День української музики: Україна вперше відзначає нове свято 

Сьогодні, 19 вересня 2026 року, Україна вперше на державному рівні відзначає День української музики. Нове пам’ятне свято Верховна Рада запровадила 27 травня 2026 року відповідною постановою.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

Чому саме 19 вересня: як зʼявився День української музики

Ініціатива започаткувати День української музики належить Українській агенції з авторських та суміжних прав ГО “УААСП”. Її підтримав Олександр Санченко, голова підкомітету з питань музичної індустрії Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

За словами виконавчого директора ГО “УААСП” Сергія Шаповала, поява окремого дня в календарі має привернути більше уваги до української музичної індустрії та її розвитку. Йдеться не лише про мистецьке значення музики, а й про її роль у культурному та інформаційному просторі країни.

Дата свята також має символічне значення – третьої суботи вересня 1989 року під час фестивалю “Червона рута” у Чернівцях публічно прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”, який на той момент був забороненим твором.

Саме тому День української музики відзначатимуть щороку у третю суботу вересня. У 2026 році ця дата припадає на 19 вересня.

Музика, що передавалася із покоління в покоління: історія української музики

До епохи звукозапису: музика як усна традиція

Протягом століть українська музика існувала переважно як усна традиція. Колискові, веснянки, колядки, щедрівки, весільні, козацькі та чумацькі пісні передавалися від покоління до покоління. Мелодії й тексти могли змінюватися залежно від регіону, але пісні продовжували жити.

Важливу роль у збереженні музичної та історичної пам’яті відігравали кобзарі й бандуристи. Вони виконували думи, історичні та духовні пісні, фактично замінюючи засоби масової інформації в суспільстві без радіо й масової освіти.

Коли народна пісня вийшла на велику сцену 

У XIX столітті важливий етап у розвитку української музики пов’язаний з Миколою Лисенком – композитором, піаністом, диригентом, педагогом і дослідником фольклору.

Лисенко збирав та записував народні пісні, перетворюючи їх на основу професійної музичної традиції. Він прагнув розвивати українську музику на основі рідної мови та фольклору.

Так народна мелодія поступово виходила за межі побуту – звучала в операх, хорових і концертних творах та ставала частиною музичної освіти. Те, що століттями передавалося усно, почало з’являтися на нотному папері.

Українська мелодія, яку знає весь світ 

Одним із найвідоміших прикладів міжнародного поширення української музики став “Щедрик” Миколи Леонтовича. В основі твору – давня українська щедрівка, над якою композитор працював роками. Прем’єра відбулася в Києві 1916 року.

Згодом Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця представила твір європейській та американській публіці. 5 жовтня 1922 року “Щедрик” прозвучав у нью-йоркському Carnegie Hall.

Пізніше мелодія отримала англомовну назву Carol of the Bells і стала частиною світової різдвяної культури. Її використовують у фільмах, рекламі, телешоу та численних музичних аранжуваннях.

Мільйони людей упізнають цю мелодію з перших нот, хоча не всі знають, що її історія почалася з української щедрівки.

Музика попри репресії

XX століття стало для української музики часом не лише творчих пошуків, а й важких випробувань. За новими композиціями, жанрами та іменами стояли долі митців, на яких тиснула радянська влада.

Музичне середовище не залишалося осторонь репресивної політики. Композитори, диригенти, виконавці та народні музиканти могли зазнати переслідувань, а творчість багатьох із них мала відповідати встановленим владою ідеологічним правилам.

Однією з найтрагічніших стала доля Миколи Леонтовича – у січні 1921 року його застрелив у будинку батька агент радянської ЧК.

Проте навіть у таких умовах українська музика не зупинилася у своєму розвитку. Поряд із академічною традицією продовжували існувати хоровий спів, естрадна музика, джаз та авторська пісня. Згодом до них додався й рок.

Особливо помітними зміни стали наприкінці 1980-х. Музика поступово перетворювалася не просто на форму мистецтва, а й на простір для нових культурних проявів, які виходили за межі звичних радянських рамок.

Музика після 1991 року

З проголошенням незалежності українська музика отримала простір для розвитку без радянських ідеологічних обмежень. Разом із державою змінювалася і музична культура: з’являлися нові виконавці, гурти, стилі та способи говорити про українську ідентичність.

У 1990-х українська сцена переживала непростий період. Музикантам доводилося працювати в умовах економічних труднощів, але саме тоді формувалося нове покоління артистів. Поруч із естрадою розвивалися рок, поп, електронна та альтернативна музика.

