Топ-5 книг про подорожі в часі

Топ-5 книг про подорожі в часі дозволяють читачам зануритися у світ неймовірних мандрівок між епохами, де час стає гнучким, а реальність – змінною. Ці твори відкривають нові горизонти фантазії та змушують задуматися над природою часу і його впливом на людську долю.

Більше на Вільногірськ.IN.UA

“11/22/63” Стівен Кінґ

“11/22/63” Стівена Кінґа — захопливий роман про подорожі в часі, де головний герой, вчитель англійської мови Джейк Еппінг, отримує шанс змінити хід історії. Через таємничий портал Джейк потрапляє у 1958 рік і ставить перед собою завдання запобігти вбивству президента Джона Кеннеді. Однак, минуле виявляється впертим і небезпечним супротивником, і кожна зміна реальності має свої неочікувані наслідки. Роман майстерно поєднує історичні події, напружений сюжет і фірмовий стиль Кінґа, створюючи унікальну атмосферу та змушуючи замислитися над цінністю кожного моменту.

“Периферал” Вільям Ґібсон

“Периферал” Вільяма Ґібсона — це футуристичний трилер, що поєднує захопливий сюжет із глибокими роздумами про можливий розвиток технологій і суспільства. Події розгортаються в двох часових лініях: у світі близького майбутнього, де головна героїня Флінн живе звичним життям у провінційному містечку, та в більш віддаленому майбутньому, що вже зазнало значних змін через екологічні катастрофи та суспільні зрушення. Випадково Флінн отримує доступ до “периферії” — новітньої технології, що дозволяє віртуально проникати в інший час, — і стає свідком загадкового вбивства. Занурюючись у небезпечний світ конспірацій та змов, Флінн ризикує не лише власним життям, а й порушує баланс обох реальностей.

“Гуркіт грому” Рей Бредбері

“Гуркіт грому” Рея Бредбері — це захоплива історія про небезпеки подорожей у часі та ефект, який може мати найменша зміна в минулому на майбутнє. У світі майбутнього компанія пропонує унікальну послугу — сафарі в часі, під час якого клієнти можуть полювати на доісторичних тварин. Головний герой, Екельс, вирушає у подорож у часи динозаврів, де з необережності робить невелику помилку, яка призводить до колосальних змін у сучасному світі. Розповідь майстерно досліджує тему «ефекту метелика» та змушує замислитися над відповідальністю за кожен наш вчинок.

“Літо, якого не було” Петро Лущик

У книзі розповідається про чотирьох студентів-друзів, які вирушають у подорож до заповідника Медобори на Тернопільщині. Під час несподіваної грози вони шукають укриття під кам’яним дольменом, який виявляється порталом у часі, і переносить їх у серединку XVII століття, під час Національно-визвольної війни. Там вони потрапляють на шлях військ Богдана Хмельницького та кримського хана Іслама Гірея III, що направляються до Берестечка. Герої намагаються повернутися в сучасність, але для цього їм доведеться змінити хід історії.

“Садівник з Очакова” Андрій Курков

Головний герой, 30-річний Ігор, одягає стару міліційну форму, яка раптом перетворюється на нову. Несподівано він опиняється в Очакові 1957 року, де його чекають захопливі пригоди і, можливо, розгадка таємниці візерунка його татуювання на плечі.

У Виконавчому комітеті Вільногірської міської ради затвердили оновлене Положення про порядок соціальної підтримки окремих категорій громадян. Документ фактично перезапускає систему міських виплат і допомог, які фінансуються з бюджету громади, та розширює перелік людей, що можуть на них претендувати.

Детальніше про зміни в системі соціальної підтримки читайте в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Хто під захистом: від літніх людей до постраждалих від війни

Оновлене Положення поширюється на мешканців Вільногірськ та внутрішньо переміщених осіб, які фактично проживають у громаді понад рік.

