У вільногірському ліцеї № 5 діє єдиний у місті історико-краєзнавчий музей: що відомо

Понад 30 років у Вільногірську працює історико-краєзнавчий музей, який створили вчителі ліцею. У ньому знаходиться експозиція з 14 локацій. Музей не має фінансування, його облаштовують власними силами співробітники ліцею.

Про це Вільногірськ IN.UA розповіла керівниця історико-краєзнавчого музею Альона Шульгань.

Дім історії Вільногірська

Історико-краєзнавчий музей започаткували у вересні 1980 року, коли й почав працювати навчальний заклад. Для відвідувачів музей відкрили через три роки.

До повномасштабного вторгнення рф в Україну, у музеї побували понад 30 тисяч осіб, а це не лише вільногірці, а й гості з різних міст країни, а також громадяни Канади, Швейцарії, Бельгії та США. Свої відгуки відвідувачі залишили у книзі музею. 

У 2008 році історико-краєзнавчому музею Вільногірська дали відзнаку зразкового.

Що можна побачити у музеї

В історичну епоху України занурює етнографічний розділ краєзнавчого музею. Відвідувачів зустрічає селянська хата.

Біла хата, а навколо огорожа сплетена з лози. На імпровізованому паркані висять глиняні глечики. На подвір’ї колодязь, який вважали символом здоров’я і сили. Зліва у хатині стоїть піч, розписаний квітами сволок, а на ньому — колиска для дитини круглої форми. Саме таку колиску ототожнювали з лоном матері. Через це вважали, що вона має магічні властивості. У давнину колиски виготовляли з натурального дерева: для дівчинки — з калини, для хлопчика — з дуба.

На одній зі стін висить шафа для посуду, яку називають мисником. Там можна побачити посуд початку 19 століття. На лавці стоїть відро з ковшем, їх виготовляли вручну.

Господарями хатинки є дідусь та бабуся, які пораються по господарству. Вони одягнені у самоткані сорочки, які обов’язково прикрашає вишиванка.

Також на виставці можна побачити вишиті рушники. Раніше для українських господинь кожен рушник мав своє призначення, як-от рушник-утирач, рушник для паски та для сватання.

«Музей — знайомство з історією, яка існувала задовго до нас. Ми зобов’язані її знати, щоб уникнути певних помилок у майбутньому. Саме тому завжди раді бачити усіх охочих на наших пізнавальних екскурсіях», — каже керівниця історико-краєзнавчого музею Альона Шульгань.

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

У вересні 2026 року структурні підрозділи Вільногірської міської ради провели низку закупівель через електронну систему Prozorro. Загальна вартість успішних та активних тендерів попередньо має скласти понад 643 тисячі гривень. Левову частку коштів спрямують на охорону об’єктів благоустрою, ритуальні послуги, усунення аварійних ситуацій на електромережах та технічне обслуговування.

Детальний огляд витрат управлінь — від редакції Вільногірськ IN.UA.

Закупівлі Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства

Більшість закупівель у вересні провів саме цей структурний підрозділ міськради. Для забезпечення життєдіяльності громади управління замовило:

• охорону об’єктів благоустрою Вільногірської міської територіальної громади — 415 000 гривень (остаточне рішення очікується, бо переможець має уснунути невідповідності в документах, що подані у тендерній пропозиції);
• заходи з ритуальних послуг (поховання) військовослужбовців, які загинули під час бойових дій — 120 000 гривень (в процесі подання пропозицій);
• термінове усунення аварійної ситуації (підключення приладів освітлення до нових змонтованих ліній) — 60 800 гривень;
• термінове усунення аварійної ситуації (обрив проводу управління бази зовнішнього освітлення міста з перенесенням на безпечну ділянку) — 22 600 гривень;
• розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення поблизу села Посуньки — 7 000 гривень;
• виконання робіт з реконструкції газових мереж (видача технічних умов) — 3 794,33 гривні;
• обстеження точок обліку в юридичних споживачів — 3 465,86 гривні;
• випробування та вимірювання силових кабельних ліній — 2 841,60 гривні;
• послуги з технічного обслуговування вогнегасників — 2 270 гривень;
• встановлення (заміну) засобу обліку на електроустановках та позачергову технічну перевірку — 1 450,04 гривні;
• кваліфіковану електронну довірчу послугу (створення та підтвердження електронного підпису/печатки) — 564 гривні;
• будівельні матеріали (конструкційні матеріали) — закупівля завершена за 1 885 гривень.

Закупівлі Міського фінансового управління

Міське фінансове управління Вільногірської міської ради у вересні здійснило дві закупівлі, що стосувалися безпеки та технічних перевірок:

• послуги з технічного огляду та випробувань (перевірка опору контуру заземлення, вимірювання перехідного опору контакту, опору ізоляції електропроводки) — 2 774,74 гривні;
• послуги з технічного обслуговування вогнегасників — 1 000 гривень.

Загальна сума закупівель управлінь Вільногірської міської ради за вересень 2026 року орієнтовно складе 645 445,57 гривні. Найдорожчою позицією місяця стала закупівля охоронних послуг для об’єктів благоустрою за 415 000 гривень, а найдешевшою — оплата електронних довірчих послуг за 564 гривні.

