Отруєння безпритульних тварин у Вільногірську

Сьогодні в соціальних мережах з’явилися нові повідомлення про отруєння собак у місті. Волонтери, свідки та зоозахисники закликають до дій, адже жорстоке поводження з тваринами — це не лише моральний злочин, а й пряме порушення закону. Чому такі ситуації повторюються,  і що робить поліція — читайте на Вільногірськ IN.UA.

Отруєння собак у Вільногірську

Початок 2025 року відзначився жорстоким випадком: 5 січня на вулиці Садовій, 17, померла безпритульна собака від отруєння. Наступного дня загинув інший пес на ім’я Льова. Цих собак знайшла місцева волонтерка Інна Середа. Вона опікувалася тваринами, стерилізувала їх і створювала гідні умови для життя на вулиці.

Обурення суспільства зростає, адже цей випадок — не перший у нашому місті. Відповідальності ніхто не несе.

“Мені повідомила сусідка. Ми одразу побігли туди, але отрута була надто сильною. Шансів врятувати тварину не було. Я не змогла зняти відео через моральний стрес, це жахливе видовище. Я зробила лише фото. Наступного дня нам повідомили про іншого пса, Льову, який уже був мертвий. Ці собаки були стерилізовані та мали щеплення. Вони не винні, що живуть на вулиці,” — коментує Інна Середа.

Працівники поліції підтвердили, що перевіряють місцеві пабліки, проте офіційних заяв на момент надання коментаря не було. Ми також звернулися до прес-секретарки поліції Кам’янського району Олени Тімченко.

“Поліція зареєструвала інформацію про розкладання отрути 28 грудня. Наразі ведеться перевірка та пошук свідків. Закликаємо громадян повідомляти про такі випадки за номером 102.”

Прес-секретар також наголошує на важливості звернень не лише щодо безпритульних тварин, а й у разі свідчень жорстокого поводження з домашніми улюбленцями чи іншими тваринами. Такі дії є порушенням статті 299 Кримінального кодексу України і караються відповідно до чинного законодавства.

Вільногірці про цю проблему

“Я бачила цих собак за життя. Вони не були агресивними, лише гавкали на людей. У місцевих пабліках часто пишуть, що собак треба труїти. Кілька років тому у моєму дворі також труїли собак. Одного разу я навіть везла побитого собаку до клініки”, — розповіла вільногірка Ганна, яка звернула нашу увагу на цю проблему.

Власниця місцевого притулку для собак Вікторія Кукса коментує:
“Біля мого притулку отруїли сім собак. Ми складали заяви, але ніхто не поніс відповідальності.”

Обережно! Чутливий контент!

Власниця котячого притулку “Пухнастий Батальйон” Ольга Роговенко додає:
“Були випадки, коли собак не лише труїли, а ще й стріляли. Ми зверталися до поліції, але результату не було”, — поділилася Ольга Роговенко, власниця котячого притулку “Пухнастий батальйон”.

Нагадаємо, відповідно до закону №2351 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації положень деяких міжнародних угод та директив ЄС у сфері охорони тваринного та рослинного світу” відповідальність за захист тварин від жорстокого поводження несуть місцеві ради. Контроль над дотриманням вимог закону і вжиття заходів у разі порушень здійснює Національна поліція.

Редакція подала заяву до поліції щодо цього випадку та стежитиме за ходом розслідування. Якщо ви стали свідком жорстокого поводження з тваринами, повідомляйте поліцію та підтримуйте волонтерів, які борються за права безпритульних тварин.

Зоозахисники підкреслюють: ця проблема ставить під удар не лише добробут тварин, а й репутацію міста. Ми маємо відповідально ставитися до тварин: не викидати їх на вулицю, не випускати на самовигул, стерилізувати домашніх улюбленців і гуманно запобігати розмноженню безпритульних тварин.

Що робити, якщо ваш улюбленець отруївся?

Ветеринар Людмила Галайда дає рекомендації:

Ознаки отруєння:

• Нудота, блювання, слабкість, слинотеча.

Що потрібно мати в аптечці:

• вітамін В6 (піридоксин гідрохлорид) в ампулах: колоти 0,5 мл на 1 кг ваги;
• вітамін К1 (Канакіон чи Канавіт) в ампулах: колоти 2,5–5 мг на 1 кг ваги;
• абсорбенти: активоване вугілля, сорбекс, ентеросгель, поліфепан.

Перша допомога:

1. Негайно промийте шлунок: дайте розчин активованого вугілля (1 таблетка на 10 кг ваги).
2. Забезпечте спокій і тепло.
3. Негайно зверніться до ветеринара.

Читайте також:

• Як стати рятівником для безпритульних тварин взимку
• Що потрібно для здоров’я та щастя домашніх улюбленців: поради ветеринарки

Комунальне підприємство “Управляюча компанія “Жилкомсервіс” Вільногірської міської ради оголосило 2 закупівлі на Prozorro, які стосуються будинку за адресою Захисників України, 1Б, де нещодавно стався вибух. 

Про це йдеться на Prozorro. 

Перша закупівля стосується поточного ремонту покрівлі житлового будинку на суму 198 857,91 гривень. 

Договір підписали з фізичною особою-підприємцем Садовничим Анатолієм Анатолійовичем, зареєстрованим в місті Київ. ФОП є переможцем у 200-та закупівлях на суму 13,26 мільйонів гривень. Робота має бути виконана по 31 грудня 2026 року. 

Друга закупівля — поточний ремонт огороджувальних конструкцій даху, відновлення та ремонт вентиляційних каналів на даху будівлі. Загальна сума — 198 616, 28 гривень. 

Переможцем став місцевий ФОП Гляненко Сергій Миколайович. Він вже переміг у 141-й закупівлі на суму 15,11 мільйонів гривень. 

Зокрема, у нього Вільногірська центральна міська лікарня у грудні 2025 року закуповувала плинтус, лінолеум, натяжні стелі, двері, флізелінові стрічки для гіпсокартону, пʼять радіаторів опалення та багато інших позицій. 

Нагадаємо, що раніше на усунення наслідків аварії міська рада виділила додаткові 3 мільйони в резервний фонд. За словами міського голови, ці кошти планували використати на першочергові роботи та підтримку людей, які постраждали через вибух.

Читайте також:

Вибух у будинку у Вільногірську: УАКБ оголосило закупівлі на понад 130 тисяч гривень

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.