Відповідно до статті 45 Закону України “Про запобігання корупції” представники місцевого самоврядування зобов’язані щорічно подавати декларації про свої доходи та майно.

У цьому матеріалі журналісти Вільногірськ IN.UA зібрали інформацію про майно та доходи заступниці міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради – директорки департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Інни Петруші.

Статки Інни Петруші

Як відомо з декларації оприлюдненої Інною Петрушею на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) її основний дохід у 2024 році надійшов у вигляді заробітної плати на посаді керівниці департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради, на загальну суму у 652,2 тисячі гривень або приблизно 54,3 тисячі гривень на місяць.

Також Інна Петруша задекларувала квартиру площею 64,1 метра квадратних, якою володіє спільно з Ольгою Петрушею. Квартира у власності Петруші перебуває з 2003 року, вказавши їх вартість 12 гривень.

Журналісти вирішили з’ясувати, чому приблизна вартість нерухомості, яку декларує чиновниця, становить 12 гривень?

Відповідно до Закону України “Про запобігання корупції” з пунктом 3 частини 1 статті 46, суб’єкти декларування повинні зазначати вартість майна на дату набуття права власності або за останньою грошовою оцінкою.

У випадку якщо оцінку не проводили або відсутні документи з оцінкою, то вартість може бути зазначена символічно (наприклад, 1 гривня) або як сума, що міститься в правовстановлюючих документах.

Крім того, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) у своїх роз’ясненнях часто наголошує, що в деклараціях потрібно вказувати саме документально підтверджену вартість, а не ринкову чи приблизну. Якщо документальної вартості немає, можна вказати мінімальну суму.

Таким чином, посадовиця вказала мінімальну вартість нерухомого майна у декларації. Це може бути пов’язано з тим, що на момент набуття права власності або останньої грошової оцінки відсутні документально підтверджені дані про реальну вартість об’єкта. Відповідно до вимог законодавства, у такому випадку допустимо зазначити символічну або мінімальну суму.

Оновлено: у попередній версії матеріалу було допущено неточность та вжито слово депутатка, цю помилку було виправлено. Згідно редакційної політики ми не видаляємо матеріали, а усуваємо недоліки.

Нагадаємо, редакція Вільногірськ.IN.UA. готує серію матеріалів про доходи посадовців. Раніше ми писали, яке майно задекларував міський голова Вільногірська Володимир Василенко.

Читайте також:

• На Дніпропетровщині викрили поліцейського, який вимагав 28 тисяч гривень
• Коли Вільногірськ буде без світла: планові роботи з ремонту електромереж

У Вільногірську вперше відбулася Всеукраїнська акція “Дзвони Надії” – символічна подія, яка об’єднала родини військовополонених і безвісти зниклих, волонтерів, ветеранів, військових, представників міської влади та небайдужих жителів громади. Кожен удар дзвону цього дня був нагадуванням: тих, хто не повернувся додому, не забули, а їхні родини не залишилися наодинці зі своїм болем.

Детальніше про те, як у Вільногірську пройшла акція “Дзвони Надії”, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Дзвін, що став голосом тих, кого чекають

Всеукраїнську акцію організувала громадська організація “Бджола Вільногірськ” спільно з родинами військовополонених та безвісти зниклих за підтримки Вільногірської міської ради.

На площі зібралися люди, яких об’єднала одна спільна надія – дочекатися своїх рідних. Хтось уже кілька років не має жодної звістки, хтось живе між офіційними повідомленнями та нескінченними зверненнями до державних органів, міжнародних організацій і Червоного Хреста. Але всі вони прийшли сюди, щоб нагадати: за словами “полонений” чи “безвісти зниклий” стоять живі люди та їхні сім’ї.

На заході були присутні представники родин військовополонених і безвісти зниклих, волонтери, ветерани, небайдужі мешканці громади. До акції долучилися й представниці редакції. Одна з них разом із донькою стояла серед учасників із фотографією свого безвісти зниклого батька, розділяючи біль інших родин.

“Поки лунає цей дзвін – живе наша надія”

Під час відкриття заходу ведуча подякувала всім, хто допоміг організувати акцію.

“Ми хочемо щиро подякувати громадській організації “Бджола Вільногірськ”, Вільногірській міській раді, міському голові Володимиру Василенку, волонтерам і кожному, хто сьогодні прийшов підтримати нас. Ваша небайдужість і ваші зусилля дають нам сили триматися. Ви доводите, що ми не наодинці зі своєю бідою. Поки лунає цей дзвін – живе наша надія. Ми боремося, пам’ятаємо і обов’язково дочекаємося”, – пролунало зі сцени.

Для тисяч українських сімей кожен день перетворився на боротьбу з невідомістю, а військовополонені та безвісти зниклі не повинні ставати лише статистикою чи сухими записами в документах.

“Кожен із них – це син, донька, чоловік, дружина, батько чи мати. Це живі люди, які щомиті чекають на порятунок”.

Чотири роки без жодної звістки

Серед присутніх була Лідія Черняк, яка вже понад чотири роки чекає на свого онука. Захисник зник безвісти під час оборони Маріуполя 25 березня 2022 року.

