“Було відчуття, ніби від серця шматок відірвали”: Галина Пєскова про сина, який загинув на фронті

Олександр Пєсков народився і виріс у Вільногірську. Він був наймолодшим у родині, любив спорт, навчався, завжди допомагав рідним і друзям. У 21 рік підписав контракт із Збройними Силами України, а через рік загинув на Луганщині. Його життя обірвалося, але пам’ять про нього живе у спогадах рідних, друзів і всіх, хто його знав.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з його матір’ю, Галиною Пєсковою, та дізналася його історію.

Дитинство, навчання, перші кроки в житті

Олександр був п’ятою дитиною в сім’ї. Його мати, Галина Пєскова, згадує:

 “Він ріс скромним, добрим, завжди намагався підтримати інших. Завжди допомагав мені по дому та іншим у справах”, — каже Галина Пєскова.

Навчався у Ліцеї №2, після дев’ятого класу вступив до Західно-Дніпровського центру професійно-технічної освіти. Опановував відразу кілька професій: машиніста екскаватора, електрослюсаря, електрогазозварювальника. Після навчання працював у Києві, шукав свій шлях.

Олександр мав дитячу травму, яка могла стати перепоною для служби в армії, але рішення ухвалив твердо.

 “Йому дуже хотілося допомогти. Після смерті батька я зосталася одна, і він хотів бути опорою для мене”, — згадує Галина Пєскова.

Війна, вибір і останній дзвінок

У листопаді 2021 року Олександр пішов на строкову службу, а згодом підписав контракт. Військова частина дислокувалася у Харкові, потім в Ізюмі. Після початку повномасштабного вторгнення він став на захист України.

Коли приїздив додому у відпустку, прощання було важким.

 “Він дуже не хотів їхати. Як наче він щось тоді вже відчував”, — каже Галина Пєскова.

28 жовтня 2022 року Олександр загинув у бою біля Андріївки Сватівського району Луганської області.

 “Він подзвонив мені о шостій вечора, такий радісний був. А о сьомій його вже не стало”, — згадує Галина Пєскова.

Той, хто не міг залишити в біді

Після загибелі сина до Галини підходили знайомі, друзі, вчителі, навіть ті, з ким вона ледь була знайома. Люди ділилися спогадами, плакали разом із нею.

 “Він і там допомагав, і тут, всім допомагав. Але не хвалився цим ніколи. Такою людиною він був”, — каже Галина Пєскова.

Олександр ніколи не виставляв доброту напоказ, не чекав подяки.

 “Він був безкорисливим, не хотів, щоб про це говорили. Тому навіть я нічого не знала”, — додає Галина Пєскова.

Його загибель стала важкою втратою для родини.

 “Я вже втратила до цього дитину від хвороби, але так боляче не було ніколи. Було відчуття, ніби від серця шматок відірвали”, — зізнається Галина Пєскова.

Брат Олександра продовжує боротьбу

Інший син Галини, Сергій, теж військовий. Він отримав важкі поранення, але не зламався. Сьогодні працює інструктором, передаючи знання іншим.

 “Він не мислив життя без армії. Тому зараз продовжує хоч якось приймати в цьому участь”, — каже мати.

Галина ж знаходить розраду у спілкуванні з онуками, у добрих справах, допомозі іншим.

 “Я не можу сидіти склавши руки. Коли можу чимось допомогти — роблю це”, — говорить Галина Пєскова.

Вона хоче, щоб люди пам’ятали Олександра не лише як військового, а як людину, яка завжди простягала руку допомоги. Його брат Сергій, попри втрату, продовжує цей шлях.

Читайте також:

• Чому важливо донатити: історія Богдани Фактуліної
• Ворог вдарив балістикою по готелю у Кривому розі (ФОТО)

8 серпня відзначають Всесвітній день котів – свято, присвячене одним із найпопулярніших домашніх улюбленців. З цієї нагоди зібрали цікаві факти про пухнастиків, які можуть здивувати навіть їхніх найвідданіших господарів.

Більше – на Вільногірськ IN.UA.

Коти живуть поруч із людьми набагато довше, ніж вважалося раніше

Довгий час вважалося, що першими приручили кішок стародавні єгиптяни – приблизно 4000 років тому. Однак у 2004 році французькі археологи на Кіпрі виявили поховання кішки, вік якої оцінюють у 9500 років. Знахідка свідчить, що історія співіснування людей і котів бере початок ще в добу неоліту.

Траур у Стародавньому Єгипті 

У Стародавньому Єгипті котів вважали священними тваринами. За свідченнями історика Геродота, смерть кішки була великою трагедією для родини – на знак жалоби всі її члени збривали собі брови.

Схожість з тиграми 

Генетично домашні коти дуже близькі до тигрів – їхній ДНК збігається приблизно на 95,6%. Саме спільне походження частково пояснює деякі звички наших улюбленців, зокрема те, що вони мітять територію, полюбляють гратися зі “здобиччю” та проводять багато часу уві сні.

Домінуюча лапа 

Подібно до людей, коти також мають перевагу у виборі домінуючої лапи, тобто можуть бути “правшами” або “лівшами”. Наукові спостереження демонструють певну гендерну закономірність – кішки найчастіше віддають перевагу правій лапі, тоді як коти частіше користуються лівою.

Відбиток носа 

Візерунок поверхні котячого носа є абсолютно унікальним, наче людські відбитки пальців. У природи немає повторів, тож двох котів із абсолютно ідентичними носами просто не існує.

Рекорд найдовшого кота в історії 

Домашні коти зазвичай здаються невеликими та вишуканими тваринами. Але серед них трапляються справжні велетні. Найдовшим котом у світі вважається мейн-кун на ім’я Стьюї, довжина якого сягала 123 сантиметрів. 

Найбагатший кіт у світі 

Найбагатшим котом у світі за версією Книги рекордів Гіннеса вважають Блекі. Після смерті його господаря-мільйонера кіт став спадкоємцем величезного статку – власник не залишив майно своїм родичам, а заповів Блекі близько 7 мільйонів фунтів стерлінгів.

Читайте також:

Перший догфест у Вільногірську: усім сподобався Тофі

У Запорізькій обласній клінічній лікарні успішно виконали пересадку нирки 17-річному Станіславу. Хлопець кілька років боровся з нирковою недостатністю та перебував у очікуванні на відповідного донора.

Про це йдеться на сайті Запорізької обласної державної адміністрації. 

До трансплантації хлопець тричі на тиждень їздив на гемодіаліз із Пʼятихаток до Запоріжжя. Дорога з пересадками займала цілий день. Додому вони з матірʼю Любовʼю поверталися близько першої години ночі. Пані Любов залишила роботу на залізниці, аби весь час бути поряд із сином. 

Жінка вже знала біль непоправної втрати – на війні загинув її старший син. Найбільшим страхом для неї було втратити й молодшого. Кожна поїздка до лікарні ставала для неї символом віри та надії на його одужання.

“Є донор – ці два слова ми чекали роками. Лікар запитав, чи ми згодні. Я одразу крикнула: “Звичайно!”, а син додав: “Я готовий!””, – згадує Любов. 

Коли лікар повідомив про те, що для Станіслава знайшли донорську нирку, вони одразу вирушили до Дніпра. Після підготовки донорського органа до пересадки медики разом із пацієнтом повернулися до Запоріжжя, де й виконали операцію з трансплантації.

Як зазначив завідувач відділення трансплантації та нефрології Запорізької обласної клінічної лікарні Євген Гайдаржа, медики підбирали для хлопця донорський орган із найвищим рівнем сумісності.

“Станіслав тривалий час перебував у листі очікування на трансплантацію. Для молодого пацієнта ми свідомо чекали на максимально сумісний донорський орган. Після появи донора команда діяла максимально оперативно, щоб скоротити час холодової ішемії”, – каже він. 

Наразі Станіслав почувається добре та вже будує плани на майбутнє: 

“Я мрію вступити до університету і стати юристом, мрію подорожувати Україною. Хочу побувати в Одесі, Києві, Харкові, Ужгороді, Чернівцях – скрізь. Але найбільше хочу просто жити у нашій мирній країні”, – каже хлопець.

Читайте також:

Оформлення лікарняних та електронних рецептів: нові правила видачі медичних документів в Україні