузові вантажного таксі делікатні вантажі повинні розміщуватися в стійкому положенні та фіксуватися ременями до борту, щоб унеможливити зміщення. На них неприпустимо класти додатковий вантаж або інші важкі предмети. Кілька прикладів з фото розміщення меблів та техніки у вантажному таксі можна знайти тут davay-pereedem.com/ua/vantazhne-taksi-kyiv

• Водієві варто прокласти оптимальний маршрут, об’їжджаючи ділянки з ямами, вибоїнами та крутими поворотами. Це значно знизить ризик ударів і нахилів кузова. Швидкість автомобіля також важлива — чим повільніше і плавніше водій розганяється або гальмує, тим краще для вантажу.

За належного підходу до пакування і транспортування, вантажне таксі — це надійний і безпечний вид доставки для цінних предметів, що б’ються.

У вівторок, 15 липня, у Вільногірську на Площі Героїв з’явилося 81 маленьких прапорців із іменами загиблих військовослужбовців, які віддали життя за незалежність України.

Про це повідомляє журналістка Вільногірськ IN.UA, яка була присутня на заході.

У Вільногірську вшанували пам’ять загиблих військовослужбовців

Ініціаторкою акції стала Тетяна Звягінцева — представниця спілки “Родини полеглих Героїв”. Саме вона запропонувала ідею встановлення прапорців як спосіб вшанування пам’яті. Спочатку планувалося реалізувати задум пізніше, але з огляду на символічність дати, приуроченої до Дня української державності, захід провели саме цього дня.

“Ми, українці, — як одна родина. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших Захисників — тих, хто віддав життя за кожного з нас. Це були наші діти, чоловіки, доньки, найближчі та найрідніші люди. Для нас вони — святі. Я хочу звернутися до всіх: давайте разом шанувати наше місто, берегти його й дбати про нього. Бо за нього поклали життя наші Герої”, – наголосила Тетяна Звягінцева.

Серед тих, хто цього дня прийшов на Площу Героїв у Вільногірську, був і Тарас Шевченко — місцевий мешканець, який встановив прапорець пам’яті на честь свого батька.

“Шевченко Максим Олександрович, 1982 року народження. Він загинув у 2022-му на Донецькому напрямку”, — коротко поділився хлопець.

Максим служив в Національній гвардії і загинув на донецькому напрямку, а тепер його ім’я — серед 81 Героя, які віддали життя за Україну й чия пам’ять вшанована на Площі.

На запитання, чому важливо зберігати й передавати цю пам’ять, Тарас відповідає просто, але з переконанням: “Це наша пам’ять. Її треба вшановувати. Це наша історія. Ми маємо знати, хто віддав життя за нас”.

Серед тих, хто цього дня встановлював прапорці пам’яті у Вільногірську, була й Людмила Олександрівна. Вона прийшла вшанувати свого сина — Біду Руслана Юрійовича.

Руслан народився у 1984 році. До повномасштабної війни не воював, але у травні 2024 року був мобілізований із Харківської області. Саме звідти його і призвали до лав ЗСУ. Служив у піхоті. Родина військового евакуювалася у Вільногірськ.

“Загинув у серпні, майже одразу після того, як пішов на фронт. Це був Курський напрямок, — розповідає мати. — Його поранили, він ще п’ять днів жив у київському військовому госпіталі, але врятувати не змогли”.

Руслан ніколи не був у Вільногірську — сюди родина переїхала вже, у березні 2022 року. Сам Руслан загинув 2024 році. Проте саме тут його й поховали: у рідному місті Попасній залишатися було неможливо через окупацію. Руслан працював рейщиком у кузнечному цеху вагоноремонтного заводу, був простим робітником.

“Він був дуже турботливим, завжди допомагав по дому”, — згадує мати.

На запитання, чому вона вважає важливим зберігати пам’ять про загиблих, Людмила відповідає просто і з болем: “Я думаю, що вони там відчувають, що про них пам’ятають. А мені й досі не віриться, що його немає. Хоча поховали вже, і все”.

Також до вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців долучився і міський голова Вільногірська Володимир Василенко і Антон Боклаг, секретар міської ради.