Історія «Котячого будинку»: як рятують котів від зимових холодів

Редакція Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з власницею притулку для котів «Котячий будинок», Ольгою Роговенко. Жінка розповіла нам про виклики, з якими стикаються волонтери, та про важливість допомоги безпритульним тваринам. Організація, яку вона очолює, має назву «Пухнастий батальйон» і вже багато років рятує тварин, створюючи для них комфортні умови.

Більше читайте в матеріалі.

Як зимують коти в «Котячому будинку»?

Притулок «Котячий будинок» став домівкою для десятків котів, але місця для всіх не вистачає. Цьогоріч, за словами пані Ольги, планується ремонт даху, який протікає, та розширення вольєра. Ці роботи будуть здійснені за підтримки місцевої громади, зокрема ГМК (Вільногірський гірничо-металургійний комбінат), які допоможуть із матеріалами та будівельними роботами.

«Ми ніколи не розраховували, що тварин буде так багато. Притулок був створений для меншої кількості, але кожного дня їх стає все більше», — розповідає пані Ольга.

Кожна тварина має свою історію. Нерідко недобросовісні власники залишають домашніх улюбленців на вулиці, а деяких тварин до притулку приносили небайдужі мешканці чи волонтери. Але є й тварини з особливими історіями, серед них — кіт із Маріуполя

Особливі історії мешканців притулку

Його знайшли військові в Маріуполі. Кіт пережив осколкове поранення і довго супроводжував бійців. Завдяки зусиллям Ольги та волонтерів Комбат видужав і знайшов нову домівку у сім’ї військового.

«Коли до нас приходять люди, які хочуть взяти кота, тварини самі вибирають своїх майбутніх господарів. Вони відчувають, хто стане їхнім другом», — розповідає Ольга.

Що потрібно для комфортного утримання котів узимку?

Основними потребами притулку взимку є:

• дрова та опалення (приміщення топляться вручну, і це потребує багато ресурсів та часу);
• медичне забезпечення (для вакцинації одного кота потрібно 440 гривень, а обробка від паразитів коштує близько 300 гривень на одного. Усі процедури виконуються лише коштом пожертв);
• корм (найбільше потрібні м’який корм для хворих та літніх котів, а також стандартний сухий корм. Запаси корму тримаються лише завдяки допомозі небайдужих).

«На сьогодні в нас корму вистачає на місяць, але я не знаю, що буде далі. Ми часто отримуємо допомогу від благодійних організацій, але на постійній основі корм потрібен завжди», — ділиться власниця.

Особливий догляд для хворих та старих котів

Деякі мешканці притулку потребують особливих умов утримання:

• для літніх котів та тих, що втратили зуби, потрібен м’який корм, адже вони не можуть їсти сухий;
• у притулку є тварини, які перенесли серйозні травми або переломи. Їхній догляд вимагає часу, медикаментів і спеціального харчування;
• наразі троє котів перебувають у стаціонарі в Дніпрі, де їх лікують за підтримки партнерських організацій.

Як можна допомогти «Котячому будинку»?

Ольга наголошує, що допомогти може кожен, навіть якщо немає можливості зробити грошовий внесок:

• приносити корм (м’який і сухий);
• допомагати у догляді за тваринами: прибирати, гладити котів, надавати час для їх соціалізації;
• передавати ліки, вакцини, будиночки для котів або утеплювачі для вольєрів.

«Нам завжди потрібна підтримка, навіть якщо це просто допомога в прибиранні. Інколи я фізично не встигаю все зробити сама», — говорить Ольга.

Важливо розуміти, що наявність великої кількості безпритульних тварин, це наслідок безвідповідального ставлення власників. Зупинити приріст котів як і собак, може стерилізація і реєстрація тварин, а також запровадження фінансових наслідків для безвідповідальних власників, які залишають їх напризволяще.

«Єдиний спосіб зменшити кількість безпритульних тварин — це стерилізація. Хотілося б, щоб цей процес був організований на державному рівні», — говорить власниця притулку.

За словами Ольги, притулок також займається пошуком нових домівок для своїх мешканців. Для цього публікують інформацію у Facebook та звертаються до знайомих.

Що потрібно для безпеки та комфорту безпритульних тварин взимку?

