Інтролігатор Іван Захарець: “Я вже живу цією справою”

Іван Захарець/ фото Вільногірськ.IN.UA

У затишному куточку Кам’янського, у стінах волонтерського хабу “Покрова”, працює майстер, який повертає до життя давні книги. Іван Захарець — інтролігатор, реставратор, художник. Він відновлює старовинні фоліанти, Біблії, рідкісні видання. Для нього ця справа — не просто робота, а покликання, у якому поєдналися мистецтво, ремесло та філософія свободи.

Шлях до ремесла

Іван Захарець народився в Запоріжжі, але вже понад 20 років мешкає в Кам’янському. За освітою він художник — навчався на художньо-графічному факультеті педагогічного інституту в Кривому Розі. У студентські роки займався живописом, ювелірною справою, ковальством. Однак доля привела його до інтролігації — мистецтва переплітання та реставрації книг.

“Я не просто готуюсь морально до роботи — я в ній живу. Це як спитати в артиста, як він готується до виступу. Він вже артист, а я — художник. Все моє життя — це процес творчості”, — розповідає майстер.

Як народжується нове життя книги

Реставрація — це довгий і ретельний процес, який може тривати від кількох місяців до пів року. Спочатку йде етап ескізування та узгодження деталей, потім вибір матеріалів — паперу, шкіри, чорнил.

“Я працюю напряму з виробниками. Знаюся із заводами, обговорюємо технології, вони консультуються зі мною, а я — з ними. Для них авторитетно, якщо їхні матеріали використовують у моїх роботах”, — пояснює Захарець.

Рідкісне ремесло та його цінність

За роки своєї роботи Іван Захарець відреставрував тисячі книг. Більшість його замовлень — з усієї України, адже інтролігація — рідкісна професія.

“Щоб зарекомендувати себе, потрібно було багато працювати, виставлятися, знайомитися з людьми. Тепер мене знають. А ця майстерня в храмі — це як моя друга домівка”, — каже він.

Його роботи — це не просто переплетені книги. Це відроджені історії, які ще довго служитимуть людям. Майстер впевнений: він знайшов своє покликання і ні від кого не залежить.

“Я вирішую свої життєві питання. Я вільний. Я керую своїм життям”, — підсумовує Іван Захарець.

Читайте також: 

• Найкращі книги про кохання: 5 класичних романів, які варто прочитати
• Сьогодні відзначають Міжнародний день дитячої книги: що читають вільногірці

З одного спонтанного рішення почалася історія, яка змінила життя не лише Ірини Іванової з Водяного, а й долі дітей, що потребували родини. 

Деталі — у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

З чого все почалося

Рішення стати патронатною родиною часто народжується не з плану, а з відчуття. Саме так сталося і в цій історії — поштовхом стала війна та велика кількість дітей, які потребували допомоги.

“Почалася війна, і було дуже багато діток. В інтернеті писали, що треба брати дітей. Я пройшла навчання, і якось так — підійшла до чоловіка і кажу: “Треба, давай спробуємо”. І все”, — згадує Ірина Іванова. 

Примітка. Патронатна родина — це форма тимчасового догляду за дитиною, що опинилася у складних життєвих обставинах та потребує захисту на нетривалий проміжок часу. 

Перші дні патронату та перші труднощі 

Ірина стала першою патронатною вихователькою у своїй громаді. Перший досвід виявився емоційно складним, незважаючи навіть на те, що вона — мати п’яти біологічних дітей.

“Перший випадок — це дівчинка з інвалідністю, підтримка рідних та команди була дуже необхідна, так як були труднощі. Я навіть телефонувала старості нашої громади та казала, що більше не хочу бути патронатною вихователькою. А вона говорила — зателефонуєш зранку , а зранку я вже їй не дзвонила”, — каже Ірина. 

З часом труднощі почали відступати, а родина — зміцнюватися .

“Місяць, два,  та вже три роки — і ти розумієш, що це твоє покликання. Ми стали великою командою”, — додає Ірина. 

Як троє братів знайшли постійний дім 

Підсумовуючи, Ірина стала патронатною вихователькою для 13 дітей. Згодом подружжя взяло під опіку трьох братів-підлітків. Один із них мав складну історію та проблеми із законом.

“Він крав, бешкетував, усе ламав. Але ми переживали, що якщо його віддамо, його не зрозуміють. І зрозуміли, що ці діти народжені сердцем, вони наші”, — каже Ірина. 

