Цимбали звучать посеред подвір’я, діти сміються біля каруселей, а коло столів гості чекають на гарячі вареники. На вході жінка в українському вбранні усміхається, вітається й простягає канапки з хлібом і салом. Для охочих наливає трохи білого вина.
Так Равликова ферма в Теплівці зустрічає гостей другого Фестивалю вареників. За кілька днів до початку організатори продали понад 300 квитків, хоча самі зізнаються, що такого ажіотажу не очікували.
Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA.
Фестиваль вареників у Теплівці: хатинка, у якій минуле зустрічається із сучасністю
У центрі ферми стоїть невелика хатинка, яку господарі поступово наповнюють українськими речами. Тут є рушники, глечики та старовинні предмети побуту, що нагадують про українське село минулих поколінь.
Але найбільше нашу увагу привертає інша деталь – на вікні стоїть старий програвач, а буквально над ним висить сучасний Wi-Fi-роутер. Ця композиція добре передає саму ідею ферми: тут минуле не відокремлюють від сучасності, воно просто живе поруч із нею.
Саме в цій хатинці протягом фестивалю проходять майстер-класи. Біля майстрині, яка показує, як створювати мотанку, збирається багато жінок. За кілька хвилин навколо неї утворюється коло уважних очей і рук, які повторюють кожен рух.
А з подвір’я тим часом долинає музика.
Коли подвір’я заговорило цимбалами
Музика стає лейтмотивом фестивалю. На подвір’ї звучать українські пісні, а разом із ними – цимбали Анастасії Шморгун.
Вона грає на цьому інструменті все життя. Розповідає, що свого часу саме батьки привели її до музичної школи, де для неї обрали цимбали.
“Я сама тоді ще не знала, що це буде за інструмент. Батьки привели мене до музичної школи, і так почалася ця історія”, – згадує Анастасія.
Згодом дитяче захоплення перетворилося на професію: Анастасія закінчила музичну школу, училище та консерваторію, нині викладає у Верхівцевській музичній школі й навчає учнів онлайн.
“Цимбали – це не лише народна музика. На них можна грати класику, сучасні композиції, рок, джаз. Інструмент дуже багатогранний”, – пояснює вона.
За її словами, цимбали часто сприймають лише як частину фольклору, хоча їхні можливості значно ширші.
“Мені хочеться показати, що цимбали можуть звучати по-різному. Вони можуть бути ніжними, можуть бути дуже ритмічними та передавати зовсім інший настрій”, – говорить музикантка.
Паралельно на території ферми можна було спробувати себе в гончарстві, а просто неба за смаженням кабана стежив козак.
“Готуємо козацьку страву – кабана на вертелі… Козаки за часом не слідкували. Зранку заготовили вугілля, піймали кабана, наділи на вертел – і весь день отримували задоволення”, – каже він.
А потім ми бачимо равликів…
У якийсь момент наша журналістка відходить від основного святкового майданчика й згадує, що все ж таки перебуває на равликовій фермі.
Тут облаштована окрема ділянка, де прибрали траву, щоб відвідувачам було простіше побачити равликів, роздивитися, як вони живуть і чим харчуються. Люди підходять ближче, нахиляються та розглядають маленьких мешканців ферми.
Сама ферма існує вже третій рік, а як локація для гостей та екскурсій працює близько року. У серпні тут відзначили річницю відкриття, а тепер простір уже встиг стати місцем проведення фестивалів і зустрічей.
Торік власниця ферми Ярослава Палієнко розповідала, що мріяла про равликову ферму кілька років, а територію поступово облаштовувала разом із родиною та колегами.
За її словами, спочатку хотілося просто створити затишне місце. Згодом виникла ідея зробити його простором, пов’язаним з Україною, її культурою та традиціями.
Сьогодні, гуляючи фермою, добре видно, як цей задум поступово оживає.
За варениками – у чергу
Втім, скільки б тут не було музики, майстер-класів, равликів і фотозон, головним героєм фестивалю залишається вареник.
Біля місця, де їх видають, постійно утворюється черга. Щоразу, коли вона трохи скорочується, з іншого боку з’являються нові охочі скуштувати домашню страву.
Організатори навіть вибачаються за очікування та зізнаються, що перед фестивалем зробили все можливе, щоб вареників вистачило на всіх:
“Ліпили всім селом, друзями, родиною… Днів, напевно, шість, а можливо сім разів збирались, щоб наліпити таку кількість”, – розповідає Ярослава.
Для тіста використали перевірений рецепт колеги Лариси – вареники начиняли картоплею, капустою та сиром. Окремо на гостей чекав й варіант із равликовою начинкою, які цього разу запропонував приготувати хлопець Ярослави.
Ярослава каже, що можна було б піти значно простішим шляхом – купити готові вареники та просто зварити їх. Але тоді зникло б найважливіше.
“Такі моменти, як ліплення вареників, дуже об’єднує людей”, – каже вона.
Не равликами єдиними: люди, які творять атмосферу фестивалю
Серед тих, хто допомагав готувати фестиваль – Тетяна з Божедарівки. Вона живе там уже 50 років, хоча сама родом із Херсонської області. На Равликову ферму приїхала вдруге, на велосипеді.
“Минулого року я тут побувала, і мене так потягнуло сюди душею, що захотілося приїхати ще”, – розповідає Тетяна.
Цього разу Тетяна навіть допомагала в організації фестивалю.
“Я сьогодні наліпила десять вареників, прикрасила трохи подвір’я…”, – говорить вона.
Неподалік можна побачити ще одного героя фестивалю – коня на ім’я Орлик. Йому 12 років, але його господар Євген придбав його лише місяць тому, тому їхня історія знайомства ще зовсім нова.
“Спочатку було непросто. Він мене скидав, не слухався, кусався. Але потім ми поступово знайшли спільну мову”, – розповідає чоловік.
Орлик любить моркву та овес, а ще, як виявилося, не відмовляється від солодкого. Пізніше господар розповідає ще одну несподівану деталь:
“Йому навіть язик можна погладити. Він спокійно до цього ставиться”, – каже чоловік.
Другий Фестиваль вареників у Теплівці завершився так само, як і почався – музикою, розмовами та людьми за столами.
Поступово гості роз’їжджаються, музика стихає, а ферма повертається до свого звичного ритму. До наступного фестивалю.
Читайте також:
Підписуйтесь
