Переїхала у Вільногірськ і знайшла нове хобі. Маючи музичну освіту, але не маючи досвіду співу у камерному хорі, переселенка з Донеччини пішла співати.
Як жінка опинилася у Вільногірську та як хор став улюбленим хобі Каріне Пономаренко поділилася з редакцією Вільногірськ IN.UA.
Камерний хор Вільногірська став невіддільною частиною життя
Каріне Пономаренко – переселенка зі Слов’янська, що на Донеччині. Жінка розповідає, у Вільногірську опинилася випадково. Через загострення ситуації у рідному місті внаслідок повномасштабного вторгнення рф в Україну, другого квітня 2022 року вирішила виїхати з дітьми до більш безпечного регіону. У Вільногірськ приїхали до знайомих, які надали нічліг.
«Замість 6 годин ми їхали 13. З 07:00 ранку до 19:45, встигли до комендантської. Приїхали сюди, бо вже було місце де переночувати. Протягом наступних трьох днів знайшли іншу квартиру, тут і розташувалися, нам сподобалося», — розповідає Каріне.
Вільногірці до переселенців поставилися з розумінням, Каріне розповідає, на початку оточуючі дуже допомагали.
«Люди доброзичливі, я ні від кого не чула негативу. Нам тут дуже комфортно. Діти знайшли тут компанію друзів, проводять час з місцевою молоддю», — каже жінка.
Влітку 2022 року, під час відвідування місцевого храму, жінка дізналася, що у місті існує камерний хор. Співати пішла не вагаючись за покликом серця.
«У мене є музична освіта, а донька вчиться на актрису, де теж присутній вокал, тому ми вдвох почали ходити до камерного хору. Там нас дуже тепло прийняли».
У хорі Каріне з донькою Ксенією співають вже майже півтора року. Заняття відвідують три рази на тиждень, тривалість кожного дві години.
«У колективі люди віком від 17 до, я думаю, 60 років. І це ніяк не заважає спілкуванню. Ми ніби знаємо один одного тисячу років. Ми відпочиваємо разом, святкуємо дні народження. Я дуже люблю наші заняття, завжди йду з радістю. Наша викладачка вміє поєднати різних людей», — каже Пономаренко.
Про розставання з хором Каріне не замислюється, проте, каже жінка, її родина все ж мріє повернутися до рідного дому, коли це дозволить безпекова ситуація.
«Вільногірськ став другим домом. У мирний час я буду знаходити можливість приїжджати на день-два до цих людей. Це ніби приїхати до бабусі у село: і вдома добре, і до бабусі поїхати добре, бо це щось рідне», — каже переселенка.
Читайте також:
- Вільногірському ансамблю «Акорд» у лютому виповнилося 10 років: історія вокалістів
- Молодь з Вільногірська грає на флейтах: яка музика звучить у їх виконанні
Вільногірськ живе тут – підписуйтесь на наш Facebook та Telegram