За межами притулку тварини часто залишаються безпорадними. Ольга закликає:

• не закривати підвали, щоб тварини могли знайти там притулок;
• зводити невеликі утеплені будиночки для котів у дворах;
• забезпечувати тварин їжею та водою.

Як підтримати «Котячий будинок»?

Для зв’язку з притулком можна звертатися до Ольги Роговенко через соціальні мережі або за телефоном. Волонтери закликають не бути байдужими: кожна гривня, кожен мішок корму чи година, витрачена на допомогу, рятують життя тварин.

Небайдужі люди можуть долучитися до підтримки притулку:

• пожертвувати гроші на рахунок: 5168 7456 1198 1686 (усі кошти йдуть на оплату світла, закупівлю дров, корму, ліків та вакцинацію);
• принести корм або речі для утеплення;
• записатися на допомогу за телефоном: +38068 027 54 65 (Ольга Роговенко).

Читайте також:

• Як котячий притулок у Вільногірську готується до зими
• Безпритульні тварини Вільногірська: як місцеві піклуються про тварин

Вільногірськ святкує своє 70-річчя, і до цієї особливої дати редакція Вільногірськ IN.UA підготувала особливий проєкт. Ми розпочинаємо публікацію унікальної рукописної книги нашої почесної громадянки пані Надії – людини, яка свого часу заснувала у нашій громаді відомий та знаковий історико-краєзнавчий музей у місцевому ліцеї №5. 

Більше – на Вільногірськ IN.UA.

Передісторія проєкту 

Коли наші журналісти вперше відвідали пані Надію, вона поділилася своєю заповітною мрією – видати книгу, яку вона власноруч написала. Раніше вона вже зверталася по допомогу до небайдужих через відеозвернення із проханням підтримати оцифрування та публікацію рукопису. 

Почувши це прохання, редакція вирішила не залишатися осторонь і дати рукопису нове життя. 

Що на нас чекає? 

Ми починаємо з публікації першої глави книги на нашому сайті, роблячи її доступною для кожного мешканця громади та всіх, хто цікавиться історією Вільногірська. 

Це лише перший крок. Наша головна мета – допомогти перетворити цей рукопис на повноцінне паперове видання. Ми щиро сподіваємося, що спільними зусиллями нашої редакції, небайдужих містян та громадських організацій нам вдасться знайти необхідні кошти на друк. 

Глава 1. Батько 

Батько мій, Йосип Григорович Кухтіков, народився 25 травня 1906 р. в селі Шапчиці Журавицького району Гомельської області (Білорусь) у великій багатодітній родині. Він був останнім, 13-ю дитиною.

Сім’я жила в величезному просторому дерев’яному будинку, який стояв трошки на відшибі, ближче до Дніпра. За будинком починався справжній ліс з дубовими та березовими гаями, з непрохідними хащами, болотами, з прекрасними галявинами. Тато дуже добре розумівся на грибах і лісових ягодах, знав лісові стежки, добре орієнтувався в лісі. Попереду будинку був величезний заплавний луг і річка Дніпро.

Тато до 17 років жив у цьому чудовому райському куточку природи. Завжди з особливим теплом говорив про своє дитинство, про батьківський дім, про свою сім’ю. Татовий батько був службовцем. Службовець-бакенщик на Дніпрі. Плавав на човні і запалював у бакенах вогні. Бакени на річці — це як дорожні знаки на дорозі. Робота була важлива і дуже відповідальна: щойно настає вечір, усі бакени мають горіти.

Звали дідуся мого Григорієм, а бабусю Ольгою. Коли я народилася, їх уже не було в живих, тож я їх ніколи не бачила, не зазнала їхньої любові та турботи. З такою величезною сім’єю, звісно ж, бабуся не працювала. Тато часто згадував її як вольову і дуже вимогливу жінку (її родове коріння бере початок у Прибалтиці). Вона була добра, але сувора. Якщо хтось із дітей заслужив покарання і сховався де-небудь у лісі — все одно покарання не мине.

