Сила, яка виросла з упертості: особиста історія тренерки з пауерліфтингу у Вільногірську

Вона не приїхала у Вільногірськ “на якийсь час” і не шукає тут легких умов. Навпаки – все, що має сьогодні як тренерка й спортсменка, вона виборювала роками: через дитячі травми, перші відмови, важкі реабілітації й щоденну роботу з дітьми, які приходять у зал із різними історіями.

Тренерка-викладачка з пауерліфтингу Наталія Зінчук у розмові з редакцією говорить просто: спорт для неї – не “діяльність” і не “проєкт”. Це життя. І воно ніколи не було легким.

Переїзд, який став початком

До Вільногірська вона переїхала ще дитиною –  у п’ятому класі. До цього навчалася в молодшій школі у м.Костянтинівка. Мама певний час була пов’язана з поїздками на заробітки, які тоді організовували для працівників скляного заводу: у розмові Наталія згадує Литва, Латвія та Естонія. А у Вільногірську жила двоюрідна бабуся, яка й запропонувала родині влаштуватися тут. Так дівчинка, яка ще вчора бігала шкільні естафети в Костянтинівці, почала нову сторінку життя вже у ліцеї №5.

Спорт як характер: “непосидюча дитина“

Про себе в дитинстві Наталія говорить з усмішкою: була “непосидюча”. Але ця “непосидючість” швидко переросла в рухову дисципліну.

Перші спортивні спроби в неї з’явилися ще в 1–2 класі: підтягування тулуба на прес, короткі дистанції на швидкість (60 метрів), шкільні змагання. Довгі дистанції вона не любила тоді – і не полюбила досі. Та вчителі фізкультури, як згадує тренерка, бачили в ній потенціал: хтось “розгледів” у ній силу, хтось – швидкість, хтось – характер, і намагався залучати до активностей.

Після переїзду у Вільногірськ вона пробувала різне: баскетбол, спортивні ігри – “мені це подобалося”. Але точка, яка визначила її шлях, з’явилася у 14 років.

Перший зал і перша відмова: “я з дівчатами не працював“

У 14 Наталія прийшла у тренажерний зал – “більше любительськи”, без планів на кар’єру. У залі переважно були хлопці. Вона прийшла з подругою, але та невдовзі поїхала вчитися –  і Наталія залишилася.

Одного разу вона почула розмови про змагання. Підійшла до тренера й сказала: “Я теж хочу спробувати”. Відповідь була холодною – тренер, за її словами, відмовляв: мовляв, з дівчатами не працював, “вони капризні”.

Наталія зробила те, що робитиме ще багато разів у житті: не відступила.

Перші змагання були міськими. І там у неї “пішло”: присідання “задалося”, тяга “задалася”. Так вона без гучних анонсів увійшла в спорт, у якому традиційно домінували чоловіки.

Пауерліфтинг як вид спорту складається з трьох рухів – присідання, жим лежачи та станова тяга. 

Травми, які не “закрили” її від спорту

Її історія – не “успішний успіх”. Вона відверто говорить про травми, які довелося пережити.

Одна –  ще з дитинства: падіння з “тарзанки”, після якого була сильно пошкоджена рука (кисть і лікоть). Їй довелося довго відновлюватися і буквально “закачувати” руку, бо вона залишалася слабкою.

Другий важкий епізод –  уже пізніше, коли її (за її словами) поставили на показовий виступ без повноцінної підготовки. Під час присідань сталося різке “клацання”, а далі — діагностоване зміщення дисків у хребті. Вона згадує цей період як час, коли “бабуся ходила швидше”, а вона не могла нормально сісти на диван.

Ключове тут інше: вона не “пішла зі спорту”. Вона повернулася в роботу через реабілітацію й системні навантаження. Каже, що відновлення тривало близько двох років. І саме тоді особливо важливою стала підтримка наставника – людини, яка навчила її не чекати легкості.

Наставник, який казав: “А хтось казав, що буде легко?“

Найбільше тепла у розмові –  коли вона згадує Олег Кравченко. Вона називає його людиною, якій завдячує любов’ю до цього виду спорту й самим підходом до життя.

За даними Дніпропетровського обласного відокремленого підрозділу федерації пауерліфтингу, він був президентом ДОФП, заслуженим тренером України й одним із тих, хто фактично формував пауерліфтинг у регіоні. 

Його фраза, яку Наталія повторює як власне правило, звучить просто:

І цю фразу вона переносить у тренерство: не “тиснути”, а вчити людину триматися – крок за кроком.

