Медицина та соціальний захист: як підтримували вільногірців у 2025 році

У громаді підсумували роботу медичних закладів, обсяг наданих послуг і фінансування, а також розповіли про підтримку вразливих категорій населення — від родин з дітьми до внутрішньо переміщених осіб і ветеранів.

На черговій сесії Вільногірської міської ради, яка відбулася 27 березня, міський голова Володимир Василенко представив щорічний звіт про діяльність у 2025 році. У ньому він окреслив ключові показники розвитку громади, результати роботи та проблемні питання. Редакція Вільногірськ IN.UA публікує серію матеріалів, у яких детально аналізує основні напрямки звіту.

Медицина: кадри та обладнання 

Центр первинної медико-санітарної допомоги

Станом на кінець року з лікарями Центру укладено 14 018 декларацій. Заклад уклав договори з НСЗУ за 4 пакетами медичних послуг, що принесло бюджету установи 11,41 мільйонів гривень. 

За рік зареєстровано 46 694 візити пацієнтів. Денний стаціонар на 8 ліжок прийняв 579 осіб. 

Заклад на 100% забезпечений компʼютерною технікою (31 одиниця), що дозволяє вести електронні медичні картки без затримок. 

Центральна міська лікарня 

У лікарні функціонує 103 ліжка, зокрема відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії. Штатна чисельність закладу на початок 2025 року становила 230 штатних одиниць, на кінець року 217,5 штатних одиниць.

 

Заклад законтрактував 13 пакетів медичних послуг. Це дозволяє мешканцям отримувати широкий спектр допомоги безоплатно, за рахунок державного фінансування. 

Соціальний захист: від “пакунка малюка” до підтримки ветеранів

У 2025 році 43 родини отримали грошову компенсацію за “Пакунок малюка” на загальну суму понад 330 тисяч гривень. Особлива увага приділялася дітям-сиротам: 34 опікуни отримали одноразові виплати для 44 вихованців на суму 44 тисячі гривень. На оздоровлення у дитячих закладах було направлено 345 дітей пільгових категорій. 

Станом на початок 2026 року в громаді офіційно перебуває 1756 внутрішньо переміщених осіб (1366 сімей). Протягом звітного періоду їм було виплачено державну допомогу на проживання у розмірі 9,96 мільйонів гривень. 

Загалом на обліку в УСЗН перебуває 3651 особа пільгових категорій, серед яких: 

• 470 учасників бойових дій; 
• 142 члени сімей загиблих Захисників та Захисниць; 
• 147 багатодітних сімей; 
• 101 особа, постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС. 

Міська програма “З думкою про людей” дозволила виплатити матеріальну допомогу 814 мешканцям на суму 787,9 тисяч гривень. Окрім цього, коштом бюджету фінансувалися пільгові перевезення та безкоштовне зубопротезування на суму майже 940 тисяч гривень. 

У 2025 році Центр надання соціальних послуг надав 966 послуг. Крім стандартного догляду вдома, активно розвивалися нові напрямки: 

• мобільна бригада надавала допомогу особам, які постраждали внаслідок домашнього насильства; 
• впроваджено комплексну послугу з психосоціальної підтримки; 
• введено посаду фахівця, який допомагає демобілізованим адаптуватися до цивільного життя, наразі під таким супроводом перебуває 16 осіб. 

Читайте також:

Освіта, культура та спорт: як функціонувала соціально-гуманітарна сфера Вільногірська у 2025 році

У навчальному закладі відбулася урочиста лінійка, під час якої відзначили студентів, які представляли коледж на спортивних змаганнях та інших конкурсах. 

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

Директорка закладу Олена Погребняк привітала молодь та наголосила, що студенти гідно відстоюють честь навчального закладу, беручи участь у різноманітних конкурсах і турнірах.

Під час заходу Андрій Шишко розповів про участь футбольної команди коледжу в турнірі з мініфутболу, присвяченому підтримці 239-го центру військової підготовки. Змагання проходили у Дніпрі. Попри сильну конкуренцію з боку досвідчених команд, студенти посіли четверте місце.

“Проти нас грали досвідчені футболісти, які давно виступають разом. Ми ж зібрали команду без попередніх тренувань і все одно змогли гідно представити наш навчальний заклад. Четверте місце — це результат, який показує, що ми можемо боротися і за призові позиції”, — каже Андрій Шишко. 