Мама часто давала доручення дівчатам, старшим сестрам: перевірити братам голови — чи не з’явилися там залітні комахи. У них ніколи нічого подібного не було, але перевірка була обов’язковою. Тато згадував, що завжди хотілося втекти від цієї процедури. Він залізав на найвище дерево. Сестри вмовляли його злізти, але вмовити його було важко. Він злазив у тому разі, якщо йому давали кілька копійок на бублики. Тато так смішно розповідав про це, що ми завжди слухали його і від душі сміялися.

Він був хорошим оповідачем. Знав напам’ять багато віршів Пушкіна, Лермонтова, Некрасова. Сестри були старші, вже ходили до школи, а у тата мого  була чудова пам’ять. Поки сестри вивчать, він уже знає. Цікавою була історія одного вірша. Називалося воно “Два друга”. Коли у мене самої з’явилися онуки і правнуки, я вирішила відновити в пам’яті улюблений вірш, але виявилося, що я не все пам’ятаю. Тата уже у той час не було. А коли він був ще живий, він багато разів повторював його дітям. Тато прожив 85 років, з них 68 в Україні. Йому пощастило мати внуків Оленьку і Маринку — це мої діти. Йому випало щастя понянчитися з правнуком Ігорьошею (це син його внучки Марини).

І як би здивувався дідусь Йосип, коли дізнався б, що його правнук за кілька хвилинок по інтернету дізнався, що автором цього вірша був Михайловський Дмитро Лаврентійович. Він родом із Росії, але жив увесь час за кордоном, був перекладачем літературних творів і писав вірші. Ось одне з них і є “Два друга”:

Ніч. Мороз. Бушує хуртовина,

Буря з даху солому рве,

На печі лежать двоє друзів:

Старий дід і старий кіт.

Обоє дряхлі, ледве дихають,

Ледве живуть,

Погано бачать, погано чують,

Але один до одного льонуть.

Їхня безмовна бесіда

Задушевна і проста,

Житти не може кіт без діда.

Дід пропав би без кота.

А ще мій тато складав казки. Він розповідав їх нам із мамою, моїм дітям і навіть правнуку своєму Ігорьоші. Кожного разу ми слухали нескінченне продовження казки, і це було подібно до сучасних серіалів. Усім подобалася “Казка про орла”. І як же шкода, що я не здогадалася їх записати. І вірші, і казки він розповідав емоційно та виразно. Його нескінченно хотілося слухати.

Тато вмів плести лапті і плів з лози симпатичні кошики самих різних видів і розмірів.

Тато любив і часто розповідав про своє дитинство. Мені дуже запам’ятався його розповідь про священика. Колись дуже давно батьки мого тата посварилися із священиком, що мешкав поруч. Чиясь свиня зайшла до когось на город. Сварка дійшла до суду, який на щастя закінчився миром.

У тата було багато сестер. Поруч у лісі базувалася військова частина, і вони майже всі повиходили заміж за військових. Вже заміжніми вчилися. Серед них були і вчителі музики, і математики. Роз’їхалися вони по всьому світу. У роки війни брати партизанили в рідних лісах і всі загинули. Безграмотною залишилася найстарша сестра Серафима. Вона жила в кількох кілометрах від батьківського дому.

(…) 

Поспішаючи, забув здати зброю. У кобурі залишився пістолет, а на поясі висів кинджал. Додому дістався в день похорону. Тіло батька ще було в будинку, заходить тато в будинок, а там той же самий священик відспівує його батька. Тато без всяких поганих думок за армійською звичаєм поклав руку на кобуру і вимовив:

— Щоб це значило?

Піп настільки розгубився, що пулею вилетів у відкрите вікно і ніде не показувався до тих пір, поки тато вирушав на свою прикордонзаставу.

Мій тато був вище середнього зросту, статний, волосся каштанового кольору, веселий, любив грати в доміно, не пив, не курив. Добре співав, танцював, любив анекдоти, читав багато книг.

Любили всі слухати білоруські частушки в папиному виконанні.

Як то мені не співати,

Як то не гудіти,

Коли в нашій хатиночці

Порядок іде. 

***

Я Лявон Лявониху полюбив,

Лявонихі черевички купив,

Лявониха дуже ласкава,

Черевичками поплескувала.

Дуже любив своїх онуків і правнука. Багато часу приділяв їм. Любов була взаємною.

