Як працює народний депутат від Вільногірська Дмитро Чорний

У березні 2024 року в Україні розгорівся скандал після матеріалу Української правди, в якому джерело з Верховної Ради України повідомило, що народні депутати втрачають мотивацію та втомилися від війни. Ці вислови активно обговорювалися у медіапросторі. Той факт, що народні депутати працюють від імені українського народу та за податки українців тільки сприяв активній реакції суспільства. Через повномасштабне вторгнення росії, теперішня каденція депутатів затягнеться на невизначений строк. Такі норми диктує Конституція країні та безпекова ситуація. Тому, народні депутати продовжують виконувати свої обов’язки та формувати внутрішні та зовнішні політики країни. Водночас це значить, що народу варто продовжувати моніторити якість та ефективність виконання депутатами обов’язків, які були на них покладені їх виборцями. 

Більше про депутата від Вільногірська — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Народний депутат від Вільногірська

Під час позачергових виборів до Верховної Ради України у 2019 році мешканці Вільногірська, разом із мешканцями Жовтих Вод, Верхньодніпровського, П’ятихатського і Царичанського районів, обрали свого народного депутата. Ним став Дмитро Чорний. Це була його третя спроба потрапити до парламенту, але перша успішна. У 2012 та 2014 роках він балотувався від партії «Україна Майбутнього», яка наразі змінила назву на «За майбутнє». Місце у Парламенті не є першим досвідом Дмитра на виборній посаді. Після невдач на виборах у Верховну раду він успішно обрався депутатом Жовтоводської міської ради у 2013 році, а після пройшов до Дніпропетровської обласної ради 7-го скликання у 2015 році від партії «УКРОП». Варто зазначити, що обидві партії, «УКРОП» та «За майбутнє» мають у своїй історії низку скандалів та розслідувань, а аналітики та розслідувачі пов’язують їх з Ігорем Коломойським. У 2019 році Дмитро Чорний був обраний депутатом Верховної Ради 9 скликання від партії «Слуга Народу» за виборчим округом №34. Депутат у ВРУ є головою підкомітету з питань державної служби Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. 

Скандали, пов’язані з депутатом до 24 лютого 2022 року

До початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Дмитро Чорний часто фігурував у різних розслідуваннях українських медіа, але не в якості їх головно героя. Тут далася в знаки його партійна приналежність та політична діяльність у ВРУ. Національні ЗМІ про нього згадували, як про учасника так званої «групи Коломойського» у Раді. Тобто, групи народних депутатів, які систематично подають, підтримують або не підтримують законодавчі ініціативи, які напряму чи опосередковано можуть бути вигідні українському олігарху. 

Особливу увагу Дмитро Чорний здобув у квітня 2020 року, після процесу подання правок на Проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності» (№2571-д). Це той самий «антиколомойський закон», який гарантував неповернення до Ігоря Коломойського «ПриватБанку». Крім того, від прийняття цього законопроєкту в той час залежала подальша підтримка України з боку Міжнародного Валютного Фонду, а в часи пандемії та жорстких карантинних обмежень, країна потребувала нового траншу. 

Рекордна кількість правок до законопроєктів

Тоді, у квітні 2020 року, Дмитро Чорний подав 1781 правку до цього законопроєкту. Важливо згадати, що подання великої кількості правок на законопроєкти — часта практика в українському Парламенті, яка призначення для гальмування прийняття конкретної законодавчої ініціативи. Адже за процедурою ВРУ має розглянути кожну з них. Тому такі дії розцінюються як депутатське шкідництво. Кількість правок, які були подані Чорним перевищувала кількість правок одіозного Олександра Дубінського на понад 500 штук. Це забезпечило нардепу від Вільногірська трете місце у рейтингу за кількістю правок до цього законопроєкту. 

Депутат фігурував у ще одному розслідувані, яке пов’язане із компенсацією нардепам від держави за оренду житла. В Україні, народні депутати, які обралися з округів поза межами Києва та не мають житла у місті мають можливість отримати виплату від держави, яка б компенсувала ці витрати. Отже, розслідувачі виявили, що Д. Чорний отримав 195 тис. грн за оренду житла, де офіційний представник орендодавця пов’язаний із фірмою у Жовтих Водах, яка робила внесок у його передвиборчу кампанію. 

