Платникам податків Вільногірської ДПІ розповіли про новації оподаткування

Днями в приміщенні Вільногірської ДПІ за участі начальника держустанови Владислави Жушман відбулось засідання «круглого столу» для платників податків. Про це повідомляють у відділі комунікацій з громадскістю управління ДПС у Дніпропетровській області.

Про що говорили у Вільногірській ДПІ

В ході заходу Владислава Жушман повідомила про новації в податковому законодавстві, які набрали чинності протягом поточного року. Новації передбачають можливість реалізувати своє право на податкову знижку, легалізацію трудових відносин, про застосування РРО в умовах воєнного стану.

Окрім того на зустрічі розглянули питання:

• оподаткування виплат благодійної допомоги ВПО в умовах воєнного стану;
• особливосі визначення мінімального податкового зобов’язання для фізичних осіб та термінів сплати податку;
• правильність заповнення реквізиту «Призначення платежу» при сплаті податкових зобов’язань та інші.

Жушман звернула увагу платників податків на шляхи погашення боргів до бюджету, та застосунок «Моя податкова». За допомогою застосунку можна в режимі реального часу дізнатись про наявність чи відсутність податкового боргу, подати податкову звітність, сплатити податки до бюджету та інші.

Наприкінці заходу присутні отримали відповіді на питання, а також друковану продукцію.

Читайте також:

• Психологічна підтримка у Вільногірську: коли та куди звертатися до фахівця
• Українці зможуть отримувати більше послуг у ЦНАП: що змінилося
• Центр дозвілля для літніх людей запрацював на Дніпропетровщині

У Вільногірську провели теплу неформальну зустріч для місцевих мешканців та внутрішньо переміщених осіб, організовану благодійною організацією Карітас Кам’янське. Спілкування, арт-терапія та прості розмови за чаєм стали для учасників можливістю хоча б на кілька годин відволіктися від тривог і поділитися тим, що болить.

На зустрічі була присутня журналістка Вільногірськ IN.UA.

Простір “Карітас Кам’янське”, де можна бути собою

У Вільногірську, 31 березня, у залі засідань Вільногірської міської ради, зібралися люди різного віку та з різним життєвим досвідом. Частина – місцеві мешканці, частина – ті, хто був змушений залишити свої домівки через війну.

Зустріч розпочалася зі знайомства та встановлення правил – щирість, повага, відсутність критики та конфіденційність. Саме ці принципи, за словами психологині Марини Клименко, створюють безпечний простір.

“Ми тут, аби трохи відновитися, подосліджувати себе і знайти внутрішні опори”, – звернулася вона до учасників.

Терапія творчістю: як працює арт-підхід

Основою зустрічі стала арт-терапія – метод, який допомагає людині проживати емоції через творчість.

Учасники працювали з метафоричними асоціативними картками: обирали зображення, які відгукуються їм у моменті, і через них розповідали про себе. Далі – малювали “дерево розквіту”, розмірковуючи про власні ресурси: що наповнює, а що виснажує.

“Арт-терапія дозволяє зцілюватися через творчість і безпечні образи”, – пояснила психологиня.

Такий формат допоміг навіть тим, кому складно відкрито говорити про свої переживання.

Інтеграція і підтримка: чому це важливо

Організатори наголошують: подібні зустрічі – не лише про відпочинок, а й про об’єднання людей.

Фахівчиня по роботі з волонтерами Олена Чухно зазначає, що захід мав інтеграційну мету: “Ми робимо такі зустрічі для внутрішньо переміщених осіб і місцевих, щоб вони могли знайомитися і взаємодіяти”.

За її словами, у неформальній атмосфері люди відкриваються більше:

“Саме тут ми бачимо справжні потреби і проблеми людей”.

Серед них – не лише матеріальні труднощі, а й глибока психологічна втома, тривожність і потреба в підтримці.

“Тут можна виговоритися”

Для учасників ця зустріч стала можливістю сказати те, що часто залишається всередині.

Пані Ольга розповідає: “Це психологічно відволікає. Можна проговорити свої почуття – і стає легше”.

Пані Наталія, яка прийшла разом із донькою, каже: “Емоційно зараз дуже важко. Тут можна хоч трохи розрядитися”.

Водночас вона звертає увагу, що не всі мешканці знають про такі ініціативи: “Багато людей просто не поінформовані, що такі зустрічі є”.

