Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.
Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.
Фортеця часу: де починається козацька історія
Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Іванівна Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.
Запорізька спадщина
В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.
Мазепа, Полтава і наш край
З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.
“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.
Козацькі зими й українська Кубань
Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.
Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.
“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.
Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста
Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.
“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.
Петро Калнишевський: останній кошовий
Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.
“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.
Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська
Будинки ХІХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.
Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.
Підписуйтесь
Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.
