Іван Захарець/ фото Вільногірськ.IN.UA

У затишному куточку Кам’янського, у стінах волонтерського хабу “Покрова”, працює майстер, який повертає до життя давні книги. Іван Захарець — інтролігатор, реставратор, художник. Він відновлює старовинні фоліанти, Біблії, рідкісні видання. Для нього ця справа — не просто робота, а покликання, у якому поєдналися мистецтво, ремесло та філософія свободи.

Шлях до ремесла

Іван Захарець народився в Запоріжжі, але вже понад 20 років мешкає в Кам’янському. За освітою він художник — навчався на художньо-графічному факультеті педагогічного інституту в Кривому Розі. У студентські роки займався живописом, ювелірною справою, ковальством. Однак доля привела його до інтролігації — мистецтва переплітання та реставрації книг.

“Я не просто готуюсь морально до роботи — я в ній живу. Це як спитати в артиста, як він готується до виступу. Він вже артист, а я — художник. Все моє життя — це процес творчості”, — розповідає майстер.

Як народжується нове життя книги

Реставрація — це довгий і ретельний процес, який може тривати від кількох місяців до пів року. Спочатку йде етап ескізування та узгодження деталей, потім вибір матеріалів — паперу, шкіри, чорнил.

“Я працюю напряму з виробниками. Знаюся із заводами, обговорюємо технології, вони консультуються зі мною, а я — з ними. Для них авторитетно, якщо їхні матеріали використовують у моїх роботах”, — пояснює Захарець.

Рідкісне ремесло та його цінність

За роки своєї роботи Іван Захарець відреставрував тисячі книг. Більшість його замовлень — з усієї України, адже інтролігація — рідкісна професія.

“Щоб зарекомендувати себе, потрібно було багато працювати, виставлятися, знайомитися з людьми. Тепер мене знають. А ця майстерня в храмі — це як моя друга домівка”, — каже він.

Його роботи — це не просто переплетені книги. Це відроджені історії, які ще довго служитимуть людям. Майстер впевнений: він знайшов своє покликання і ні від кого не залежить.

“Я вирішую свої життєві питання. Я вільний. Я керую своїм життям”, — підсумовує Іван Захарець.

Читайте також: 

• Найкращі книги про кохання: 5 класичних романів, які варто прочитати
• Сьогодні відзначають Міжнародний день дитячої книги: що читають вільногірці

Вихованки відділення пауерліфтингу КДЮСШ “Авангард” міста Вільногірськ здобули “срібло” на чемпіонаті України з класичного пауерліфтингу серед юнаків, дівчат, юніорів, юніорок та студентів закладів вищої освіти. Змагання проходили у місті Коломия Івано-Франківської області.

Про це повідомляє Наталія Зінчук, тренерка з пауерліфтингу. 

Тренує дівчат Наталія Зінчук — досвідчена наставниця, яка багато років розвиває пауерліфтинг у Вільногірську.

На всеукраїнському помості честь Дніпропетровського регіону представили спортсменки Альбіна Ніхаєнко та Вероніка Стороженко. Завдяки їхнім виступам збірна області здобула друге місце у командному заліку серед дівчат, ставши срібним призером змагань.

 Варто також відзначити внесок Альбіни Ніхаєнко не лише як спортсменки, а й як судді першої категорії, що свідчить про її багаторічний досвід у спорті. А суддя-асистент Олександр Носач забезпечив підтримку спортсменів безпосередньо на помості.

Наталія Зінчук висловила вдячність прихильникам залізного світу, які не лише поруч, а й надихають спортсменів на нові досягнення. 

Також команда висловила щиру вдячність Збройним Силам України за мужність і відвагу, які дозволяють українським спортсменам змагатися, тренуватися і перемагати під мирним небом.

Читайте також: 

• Спортсмени Вільногірська вибороли нагороди на Чемпіонаті області з класичного пауерліфтингу
• Вільногірці на змаганнях з пауерліфтингу у Івано-Франківській області вибороли золоті медалі

Скоро у Вільногірську відкриють незвичну експозицію — на ній покажуть гільзи, які стали мистецтвом. Авторка робіт — вільногірка, яка перетворює залишки війни на символи відродження, миру й весни.

На бажання героїні ми не розголошуємо імʼя. 

Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA

Ідея створювати щось нове з гільз з’явилася не випадково — її підказала родичка. Первинно вона була адресована синові жінки, який навчається на художника. Однак через брак часу юнак не зміг втілити задум. Тоді майстриня взялася за справу самостійно. 

“Так і розпочалося. Одна за іншою гільзи виходили”, — згадує вона.

Розписані гільзи — це не лише художні об’єкти, а й спосіб переосмислення досвіду війни. 

“Мені хотілося, щоб на кожну річ можна було звернутись і поглянути з іншого ракурсу. І те, що вчора ще нас вбивало, сьогодні можна переробити і перетворити на щось інше”, — каже майстриня.

Тематика робіт змінювалася з часом. Спочатку з’являлися символічні образи, пов’язані з українською національною традицією — зокрема, ляльки-мотанки. Але з приходом весни жінку потягнуло до квітів.

“Я розпочинала малювать те, що в мене йшло зсередини. Так мені хотілося нарешті, щоб прийшло щось нове, щось таке квітуче”, — пояснює вона.

Для авторки важливо не лише створювати красиві речі, а й змінювати ставлення до болючих спогадів: 

“Щоб це не так було важко згадувати. Щось додати, якусь деталь — і це вже заграє іншими фарбами”.

Хоча жінка не має художньої освіти, її близькі підтримали ініціативу. На перший план для неї виходить не професійність, а щирість. 

“Я просто робила те, що я хотіла, і все”, — каже вона.

Від майбутньої виставки майстриня очікує не слави, а надії. 

“Я би хотіла побажати все ж таки миру. І щоб ми залишили все погане в минулому і на деякі речі дивились по-новому — з розквітом нового життя”.

Як побажання для читачів та майбутніх відвідувачів виставки, вільногірка ділиться віршем: 

Люби. Ціни. Даруй. Тримай.”

Люби себе і поважай ти інших

Люби життя і радуйся за всіх.

Ціни все те, що маєш на сьогодні ти

Життя воно таке… як сплине не вернеш.

Даруй добро і відкривай все серце

Віддай своє, повернеш у сто раз.

Тримай в собі лиш саме сокровенне і…

Безцінний дар ти пронеси скрізь час.

VVV 04.08.24

Читайте також:

• “Я хочу, щоб мої пісні торкалися душі кожного слухача”, – історія Вікторії Осіпової, вихованки музичної школи Вільногірська
• Владислав Шульжик: талант Вільногірська, який надихає