Серед основних категорій отримувачів допомоги:

• люди похилого віку (що досягли 95 років і 100-річного ювілею);
• особи з інвалідністю;
• постраждалі від Чорнобильської катастрофи;
• люди з тяжкими хворобами (онкологія, туберкульоз, ВІЛ/СНІД);
• громадяни у складних життєвих обставинах;
• родини загиблих цивільних унаслідок війни;
• внутрішньо переміщені особи.

Окремо передбачена підтримка для тих, хто повернувся з місць позбавлення волі, а також компенсації за надзвичайні ситуації та поховання.

Скільки і за що платитиме громада

Документ встановлює чіткі фіксовані суми для частини виплат, а також гнучкі – залежно від рішення комісій.

Серед ключових прикладів:

• 95 та 100 років – 1000 гривень;
• ліквідатори ЧАЕС та постраждалі – 300–700 гривень;
• люди з інвалідністю (до міжнародного дня) – 500 гривень;
• компенсація за надзвичайні ситуації – за висновком комісії;
• допомога на поховання – 1000 гривень;
• родинам загиблих цивільних внаслідок війни – 20 000 гривень на сім’ю.

Водночас допомога у складних життєвих обставинах не має фіксованого розміру – її визначає спеціальна комісія, враховуючи доходи та ситуацію кожної родини.

Як отримати допомогу: формальностей менше не стало

Подання заяв здійснюється через “Єдину приймальню” управління соціального захисту або поштою. Більшість видів допомоги потребують стандартного пакета документів: паспорт, ідентифікаційний код, довідки про доходи, підтвердження обставин та банківські реквізити.

У низці випадків потрібні додаткові підтвердження – наприклад, медичні довідки, свідоцтва або документи про родинні зв’язки. 

Важливий нюанс: без згоди на обробку персональних даних заяву навіть не розглядатимуть.

Також громада залишає за собою право перевіряти подану інформацію через державні реєстри.

Фінансування і контроль: гроші – з міського бюджету

Усі виплати здійснюються за рахунок бюджету громади в межах цільових програм, зокрема програми “З думкою про людей” на 2025-2029 роки.

Контроль за призначенням допомоги покладено на департамент соціально-гуманітарної політики та відповідні управлінські структури. У разі виявлення неправомірно отриманих коштів їх доведеться повернути – добровільно або через суд.

Що це означає для мешканців громади

Фактично Вільногірськ оновив свою систему соціального захисту, спробувавши зробити її більш структурованою та адаптованою до нинішніх реалій. У фокусі – не лише традиційні пільгові категорії, а й нові соціальні групи, які з’явилися через війну та внутрішню міграцію.

Для мешканців це означає одне: можливостей отримати підтримку стало більше, але процедура залишилася формалізованою і потребує уважного збору документів.

Читайте також:

Вільногірська міська рада підбила підсумки програми “З думкою про людей” за 2025 рік

12 травня відзначають Міжнародний день медичної сестри – професії, без якої неможливо уявити жодну лікарню.  Саме медсестри першими зустрічають пацієнтів, підтримують їх у найважчі моменти та щодня тримають на собі величезну частину медичної системи.

До Міжнародного свята журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Тамарою Посунько – головною медичною сестрою Вільногірської центральної міської лікарні, яка вже пів століття працює у медицині. Вона пам’ятає лікарню ще зовсім новою, застала часи без УЗД та сучасної техніки, виховала не одне покоління медсестер і досі не втратила любові до своєї справи.

“Після смерті батька я вирішила: буду медичним працівником”

Для Тамари Іванівни Посунько медицина стала не просто професією, а справою всього життя. 1 серпня 2026 року виповниться рівно 50 років відтоді, як вона вперше прийшла працювати до лікарні.

Шлях у медицину для Тамари Посунько почався з особистої трагедії. Коли вона ще навчалася у старших класах, помер її батько. 

“Було в мене таке бажання бути медичним працівником. У мене хворів батько, і коли я ще була в останньому класі навчання, батько мій помер, і в мене тоді стало питання, що хочу бути медичним працівником”, – пригадує вона.

Після школи жінка вступила до Дніпродзержинського (нині Кам’янського) медичного училища, яке закінчила у 1976 році. Саме тоді й розпочалася її професійна історія.

