Депутати не проголосували за зменшення щомісячної премії міському голові Вільногірська

Сьогодні, 20 червня, на засіданні 64 чергової сесії Вільногірської міської ради, депутати не підтримали пропозицію щодо зниження премії меру Володимиру Василенку зі 140% до 100% від окладу. 

Більше — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Премії міському голові: що нарахували меру Вільногірська

14 червня начальниця юридичного відділу виконкому Вільногірської міської ради Тетяна Коротич підготувала рішення щодо внесення змін до рішення від 21.12.2022 року «Про умови оплати праці Вільногірського міського голови».

У рішення пропонується затвердити міському голові Вільногірська щомісячну премію у розмірі 100% посадового окладу.

На сесії Василенко заявив про конфлікт інтересів та не став брати участь у голосуванні щодо цього питання. Проте й депутати голосуванням рішення щодо зменшення премії меру не прийняли. 

Варто зазначити, що Кабінет міністрів України рекомендував органам місцевого самоврядування на час воєнного стану призначати керівникам премії не вище 100 відсотків посадового окладу.

Згідно з постановою № 268  Кабміну, міський голова Вільногірська має отримувати оклад у розмірі 23 459 гривень.

А от рішення щодо премій та надбавок рада приймає самостійно. 

Встановлені надбавки та премії меру Вільногірська у 2023 році

Відомо, що з 1 січня 2023 року міському голові Вільногірська рішенням ради встановили щомісячну надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 50% від окладу, 20% — за вислугу років. Та надбавку до окладу за 5 ранг посадової особи. 

Крім того, призначили 140% премії від посадового окладу та щомісячну надбавку за роботу з інформацією з грифом «таємно» — 10%, а також матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Нагадаємо, в березні 2024 року ВРУ розглядала законопроєкт у якому йшлося про те, що органи місцевого самоврядування мають звітувати про премії, які отримують. Законопроєкт досі не прийняли.

Читайте також:

• Системи збору твердих побутових відходів: у Вільногірську діятиме змішана
• Норма кольоровості води у Вільногірську: роз’яснення обласного центру КПХ
• У Вільногірську відновлюватимуть ліфт у багатоповерхівці по Центральній вулиці

Сьогодні, 19 вересня 2026 року, Україна вперше на державному рівні відзначає День української музики. Нове пам’ятне свято Верховна Рада запровадила 27 травня 2026 року відповідною постановою.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

Чому саме 19 вересня: як зʼявився День української музики

Ініціатива започаткувати День української музики належить Українській агенції з авторських та суміжних прав ГО “УААСП”. Її підтримав Олександр Санченко, голова підкомітету з питань музичної індустрії Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

За словами виконавчого директора ГО “УААСП” Сергія Шаповала, поява окремого дня в календарі має привернути більше уваги до української музичної індустрії та її розвитку. Йдеться не лише про мистецьке значення музики, а й про її роль у культурному та інформаційному просторі країни.

Дата свята також має символічне значення – третьої суботи вересня 1989 року під час фестивалю “Червона рута” у Чернівцях публічно прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”, який на той момент був забороненим твором.

Саме тому День української музики відзначатимуть щороку у третю суботу вересня. У 2026 році ця дата припадає на 19 вересня.

Музика, що передавалася із покоління в покоління: історія української музики

До епохи звукозапису: музика як усна традиція

Протягом століть українська музика існувала переважно як усна традиція. Колискові, веснянки, колядки, щедрівки, весільні, козацькі та чумацькі пісні передавалися від покоління до покоління. Мелодії й тексти могли змінюватися залежно від регіону, але пісні продовжували жити.

Важливу роль у збереженні музичної та історичної пам’яті відігравали кобзарі й бандуристи. Вони виконували думи, історичні та духовні пісні, фактично замінюючи засоби масової інформації в суспільстві без радіо й масової освіти.

Коли народна пісня вийшла на велику сцену 

У XIX столітті важливий етап у розвитку української музики пов’язаний з Миколою Лисенком – композитором, піаністом, диригентом, педагогом і дослідником фольклору.

Лисенко збирав та записував народні пісні, перетворюючи їх на основу професійної музичної традиції. Він прагнув розвивати українську музику на основі рідної мови та фольклору.

Так народна мелодія поступово виходила за межі побуту – звучала в операх, хорових і концертних творах та ставала частиною музичної освіти. Те, що століттями передавалося усно, почало з’являтися на нотному папері.

