День бібліотеки: що він значить для Вільногірських бібліотекарів

Щорічно 30 вересня в Україні відзначається Всеукраїнський день бібліотек — важливе свято для тих, хто працює в бібліотеках та втілює любов до читання в життя суспільства. Для бібліотекарів Вільногірська цей день має особливе значення, адже їхня робота — це більше ніж професія, це покликання, що поєднує освітню, культурну та соціальну місії. Своєю історією та думками щодо події з нашою редакцією поділилася бібліотекарка Людмила Афанасіївна. 

Більше у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Історія Людмили

Професію бібліотекаря Людмила Афанасіївна обрала ще 40 років тому. Жінка зізнається, що не думала над професією. Вона змушена була шукати роботу і не могла себе знайти у житті.

“Я була молода, мала маленьку дитину і підшукувала роботу. Це був вимушений вчинок за сімейними обставинами. Мене запросила знайома до роботи, в 1984 році. Вмовила тим, що це колектив, маленький, але спрацьований колектив однодумців.”, – розповіла вона.

Бібліотека Вільногірського технікуму Національної металургійної академії України почала свою роботу 1 вересня 1960 року, і саме цією датою датований перший запис. Відтоді бібліотека пройшла довгий шлях розвитку, перетворившись на важливий осередок знань та культури. За роки свого існування вона не тільки забезпечувала студентів необхідною літературою, а й стала місцем для саморозвитку, наукових досліджень та культурних зустрічей. З того часу пані Людмила присвячує себе роботі у бібліотеці технікуму.

Роль сучасних бібліотек в Україні

Сьогодні бібліотека відіграє ключову роль у навчальному процесі технікуму, допомагаючи студентам і викладачам у їхній освітній та науковій діяльності. З роками змінилися форми й засоби її роботи, але місія залишилася незмінною — сприяти поширенню знань і культурного розвитку.

“Перші наші бібліотекарі були Шмалькова Ельвіра Миколаївна, яка працювала з 1960 по 1979 рік, та Ткаченко Світлана Володимирівна. Вона працювала з 1964 по 1980 рік. Зараз в бібліотеці працюю я, це Зубаровська Людмила Афанасіївна, з 1984 року, і Сидоревич Людмила Миколаївна з 2001 року,” – додала бібліотекарка Людмила Афанасіїївна. 

Крім того, Людмила Афанасіївна поділилася своїми емоціями від свята. Вона згадала, що коли тільки починала працювати бібліотекарем, День бібліотек ще не відзначали, але навіть тоді робота в бібліотеці була для неї особливою місією.

“26 років тому неможливо було навіть уявити, що бібліотекарі колись відзначатимуть своє професійне свято у роки війни. Це свято не тільки бібліотекарів, а і читачів, всіх хто полюбляє читати”, – зазначала бібліотекарка Людмила Афанасіївна. 

Сучасні бібліотеки — це не просто сховища для книг. Вони стали місцем, де поєднуються знання, культура, історія та вигадані світи. Тут кожен може знайти джерело для натхнення, саморозвитку або просто зануритися у фантазійні подорожі, відкривши для себе нові горизонти.

“Від першого дня вторгнення і до сьогодні бібліотеки по всій Україні, де не ведуться бої, є місцем де кожен, хто потребує, знайде прихисток і допомогу. Вони об’єднують спільноти для допомоги тим, хто вимушено залишив свої домівки.”

Бібліотекарів з професійним свято привітав і відомий місцевий вчитель та військовий Ігор Миронюк. 

Читайте також:

• 5 мільйонів підручників від Японії для українських школярів
• НМТ-2025: Нові правила та структура тестування для вступу в університети

Історія Альбіни — це не просто розповідь про спорт, це шлях трансформації від тендітних танців до залізної дисципліни пауерліфтингу. Сьогодні вона не лише перспективна спортсменка, а й сувора та справедлива суддя, яка продовжує справу своєї матері, відомої тренерки з Вільногірська.

Деталі читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

Від танців до штанги

Шлях у великий спорт для Альбіни розпочався неочікувано. Протягом семи років, з трьох до десяти, вона займалася танцями. Проте фізичні зміни внесли свої корективи: дівчинка почала швидко рости, і їй стало важко знайти пару для виступів. Згодом інтерес до танців зник, і вона залишила цей вид мистецтва. 

За порадою мами-тренерки, Альбіна вирішила спробувати себе в тренажерній залі, щоб не “сидіти просто так”.

“Спочатку це так, була більш дисципліна, себе десь заставляла, але потім якось поїхала на перші змагання, на другі, і так з часом саме почало подобатись, дуже полюбила цю справу”, — зазначає дівчина. 

Дисципліна має одну особливість — вона часто призводить до результату. А результат — до відчуття сенсу.

Перші змагання стали тим самим переломним досвідом.

“Коли я поїхала на перші змагання, отримала першу медаль, зрозуміла, що можна ставити цілі й досягати їх”, — зазначає спортсменка. 

