Росіяни обстріляли Дніпропетровщину: є травмовані

Вночі ППО збила над Дніпропетровщиною два російських шахеди. Крім того, обстріляла Нікопольщину. Двоє людей травмовані. 

Про це повідомив начальник Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак. 

Проти Нікопольщини застосовували РСЗВ «Град», важку артилерію і дрони-камікадзе.

Цілили по районному центру, Марганецькій та Червоногригорівській громадах.

Двоє людей травмувалися внаслідок обстрілу. 72-річна жінка лікуватиметься вдома. Чоловік 66 років госпіталізований. Лікарі оцінюють його стан як середньої тяжкості. 

В районі пошкоджена інфраструктура. А ще – промислове підприємство, АЗС, магазин, будівля, що не експлуатується. Виникло дві пожежі, які вже загасили. 

Побиті чотири багатоповерхівки, близько десятка приватних осель, шість господарських споруд, ще одна – знищена.

Читайте також:

• Травмована жінка: окупанти влучили по Нікополю та Марганцю
• У Дніпрі судитимуть чоловіка, який передавав дані росіянам про ЗСУ

Вона не приїхала у Вільногірськ “на якийсь час” і не шукає тут легких умов. Навпаки – все, що має сьогодні як тренерка й спортсменка, вона виборювала роками: через дитячі травми, перші відмови, важкі реабілітації й щоденну роботу з дітьми, які приходять у зал із різними історіями.

Тренерка-викладачка з пауерліфтингу Наталія Зінчук у розмові з редакцією говорить просто: спорт для неї – не “діяльність” і не “проєкт”. Це життя. І воно ніколи не було легким.

Переїзд, який став початком

До Вільногірська вона переїхала ще дитиною –  у п’ятому класі. До цього навчалася в молодшій школі у м.Костянтинівка. Мама певний час була пов’язана з поїздками на заробітки, які тоді організовували для працівників скляного заводу: у розмові Наталія згадує Литва, Латвія та Естонія. А у Вільногірську жила двоюрідна бабуся, яка й запропонувала родині влаштуватися тут. Так дівчинка, яка ще вчора бігала шкільні естафети в Костянтинівці, почала нову сторінку життя вже у ліцеї №5.

Спорт як характер: “непосидюча дитина“

Про себе в дитинстві Наталія говорить з усмішкою: була “непосидюча”. Але ця “непосидючість” швидко переросла в рухову дисципліну.

Перші спортивні спроби в неї з’явилися ще в 1–2 класі: підтягування тулуба на прес, короткі дистанції на швидкість (60 метрів), шкільні змагання. Довгі дистанції вона не любила тоді – і не полюбила досі. Та вчителі фізкультури, як згадує тренерка, бачили в ній потенціал: хтось “розгледів” у ній силу, хтось – швидкість, хтось – характер, і намагався залучати до активностей.

Після переїзду у Вільногірськ вона пробувала різне: баскетбол, спортивні ігри – “мені це подобалося”. Але точка, яка визначила її шлях, з’явилася у 14 років.

Перший зал і перша відмова: “я з дівчатами не працював“

У 14 Наталія прийшла у тренажерний зал – “більше любительськи”, без планів на кар’єру. У залі переважно були хлопці. Вона прийшла з подругою, але та невдовзі поїхала вчитися –  і Наталія залишилася.

Одного разу вона почула розмови про змагання. Підійшла до тренера й сказала: “Я теж хочу спробувати”. Відповідь була холодною – тренер, за її словами, відмовляв: мовляв, з дівчатами не працював, “вони капризні”.

Наталія зробила те, що робитиме ще багато разів у житті: не відступила.

Перші змагання були міськими. І там у неї “пішло”: присідання “задалося”, тяга “задалася”. Так вона без гучних анонсів увійшла в спорт, у якому традиційно домінували чоловіки.

Пауерліфтинг як вид спорту складається з трьох рухів – присідання, жим лежачи та станова тяга. 

Травми, які не “закрили” її від спорту

Її історія – не “успішний успіх”. Вона відверто говорить про травми, які довелося пережити.

Одна –  ще з дитинства: падіння з “тарзанки”, після якого була сильно пошкоджена рука (кисть і лікоть). Їй довелося довго відновлюватися і буквально “закачувати” руку, бо вона залишалася слабкою.

Другий важкий епізод –  уже пізніше, коли її (за її словами) поставили на показовий виступ без повноцінної підготовки. Під час присідань сталося різке “клацання”, а далі — діагностоване зміщення дисків у хребті. Вона згадує цей період як час, коли “бабуся ходила швидше”, а вона не могла нормально сісти на диван.