Попри страхи, родина вирішила не відступати: 

“Звісно, думали: а раптом не впораємось? Але потім: а що, впораємось. І впоралися”, — ділиться жінка. 

Сьогодні хлопці залишаються частиною сімʼї, один з них, навіть після досягнення повноліття. 

“Він вже документально вибув, йому 18 років. Але нікуди від нас не пішов — живе з нами”, — розповідає Ірина Іванова. 

Для майбутніх патронатних вихователів Ірина має пораду: не боятися зробити перший крок. Страх, втома і бажання опустити руки — це нормально. Головне у такі моменти — мати підтримку та людей, які скажуть “Ми з усім впораємося” або запитає “Як ти сьогодні?”. Ними можуть стати рідні та близькі, фахівці соціальної служби або члени міждисциплінарної команди.

Сьогодні у великій родині виховується одразу 11 дітей — як рідні, так і ті, хто потребує тимчасового захисту або постійного дому. І, попри всі труднощі, вони живуть, як єдине ціле. 

“У нас немає ревнощів. Ми всі, як рідні. Якщо є проблема — вирішуємо разом. Це такий фундамент сімʼї”, — підсумовує Ірина 

Читайте також:

Єдина патронатна родина у Вільногірську: як живе сім’я Слісаренків і чому залишаються без належної підтримки

Повноцінне навчання для тих, хто ніколи не стикався з армією — фізична й вогнева підготовка, адаптація на фронті. Прес-служба 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт» детально розповідає про процес рекрутингу.

Рекрутинг у Любарті — це відповідальний підхід до особового складу, який слідує ідеї формування вмотивованого бійця, а не регулярного війська найманців.

Про цей підхід свідчить пропозиція приєднатися до лав захисників. Лише добровільний та усвідомлений крок дасть можливість обрати роль у війську, в якій людина принесе найбільше користі. Тому бригада ділиться актуальними вакансіями на офіційному сайті.

Мета військового рекрутингу

Військовий рекрутинг дозволяє здійснити відбір найкращих кандидатів і посилити формування у потрібному місці й тим, хто в цьому зацікавлений. Цей метод набору новобранців вважають ефективним обидві сторони — бійці та армія.

Кожна вакансія в Любарті є протиставленням примусу. Такий підхід нагадує розвиток сучасної цивільної компанії: є співбесіда, чіткі етапи знайомства й навчання, а також — взаємне розуміння. Адже лише в такій співпраці цивільні люди розумітимуть свої посадові інструкції.

Підготовка в бригаді Любарт рекрутів на різні вакансії

Незалежно від виду вакансії кожен новобранець проходить БКБП — Базовий курс бойової підготовки. Він триває 6-8 тижнів, передбачає формування основних навичок військового: 

• Фізичну й вогневу підготовку;

• опанування різних видів озброєння й ознайомлення зі спорядженням;

• тактичну медицину;

• орієнтування, вміння працювати з мапами;

• загартування характеру (адаптацію до фронтових умов).

Після базового курсу рекрути проходять спеціалізоване навчання, яке вимагає їхня посада, в обраному підрозділі. Воно складається з цілісного інструктажу, теоретичної та практичної сторін — і на цьому етапі новобранець розуміє в чому полягає особливість саме його ролі у війську, адже вимоги кожної вакансії різні.

БКБП є універсальною підготовкою, яка має на меті обрати по-справжньому готових людей, та саме навчання робить із хорошого солдата професійного військового. Тому, як і базовий курс, наступний етап підготовки бригада теж організувала відповідально.

Хто навчає військових у Любарті?

Новобранців до кожної посади готують досвідчені інструктори з бойовим досвідом часів АТО, ООС і цієї війни — учасники формування, коли бригада була ДФТГ, ССО й ОЗСП, детальніше — на офіційній сторінці lubart.army.

Як готують військових у Любарті?

Практичні навички відпрацьовують у штучно відтворених бойових умовах на полігонах та інших тилових локаціях, а сама програма підготовки складена за передовими стандартами НАТО. Також бригада проводить навчання за кордоном. 

Служба в бригаді за контрактом 18-24

Тим, хто ще не досяг призовного віку теж можна долучитися до складу Любарта. Умови контракту 18-24 поширюються на піхотні посади, а також на посади операторів БПЛА.

Читайте також:

“Я — громадянин, мені не яка різниця”: військовий з Вільногірська про свій вибір