“У хірургію йти було страшно”

Свою практику Тамара Іванівна проходила у Вільногірській центральній міській лікарні. Пригадує, що тоді хірургічне відділення було переповнене – на 60 ліжках перебували близько 70 пацієнтів. 

Спочатку молодій медсестрі пропонували роботу в ендокринологічному відділенні. Але керівництво вирішило інакше.

“Начмед подивився на мене й сказав: “У хірургію підеш працювати”. А я думаю: комсомолка, активістка – як я відмовлюсь? Хоча чесно, мені дуже не хотілося і страшно було”, – усміхається жінка.

Втім саме цей досвід вона сьогодні називає одним із найцінніших у своєму житті: “Якщо медична сестра пропрацювала в хірургічному відділенні, то вона буде вже кваліфікованою медсестрою – уміє все”.

Від часу без УЗД – до сучасної медицини

За майже 50 років роботи Тамара Посунько бачила, як кардинально змінювалася медицина.

Коли вона починала працювати, у лікарнях не було багатьох обстежень, які сьогодні здаються звичними.

“Не було ультразвукової діагностики (УЗД) . Перший раз таке обстеження я побачила у 1993 році – і то не в нашій лікарні. У нас УЗД з’явилося вже десь на початку 2000-х років”, – розповідає медикиня.

Водночас вона наголошує: попри всі реформи й технічні зміни, головне в медицині залишається незмінним – люди.

“Медицина – це моє покликання”

Сьогодні Тамара Посунько вже не працює безпосередньо з пацієнтами. Її робота – організація діяльності медичних сестер та молодшого медичного персоналу.

Щодня вона займається графіками роботи, забезпеченням відділень, організацією навчань і конференцій для медсестер, контролює дотримання санітарних норм.

“Кожен день нестандартний. Немає такого, що прийшли на роботу – і все за однією програмою”, – каже вона.

Та навіть після десятків років у професії жінка не втратила любові до роботи.

“Треба любити свою роботу. У мене ніколи навіть у думках не було, щоб я кудись хотіла перейти. У відпустку йду – і з задоволенням повертаюся на роботу”.

Медсестри з Вільногірська – серед найкращих в області

Окремою гордістю Тамари Посунько є медичні сестри Вільногірської лікарні. За її словами, вони неодноразово перемагали в обласних конкурсах професійної майстерності.

Зокрема, медична працівниця Тетяна Овсієнко двічі представляла Дніпропетровщину на всеукраїнському конкурсі після перемог на обласному рівні.

Саме завдяки успіхам вільногірських медсестер обласний конкурс двічі проводили у Вільногірську – у 2003 та 2012 роках.

“Я пишаюся медичними сестрами нашого міста. Вони завжди були на високому рівні”, – говорить Тамара Іванівна.

Нагороди, відзнаки та майже пів століття в одній лікарні

За роки роботи Тамара Посунько отримала десятки нагород. Серед них – грамоти Міністерства охорони здоров’я України, відзнаки обласного департаменту охорони здоров’я та облдержадміністрації.

У 2013 році її нагородили відзнакою “Краща жінка Придніпров’я”.

Але найбільшим своїм досягненням вона вважає не нагороди, а людей поруч.

“Молодим треба вчитися у старших відповідальності та досвіду. А старшим у молодих – активності й прогресивності”, – переконана медикиня.

У серпні пані Тамарі виповниться 68 років. І майже всі ці роки її життя нерозривно пов’язані з однією лікарнею, одним містом і однією професією, яку вона називає своїм покликанням.

На завершення розмови Тамара Іванівна Посунько привітала своїх колег із професійним святом:

“Дорогі медичні сестри! Вітаю вас із Міжнародним днем медичної сестри. Бажаю вам здоров’я, витримки, людяності й любові до своєї справи. Нехай у вашій роботі буде більше вдячних пацієнтів і менше важких випробувань. Пам’ятайте: ваша праця – безцінна”, – сказала вона.

Читайте також:

Подарунок до Дня матері: неподалік Вільногірська відкрили сучасне пологове відділення