Пані Любов додає, що для неї це ще й можливість не почуватися самотньою: “Сидиш вдома сама – і все. А тут можна зустрітися, поговорити, висказати свою душу”.

Більше, ніж просто зустріч

Завершилася подія теплим чаюванням зі смаколиками – але головним результатом для учасників стало не це.

Це був простір, де можна говорити без страху осуду, можна бути почутим та відчути, що ти не один.

Організатори планують і надалі проводити подібні зустрічі у Вільногірську. За їхніми словами, вони відбуваються щонайменше раз на місяць у межах співпраці з громадою.

Тепло, яке має продовження

У час постійної напруги та невизначеності такі ініціативи стають важливою частиною життя громади.

Бо іноді, щоб відновитися, достатньо простого – сісти поруч, взяти олівець і дозволити собі нарешті сказати: “Мені важливо. Мені болить. І я хочу, щоб мене почули”, – як зазначила присутня на зустрічі журналістка Діана Попович.

Читайте також:

У Вільногірську запрацювала безкоштовна послуга “Догляд вдома”: як отримати допомогу

З одного спонтанного рішення почалася історія, яка змінила життя не лише Ірини Іванової з Водяного, а й долі дітей, що потребували родини. 

Деталі — у матеріалі Вільногірськ IN.UA. 

З чого все почалося

Рішення стати патронатною родиною часто народжується не з плану, а з відчуття. Саме так сталося і в цій історії — поштовхом стала війна та велика кількість дітей, які потребували допомоги.

“Почалася війна, і було дуже багато діток. В інтернеті писали, що треба брати дітей. Я пройшла навчання, і якось так — підійшла до чоловіка і кажу: “Треба, давай спробуємо”. І все”, — згадує Ірина Іванова. 

Примітка. Патронатна родина — це форма тимчасового догляду за дитиною, що опинилася у складних життєвих обставинах та потребує захисту на нетривалий проміжок часу. 

Перші дні патронату та перші труднощі 

Ірина стала першою патронатною вихователькою у своїй громаді. Перший досвід виявився емоційно складним, незважаючи навіть на те, що вона — мати п’яти біологічних дітей.

“Перший випадок — це дівчинка з інвалідністю, підтримка рідних та команди була дуже необхідна, так як були труднощі. Я навіть телефонувала старості нашої громади та казала, що більше не хочу бути патронатною вихователькою. А вона говорила — зателефонуєш зранку , а зранку я вже їй не дзвонила”, — каже Ірина. 

З часом труднощі почали відступати, а родина — зміцнюватися .

“Місяць, два,  та вже три роки — і ти розумієш, що це твоє покликання. Ми стали великою командою”, — додає Ірина. 

Як троє братів знайшли постійний дім 

Підсумовуючи, Ірина стала патронатною вихователькою для 13 дітей. Згодом подружжя взяло під опіку трьох братів-підлітків. Один із них мав складну історію та проблеми із законом.

“Він крав, бешкетував, усе ламав. Але ми переживали, що якщо його віддамо, його не зрозуміють. І зрозуміли, що ці діти народжені сердцем, вони наші”, — каже Ірина. 

Попри страхи, родина вирішила не відступати: 

“Звісно, думали: а раптом не впораємось? Але потім: а що, впораємось. І впоралися”, — ділиться жінка. 

Сьогодні хлопці залишаються частиною сімʼї, один з них, навіть після досягнення повноліття. 

“Він вже документально вибув, йому 18 років. Але нікуди від нас не пішов — живе з нами”, — розповідає Ірина Іванова. 

Для майбутніх патронатних вихователів Ірина має пораду: не боятися зробити перший крок. Страх, втома і бажання опустити руки — це нормально. Головне у такі моменти — мати підтримку та людей, які скажуть “Ми з усім впораємося” або запитає “Як ти сьогодні?”. Ними можуть стати рідні та близькі, фахівці соціальної служби або члени міждисциплінарної команди.

Сьогодні у великій родині виховується одразу 11 дітей — як рідні, так і ті, хто потребує тимчасового захисту або постійного дому. І, попри всі труднощі, вони живуть, як єдине ціле. 

“У нас немає ревнощів. Ми всі, як рідні. Якщо є проблема — вирішуємо разом. Це такий фундамент сімʼї”, — підсумовує Ірина 

Читайте також:

Єдина патронатна родина у Вільногірську: як живе сім’я Слісаренків і чому залишаються без належної підтримки