Читайте також:

Аудит “Жилкомсервісу” у Вільногірську: коли проведуть

Сьогодні Діані Попович 26 роки, вона викладає українську мову та літературу в Західно-Дніпровському центрі професійно-технічної освіти (ДПТНЗ “Західно-Дніпровський ЦПТО”) у Вільногірську. Дівчина почала викладати у 22 роки і вже має п’ятирічний стаж роботи. Її шлях до цього був несподіваним, але зараз вона успішно ламає стереотипи про “нудні уроки”. Діана використовує штучний інтелект та інтерактивні формати, які допомагають студентам легко опановувати навіть складні освітні теми.

Про перший день на роботі, пошук спільної мови з підлітками та зміну ролі вчителя під час війни Діана розповіла в інтерв’ю для Вільногірськ IN.UA.

Випадковий вибір професії та повернення додому

Діана народилася в Кам’янському, але все життя мешкала у Вільногірську, де навчалася у місцевому ліцеї №5. З дитинства її тягнуло до текстів: у шкільні роки вона писала вірші, брала участь в олімпіадах з філології та посідала призові місця. Після школи дівчина вступила до Сумського державного педагогічного університету на спеціальність “Редагування текстів і видань”. Однак доля розпорядилася інакше.

“Так трапилось, що в групі, в якій я навчалася, було багато іноземців. І ректорат вирішив перевести мене на українську філологію. Мені просто сказали, що я можу обрати будь-яку спеціальність, або піти на контракт, або ж залишатись на філологічному факультеті і продовжувати навчатися на бюджеті“, — згадує Діана.

Вона обрала бюджет і у 2021 році закінчила університет із дипломом викладача української мови. Проте перший рік за фахом дівчина не працювала, змінивши кілька міст проживання — від Сум до Дніпра та Харкова. Повномасштабне вторгнення змусило її повернутися до рідного Вільногірська.

“Коли я була в пошуках роботи, батьки запропонували просто з цікавості дізнатися, чи потрібні викладачі у наш Західно-Дніпровський центр. Ось як я туди зайшла у серпні 2022 року, так досі там і працюю“, — розповідає вчителька.

“Ти що, наша нова студентка?”

Перший робочий день для 22-річної Діани став справжнім викликом. Їй відразу дали класне керівництво на другому курсі, де навчалися 15-17-річні підлітки.

“Я не знала, що мені робити. У мене була невпевненість, чи будуть вони мене сприймати, чи будуть взагалі вивчати ту літературу. Перший урок запам’ятався тим, що я зайшла до аудиторії, і перше питання до мене було: ‘Ти що, наша нова студентка?’. Коли я сказала, що я їхня викладачка, почула: ‘Ого, нічого собі‘”, — ділиться спогадами Діана

Від самого початку вона обрала стратегію чесності та відкритості. Дівчина відмовилася від авторитарного стилю викладання та тиску на студентів, поставивши на перше місце взаємоповагу та дисципліну.

Сучасний підхід: від рольових ігор до оголошень через ШІ

Зрозумівши, що стандартний підхід із сухими конспектами не спрацює, викладачка почала впроваджувати інтерактивні методи. Вона поєднує вивчення української мови з професійними навичками студентів.

Один із найяскравіших уроків був присвячений повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.

“Я розуміла, що повністю повість ніхто читати не буде. Тому ми розбились за ролями головних героїв. Вони мали охарактеризувати себе так, ніби цей герой живе в сучасності — що б він змінив. Їм це так зайшло! Вони хотіли залишитись на дев’ятий урок і наступного дня ходили по корпусу, просячи зробити щось подібне ще раз“, — розповідає Діана.

Викладачка також згадує, що на уроках української мови під час вивчення теми написання оголошень вона запропонувала студентам створити рекламні макети для продажу тракторів.

“Я дала завдання: оберіть модель трактора і за допомогою штучного інтелекту створіть таке оголошення, щоб я захотіла його купити. Вони з таким запалом це робили! Ілюстрували, створювали картинки, навіть робили комікс-оголошення“, — згадує викладачка.

Примітка. Окрім викладацької діяльності, Діана Попович вже понад рік займається журналістикою у місцевому виданні Вільногірськ IN.UA. Дівчина зазначає, що поєднання двох професій дозволяє їй розвиватися різнобічно: викладання допомагає краще розуміти людей та знаходити до них підхід, тоді як журналістика вчить критичного мислення, ефективної роботи з інформацією та вміння помічати цікаві історії у житті рідної громади.

Зміна ролі вчителя під час війни

За словами Діани, сьогодні роль вчителя значно трансформувалася. Після ковідних обмежень, дистанційного навчання та початку повномасштабної війни діти стали більш закритими. Особливо це стосується студентів, чиї батьки захищають країну, або тих, хто втратив рідних.

“Зараз викладач для студента — це наставник. Порівнюючи зі своїми студентами, я бачу, що вони деяким викладачам можуть розповісти більше, що їм болить, ніж вдома. Важливо допомагати їм розкриватися, щоб вони не боялися висловлювати свою думку. Якщо є проблема, я ніколи не обговорюю її при всій аудиторії, а спілкуюся наодинці“, — наголошує Діана.

Колегам-освітянам молода викладачка бажає терпіння та натхнення:

“Не опускайте руки. Ми не просто навчаємо дітей свого предмета, у першу чергу ми навчаємо їх бути людьми. Твій студент — це твоє обличчя в майбутньому. Як ти його навчиш, так він і поводитиметься в суспільстві“.

Читайте також:

Оновлено. “Я втратив повністю все”: історія рятувальника з Донеччини, який знайшов новий дім у Вільногірську