Ключове тут інше: вона не “пішла зі спорту”. Вона повернулася в роботу через реабілітацію й системні навантаження. Каже, що відновлення тривало близько двох років. І саме тоді особливо важливою стала підтримка наставника – людини, яка навчила її не чекати легкості.

Наставник, який казав: “А хтось казав, що буде легко?“

Найбільше тепла у розмові –  коли вона згадує Олег Кравченко. Вона називає його людиною, якій завдячує любов’ю до цього виду спорту й самим підходом до життя.

За даними Дніпропетровського обласного відокремленого підрозділу федерації пауерліфтингу, він був президентом ДОФП, заслуженим тренером України й одним із тих, хто фактично формував пауерліфтинг у регіоні. 

Його фраза, яку Наталія повторює як власне правило, звучить просто:

І цю фразу вона переносить у тренерство: не “тиснути”, а вчити людину триматися – крок за кроком.

Коли хотіла бути лікаркою, але переміг спорт

Наталія розповідає, що колись мріяла про медицину: вивчала анатомію, готувалася до іспитів, робила записи. Але з часом зрозуміла, що спорт і робота з людьми для неї –  сильніші.

Вона згадує момент, коли спортсмени в залі почали казати: “тобі треба бути тренером”. Тоді вона не була готова прийняти це як “покликання”. Але поступово помітила, що люди до неї тягнуться й довіряють.

Далі – професійна освіта і професійний старт. Вона навчалася у Кам’янському фаховому коледжі фізичного виховання (коледж спорту у Кам’янському), який готує фахівців у сфері фізичної культури та спорту та у м. Мелітополь Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет розвитку людини  “України”.

Тренерство і команда, яка росте разом із містом

Наталія працює в системі дитячо-юнацького спорту й говорить, що з дітьми вона витрачає багато часу не лише на “залізо”. Вони проводять розмови-лекції “на різні теми”, окремо –  для дівчат і для хлопців. Вона намагається пояснити: не всі стануть професійними спортсменами, але кожному потрібне сильне хобі й звичка до руху.

Її тренерська логіка проста: дитина має не просто “вміти присісти”, а навчитися ставити мету і не боятися помосту.

Офіційні і категорії в міжнародному пауерліфтингу дійсно передбачають поділ на підгрупи -розподіл на вагові категорії і на вікові девізіони,  юнаки і дівчата від  (13–18) і юніори/ки  (18–23)  чоловіки і жінки від (23-40)  ветеранський спорт (40+ із поділом на групи, включно з 70+). 

Це важливо, бо тренерка говорить: “в цьому спорті віку немає”, якщо здоров’я дозволяє і немає жорстких протипоказань лікарів.

У Вільногірську, за її словами, до залу приходять різні люди –  діти, жінки, ветерани. Деякі мами спершу приводили дітей, а потім самі попросилися “спробувати”. Для Наталії це була одна з найприємніших несподіванок: не “батьки тягнуть дітей”, а діти приводять батьків у спорт.

У місті діє набір у відділення пауерліфтингу, й тренування проходять в спортивному комплексі “Авангард”

“Нам тут комфортно”: жінки, мотивації і міфи

Наталія говорить: жінки часто приходять із запитом “підтягнутися” – ноги, спина, загальна форма. Але з часом їх затягує не лише результат у дзеркалі, а атмосфера й відчуття внутрішньої сили.

“Ми не знаємо, навіщо в такому віці ми це робимо, але нам тут добре”, –  так, за її словами, жінки описують свою мотивацію після кількох місяців тренувань.

Один із поширених міфів, з яким вона стикається: “це не для дівчат” і “вам ще народжувати”. Її відповідь – спокійна: “дивіться на свого тренера”. В тренерки троє дітей.  І додає: головне –  робити “з головою” і слухати кваліфікованого наставника.

У ширшому контексті силові тренування визнані корисними для здоров’я: регулярна фізична активність загалом пов’язана з профілактикою набору ваги та поліпшенням психічного здоров’я, а силове (резистивне) навантаження – зі збереженням/покращенням показників кісткової тканини в окремих групах, зокрема у жінок старшого віку. 

(У матеріалі ми свідомо не даємо медичних рекомендацій “для всіх”, бо індивідуальні протипоказання визначають лікар і тренер у парі.)

Турніри для військових і спорт як підтримка

Окремий пласт її роботи – турніри, присвячені військовим  – живим і загиблим. Наталія говорить, що це рішення не виникло “просто так”: вони прийшли до цього, коли бачили мужність захисників і коли до залу почали приходити військові на відновлення.