А вже у 2023 році вона чітко усвідомила:

Шлях до суддівства

Сьогодні Альбіна — не лише спортсменка, а й суддя.

Її шлях у суддівство не був запланованим до деталей, але точно не був випадковим.

“Я цікавилася правилами, читала, мені це було цікаво… За тиждень до змагань вирішили спробувати скласти іспит”, — згадує дівчина. 

І вона склала найкраще серед усіх.

“Я склала найкраще і стала суддею другої категорії”. 

Далі — більше: чемпіонати України, досвід, новий рівень.

“Зараз я суддя першої категорії…Нещодавно повернулася з Чемпіонату України в Чернівцях,  і це мій сьомий Чемпіонат України, який я обслуговувала”, — каже Альбіна. 

Її принципи як судді чіткі:

“Я ніколи не буду зараховувати, якщо бачу помилку… ставлення до всіх однакове”, — каже вона. 

Це вже не просто про спорт. Це про характер.

Династія без тиску

У цій історії неможливо оминути її маму. Тренерку та людину, яка не просто привела у спорт, а сформувала ставлення до нього.

“Мама дуже вплинула. Завдяки її розповідям я ще більше прониклася цим видом спорту”, — зазначає спортсменка. 

Вона передала не лише знання, а й контекст, історію, глибину.

“Вона розповідала про розвиток спорту, про рекордсменів, про свій шлях… це дуже надихнуло”, — додає Альбіна. 

І водночас це відбувалося без тиску:

“Я не займаюся, тому що так треба. Я це люблю і хочу продовжувати її справу”

Це важливий момент. Бо династія — це не про обов’язок. Це про вибір, який стає природним.

Стереотипи, які більше не працюють

Як і будь-яка дівчина у силовому спорті, Альбіна стикалася з упередженнями.

“Кажуть, що це не жіночно, що це не для дівчат… але це неважливо”, — впевнена спортсменка. 

Її відповідь стереотипам проста:

“Треба робити своє, якщо це подобається”.  

І саме ця простота — найсильніша позиція.

Здобутки у спорті

Сьогодні спортивне резюме Альбіни виглядає вражає. Вона — двократна чемпіонка України серед вихованців ДЮСШ та багаторазова чемпіонка Дніпропетровської області. Окрім цього, вона:

• срібна призерка Чемпіонату України серед вихованців ДЮСШ;
• має перший дорослий розряд, який вона вперше зафіксувала у 2023 році в Коломиї; 
• посіла друге місце в абсолютній першості на Чемпіонаті України серед дівчат; 
• має кубки абсолютної першості турнірів у Києві (2024) та Дніпропетровській області (2021, 2025). 
  

Три слова про себе

Коли її просять описати себе, вона не шукає складних формулювань:

“Наполеглива. Серйозна. І, сподіваюсь, сильна”.  

Сила тут — не лише у вазі штанги. Вона у виборі залишитися. У здатності не здаватися. У чесності перед собою.

Читайте також:

Сила, яка виросла з упертості: особиста історія тренерки з пауерліфтингу у Вільногірську

Вербна неділя — одне з найсвітліших весняних свят, що наповнене глибокою символікою та давніми традиціями. Воно відкриває передвеликодній період і поєднує духовне очищення, народні звичаї та відчуття оновлення природи. 

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

Коли святкувати Вербну неділю у 2026 році

Згідно з біблійною традицією, Ісус урочисто в’їхав до Єрусалима приблизно за тиждень до своєї смерті. Саме тому це свято відзначають за сім днів до Великодня, і воно не прив’язане до фіксованої дати. 

У 2026 році православні християни святкуватимуть Великдень 12 квітня, тож Вербна неділя відзначатиметься 5 квітня. Ця дата є спільною як для тих, хто дотримується нового, так і старого стилю.

Водночас у католицькій традиції Великдень припадає на тиждень раніше — 5 квітня, а отже, католицька Вербна неділя святкуватиметься 29 березня.

Традиції святкування Вербної неділі 

Ключовим символом цього свята, відповідно до біблійного переказу, є пальмові гілки — знак шани й перемоги, якими жителі Єрусалима встеляли шлях Ісусу. В Україні ж пальми не ростуть, тож з часом замість них використовують вербу — рослину, яка однією з перших оживає та розквітає навесні.

На це свято здавна існує традиція освячувати в церкві ці гілочки верби, найчастіше — козячої, з м’якими пухнастими “котиками”. Після богослужіння їх приносять додому та ставлять у воду. Вважається, що освячена верба має особливу силу, приносить добробут, удачу й захист.

За традицією, такими гілочками люди легко торкаються один одного, промовляючи: “Не я б’ю — верба б’є! За тиждень Великдень!”. Цим вони бажають рідним і близьким здоров’я, сили та Божого благословення.

Також у цей день передбачене невелике послаблення харчових  заборон Великого посту: попри те, що мʼясні, молочні продукти, а також яйця вживати не можна, вірянам дозволяється урізноманітнити раціон рибними стравами.

Читайте також:

Як пофарбувати яйця на Великдень кавою: інструкція