Робота у Верховній Раді України

Народний депутат є досить активним у Парламенті. З початку своєї каденції депутат підписав до подання 139 законопроєктів, з яких ініціював самостійно близько 20. Втім, жодна законодавча ініціатива, яка була ініційована саме Дмитром Чорним, не стала законом. 

Депутат має історію голосувань за важливі для України законопроєкти. Наприклад, вже після початку повномасштабного вторгнення він голосував за заборону релігійних установ, пов’язаних з росією. Тобто за законопроєкт, який мав на меті зменшити вплив УПЦ МП в Україні. Також він підтримав легалізацію медичного канабісу, який необхідний для зменшення болі та лікування серйозних травм та захворювань. Аналітики Лабораторії законодавчих ініціатив сформували список найважливіших законів, які ВРУ прийняла за 2023 рік. Чорний голосував «За» за всі ці законопроєкти у Раді. Втім, одним з цих документів є закон про відновлення декларування. При одному з розглядів цього нормативно-правового акту, Дмитро вирішив не голосувати за критичну поправку, яка б передбачала негайне відкриття декларацій разом із багатьма іншими депутатами. Такі дії представників народу у Раді спричинили серйозний резонанс у суспільстві. 

Чорний бере участь у підписанні документів

Крім того, на рахунку Чорного 44 депутатські запити, більшість з яких була ініційована ним, а частина підписана спільно з іншими депутатами. Переважно Дмитро долучається до підписання таких документів, які стосуються економічної, податкової, правової, соціальної політик. Втім, є виключення. Наприклад, восени 2021 року він був співавтором звернення, яке сформував його колега по партії «Слуга Народу». Воно стосувалося припинення фінансування з державного бюджету фільму «Мій юний принц». Група депутатів-підписантів аргументувала цей крок тим, що фільм, який демонструє представників ЛГБТ+ спільноти, ображає почуття віруючих та спотворюють моральні цінності українців. 

Вже після початку повномасштабної війни Дмитро Чорний потрапив у ще один скандал, пов’язаний з його роботою у ВРУ. Він став співавтором та у грудні 2022 року голосував за законопроєкт №5655, який стосується містобудівної реформи. Цей документ спроєктований таким чином, що забудовники отримають найбільшу вигоду та владу. Водночас органи місцевого самоврядування та громадськість не буде мати впливу на забудову на їх же територіях. Хоч законопроєкт було прийнято голосуванням у ВРУ, через суспільний резонанс та критику експертів Президент досі його не підписав. Тобто, закон досі не є чинним.  

Виконання обіцянок

За даними порталу, який аналізує рівень виконання депутатами своїх обіцянок, народний депутат Дмитро Чорний з 33 обіцянок за свою каденцію виконав сім, чотири не виконав, а 22 знаходяться у процесі виконання. 

Останнім часом згадок про Чорного у медіа стало менше. Депутат має свою сторінку на Facebook, де активно постить інформацію. Втім, більшість з цих постів за останні кілька місяців є перепостами з інших сторінок. Тому складно чітко зрозуміти, яку діяльність, крім безпосередньої роботи у Парламенті, здійснює нардеп. 

Читайте також:

• Депутати не проголосували за зменшення щомісячної премії міському голові Вільногірська

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів його кухня була місцем, де можна було хоч ненадовго відчути себе вдома. Він добре готував, допомагав іншим і ніколи не відмовляв у підтримці. А ще любив коней і чекав дня, коли закінчиться війна, щоб повернутися до своїх справ. Цього дня він так і не дочекався.

6 серпня під час виконання бойового завдання загинув 55-річний військовослужбовець Григорій Громов. Разом із побратимами він ніс бойову службу поблизу Вільногірська. Ті, хто служив поруч із ним, згадують його як відповідальну, добру й веселу людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не відмовляла у допомозі.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Познайомилися під час формування підрозділу

З побратимом Михайлом Касюком Григорій познайомився наприкінці 2023 року, коли військовослужбовців із різних підрозділів зібрали під час формування 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.

