Депутати не проголосували за зменшення щомісячної премії міському голові Вільногірська

Сьогодні, 20 червня, на засіданні 64 чергової сесії Вільногірської міської ради, депутати не підтримали пропозицію щодо зниження премії меру Володимиру Василенку зі 140% до 100% від окладу. 

Більше — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Премії міському голові: що нарахували меру Вільногірська

14 червня начальниця юридичного відділу виконкому Вільногірської міської ради Тетяна Коротич підготувала рішення щодо внесення змін до рішення від 21.12.2022 року «Про умови оплати праці Вільногірського міського голови».

У рішення пропонується затвердити міському голові Вільногірська щомісячну премію у розмірі 100% посадового окладу.

На сесії Василенко заявив про конфлікт інтересів та не став брати участь у голосуванні щодо цього питання. Проте й депутати голосуванням рішення щодо зменшення премії меру не прийняли. 

Варто зазначити, що Кабінет міністрів України рекомендував органам місцевого самоврядування на час воєнного стану призначати керівникам премії не вище 100 відсотків посадового окладу.

Згідно з постановою № 268  Кабміну, міський голова Вільногірська має отримувати оклад у розмірі 23 459 гривень.

А от рішення щодо премій та надбавок рада приймає самостійно. 

Встановлені надбавки та премії меру Вільногірська у 2023 році

Відомо, що з 1 січня 2023 року міському голові Вільногірська рішенням ради встановили щомісячну надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 50% від окладу, 20% — за вислугу років. Та надбавку до окладу за 5 ранг посадової особи. 

Крім того, призначили 140% премії від посадового окладу та щомісячну надбавку за роботу з інформацією з грифом «таємно» — 10%, а також матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Нагадаємо, в березні 2024 року ВРУ розглядала законопроєкт у якому йшлося про те, що органи місцевого самоврядування мають звітувати про премії, які отримують. Законопроєкт досі не прийняли.

Читайте також:

• Системи збору твердих побутових відходів: у Вільногірську діятиме змішана
• Норма кольоровості води у Вільногірську: роз’яснення обласного центру КПХ
• У Вільногірську відновлюватимуть ліфт у багатоповерхівці по Центральній вулиці

У навчальному закладі відбулася урочиста лінійка, під час якої відзначили студентів, які представляли коледж на спортивних змаганнях та інших конкурсах. 

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Директорка закладу Олена Погребняк привітала молодь та наголосила, що студенти гідно відстоюють честь навчального закладу, беручи участь у різноманітних конкурсах і турнірах.

Під час заходу Андрій Шишко розповів про участь футбольної команди коледжу в турнірі з мініфутболу, присвяченому підтримці 239-го центру військової підготовки. Змагання проходили у Дніпрі. Попри сильну конкуренцію з боку досвідчених команд, студенти посіли четверте місце.

“Проти нас грали досвідчені футболісти, які давно виступають разом. Ми ж зібрали команду без попередніх тренувань і все одно змогли гідно представити наш навчальний заклад. Четверте місце — це результат, який показує, що ми можемо боротися і за призові позиції”, — каже Андрій Шишко. 

Також на лінійці відзначили студентку Юлію, яка посіла третє місце у творчому конкурсі малюнків на тему “Знавці Біблії” від благодійного фонду “Живи, Україно”, а також отримала диплом за участь у фотоконкурсі-вистаці “Сміливі нести світло” від науково-методичного центру.

Учасникам змагань і конкурсів вручили відзнаки та подякували за активність, наполегливість і гідне представлення навчального закладу.

Читайте також:

День вишиванки у Вільногірському фаховому коледжі: від студентської ідеї до свята єдності

Наталія — мешканка Божедарівки, яка вже десять місяців шукає свого брата Володимира, що зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині 13 серпня 2025 року. Замість очікування відповідей від офіційних установ, жінка активно долучається до мирних акцій, щоб привернути увагу до проблеми зниклих безвісти та полонених захисників. Також вона організувала першу мирну акцію на підтримку безвісти зниклих у своїй громаді. 

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Від акцій у столиці до ініціативи в Божедарівській громаді 

Брат Наталії – Володимир – до війни був життєрадісним, добрим та завжди готовим прийти на допомогу. У 2022 році він добровільно став на захист України, у 2023 році отримав поранення на Донеччині, але повернувся до лав ЗСУ. З серпня 2025 року Володимир перестав виходити на зв’язок з близькими. Сьогодні родина живе надією на його повернення.

25 вересня 2025 року Наталія вперше взяла участь у мирній акціі на Майдані Незалежності. Там вона побачила велику кількість людей, чиї близькі зникли на Донеччині. Це спонукало її продовжувати боротьбу.

“Ми — голос безвісти зниклих, тих, хто не може говорити”, — каже Наталія. 

Наступна мирна акція відбулася 25 жовтня 2025 року в Києві. Згодом Наталія почала їздити на мирні акції до Кам’янського. 

Одного разу, повертаючись додому після чергової акції, Наталія поставила собі питання: “А чому ми не можемо робити це у себе в громаді?”. З цього почалася організація мирних акцій у Божедарівці. 

“Це було важливим рішенням, тому що деяким людям, наприклад стареньким батькам, важко їхати в великі міста на мирні акції”, — каже Наталія. 

Перша акція відбулася у лютому 2026 року. Попри побоювання організаторів щодо невеликої кількості учасників, акція пройшла успішно. 

На наступній акції людей було вже більше. Наталія згадує:

“Були такі родини, в яких на момент, коли ми робили першу мирну акцію, не було безвісти зниклих дітей. Потім, коли була вже друга акція, в них пропали діти. Коли ось третя була, люди вже нові попідходили, тому що у них теж сини зникли безвісти”. 

Віра, що сильніша за тишу

Попри невідомість, яка триває вже десять місяців, Наталія не припиняє вірити у свого брата. Вона переконана, що його оберігає родинний янгол-охоронець — їхня мама, якої не стало одинадцять років тому. Ця віра дає їй сили рухатися далі, навіть коли офіційні структури не дають жодних новин. 

Одного разу Наталія побачила сон, який став для неї особливим символом:

“Я приїхала додому, стояла у ванній, і чую, хтось зайшов. Повертаюсь — зайшов мій брат, одягнений не у форму, а в той спортивний одяг, який так любив. Я питаю: “Ти повернувся?”, а він відповідає: “Так”. Я запитала, чи назавжди, і він підтвердив. Коли він обійняв мене, я відчула, як б’ється його серце. Коли я прокинулася, то фізично відчувала цей дотик і стукіт його серця”. 

Для Наталії цей сон став підтвердженням того, що її брат живий. Вона звертається до нього зі словами любові та надії, пам’ятаючи, як він не любив, коли вона плакала:

“Можливо для когось ти безвісти зниклий, а для мене ти герой, якого ми чекаємо додому. До нашої сімʼї, де ми тебе дуже сильно любимо”. 

Та додає: 

“Ми чекаємо кожного безвісти зниклого та полоненого Захисника з нашої Божедарівської громади до рідного дому. І памʼятаємо кожного Захисника, який віддав життя, захищаючи нашу Батьківщину”. 

Родина Володимира, його маленька племінниця та племінник, якого назвали на честь дядька, продовжують щодня чекати на свого захисника. І ця щоденна віра, як каже Наталія, є набагато сильнішою за ту тишу, яка супроводжує родини безвісти зниклих. 

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського