У Вільногірську підняли питання щодо контейнерного забору сміття, але гроші не виділили

Начальник Управління архітектури та капітального будівництва (УАКБ) і заступник міського голови Ростислав Варницький запропонував передбачити у бюджеті 2026 року 600 тисяч гривень: 400 тисяч — на розробку Плану управління відходами, ще 200 тисяч — на утримання земельної ділянки, призначеної для будівництва полігону твердих побутових відходів.

Однак депутати не підтримали цю ініціативу. Із 15 присутніх, на голосуванні депутатів троє утрималися — Світлана Архіпова, Віталій Федоренко та Олександр Перекопський, решта проголосували “за”.

Про це стало відомо з трансляції сесії Вільногірської міської ради на YouTube-каналі.

Контейнери є, сміттєвоз є, а контейнерна система не працює

Як повідомив у коментарі журналістам Вільногірськ IN.UA начальник УАКБ Ростислав Варницький, планується поступовий перехід до роздільного збору сміття. На першому етапі система буде змішаною — з кількома окремими контейнерами для найпоширеніших фракцій, як-от пластик, папір і скло, а решта відходів потраплятиме до загального баку.

Зокрема, вже придбали 85 контейнерів на суму 848,9 тисячі гривень. З червня 2024 року у Вільногірську планували облаштувати 26 майданчиків на суму 3,36 мільйона гривень, але і досі по території міста спеціальних місць для баків не облаштували.

Також громада придбала сміттєвоз за 5,2 мільйона гривень.За словами Варницького, для роздільного збору потрібна не тільки техніка і контейнери, а й відповідна документація.

Він пояснив, що до 2022 року громади могли користуватись так званою схемою санітарної очистки. Це був документ, який визначав маршрути вивезення сміття та місця для збору. Проте після ухвалення Закону України “Про управління відходами” у 2022 році ці схеми втратили чинність.

“Щоб щось впровадити, треба діяти згідно з чинним законодавством. Зараз законні підстави — це план поводження з відходами, який має відповідати закону України про відходи”, — каже Ростислав Варницький.

Він додає, що зараз триває коригування регіонального плану поводження з відходами. Обласна влада має затвердити його у грудні 2025 року. Лише після цього кожна громада, у тому числі Вільногірська, зможе розробити власний локальний план, у якому будуть прописані чіткі правила збору, сортування і розміщення контейнерів.

“Ситуація така: чекаємо документи від області. Потім — розробляємо місцевий план і вже згідно з ним будемо впроваджувати. Можливо, це буде вже з 2026 року”, — коментує Ростислав Варницький.

Раніше у міській раді повідомили, що План управління відходами мають розробити до 1 червня 2025 року, проте цього не сталося. Цей План має стати основою для запуску системи контейнерного збору сміття.

Що таке План управління відходами відходами і для чого він потрібен

Редакція Вільногірськ IN.UA звернулася за коментарем до представника Спілки споживачів комунальних послуг Олега Попенка, аби дізнатися, що саме передбачає Регіональний план управління відходами.

“План управління відходами — це не просто документ, а комплексний підхід до вирішення проблеми на рівні області. Він передбачає побудову системи збирання, сортування та переробки побутових відходів у кількох населених пунктах, а не лише в одному місті. Йдеться про створення інфраструктури — від контейнерного збору до будівництва сміттєпереробних заводів.Першочерговим кроком має стати офіційне ухвалення цього плану, його мають затвердити на рівні області. А вже після цього його мають обговорити громади, адже йдеться про комплекс заходів, що безпосередньо впливатиме на кожну з них, — пояснив Олег Попенко.

Для прикладу журналісти Вільногірськ IN.UA проаналізували такий Регіональний план у Тернопільській області.

Документ не лише передбачає вивезення сміття — він має стати основою для переходу до європейської моделі поводження з відходами. Сміття часто вивозять стихійно — без розділення, без переробки. Новий план пропонує зовсім інший підхід.

Йдеться про створення кластерної системи: кілька громад користуються однією інфраструктурою — сортувальною станцією, полігоном або навіть сміттєпереробним заводом. Це дозволить зменшити витрати бюджету.

Серед ключових кроків:

• поетапне закриття стихійних та застарілих сміттєзвалищ;
• розвиток мережі ліцензованих полігонів;
• впровадження роздільного збору сміття;
• сортування, переробка і повторне використання відходів;окреме управління небезпечними та медичними відходами.

Згідно з Регіональним планом управління відходами, громади щороку звітуватимуть про виконання плану, а область проводитиме моніторинг: скільки сміття утворюється, скільки переробляється, скільки — захоронюється.

