Українська вишивка має глибоке коріння, але точно визначити, коли вона з’явилася, неможливо. Давньогрецький історик Геродот у своїх працях згадував про вишивку, що свідчить про її існування ще до нашої ери. Якщо подивитися на одяг скіфів, можна побачити перші прообрази орнаментів, схожих на вишивку.

До Міжнародного дня вишиванки у секторі національних цінностей і спадщини Вільногірського Центру культурних послуг відкрили виставку, присвячену українській вишивці. Про унікальні вишиті сорочки з музейної колекції розповів краєзнавець Володимир Смирнов.

Історія вишиванки

Як культурне надбання, українська вишивка почала привертати увагу дослідників у середині XIX століття. У Західній Європі вишивка також була популярною, і перші зразки європейської вишивки, які почали вивчати, датуються саме XIX століттям. У цей період українська вишивка стала об’єктом зацікавлення етнографів, істориків та культурологів.

Поступово в Україні почали створювати музеї, де були представлені зразки народної вишивки. Вона переважно побутувала в сільській місцевості, де панувало натуральне господарство. Селяни самі виготовляли одяг, прикрашаючи його власноруч вишитими орнаментами.

“Починалося все з нитки. Це — самопрядка, це — перші веретена. Усе це — з нашого краю, ці предмети подаровані нашими земляками. Саме за допомогою самопрядки виготовляли нитки та мотки. У нашій колекції зберігаються також окремі частини ткацьких верстатів, на яких виготовляли полотно. З цього полотна українці шили одяг, рушники та все необхідне для дому. Передусім жінки прикрашали вишивкою як свій одяг, так і одяг своїх чоловіків. У нашій колекції є три жіночі строї, які вже становлять історичну цінність” — розповідає краєзнавець.

Також Володимир Смирнов продемонстрував один із народних нарядів. Його передали в дар Бронніковій Анні Георгіївні.

“Сьогодні Ані Георгіївні понад 70 років. Вона — вільногірка, мешкає у Вільногірську від самого заснування міста. Саме вона подарувала нам цю вишиту кофту.Ми можемо бачити, якою була вишивка на початку ХХ століття. Перед вами — жіночий святковий наряд, вишитий майстринею з міста Вільногірськ”, — пояснює Володимир Смирнов.

Зі слів Володимира Смирнова, серед експонатів — жіночий наряд початку ХХ століття, що належав Василісі Ануфріївні Саватєєвій, бабусі колишнього мера Вільногірська Олександра Волощука.

Одяг, переданий родиною, включає вишиту сорочку, фартух, спідницю та жилетку.

Крім того, представлено й унікальні рушники — весільні, обрядові, кілкові та побутові, які відображають побут і світогляд українців.

Також виставка демонструє серветки та декоративні подушки, вишиті у 1950–1970-х роках, а ще — копію старовинного рушника з текстом народної пісні, що свідчить про вплив європейської культури на вишивку ХХ століття.

“На жаль, традиційна вишивка поступово втрачалася під впливом індустріалізації, але сьогодні ми бачимо її відродження. Сучасна вишивка змінюється: з’являються нові символи, як-от зброя на сорочці президента Зеленського, але суть залишається — це мистецтво, яке об’єднує покоління” , — зазначив він.

Українські рушники — це не лише елемент побуту, а й оберіг кожної родини, символ усього життя. Життєвий шлях кожного українця був тісно пов’язаний із рушником — від народження і до останніх днів.

“Коли народжувалась дитина, її загортали в білий рушник — крижму, з якою несли немовля до церкви. Під час весілля використовували весільні рушники. Кожна дівчина з дитинства готувала собі посаг, обов’язковою частиною якого були рушники. Їх вишивали у великій кількості — у деяких дівчат приданого налічувалося десятки рушників, створених вручну на полотні”, — пояснює краєзнавець.

За його словами, у таких рушниках зберігалися традиції української вишивки. Кожна квітка чи орнамент мали символічне значення.

Наприклад, лілея — символ краси, ніжності, дівочості. Обов’язковими елементами весільних рушників були вишиті голуби — символи любові та злагоди. Також вишивали обручки, хрестики, що символізували нове життя в шлюбі.

“У нашій колекції є весільні рушники, зокрема рушник під весільний коровай, оздоблений голубами. Ці рушники — справжні витвори народного мистецтва. Ними також прикрашали портрети видатних постатей, як-от Тараса Шевченка чи козака Мамая, надаючи їм особливого сакрального значення”, — додав Володимир Смирнов.