У наступні десятиліття українські виконавці дедалі активніше виходили на міжнародну сцену. Пісні українською мовою почали звучати не лише для вітчизняної аудиторії, а й за кордоном. Важливу роль у цьому відіграли фестивалі, музичні конкурси, незалежні лейбли та розвиток цифрових платформ.

Окремою сторінкою став Євромайдан. Музика опинилася безпосередньо в центрі суспільних подій – як спосіб висловити позицію, підтримати людей і зафіксувати атмосферу часу.

Після початку російської агресії українська музика ще виразніше стала частиною культурного спротиву. Виконавці переходили на українську, переосмислювали фольклор і традиційні мотиви, а сучасні жанри дедалі частіше поєднувалися з народною музикою.

Сьогодні українська сцена існує одразу в кількох вимірах: від попмузики та репу до року, електроніки й експериментальних жанрів. Вона продовжує змінюватися і водночас дедалі активніше розповідає світові власну українську історію.

Читайте також:

День українського борщу: дата святкування, історія борщу та ТОП-3 некласичні рецепти 

Соціальний автобус Лихівської громади тимчасово не курсуватиме до грудня 2026 року. Рішення пояснюють витратами на утримання транспорту та невеликою кількістю пасажирів. Водночас частину перевезень уже здійснює громадська організація “Проліска”, а після звернень мешканців її маршрути планують розширити. 

Редакція Вільногірськ IN.UA поспілкувалася із селищною головою Лихівської громади Ларисою Савченко та дізналася, чому автобус зупинили та як жителі зможуть діставатися до Вільногірська і П’ятихаток.

Чому громада придбала власний соціальний автобус

Програму безкоштовного перевезення жителів пільгових категорій Лихівська громада запровадила кілька років тому. За словами Лариси Савченко, автобус придбали за кошти місцевого бюджету — на нього витратили близько 3,5 мільйона гривень.

Транспорт мав забезпечити жителям із населених пунктів громади можливість безкоштовно дістатися до місць, де вони можуть отримати необхідні послуги.

Основними напрямками були Вільногірськ та П’ятихатки. У Вільногірську люди могли відвідати лікарню та інші необхідні установи, а у П’ятихатках — лікарню, Пенсійний фонд, податкову та інші служби.

За словами селищної голови, такий транспорт був важливим для мешканців, адже дозволяв вирішувати питання, пов’язані з лікуванням, придбанням ліків та отриманням соціальних послуг.

Влітку частину перевезень взяла на себе “Проліска”

Ситуація змінилася влітку 2026 року, коли перевезення мешканців громади почала забезпечувати громадська організація “Проліска”.

Організація надала громаді автобус Mercedes Sprinter і почала безкоштовно перевозити людей до Вільногірська та П’ятихаток.

Через це Лихівська громада на певний час призупинила роботу власного автобуса. Як пояснила Лариса Савченко, одним із мотивів була економія коштів місцевого бюджету, адже потреба в перевезеннях уже частково покривалася транспортом “Проліски”.

Втім, незабаром мешканці почали звертатися до громади із зауваженнями.

“Не всі населені пункти охоплювали, не всі мали можливість їздити. Трохи не подобалися години маршруту”, — розповіла селищна голова.

Через це громада знову відновила роботу власного автобуса.

Чому соціальний автобус знову зупинили

Цього разу рішення про призупинення перевезень пов’язане насамперед із витратами на утримання автобуса та кількістю пасажирів.

За словами Лариси Савченко, громада проаналізувала витрати на пальне, зарплату водія, запчастини та інші потреби. Водночас пасажирів виявилося небагато.

За один із тижнів, коли автобус працював п’ять днів, він перевіз 23 людини, хоча має близько 21 посадкового місця.

“Буває такий день, що він везе одну людину”, — зазначила Лариса Савченко.

Водночас паралельно продовжує працювати транспорт “Проліски”, яким мешканці громади користуються активніше.

Саме тому у Лихівській громаді вирішили до кінця 2026 року призупинити рейси власного автобуса, щоб не витрачати бюджетні кошти на перевезення, які фактично дублюються.

Що буде з мешканцями сіл, які не охоплює маршрут “Проліски”

Після оголошення про призупинення роботи соціального автобуса до громади знову почали надходити звернення від мешканців окремих сіл.