Читайте також:

• У Вільногірську до 2027 року понад 18 млн грн витратять на підтримку людей у складних життєвих обставинах
• У Вільногірську виділять 400 тис. грн, аби не допустити відключення світла в під’їздах

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів його кухня була місцем, де можна було хоч ненадовго відчути себе вдома. Він добре готував, допомагав іншим і ніколи не відмовляв у підтримці. А ще любив коней і чекав дня, коли закінчиться війна, щоб повернутися до своїх справ. Цього дня він так і не дочекався.

6 серпня під час виконання бойового завдання загинув 55-річний військовослужбовець Григорій Громов. Разом із побратимами він ніс бойову службу поблизу Вільногірська. Ті, хто служив поруч із ним, згадують його як відповідальну, добру й веселу людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не відмовляла у допомозі.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Познайомилися під час формування підрозділу

З побратимом Михайлом Касюком Григорій познайомився наприкінці 2023 року, коли військовослужбовців із різних підрозділів зібрали під час формування 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.

Разом вони проходили навчання, бойове злагодження, а згодом потрапили до однієї мобільної вогневої групи. На початку 2024 року військові поїхали на Запорізький напрямок, де провели близько двох місяців. Після цього їх перекинули на Дніпропетровщину – до Вільногірська.

“Ми разом вчилися, разом росли”, – згадує Михайло Касюк.

Спочатку Григорій був номером обслуги, а наприкінці 2024 року став кулеметником. За словами побратима, свою роботу він виконував дуже добре та відповідально.

Кухня, жарти та українська музика

Поза бойовою роботою Григорій був людиною порядку. За словами Михайла, у нього завжди було чисто й організовано.

За цивільною спеціальністю та попереднім досвідом служби Григорій був кухарем. Тому саме він часто відповідав за харчування екіпажу.

“Він дуже смачно готував, на ньому весь екіпаж тримався”, – розповідає побратим.

Попри бойові умови, Григорій залишався веселою людиною. Побратим пригадує, що військовий багато жартував і любив слухати музику. Особливо – українську. На кухні чи просто на вулиці поруч із Григорієм часто звучали українські пісні: народні, сучасні, естрадні.

Загинув під час бойового чергування

6 серпня військові з самого ранку перебували під загрозою обстрілів. За словами Михайла Касюка, тоді лунали повітряні тривоги та були атаки ударними безпілотниками.

Екіпаж, у якому служив Григорій, командування направило на підсилення до населеного пункту Вишневе. Там спочатку стався приліт ударного безпілотника, а згодом – балістичної ракети.

Військовий автомобіль опинився під ракетним обстрілом. Машина була неподалік від місця удару, через що військові потрапили під дію уламків.

Григорій загинув. Водій автомобіля отримав контузію та баротравму й наразі проходить лікування.

Як і багато військових, Григорій хотів одного – щоб війна закінчилася і він зміг повернутися додому. Він мріяв знову займатися своїми справами та повернутися до звичного життя. 

Григорію було 55 років. У нього залишилися дружина Світлана, син, донька та онука.

Читайте також:

“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини

Телефон у руках Сергія Якименка під час візиту до Вільногірської громади майже не замовкав. Дзвінок за дзвінком – робочі питання, які потрібно вирішувати просто зараз. Він на кілька хвилин відходив убік, відповідав, уточнював деталі, а потім повертався до розмови та продовжував оглядати об’єкти громади.

Це був один із перших робочих візитів голови Кам’янської районної військової адміністрації до Вільногірської громади після призначення на посаду. Програма виявилася насиченою: меморіал, де вшанували памʼять загиблих, а також меморіал, який наразі знаходиться на стадії будівництва за кошти місцевої влади, ліцей, простір для дітей, харчоблок, а згодом – міська лікарня та кабінет реабілітації для цивільних і військових.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

“Це процес входження на посаду”

Я підходжу до Сергія Якименка ще біля меморіалу, представляюся, пояснюю, що працюю для Вільногірськ IN.UA. Попереду ще кілька локацій, а власного транспорту в мене немає. Тому питаю просто:

— А можна до вас в автівку сісти? Хочеться ж усюди з вами побувати.

— Так, звісно, сідайте, — відповідає він без зайвих церемоній.

Так ми й вирушаємо далі разом. 

Під час поїздки Сергій Якименко пояснює, що нині відвідує громади Кам’янського району в межах процесу входження в посаду.

“Це процес, період входження в посаду, знайомство з територіями, з керівниками”, – розповідає він.