Коли хотіла бути лікаркою, але переміг спорт

Наталія розповідає, що колись мріяла про медицину: вивчала анатомію, готувалася до іспитів, робила записи. Але з часом зрозуміла, що спорт і робота з людьми для неї –  сильніші.

Вона згадує момент, коли спортсмени в залі почали казати: “тобі треба бути тренером”. Тоді вона не була готова прийняти це як “покликання”. Але поступово помітила, що люди до неї тягнуться й довіряють.

Далі – професійна освіта і професійний старт. Вона навчалася у Кам’янському фаховому коледжі фізичного виховання (коледж спорту у Кам’янському), який готує фахівців у сфері фізичної культури та спорту та у м. Мелітополь Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет розвитку людини  “України”.

Тренерство і команда, яка росте разом із містом

Наталія працює в системі дитячо-юнацького спорту й говорить, що з дітьми вона витрачає багато часу не лише на “залізо”. Вони проводять розмови-лекції “на різні теми”, окремо –  для дівчат і для хлопців. Вона намагається пояснити: не всі стануть професійними спортсменами, але кожному потрібне сильне хобі й звичка до руху.

Її тренерська логіка проста: дитина має не просто “вміти присісти”, а навчитися ставити мету і не боятися помосту.

Офіційні і категорії в міжнародному пауерліфтингу дійсно передбачають поділ на підгрупи -розподіл на вагові категорії і на вікові девізіони,  юнаки і дівчата від  (13–18) і юніори/ки  (18–23)  чоловіки і жінки від (23-40)  ветеранський спорт (40+ із поділом на групи, включно з 70+). 

Це важливо, бо тренерка говорить: “в цьому спорті віку немає”, якщо здоров’я дозволяє і немає жорстких протипоказань лікарів.

У Вільногірську, за її словами, до залу приходять різні люди –  діти, жінки, ветерани. Деякі мами спершу приводили дітей, а потім самі попросилися “спробувати”. Для Наталії це була одна з найприємніших несподіванок: не “батьки тягнуть дітей”, а діти приводять батьків у спорт.

У місті діє набір у відділення пауерліфтингу, й тренування проходять в спортивному комплексі “Авангард”

“Нам тут комфортно”: жінки, мотивації і міфи

Наталія говорить: жінки часто приходять із запитом “підтягнутися” – ноги, спина, загальна форма. Але з часом їх затягує не лише результат у дзеркалі, а атмосфера й відчуття внутрішньої сили.

“Ми не знаємо, навіщо в такому віці ми це робимо, але нам тут добре”, –  так, за її словами, жінки описують свою мотивацію після кількох місяців тренувань.

Один із поширених міфів, з яким вона стикається: “це не для дівчат” і “вам ще народжувати”. Її відповідь – спокійна: “дивіться на свого тренера”. В тренерки троє дітей.  І додає: головне –  робити “з головою” і слухати кваліфікованого наставника.

У ширшому контексті силові тренування визнані корисними для здоров’я: регулярна фізична активність загалом пов’язана з профілактикою набору ваги та поліпшенням психічного здоров’я, а силове (резистивне) навантаження – зі збереженням/покращенням показників кісткової тканини в окремих групах, зокрема у жінок старшого віку. 

(У матеріалі ми свідомо не даємо медичних рекомендацій “для всіх”, бо індивідуальні протипоказання визначають лікар і тренер у парі.)

Турніри для військових і спорт як підтримка

Окремий пласт її роботи – турніри, присвячені військовим  – живим і загиблим. Наталія говорить, що це рішення не виникло “просто так”: вони прийшли до цього, коли бачили мужність захисників і коли до залу почали приходити військові на відновлення.

Вона каже, що хотіла, аби діти розуміли: чому вони мають змогу тренуватися вдома, на своїй землі. Вони готували подяки, невеликі подарунки від дітей, потрібні речі (балаклави тощо), і в цій роботі їм допомагають небайдужі люди –  зокрема жінка волонтер  на ім’я Неля (Наталія говорить про неї як про людину, яка “завжди чує і допомагає”).

Фінансово, за словами тренерки, багато чого тримається на батьківському комітеті: батьки вирішують, яку суму можуть залишати щомісяця, і саме завдяки цьому команда їздить на старти й купує частину спорядження. Ще є людина, яку в залі називають “прихильником залізного світу” – він просив не називати його публічно, але в окремі моменти допомагає “закрити” дорогу на чемпіонат чи інший форс-мажор.

І тут звучить важливий для міста момент: спорт тримається не лише на тренерці й дітях, а на спільноті, яка вірить у результат.