Зокрема, люди із Плоского та Червоної Дерієвки  повідомили, що транспорт “Проліски” наразі не заїжджає до їхніх населених пунктів. Крім того, частині жителів потрібен Вільногірськ, тоді як іншим — П’ятихатки.

За словами Лариси Савченко, громада вже доручила відповідальним працівникам узгодити з “Проліскою” зміни до маршрутів.

Йдеться про те, щоб додати напрямки через Плоске та Червону Дарієвку через Троїцьке. Таким чином, планують охопити транспортом населені пункти, жителі яких зараз мають найбільше зауважень щодо доступності перевезень.

“Проліска” перевозить не лише пільговиків

Є ще одна суттєва відмінність між транспортом громади та автобусом, який надає “Проліска”.

Соціальний автобус Лихівської громади був призначений передусім для безкоштовного перевезення пільгових категорій населення. Натомість автобус “Проліски” може перевозити всіх охочих.

“Цей автобус підвозить усіх людей — і дітей, і дорослих”, — пояснила селищна голова.

На думку Лариси Савченко, це є додатковою перевагою для мешканців громади, оскільки скористатися транспортом можуть не лише люди, які мають право на пільговий проїзд.

До кінця року — без рейсів комунального автобуса

Таким чином, власний соціальний автобус Лихівської громади тимчасово не курсуватиме до кінця 2026 року.

Водночас перевезення мешканців не припиняються: їх продовжує забезпечувати “Проліска”. Громада наразі домовляється про коригування маршрутів, щоб охопити села, які залишилися поза нинішньою схемою руху.

За словами Лариси Савченко, після внесення змін до маршрутів мають врахувати звернення жителів щодо напрямків та зручності поїздок.

Редакція Вільногірськ IN.UA також очікує розклад рейсів “Проліски” від Лихівської громади та окремо опублікує його, щоб мешканці могли ознайомитися з часом і напрямками перевезень.

Читайте також:

Куди і коли вирушають маршрутки з Вільногірська: розклад міських і міжміських рейсів 

Для одних це щоденні уроки, для інших — робота зі студентами, книги, навчальні матеріали та підтримка молоді. До Дня працівників освіти у Вільногірську вирішили відзначити тих, чия професійна діяльність допомагає навчати й виховувати нове покоління. Грамоти міського голови отримали шестеро працівників двох закладів освіти міста.

Детальніше про те, кого відзначили та за які професійні здобутки, — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Кого нагородили до Дня працівників освіти

Розпорядження про нагородження міський голова Володимир Василенко підписав 1 жовтня 2026 року. Відповідно до документа, грамоти міського голови отримали працівники Державного професійно-технічного навчального закладу “Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти” та Відокремленого структурного підрозділу “Вільногірський фаховий коледж Українського державного університету науки і технологій”.

У ДПТНЗ “Західно-Дніпровський ЦПТО” відзначили Рустама Мінаса, викладача фізичної культури та Діану Попович, викладачку української мови та літератури.

Діана Попович також працює журналісткою редакції Вільногірськ IN.UA. Раніше редакція вже розповідала про її шлях у професії викладачки та роботу зі студентами. 

Освітян ДПТНЗ “ЗДЦ ПТО” нагородили за сумлінне виконання посадових обов’язків, особисті професійні досягнення та вагомий внесок у виховання молодого покоління.

У коледжі відзначили чотирьох працівників

Грамоти також отримали працівники Вільногірського фахового коледжу.

Дениса Алмазова, викладача, нагородили за успішний професійний старт, активне залучення студентів до навчання та творчу ініціативу.

Людмилу Міхно, викладачку, — за високу педагогічну майстерність, багаторічну плідну діяльність та вагомий особистий внесок у підготовку кваліфікованих фахівців.

За такі ж професійні здобутки, а також багаторічну самовіддану працю грамоту отримала Лідія Черненко, викладачка коледжу.

Серед нагороджених — не лише викладачі. Грамоту від міського голови отримала й Людмила Зубаровська, завідувачка бібліотеки. Її відзначили за інформаційне та методичне забезпечення навчального процесу, культурно-просвітницьку діяльність та оновлення інформаційного простору коледжу.

До професійного свята у Вільногірську відзначили працівників, чия робота охоплює різні складові освітнього процесу — від викладання та фізичного виховання до роботи з бібліотечним та інформаційним простором.

Читайте також:

Від першого дзвоника до дорослого життя: вітаємо усіх працівників освіти Вільногірська з професійним святом