Українська вишивка має глибоке коріння, однак точно визначити, коли саме вона з’явилася, неможливо. Ще давньогрецький історик Геродот згадував про вишивку у своїх працях, що свідчить про її існування ще до нашої ери. Якщо поглянути на зображення одягу скіфів, то можна побачити перші прообрази орнаментів, схожих на вишивку.
До Міжнародного дня вишиванки у секторі національних цінностей і спадщини Вільногірського Центру культурних послуг відкрили виставку, присвячену українській вишивці. Про унікальні вишиті сорочки з музейної колекції розповів краєзнавець Володимир Смирнов.
Історія вишиванки
Як культурне надбання, українська вишивка почала привертати увагу дослідників у середині XIX століття. У Західній Європі вишивка також була популярною, і перші зразки європейської вишивки, які почали вивчати, датуються саме XIX століттям. У цей період українська вишивка стала об’єктом зацікавлення етнографів, істориків та культурологів.
Поступово в Україні почали створювати музеї, де були представлені зразки народної вишивки. Вона переважно побутувала в сільській місцевості, де панувало натуральне господарство. Селяни самі виготовляли одяг, прикрашаючи його власноруч вишитими орнаментами.
“Починалося все з нитки. Це — самопрядка, це — перші веретена. Усе це — з нашого краю, ці предмети подаровані нашими земляками. Саме за допомогою самопрядки виготовляли нитки та мотки. У нашій колекції зберігаються також окремі частини ткацьких верстатів, на яких виготовляли полотно. З цього полотна українці шили одяг, рушники та все необхідне для дому. Передусім жінки прикрашали вишивкою як свій одяг, так і одяг своїх чоловіків. У нашій колекції є три жіночі строї, які вже становлять історичну цінність” — розповідає краєзнавець.
Також Володимир Смирнов продемонстрував один із народних нарядів. Спідниця — сучасна, це найпростіший одяг нашої дівчинки. Натомість кофта — вишита, старовинна, має особливу історію. Її передали в дар Бронніковій Анні Георгіївні. Колись ця кофта належала хрещеній матері її мами.
“Сьогодні Ані Георгіївні понад 70 років. Вона — вільногірка, мешкає у Вільногірську від самого заснування міста. Саме вона подарувала нам цю вишиту кофту.Ми можемо бачити, якою була вишивка на початку ХХ століття. Перед вами — жіночий святковий наряд, вишитий майстринею з міста Вільногірськ”, — пояснює Володимир Смирнов.
Він додав що, її власниця сказала, що це вишита в 1996 році.
Але, немає більше інформації, ні прізвища, ні ім’я цієї майстрині з Вільногірська.
Зі слів Володимира Смирнова, серед експонатів — жіночий наряд початку XX століття, що належав Василіси Ануфріївні Саватєєвій, бабусі колишнього мера Вільногірська – Олександра Волощука.
Одяг, переданий родиною, включає вишиту сорочку, фартух, спідницю та жилетку. Представлено й унікальні рушники — весільні, обрядові, кілкові та побутові, які відображають побут і світогляд українців.
Також виставка демонструє серветки та декоративні подушки, вишиті у 1950–1970-х роках, а ще — копію старовинного рушника з текстом народної пісні, що свідчить про вплив європейської культури на вишивку ХХ століття.
“На жаль, традиційна вишивка поступово втрачалася під впливом індустріалізації, але сьогодні ми бачимо її відродження. Сучасна вишивка змінюється: з’являються нові символи, як-от зброя на сорочці президента Зеленського, але суть залишається — це мистецтво, яке об’єднує покоління” , — зазначив він.
Українські рушники — це не лише елемент побуту, а й оберіг кожної родини, символ усього життя. Життєвий шлях кожного українця був тісно пов’язаний із рушником — від народження і до останніх днів.
“Коли народжувалась дитина, її загортали в білий рушник — крижму, з якою несли немовля до церкви. Під час весілля використовували весільні рушники. Кожна дівчина з дитинства готувала собі посаг, обов’язковою частиною якого були рушники. Їх вишивали у великій кількості — у деяких дівчат приданого налічувалося десятки рушників, створених вручну на полотні”, — пояснює краєзнавець.
За його словами, у таких рушниках зберігалися традиції української вишивки. Кожна квітка чи орнамент мали символічне значення. Наприклад, лілея — символ краси, ніжності, дівочості. Обов’язковими елементами весільних рушників були вишиті голуби — символи любові та злагоди. Також вишивали обручки, хрестики, що символізували нове життя в шлюбі.
“У нашій колекції є весільні рушники, зокрема рушник під весільний коровай, оздоблений голубами. Ці рушники — справжні витвори народного мистецтва. Ними також прикрашали портрети видатних постатей, як-от Тараса Шевченка чи козака Мамая, надаючи їм особливого сакрального значення”, — додав Володимир Смирнов.
Володимир Смирнов розповів про рушники, що зберігаються в колекції — вишиті майстринями з навколишніх сіл — зокрема з Посуньків та Криничок. Це місцеві рушники, і це добре видно за орнаментами та технікою вишивки. Також є рушники з інших регіонів — зокрема з Кіровоградської області, а також із південних районів України. Усі вони є унікальними зразками народної вишивки, кожен зі своїми характерними рисами.
“До колекції надходять експонати з різних регіонів України — люди охоче дарують нам свої речі. Ми ніколи не відмовляємося, адже кожен експонат — це частина нашої культурної спадщини”, — пояснює Володимир Смирнов.
Сучасна вишиванки змінюється
За його словами, традиція української вишивки поступово втрачається. Наприклад, декілька рушників в експозиції вже суттєво відрізняються один від одного, і це свідчить про втрату єдиної традиції вишивання. Цей процес почався ще на початку ХХ століття, коли поширення набула так звана бракарівська або “милова” вишивка.
Володимир Смирнов каже: українська вишивка — справжня чарівність, вона надзвичайно красива. І сьогодні ми спостерігаємо, як вона стає модною у всьому світі — не лише в Європі, а й далеко за її межами: в Америці, особливо в Канаді. Вишитий одяг перетворюється на справжній бренд — він стає популярним серед жінок у багатьох країнах.
Відповідаючи на питання журналістів Вільногірськ IN.UA, що традиції повертаються Володимир Смирнов роз’яснив: — Я би сказав, що сучасна вишивка не зовсім повторює традиції. Вона змінюється, модернізується. З’являються нові елементи, нові наративи. Наприклад, у чоловічому одязі, як у президента України Володимира Зеленського, на вишиванці можна побачити зображення зброї, танків. Це вже відображення нашого часу.
Краєзнавець підсумував, що сучасна українська вишивка поєднує традиційні орнаменти з новими символами: квітами, трояндами, ліліями, елементами сучасної культури. Варто пам’ятати, що в кожному регіоні України існувала своя символіка, притаманна саме тій місцевості. На Заході Україні, наприклад, це проявлялося і в особливих орнаментах, і в колористиці — навіть за кольорами можна було відрізнити один регіон від іншого.
Підписуйтесь