Водночас Наталія не приховує й проблем: нестача інвентарю, ризики з “грифами”, невідповідний інвентар, який іноді купували люди “не з системи”, –  усе це створює загрозу для нормального тренувального процесу. Але її ключова фраза знову перегукується з наставником: “будемо працювати, будемо не зупинятися”.

Коли спорт — це “просто життя“

Її історія не про те, як “все одразу склалося”. Вона про інше: як дівчина, якій колись казали “я з дівчатами не працював”, не просто залишилася в залі – а стала тренеркою, яка виростила команду, ввела традиції випускників, повернула на тренування мам, допомагає ветеранам і вчить дітей виходити на поміст без страху.

Коли Наталія говорить про свій шлях, у кожній частині є одна спільна лінія: характер. І та сама фраза, яку вона колись почула від наставника й яку ніби передає далі:

“А хтось казав, що буде легко?”

Наталя Зінчук має звання Майстра спорту України міжнародного класу з пауерліфтингу. Це не просто формальна відзнака, а підтвердження багаторічної праці, високого рівня спортивної майстерності та результатів, за якими стоять роки тренувань, змагань, травм, відновлення і постійної роботи над собою.

Відпочинок — це те, чого ми чекаємо після важких робочих днів. Інколи хочеться вирватися з метушні великого міста, побути на природі та насолодитися новими враженнями. Від мальовничих кар’єрів і стародавніх вулканів до затишних екоферм та історичних пам’яток — ці місця стануть ідеальним вибором для проведення часу на вихідних та дозволять відпочити без зайвих турбот.

Редакція Вільногірськ IN.UA підготувала кілька цікавих напрямків, що знаходяться недалеко від Дніпра.

Відпочинок: куди можна поїхати недалеко від Дніпра

Дніпропетровська область багата на різні активності для жителів, які бажають весело та з користю провести вікенд. Тут можна знайти і власні “Мальдіви”, і найстаріший вулкан Європи, і сучасні гастрономічні ферми. Детальніше про кожне з цих місць дізнавайтеся далі.

Вільногірський кар’єр (“Дніпровські Мальдіви”)

Одне з найпопулярніших місць для літнього та осіннього відпочинку на Дніпропетровщині — Вільногірський кар’єр. Раніше тут видобували цирконієві піски для скляного заводу, а зараз локація приваблює відпочивальників блакитною водою та білосніжним піском. Навіть у будні тут чимало людей з різних куточків області.

Від Дніпра до кар’єра близько 100 кілометрів. Автівкою дорога через Кам’янське займе приблизно 2 години. Також можна доїхати щоденною електричкою “Дніпро-П’ятихатки” — виходити потрібно на зупинці “104 км”, звідки до пляжу 15 хвилин пішки. Третій варіант — автобус до Вільногірська, а далі попутний транспорт.

На пляжі є білий пісок, але роздягальні відсутні. Є один платний туалет. Поблизу кар’єра працює точка прокату, де можна орендувати шезлонг та парасольку. Магазинів безпосередньо на пляжі немає. Сміттєвих баків також немає, хоча розміщені таблички із закликом не смітити; загалом на пляжі зберігається відносна чистота.

Серед розваг пропонують прокат квадроциклів і гідроциклів, “плюшок” та “бананів”, а також водяний батут.

Аполлонівський палеовулкан

Це унікальне природне утворення віком понад три мільярди років. Хоча колись вулкан височів над місцевістю, зараз це рівнина з пагорбами, поросла травою. Проте на дні досі можна побачити давні потоки лави та каміння.

Палеовулкан розташований за 50 км від центру Дніпра біля села Аполлонівка. Машиною дорога займе близько години. Також курсують міжміські автобуси (о 07:35 та 14:00), від яких доведеться йти 45 хвилин пішки або брати таксі. Важливо враховувати, що прямих зворотних рейсів немає.

Безпосередньо біля вулкана немає магазинів чи облаштованих зон відпочинку — найближчі знаходяться в селі. На території відносно чисто, але смітники відсутні.

Старі Кодаки

У селі Старі Кодаки, що за 20 км від центру Дніпра, можна провести час на місці зруйнованої понад 300 років тому Кодацької фортеці. Звідси відкривається чудова панорама на затоплений кар’єр та річку Дніпро. Тут можна порибалити, зробити гарні фото або просто прогулятися.

Автівкою дорога від центру займе близько 40 хвилин. Можна доїхати прямою маршруткою №109 (від площі Вокзальної до кінцевої зупинки у с. Старі Кодаки), а далі пройти 800 метрів пішки.