Разом вони проходили навчання, бойове злагодження, а згодом потрапили до однієї мобільної вогневої групи. На початку 2024 року військові поїхали на Запорізький напрямок, де провели близько двох місяців. Після цього їх перекинули на Дніпропетровщину – до Вільногірська.

“Ми разом вчилися, разом росли”, – згадує Михайло Касюк.

Спочатку Григорій був номером обслуги, а наприкінці 2024 року став кулеметником. За словами побратима, свою роботу він виконував дуже добре та відповідально.

Кухня, жарти та українська музика

Поза бойовою роботою Григорій був людиною порядку. За словами Михайла, у нього завжди було чисто й організовано.

За цивільною спеціальністю та попереднім досвідом служби Григорій був кухарем. Тому саме він часто відповідав за харчування екіпажу.

“Він дуже смачно готував, на ньому весь екіпаж тримався”, – розповідає побратим.

Попри бойові умови, Григорій залишався веселою людиною. Побратим пригадує, що військовий багато жартував і любив слухати музику. Особливо – українську. На кухні чи просто на вулиці поруч із Григорієм часто звучали українські пісні: народні, сучасні, естрадні.

Загинув під час бойового чергування

6 серпня військові з самого ранку перебували під загрозою обстрілів. За словами Михайла Касюка, тоді лунали повітряні тривоги та були атаки ударними безпілотниками.

Екіпаж, у якому служив Григорій, командування направило на підсилення до населеного пункту Вишневе. Там спочатку стався приліт ударного безпілотника, а згодом – балістичної ракети.

Військовий автомобіль опинився під ракетним обстрілом. Машина була неподалік від місця удару, через що військові потрапили під дію уламків.

Григорій загинув. Водій автомобіля отримав контузію та баротравму й наразі проходить лікування.

Як і багато військових, Григорій хотів одного – щоб війна закінчилася і він зміг повернутися додому. Він мріяв знову займатися своїми справами та повернутися до звичного життя. 

Григорію було 55 років. У нього залишилися дружина Світлана, син, донька та онука.

Читайте також:

“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини

Телефон у руках Сергія Якименка під час візиту до Вільногірської громади майже не замовкав. Дзвінок за дзвінком – робочі питання, які потрібно вирішувати просто зараз. Він на кілька хвилин відходив убік, відповідав, уточнював деталі, а потім повертався до розмови та продовжував оглядати об’єкти громади.

Це був один із перших робочих візитів голови Кам’янської районної військової адміністрації до Вільногірської громади після призначення на посаду. Програма виявилася насиченою: меморіал, де вшанували памʼять загиблих, а також меморіал, який наразі знаходиться на стадії будівництва за кошти місцевої влади, ліцей, простір для дітей, харчоблок, а згодом – міська лікарня та кабінет реабілітації для цивільних і військових.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

“Це процес входження на посаду”

Я підходжу до Сергія Якименка ще біля меморіалу, представляюся, пояснюю, що працюю для Вільногірськ IN.UA. Попереду ще кілька локацій, а власного транспорту в мене немає. Тому питаю просто:

— А можна до вас в автівку сісти? Хочеться ж усюди з вами побувати.

— Так, звісно, сідайте, — відповідає він без зайвих церемоній.

Так ми й вирушаємо далі разом. 

Під час поїздки Сергій Якименко пояснює, що нині відвідує громади Кам’янського району в межах процесу входження в посаду.

“Це процес, період входження в посаду, знайомство з територіями, з керівниками”, – розповідає він.

Під час таких поїздок, за його словами, йдеться не лише про знайомство. Серед основних питань – підготовка до опалювального сезону, енергостійкість, оборона, соціальний захист, внутрішньо переміщені особи та ветеранська політика.

У ліцеї – про захист країни

Коли приїжджаємо до ліцею, я заходжу разом із делегацією.

Тут гостю показали навчальні кабінети, зокрема простір, де проходять заняття із “Захисту України”.

Пізніше, дорогою до наступної локації, Сергій зізнається, що для нього ця тема не чужа. До початку повномасштабного вторгнення він працював у сфері освіти, а під час служби в Збройних Силах України також проводив навчання для педагогів за напрямом, пов’язаним із захистом України.