Володимир Смирнов розповів про рушники, що зберігаються в колекції — вишиті майстринями з навколишніх сіл — зокрема з Посуньків та Криничок. Це місцеві рушники, і це добре видно за орнаментами та технікою вишивки.

Також є рушники з інших регіонів — зокрема з Кіровоградської області, а також із південних районів України. Усі вони є унікальними зразками народної вишивки, кожен зі своїми характерними рисами.

“До колекції надходять експонати з різних регіонів України — люди охоче дарують нам свої речі. Ми ніколи не відмовляємося, адже кожен експонат — це частина нашої культурної спадщини”, — пояснює Володимир Смирнов.

Сучасна вишиванки змінюється

За його словами, традиція української вишивки поступово втрачається. Наприклад, декілька рушників в експозиції вже суттєво відрізняються один від одного, і це свідчить про втрату єдиної традиції вишивання. Цей процес почався ще на початку ХХ століття, коли поширення набула так звана бракарівська або “милова” вишивка.

Володимир Смирнов каже: українська вишивка — справжня чарівність, вона надзвичайно красива. І сьогодні ми спостерігаємо, як вона стає модною у всьому світі — не лише в Європі, а й далеко за її межами: в Америці, особливо в Канаді. Вишитий одяг перетворюється на справжній бренд — він стає популярним серед жінок у багатьох країнах.

Відповідаючи на питання журналістів Вільногірськ IN.UA, що традиції повертаються Володимир Смирнов роз’яснив: — Я би сказав, що сучасна вишивка не зовсім повторює традиції. Вона змінюється, модернізується. З’являються нові елементи, нові наративи. Наприклад, у чоловічому одязі, як у президента України Володимира Зеленського, на вишиванці можна побачити зображення зброї, танків. Це вже відображення нашого часу.

Краєзнавець підсумував, що сучасна українська вишивка поєднує традиційні орнаменти з новими символами: квітами, трояндами, ліліями, елементами сучасної культури. Варто пам’ятати, що в кожному регіоні України існувала своя символіка, притаманна саме тій місцевості. На Заході Україні, наприклад, це проявлялося і в особливих орнаментах, і в колористиці — навіть за кольорами можна було відрізнити один регіон від іншого.

На сайті міської ради та в місцевих спільнотах оприлюднено протокол голосування позачергової сесії Вільногірської міської ради. Однак на офіційних сторінках міськради повідомлення про проведення сесії не з’явилося. Тим часом у мережі мешканці поширюють документ, який формує хибне враження, що нібито голосування блокувало вирішення питання забезпечення водою мешканців села Мар’янівки.

Додамо, що зазвичай міська рада публікує відеозапис сесії у соціальних мережах, але цього разу його не було. Журналісти звернулися за коментарями на гарячу лінію ради, де нам повідомили, що сесія не відбулася.

Редакція Вільногірськ IN.UA вирішила з’ясувати з яких причин не відбулася сесія і чому депутати не підтримали важливе для громади рішення.

При підготовці матеріалу журналісти проаналізували відкриті дані, детально вивчили оприлюднений протокол поіменного голосування та провели опитування 10 депутатів міської ради, та зверталися на гарячу лінію Вільногірської міської ради і до юридично відділу Вільногірської міської ради.

Що передувало

12 червня у Вільногірську мала відбутися позачергова 86-та сесія міської ради. В порядку денному стояло питання щодо відведення земельної ділянки у селі Мар’янівка для будівництва пункту очищення води.

Згодом журналісти дізналися, що пленарне засідання так і не відбулося, попри те, що кворум для проведення та голосування був — присутні були 14 депутатів та міський голова.

Щоб додатково прояснити ситуацію журналісти ознайомилися з Регламентом Вільногірської міської ради. У документі зазначено: якщо порядок денний не ухвалено в цілому, головуючий проводить голосування по кожному пункту окремо.

За детальними роз’ясненнями наша журналістка звернулася до депутата та колишнього секретаря Вільногірської міської ради Антона Боклага, який у коментарі повідомив наступне:

Окрім виділення земельної ділянки для будівництва пункту очищення води у Мар’янівці на порядку денному мали розглянути зміни до бюджету та цільових програм. Водночас редакція вирішила дізнатися у тих депутатів, які були відсутні, чому не прийшли на сесію, знаючи про розгляд важливих питань для громади:

У коментарі журналістам депутати повідомили причини своєї неявки:

• Головянко Вікторія, фракція “Слуга народу”, у відпустці, не в місті була.
• Кучеренко Володимир — захищає Україну.
• Єгоров Максим — був у відʼїзді, депутат фракція “Пропозиція”. Середа Інна, фракція “Слуга народу” — була у відпустці і попереджала зазделегідь про це.
• Сміяненко Ірина — у відпустці, депутатська фракція “Батьківщина”. Тхоренко Ірина, позафракційна, не взяла слухавку.
• Федоранич Артем (позафракційний) — вказаний телефон на сайті не обслуговується.
• Депутати Федоренко Віталій та Архіпова Світлана повідомили, що не проголосували, оскільки за їх словами було порушено процедуру регламенту. Про те як саме її було порушено не пояснили.