Після армії тато поїхав у м. Кривий Ріг, там зустрів маму. Одружилися. У 1936 р. у них народилася дочка Валя. Прожила два місяці і померла. Щось у неї було з пупком, а крім зеленки ліків не було. Мама дуже переживала цю трагедію. У цей час проходила вербовка в Дніпропетровськ. Вони завербувалися і з 1936 р. стали жити в обласному центрі. Разом вони прожили 46 років.

Я заочно вчилася в Харківському державному інституті культури. Коли діти ходили в садик, я, коли їхала в інститут завозила їх до батьків у Дніпропетровськ. На зворотному шляху забирала. Тато з мамою допомагали постійно. Ваня працював позмінно.

Ми тільки й знали, що їздимо один до одного. То я до них, то вони до мене. Вихід нарешті був знайдений: ми обміняли дніпропетровську квартиру на вільногірську. Квартира була по вул. Гагаріна 6/19.

Мама померла 4 серпня 1978 року, а тато сам ще жив 13 років. Звичайно, було мені дуже важко. Йдучи з роботи треба було побігати по магазинах, приготувати їжу. Двічі на день бігала до тата, носила їжу, прибирала, прала і т. п.

Татові жінки самі пропонували руку і серце, але він усім відповідав: “Мені в моєму домі побічна спідниця не потрібна”.

Тато перед війною закінчив Дніпропетровський індустріальний технікум і отримав направлення на роботу в м. Ленінград на завод “Електросила”. Виїхати ми за місцем призначення не встигли, почалася війна.

Дуже добре, що все склалося саме так. У Дніпропетровську ми вдома. Поруч жили друзі, куми, сусіди. У Ленінграді, в зовсім чужому місті ми або замерзли б, або померли б з голоду, як тисячі ленінградців.

Тато пропрацював на заводі ім. Г. І. Петровського 33 роки в капровому цеху, машиністом прес-пакета. Багато років був членом цехкому. Мав можливість отримати в новому мікрорайоні квартиру (по вул. Гагаріна), але було далеко їздити на роботу, а ми жили в районі заводів ім. Петровського, ДЗМО, коксохіму. Екологія була не з найкращих. Давним-давно на місці наших будинків була болотистий місцина, вічно воняв коксохім. Але ми звикли і нам було добре. Тато прожив 85 років, 2 місяці, 23 дні. Помер, як і мама, в серпні місяці, 23 числа. Не хворів. Просто організм своє віджив.

Поховані вони з мамою в м. Вільногірську, в одній огорожі. Вони були найкращими батьками на землі. Я виросла в їхній любові, турботі і була щасливою. Земля їм пухом!

Читайте також:

«Ми як дві самотності, які знайшли одне одного»: тиха історія почесної громадянки Вільногірська Надії Чирви та її доглядальниці

У міськфінуправлінні відкрита вакансія спеціаліста державної служби (місцевого самоврядування). Досвід роботи не є обовʼязковим, тож подаватися можуть і молоді спеціалісти. 

Про це йдеться на сайті Державної служби зайнятості. 

Вимоги до кандидата: 

• наявність освітнього рівня бакалавра; 
• вільне володіння державною мовою; 
• впевнене володіння компʼютером: Word, Excel, робота з електронною поштою, архівна справа; 
• комунікабельність, відповідальність та пунктуальність, стресостійкість, уважність до деталей, доброзичливість, конфіденційність. 

Завдання та обовʼязки: 

• здійснює організаційно-технічне забезпечення роботи заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради – начальника міського фінансового управління та його відділів; 
• забезпечує організацію діловодства в управлінні відповідно до вимог чинного законодавства; 
• формує справи відповідно до затвердженої номенклатури, забезпечує іх зберігання й у встановлені строки передає до архіву; 
• відповідає за стан зберігання документів управління; 
• відповідає за ведення табельного обліку.

Режим роботи передбачає 5-денний робочий тиждень та постійний характер виконуваної роботи. 

Соціальною перевагою є можливість професійного розвитку. 

Заробітна плата становить 16 352 гривні. 

Якщо вас зацікавила дана вакансія, зверніться до Центру зайнятості, вказавши номер вакансії – 04602608050025. Телефон для отримання додаткової інформації про вакансію: +380684916873. 

Читайте також:

До ЦЕК шукають інженера Сервісного центру обслуговування клієнтів