Після звільнення з військової служби він повернувся до Дніпровської академії неперервної освіти, де працював до призначення на нинішню посаду. Загалом його науково-педагогічний стаж становить понад п’ять років.

Та за розмовою про освіту стоїть значно більший особистий досвід. Про початок повномасштабної війни Сергій Якименко дізнався, перебуваючи із сім’єю в Карпатах. Уже 26 лютого вони дісталися Дніпропетровщини, а наступного ранку він був у частині 99-го батальйону територіальної оборони.

Спочатку служив у Кам’янському батальйоні, а згодом продовжив службу в інших підрозділах. Воював, зокрема, на Волноваському напрямку, а також на різних ділянках Донеччини, Харківщини та Запорізького напрямку.

Повернення, про яке не завжди говорять

Під час нашої розмови Сергій окремо зупинився на тому, що відбувається після повернення військових до цивільного життя.

Він говорить про це не як сторонній спостерігач – після служби йому самому довелося проходити цей шлях.

“Адаптація після служби до цивільного життя, вона є і вона буде стосуватися всіх хлопців, які зараз ще у війську”, – зазначає він.

За його словами, після повернення люди можуть зіткнутися зі стресом, психологічними проблемами та наслідками пережитого на війні. Під час служби організм перебуває у постійній напрузі, а вже після повернення ця напруга поступово спадає – і тоді можуть проявлятися наслідки травм, вибухів та тривалого стресу.

Сам Якименко після служби проходив лікування через проблеми зі здоров’ям.

Він наголошує: ветеранам потрібні не лише слова підтримки, а реальна допомога та готовність суспільства прийняти людей, які повертаються з війни.

“Їм треба підставити плече, їм треба реальна допомога, а не на словах”, – говорить він.

Саме тому ветеранську політику голова РВА називає одним із пріоритетів своєї роботи.

Від простору ЮНІСЕФ до сучасного харчоблоку

Також у ліцеї нам показали простір для дітей, облаштований за підтримки ЮНІСЕФ. Зараз це сучасний простір, де діти можуть навчатися, проводити вільний час і відпочивати.

Далі – харчоблок. Я надягаю халат, бахіли і ми заходимо. 

Тут Сергій Якименко оглянув приміщення, де готують їжу для дітей, звернув увагу на обладнання та умови роботи. Під час огляду представники громади показали, як організована робота харчоблоку.

Тема підготовки до зими залишалася однією з головних протягом усього візиту. Після огляду громади Якименко відзначив, що її готовність до опалювального сезону – це не лише цифри у документах.

“У вас це в наявності реально є, не на словах, не на папері”, – сказав голова РВА, оцінюючи побачене.

Реабілітація для цивільних та військових

Останньою локацією стала міська лікарня. Тут гостю показали сучасний кабінет реабілітації, який працює як для цивільних, так і для військових.

Огляд перетворився на своєрідну практичну демонстрацію: один із лікарів, Євген, показав, як працює обладнання та як власноруч проводить процедури.

Це ще одна тема, яка напряму перетинається з ветеранською політикою. Адже потреба в реабілітації після поранень, травм та тривалого фізичного й психологічного навантаження для військових лише зростатиме.

Між дзвінками – розмови про громаду

Поки маршрут переходив від однієї локації до іншої, телефон голови РВА продовжував нагадувати про себе. Робочі питання не зупиняються навіть під час виїздів у громади.

Проте після кожної розмови Якименко повертався до огляду: ставив запитання, уточнював деталі, спілкувався з працівниками та представниками громади.

Такий формат візиту дозволив побачити Вільногірськ не лише через звіти та цифри, а безпосередньо на місці – у навчальних кабінетах, дитячому просторі, харчоблоці та лікарні.

Наприкінці зустрічі голова Кам’янської РВА подякував представникам громади та зазначив, що планує продовжувати такі візити.

“Будемо візити наносити регулярно”, – сказав Сергій Якименко.

Читайте також:

Як вихідні у Вільногірську обʼєднали місто навколо болю і вдячності