Також на лінійці відзначили студентку Юлію, яка посіла третє місце у творчому конкурсі малюнків на тему “Знавці Біблії” від благодійного фонду “Живи, Україно”, а також отримала диплом за участь у фотоконкурсі-вистаці “Сміливі нести світло” від науково-методичного центру.

Учасникам змагань і конкурсів вручили відзнаки та подякували за активність, наполегливість і гідне представлення навчального закладу.

Читайте також:

День вишиванки у Вільногірському фаховому коледжі: від студентської ідеї до свята єдності

Наталія — мешканка Божедарівки, яка вже десять місяців шукає свого брата Володимира, що зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині 13 серпня 2025 року. Замість очікування відповідей від офіційних установ, жінка активно долучається до мирних акцій, щоб привернути увагу до проблеми зниклих безвісти та полонених захисників. Також вона організувала першу мирну акцію на підтримку безвісти зниклих у своїй громаді. 

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Від акцій у столиці до ініціативи в Божедарівській громаді 

Брат Наталії – Володимир – до війни був життєрадісним, добрим та завжди готовим прийти на допомогу. У 2022 році він добровільно став на захист України, у 2023 році отримав поранення на Донеччині, але повернувся до лав ЗСУ. З серпня 2025 року Володимир перестав виходити на зв’язок з близькими. Сьогодні родина живе надією на його повернення.

25 вересня 2025 року Наталія вперше взяла участь у мирній акціі на Майдані Незалежності. Там вона побачила велику кількість людей, чиї близькі зникли на Донеччині. Це спонукало її продовжувати боротьбу.

“Ми — голос безвісти зниклих, тих, хто не може говорити”, — каже Наталія. 

Наступна мирна акція відбулася 25 жовтня 2025 року в Києві. Згодом Наталія почала їздити на мирні акції до Кам’янського. 

Одного разу, повертаючись додому після чергової акції, Наталія поставила собі питання: “А чому ми не можемо робити це у себе в громаді?”. З цього почалася організація мирних акцій у Божедарівці. 

“Це було важливим рішенням, тому що деяким людям, наприклад стареньким батькам, важко їхати в великі міста на мирні акції”, — каже Наталія. 

Перша акція відбулася у лютому 2026 року. Попри побоювання організаторів щодо невеликої кількості учасників, акція пройшла успішно. 

На наступній акції людей було вже більше. Наталія згадує:

“Були такі родини, в яких на момент, коли ми робили першу мирну акцію, не було безвісти зниклих дітей. Потім, коли була вже друга акція, в них пропали діти. Коли ось третя була, люди вже нові попідходили, тому що у них теж сини зникли безвісти”. 

Віра, що сильніша за тишу

Попри невідомість, яка триває вже десять місяців, Наталія не припиняє вірити у свого брата. Вона переконана, що його оберігає родинний янгол-охоронець — їхня мама, якої не стало одинадцять років тому. Ця віра дає їй сили рухатися далі, навіть коли офіційні структури не дають жодних новин. 

Одного разу Наталія побачила сон, який став для неї особливим символом:

“Я приїхала додому, стояла у ванній, і чую, хтось зайшов. Повертаюсь — зайшов мій брат, одягнений не у форму, а в той спортивний одяг, який так любив. Я питаю: “Ти повернувся?”, а він відповідає: “Так”. Я запитала, чи назавжди, і він підтвердив. Коли він обійняв мене, я відчула, як б’ється його серце. Коли я прокинулася, то фізично відчувала цей дотик і стукіт його серця”. 

Для Наталії цей сон став підтвердженням того, що її брат живий. Вона звертається до нього зі словами любові та надії, пам’ятаючи, як він не любив, коли вона плакала:

“Можливо для когось ти безвісти зниклий, а для мене ти герой, якого ми чекаємо додому. До нашої сімʼї, де ми тебе дуже сильно любимо”. 

Та додає: 

“Ми чекаємо кожного безвісти зниклого та полоненого Захисника з нашої Божедарівської громади до рідного дому. І памʼятаємо кожного Захисника, який віддав життя, захищаючи нашу Батьківщину”. 

Родина Володимира, його маленька племінниця та племінник, якого назвали на честь дядька, продовжують щодня чекати на свого захисника. І ця щоденна віра, як каже Наталія, є набагато сильнішою за ту тишу, яка супроводжує родини безвісти зниклих. 

Читайте також:

Військовий, який перетворив фронт на музику: історія Олександра з Камʼянського