Зокрема Федоренко додав: “Сесія не відбулася через порушення регламенту: міський голова почав ставити на голосування кожне питання окремо. Таке порушення може призвести до визнання рішення недійсним. Коли депутати не підтримали порядок денний, міський голова оголосив перерву, а потім почав поетапне голосування кожного питання. Це є маніпуляцією інформацією. От як міг не голосувати, коли сам ініціював винесення питання по воді на розгляд”.

Села Вільногірської громади без водопостачання

15 серпня Вільногірська міська рада повідомила, що організовано підвіз питної води для жителів сіл Дмитрівка та Мар’янівка. За інформацією міської ради, підвіз забезпечили “Мотронівський ГЗК”— надали 10-тонний водовоз, та адміністрація ТОВ “Склянний Альянс” — забезпечила дизельним пальним для машини. Воду підвозять на благодійній основі.

Графіку підвозу води наразі немає, на даний час організували одну доставку, наступну обіцяють у вівторок, 19 серпня 2025 року, для села Доброгірське.

Нагадаємо, у селах Доброгірське та Мар’янівка зникла питна вода. Для вирішення проблеми проведено аналіз території та визначено потенційні місця буріння. Наприкінці 2024 року з бюджету громади витратили 1,3 млн грн на геологічну розвідку підземних вод у селах Мар’янівка та Доброгірське. Роботи виконувало КП “Жилкомсервіс” за договором з підприємством “Укргеологія”.

Воду виявлено, наступним етапом планується облаштування системи: установка насосів, пункту очищення та спільного водозабору у вигляді бювету. Вода подаватиметься не до будинків, а через загальний пункт роздачі.

За відведення земельної ділянки у с.Мар’янівка голосують з липня – це вже друга невдала спроба прийняти рішення. Олег Штамбург перед голосуванням ставив питання – чому свердловини були пробурені до отримання земельного відведення.

Виявилося, що в Мар’янівці земельна ділянка потрапляє в охоронну зону об’єкта культурної спадщини могил радянських воїнів. Для будь-яких земляних робіт потрібні археологічні дослідження та погодження з відповідними службами. Коли ці документи погодять, депутати повернуться до землевідводу. На минулій сесії цю інформацію пояснила представниця уповноваженого органу.

Начальниця планово-економічного відділу Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської Наталя Іцхакіна повідомила, що департамент став таким уповноваженим органом тільки з 2023 року. Однак роботи по бурінню свердловини відбувалися вже з грудня 2024 року по березень 2025 року, і на той момент земельного відводу на ту земельну ділянку не було.

Думки щодо відведення земельної ділянки в депутатському корпусі розділилися. Частина депутатів блокують рішення, водночас Віталій Федоренко стверджує, що не зважаючи на те, що на тій дільниці присутній об’єкт культурної спадщини – це не є перешкодою для розробки землевпорядної документації.

Також Федоренко додає, що в межах тієї ділянки вже є будівлі, і жодного разу Департамент соціально-гуманітарної політики, який забезпечує контроль культурної спадщини, не надав обмежуючих приписів.

У Вільногірську розпочалися роботи з фарбування міських лавок по вулицях Центральній, В.Варена, Захисників, площі Героїв та на бульварі Миру. Такі заходи спрямовані на підготовку міста до святкових заходів.

Редакція Вільногірськ IN.UA вирішила перевірити, як просувається фарбування лавок.

Як просуваються робити з фарбуванням ловок

Наші журналісти пройшлися за вказаними адресами та оцінили їх стан.

Журналісти звернули увагу, що на площі Героїв та по вулиці Центральній лавки вже відремонтовані та пофарбовані.

Зокрема, по вулиці В.Варена лавки поки ще не відремонтовані, та не пофарбовали. Така сама ситуація в по вулиці Захисників.

Нагадаємо, у серпні 2025 року Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради оголосило тендер на проведення фарбування та скління. Переможцем стало комунальне підприємство “Жилкомсервіс”, яке зобов’язалося виконати роботу за 89 229 гривень.

Читайте також:

Програма “єОселя” стане доступнішою: держава покриватиме частину першого внеску та платежів за кредитом