Ферма-сироварня “Зелений гай”

Якщо ви шукаєте контактного спілкування з природою, варто відвідати екоферму “Зелений гай”. Тут мешкають коні, корови, вівці, страуси та багато інших тварин, яких можна гладити й годувати.

Екскурсійні тури з Дніпра включають трансфер, розповідь про історію ферми, дегустацію крафтових сирів та відпочинок біля річки. Вартість організованого туру становить 890 грн для дорослих та 790 грн для дітей (4-13 років).

Равликова ферма “Ravlyk Park”

У селі Теплівка працює сімейна екоферма, де вирощують равликів. Екскурсія включає огляд плантацій, контактне спілкування з равликами та навіть равликові перегони.

Проте ферма відома не лише равликами. Власниця Ярослава Палієнко перетворила простір на місце, тісно пов’язане з українською культурою та традиціями. Тут часто проходять етнофестивалі та майстер-класи. У центрі ферми стоїть хатинка, наповнена старовинними предметами побуту — рушниками, глечиками, мотанками. Тут минуле живе поруч із сучасністю: на вікні може стояти старий програвач, а над ним — сучасний Wi-Fi-роутер.

Під час святкувань на подвір’ї грають цимбали, проходять майстер-класи з гончарства, а на вогні готують козацькі страви. Особливу атмосферу створюють частування домашніми варениками (зокрема і з равликовою начинкою), які організатори ліплять власноруч.

Читайте також:

Вареники, цимбали та равлики: редакція провела день на Фестивалі вареників у Теплівці 

Золоті дерева, мальовничі водойми, скелясті береги та старовинні споруди – восени Дніпропетровщина має чимало локацій для атмосферних фотосесій. Не обов’язково їхати далеко чи шукати краєвиди лише у Дніпрі – цікаві місця для яскравих кадрів є і в інших куточках області. 

ТОП-5 локацій, де осінню природу можна поєднати з незвичайними пейзажами та архітектурою – на Вільногірськ IN.UA.

Старі Кодаки

Старі Кодаки – мальовнича локація неподалік Дніпра, яка восени особливо добре підходить для атмосферної фотосесії. Тут можна поєднати природні пейзажі з історичним колоритом: схили Дніпра, просторі краєвиди, дерева, вкриті золотим і багряним листям, та залишки давньої Кодацької фортеці створюють різнопланове тло для кадрів. Восени природа додає локації теплих відтінків, а м’яке сезонне світло допомагає зробити фотографії більш затишними й кінематографічними.

Токівський водоспад

Невеликий каскад завдовжки близько 30 метрів, де вода спадає по масивних виступах червоного граніту, знаходиться біля селища Токівське, на річці Камʼянка. Восени Токівський водоспад набуває особливого настрою – теплі відтінки трави й осінньої рослинності контрастують із червоним гранітом та водою. Ця локація – ідеальний варіант локації для осінньої фотосесії, якщо хочеться не просто “осіннього парку”, а ефектних пейзажів із камінням та водою. 

Тунельна балка 

Тунельна балка – це природний оазис посеред Дніпра з різноманітними деревами, чагарниками, струмками та пішохідними стежками, що у жовтні вкривається жовтим, червоним та темно-зеленим листям. Тут можна отримати різноманітні осінні кадри: портрети серед золотого листя, атмосферні фото на лісових стежках, а також романтичні знімки біля схилів. 

Ліси Орлівщини

Один із найбільших лісових масивів області, загальна площа якого сягає близько 40 тисяч гектарів та знаходиться за 40 кілометрів від Дніпра. Ліс тут дуже різноманітний – дубові та байрачні ліси, вербові зарості, соснові бори та багато іншого. Восени місце є дуже фотогенічним: за одну поїздку можна отримати кадри у різних стилях. Зокрема, серед золотого дубового лісу можна отримати теплі осінні портрети, а біля озера та берега Самари – кадри з відображенням дерев у воді. 

Замок у Дніпровському

Одна з найбільш незвичайних локацій Дніпропетровщини для атмосферної фотосесії – Дача архітектора у селищі Дніпровському. Восени це місце особливо цікаве через контраст старого каменю та жовто-зеленого листя. На фоні замку можна зробити кадри у стилі середньовічної казки: портрети біля кам’яних стін, арок і вежі, фото зі сходами та кадри, де осіннє листя обрамляє споруду.

Читайте також:

Осінь на городі: прості поради для врожаю наступного року