Жінка розповіла, що регулярно звертається до Координаційного штабу та Міжнародного комітету Червоного Хреста, однак досі не отримала жодної інформації про його долю.

За її словами, онук залишився сиротою ще в дитинстві, а вона допомагала його виховувати, підтримувала під час навчання та дорослого життя. Тепер її найбільше бажання – дізнатися хоча б якусь звістку про нього.

“Якщо не ми, то хто про них нагадає?”

На акцію прийшла Ольга Ющенко, її чоловік був мобілізований восени 2025 року, а вже навесні 2026-го зник безвісти на Покровському напрямку.

Жінка розповіла, що постійно звертається до міжнародних організацій, пише листи до Координаційного штабу, Червоного Хреста, Міністерства оборони України, а також до представників інших держав, сподіваючись отримати будь-яку інформацію.

На її переконання, такі акції потрібні насамперед для того, щоб суспільство не забувало про тих, кого досі шукають.

“Якщо не ми, то ніхто про них не нагадає”, – сказала вона.

Родини закликають не мовчати

Ще одна учасниця заходу розповіла про свого чоловіка Романа, який уже майже три роки перебуває у підтвердженому російському полоні.

Вона переконана, що родинам потрібно постійно звертатися до Координаційного штабу, СБУ, Міжнародного комітету Червоного Хреста, ООН та інших міжнародних структур, аби їхніх рідних не переставали шукати.

Інші жінки також ділилися своїми історіями. Хтось уже кілька років живе в очікуванні, хтось продовжує писати десятки звернень і листів, хтось щодня переглядає списки звільнених, сподіваючись побачити знайоме прізвище.

“У нашій громаді про нас майже не говорять”

Одними з найемоційніших стали слова Сніжани Мишко, чоловік якої безвісти зник понад три з половиною роки тому.

Вона зізналася, що довгий час чекала, коли у Вільногірську з’являться подібні заходи підтримки.

За її словами, у багатьох містах України вже існують символічні місця пам’яті, регулярно проходять акції на підтримку полонених і безвісти зниклих. У Вільногірську ж, говорить жінка, родини часто залишаються непоміченими.

“У нашій громаді якось не прийнято згадувати безвісти зниклих і полонених. Наче їх не існує. І нас, їхні родини, теж. Я дуже вдячна організаторам, що вони зробили таку акцію вперше. Можливо, після неї на це звернуть більше уваги”, – сказала Сніжана.

Саме ці слова стали одним із найсильніших нагадувань про те, чому подібні заходи важливі не лише для самих родин, а й для всієї громади.

Дзвіночки з іменами тих, кого чекають

Завершилася акція символічною частиною.

Учасники підійшли до інсталяції й почепили невеликі дзвіночки з іменами своїх рідних – військовополонених та безвісти зниклих захисників.

Кожен дзвіночок став окремою історією. Окремою надією. Окремим нагадуванням, що вдома на них чекають.

Для Вільногірська ця акція стала першою, але її учасники висловлювали сподівання, що “Дзвони Надії” стануть традицією громади. Адже поки звучить дзвін, звучать і голоси тих, хто не дозволяє забути своїх близьких. А значить – живе й надія на їхнє повернення.

Читайте також:

У Вільногірську звання почесного громадянина отримають троє військових (посмертно) 

Зображення створене за допомогою ШІ

Уряд дозволив закладам освіти організовувати харчування учнів не лише в їдальнях, а й в інших приміщеннях школи. Нововведення діятиме під час воєнного стану та має допомогти школам забезпечити безоплатним гарячим харчуванням усіх учнів.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Як ми вже повідомляли, з 1 вересня 2026 року безоплатне гаряче харчування отримуватимуть усі учні 1–11 (12) класів комунальних шкіл, які навчаються очно або у змішаному форматі.

Відтепер, якщо шкільна їдальня не може одночасно прийняти всіх дітей, прийом їжі дозволено організовувати в інших приміщеннях закладу освіти. Зокрема, це можуть бути навчальні кабінети, рекреаційні зони, актові зали або укриття під час повітряної тривоги. Така інформація з’явилася на сайті Міністерства освіти і науки України.

Водночас головний державний санітарний лікар України Ігор Кузін наголосив, що використання альтернативних приміщень можливе лише за суворого дотримання санітарно-гігієнічних вимог. Зокрема, у школі мають забезпечити можливість помити руки, організувати графік харчування, проводити вологе прибирання та провітрювання приміщень, а також правильно транспортувати готові страви й утилізувати харчові відходи.

Зміни до порядку організації харчування розробили Міністерство охорони здоров’я спільно з Міністерством освіти і науки, Держпродспоживслужбою, Асоціацією міст України та командою реформи шкільного харчування.

“Реформа шкільного харчування – це насамперед інвестиція в здоров’я дітей та їхнє майбутнє. Ми хочемо, щоб безоплатне гаряче харчування було доступним для кожної дитини. Саме тому адаптуємо правила до реалій сьогодення, зберігаючи незмінно високі вимоги до якості та безпеки», — зазначила заступниця міністра освіти і науки України Надія Кузьмичова.