Під час таких поїздок, за його словами, йдеться не лише про знайомство. Серед основних питань – підготовка до опалювального сезону, енергостійкість, оборона, соціальний захист, внутрішньо переміщені особи та ветеранська політика.

У ліцеї – про захист країни

Коли приїжджаємо до ліцею, я заходжу разом із делегацією.

Тут гостю показали навчальні кабінети, зокрема простір, де проходять заняття із “Захисту України”.

Пізніше, дорогою до наступної локації, Сергій зізнається, що для нього ця тема не чужа. До початку повномасштабного вторгнення він працював у сфері освіти, а під час служби в Збройних Силах України також проводив навчання для педагогів за напрямом, пов’язаним із захистом України.

Після звільнення з військової служби він повернувся до Дніпровської академії неперервної освіти, де працював до призначення на нинішню посаду. Загалом його науково-педагогічний стаж становить понад п’ять років.

Та за розмовою про освіту стоїть значно більший особистий досвід. Про початок повномасштабної війни Сергій Якименко дізнався, перебуваючи із сім’єю в Карпатах. Уже 26 лютого вони дісталися Дніпропетровщини, а наступного ранку він був у частині 99-го батальйону територіальної оборони.

Спочатку служив у Кам’янському батальйоні, а згодом продовжив службу в інших підрозділах. Воював, зокрема, на Волноваському напрямку, а також на різних ділянках Донеччини, Харківщини та Запорізького напрямку.

Повернення, про яке не завжди говорять

Під час нашої розмови Сергій окремо зупинився на тому, що відбувається після повернення військових до цивільного життя.

Він говорить про це не як сторонній спостерігач – після служби йому самому довелося проходити цей шлях.

“Адаптація після служби до цивільного життя, вона є і вона буде стосуватися всіх хлопців, які зараз ще у війську”, – зазначає він.

За його словами, після повернення люди можуть зіткнутися зі стресом, психологічними проблемами та наслідками пережитого на війні. Під час служби організм перебуває у постійній напрузі, а вже після повернення ця напруга поступово спадає – і тоді можуть проявлятися наслідки травм, вибухів та тривалого стресу.

Сам Якименко після служби проходив лікування через проблеми зі здоров’ям.

Він наголошує: ветеранам потрібні не лише слова підтримки, а реальна допомога та готовність суспільства прийняти людей, які повертаються з війни.

“Їм треба підставити плече, їм треба реальна допомога, а не на словах”, – говорить він.

Саме тому ветеранську політику голова РВА називає одним із пріоритетів своєї роботи.

Від простору ЮНІСЕФ до сучасного харчоблоку

Також у ліцеї нам показали простір для дітей, облаштований за підтримки ЮНІСЕФ. Зараз це сучасний простір, де діти можуть навчатися, проводити вільний час і відпочивати.

Далі – харчоблок. Я надягаю халат, бахіли і ми заходимо. 

Тут Сергій Якименко оглянув приміщення, де готують їжу для дітей, звернув увагу на обладнання та умови роботи. Під час огляду представники громади показали, як організована робота харчоблоку.

Тема підготовки до зими залишалася однією з головних протягом усього візиту. Після огляду громади Якименко відзначив, що її готовність до опалювального сезону – це не лише цифри у документах.

“У вас це в наявності реально є, не на словах, не на папері”, – сказав голова РВА, оцінюючи побачене.

Реабілітація для цивільних та військових

Останньою локацією стала міська лікарня. Тут гостю показали сучасний кабінет реабілітації, який працює як для цивільних, так і для військових.

Огляд перетворився на своєрідну практичну демонстрацію: один із лікарів, Євген, показав, як працює обладнання та як власноруч проводить процедури.

Це ще одна тема, яка напряму перетинається з ветеранською політикою. Адже потреба в реабілітації після поранень, травм та тривалого фізичного й психологічного навантаження для військових лише зростатиме.

Між дзвінками – розмови про громаду

Поки маршрут переходив від однієї локації до іншої, телефон голови РВА продовжував нагадувати про себе. Робочі питання не зупиняються навіть під час виїздів у громади.

Проте після кожної розмови Якименко повертався до огляду: ставив запитання, уточнював деталі, спілкувався з працівниками та представниками громади.

Такий формат візиту дозволив побачити Вільногірськ не лише через звіти та цифри, а безпосередньо на місці – у навчальних кабінетах, дитячому просторі, харчоблоці та лікарні.

Наприкінці зустрічі голова Кам’янської РВА подякував представникам громади та зазначив, що планує продовжувати такі візити.

“Будемо візити наносити регулярно”, – сказав Сергій Якименко.

Читайте також:

Як вихідні у Вільногірську обʼєднали місто навколо болю і вдячності