Українська мелодія, яку знає весь світ 

Одним із найвідоміших прикладів міжнародного поширення української музики став “Щедрик” Миколи Леонтовича. В основі твору – давня українська щедрівка, над якою композитор працював роками. Прем’єра відбулася в Києві 1916 року.

Згодом Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця представила твір європейській та американській публіці. 5 жовтня 1922 року “Щедрик” прозвучав у нью-йоркському Carnegie Hall.

Пізніше мелодія отримала англомовну назву Carol of the Bells і стала частиною світової різдвяної культури. Її використовують у фільмах, рекламі, телешоу та численних музичних аранжуваннях.

Мільйони людей упізнають цю мелодію з перших нот, хоча не всі знають, що її історія почалася з української щедрівки.

Музика попри репресії

XX століття стало для української музики часом не лише творчих пошуків, а й важких випробувань. За новими композиціями, жанрами та іменами стояли долі митців, на яких тиснула радянська влада.

Музичне середовище не залишалося осторонь репресивної політики. Композитори, диригенти, виконавці та народні музиканти могли зазнати переслідувань, а творчість багатьох із них мала відповідати встановленим владою ідеологічним правилам.

Однією з найтрагічніших стала доля Миколи Леонтовича – у січні 1921 року його застрелив у будинку батька агент радянської ЧК.

Проте навіть у таких умовах українська музика не зупинилася у своєму розвитку. Поряд із академічною традицією продовжували існувати хоровий спів, естрадна музика, джаз та авторська пісня. Згодом до них додався й рок.

Особливо помітними зміни стали наприкінці 1980-х. Музика поступово перетворювалася не просто на форму мистецтва, а й на простір для нових культурних проявів, які виходили за межі звичних радянських рамок.

Музика після 1991 року

З проголошенням незалежності українська музика отримала простір для розвитку без радянських ідеологічних обмежень. Разом із державою змінювалася і музична культура: з’являлися нові виконавці, гурти, стилі та способи говорити про українську ідентичність.

У 1990-х українська сцена переживала непростий період. Музикантам доводилося працювати в умовах економічних труднощів, але саме тоді формувалося нове покоління артистів. Поруч із естрадою розвивалися рок, поп, електронна та альтернативна музика.

У наступні десятиліття українські виконавці дедалі активніше виходили на міжнародну сцену. Пісні українською мовою почали звучати не лише для вітчизняної аудиторії, а й за кордоном. Важливу роль у цьому відіграли фестивалі, музичні конкурси, незалежні лейбли та розвиток цифрових платформ.

Окремою сторінкою став Євромайдан. Музика опинилася безпосередньо в центрі суспільних подій – як спосіб висловити позицію, підтримати людей і зафіксувати атмосферу часу.

Після початку російської агресії українська музика ще виразніше стала частиною культурного спротиву. Виконавці переходили на українську, переосмислювали фольклор і традиційні мотиви, а сучасні жанри дедалі частіше поєднувалися з народною музикою.

Сьогодні українська сцена існує одразу в кількох вимірах: від попмузики та репу до року, електроніки й експериментальних жанрів. Вона продовжує змінюватися і водночас дедалі активніше розповідає світові власну українську історію.

Читайте також:

День українського борщу: дата святкування, історія борщу та ТОП-3 некласичні рецепти 

Для захисту автомобільних доріг Дніпропетровської області від атак безпілотників передбачили понад 150 млн гривень. Відповідне рішення ухвалив Кабінет Міністрів України.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Фінансування використають для створення спеціальних захисних споруд над окремими ділянками автошляхів. Загальна протяжність конструкцій становитиме понад 66 кілометрів.

Роботи планують провести на території чотирьох районів області: Синельниківського, Нікопольського, Павлоградського та Криворізького.

Очікується, що такі споруди зменшать ризики для водіїв та пасажирів під час пересування дорогами регіону, який регулярно потерпає від атак російських безпілотників.

Необхідність посилення захисту автошляхів особливо актуальна через регулярні удари по цивільному транспорту.

 Так, 16 вересня російські військові атакували рейсовий автобус у Нікопольському районі. Загинули п’ятеро людей, ще щонайменше семеро були поранені.

Джерело: телеграм-канал “Олександр Ганжа / Дніпропетровська ОДА (ОВА)”.

Читайте також:

Менше людей, більше викликів: як війна змінила економіку Вільногірської громади