Вона каже, що хотіла, аби діти розуміли: чому вони мають змогу тренуватися вдома, на своїй землі. Вони готували подяки, невеликі подарунки від дітей, потрібні речі (балаклави тощо), і в цій роботі їм допомагають небайдужі люди –  зокрема жінка волонтер  на ім’я Неля (Наталія говорить про неї як про людину, яка “завжди чує і допомагає”).

Фінансово, за словами тренерки, багато чого тримається на батьківському комітеті: батьки вирішують, яку суму можуть залишати щомісяця, і саме завдяки цьому команда їздить на старти й купує частину спорядження. Ще є людина, яку в залі називають “прихильником залізного світу” – він просив не називати його публічно, але в окремі моменти допомагає “закрити” дорогу на чемпіонат чи інший форс-мажор.

І тут звучить важливий для міста момент: спорт тримається не лише на тренерці й дітях, а на спільноті, яка вірить у результат.

Водночас Наталія не приховує й проблем: нестача інвентарю, ризики з “грифами”, невідповідний інвентар, який іноді купували люди “не з системи”, –  усе це створює загрозу для нормального тренувального процесу. Але її ключова фраза знову перегукується з наставником: “будемо працювати, будемо не зупинятися”.

Коли спорт — це “просто життя“

Її історія не про те, як “все одразу склалося”. Вона про інше: як дівчина, якій колись казали “я з дівчатами не працював”, не просто залишилася в залі – а стала тренеркою, яка виростила команду, ввела традиції випускників, повернула на тренування мам, допомагає ветеранам і вчить дітей виходити на поміст без страху.

Коли Наталія говорить про свій шлях, у кожній частині є одна спільна лінія: характер. І та сама фраза, яку вона колись почула від наставника й яку ніби передає далі:

“А хтось казав, що буде легко?”

Наталя Зінчук має звання Майстра спорту України міжнародного класу з пауерліфтингу. Це не просто формальна відзнака, а підтвердження багаторічної праці, високого рівня спортивної майстерності та результатів, за якими стоять роки тренувань, змагань, травм, відновлення і постійної роботи над собою.

Міжнародний реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України (RDPA), офіційно відкрив можливість подання заяв у ще одній важливій категорії. Відтепер українські підприємці можуть подати заяви щодо втрати майна, доходів або інших активів приватного бізнесу.

Про це повідомляє Міністерство юстиції України.  

Хто може подати заяву? 

Головна особливість цієї категорії полягає в тому, що вона призначена виключно для фізичних осіб-підприємців. Вона охоплює збитки, яких зазнав саме приватний бізнес, зареєстрований на громадянина. Заяви від імені юридичних осіб у цій категорії не приймаються — для великого та середнього корпоративного бізнесу згодом будуть відкриті окремі категорії (групи B та C).

Що саме підлягає компенсації? 

На відміну від категорій, що стосуються зруйнованого житла, категорія A3.5 фокусується на втраті доходу. Ви можете подати заяву, якщо ваш бізнес зазнав збитків через:

• фактичне припинення діяльності внаслідок окупації або бойових дій; 
• втрату очікуваного прибутку (чистого доходу), який ви мали б отримати, якби не війна; 
• вимушений переїзд (релокацію) в інший регіон чи за кордон.

Важливі моменти

Основним підтвердженням збитків є податкова звітність. При заповненні заяви через “Дію” фінансова інформація, яка вже є в розпорядженні ДПС, буде підтягуватися автоматично. Вам не потрібно збирати паперові довідки про доходи за минулі роки.

Якщо у вас як у ФОПа було зруйновано офіс чи склад, це майно слід оформлювати через інші категорії (щодо пошкодженого майна). Категорія A3.5 — це саме про гроші, які бізнес не заробив, або про втрату самої можливості вести діяльність.

Ви можете подати заяву незалежно від того, чи отримували ви фінансову чи іншу допомогу від держави, міжнародних донорів або організацій громадянського суспільства. 

Як подати заяву? 

Подати заяву можна за кілька хвилин через портал “Дія”. Реєстр розгляне вашу заяву разом із поданими підтверджувальними доказами та ухвалить рішення щодо можливості внесення її до Реєстру. Про прийняте рішення вас повідомлять у встановленому порядку через застосунок “Дія”.

Детальніше з формою та правилами подання заяви у категорії А3.5 можна можна ознайомитися за посиланням. Також можна переглянути відповіді на поширення запитання, перейшовши за цим посиланням. 

Читайте також:

Єдиний соціальний внесок у 2026 році: ставки, терміни сплати та вимоги для ФОП