В Дніпрі врятували двох людей від пожежі: деталі

Вогонь приборкували та врятували двох людей 15 рятувальників і 3 одиниці пожежно-рятувальної техніки Головного управління ДСНС України в області.

Про це повідомляє головне управління ДСНС області.

До Служби порятунку «101» надійшло повідомлення про пожежу в одному з помешкань 9-поверхового житлового будинку.

Прибувши на місце встановили, що горить квартира на 6 поверсі. Через сильне задимлення мешканці сусідньої оселі не змогли самостійно вийти на свіже повітря. Вогнеборці врятували двох людей, вивевши їх сходовою клітиною.

Врятовані чоловік та жінка відмовились від медичної допомоги. Зазначимо, що протягом минулої доби, рятувальники 97 разів залучались до гасіння пожеж на відкритих територіях.

Ліквідували 74 займання сухої рослинності та 23 пожежі, загальна площа знищених вогнем екосистем склала понад 62 га.

Читайте також:

• Погода протягом тижня у Вільногірську: коли чекати дощу
• Франція надасть Україні 12 артилерійських установок CAY Caesar для зміцнення обороноздатності

Цієї зими у Вільногірську сталося щось особливе. Посеред щоденних справ, на ринку, біля магазинів і просто на вулицях міста з’явився різдвяний вертеп. Не як сцена чи офіційний захід, а як жива, тепла зустріч. Вперше в історії міста його створила команда ГО “Бджола” — і до цієї ініціативи долучилися не лише вільногірці, а й внутрішньо переміщені особи, які нині живуть у громаді.

Що таке вертеп і чому це більше, ніж вистава

Український вертеп — це давня різдвяна традиція, що поєднує коляду, театралізоване дійство та живе спілкування з людьми. У ньому переплітаються біблійна історія народження Христа, народні персонажі, гумор і глибокі сенси. Вертеп завжди був “поруч із людьми” — у дворах, хатах, на вулицях. Саме таким — відкритим і живим — його і вирішили зробити у Вільногірську.

“Нам усім дуже бракує живого тепла”

Ідея вертепу народилася з простого, але болючого відчуття — браку спільності.
Голова ГО «Бджола» Анастасія Бондар розповідає: “Цей рік був важким для кожного, і захотілося не просто “відмітити” Різдво, а прожити його разом. Вертеп став способом зібрати людей не навколо сцени, а навколо сенсів — віри, надії й взаємної підтримки”.

Коли традиція виходить до людей

Для Анастасії вертеп — це не офіційна подія і не вистава за сценарієм, а жива розмова: “Це традиція, яка завжди була поруч із людьми: у дворах, на вулицях, у хатах. Хотілося, щоб вертеп не був “заходом”, а теплим моментом, який може зустріти людину зненацька — дорогою з магазину чи під час прогулянки”.

Саме тому учасники вертепу пройшли містом: побували на базарі, у місцевих бізнесах, фінансовому управлінні, технікумі, реберні, біля міської ялинки та у пожежній частині.

Вертеп, що об’єднав різні долі

Особливістю цього вертепу стало те, що до нього долучилися не лише мешканці Вільногірська, а й внутрішньо переміщені особи, які через війну були змушені покинути свої домівки й нині живуть у місті.

Для когось це була перша коляда в новому місті, для когось — спосіб знову відчути себе частиною спільноти. Саме в цій спільності — людей із різними історіями, але спільними цінностями — і проявився справжній сенс вертепу.

Серед них — переселенка з Бахмута Марія, для якої вертеп став не просто святковою подією, а поверненням до себе: “Ми почали проводити вертепи в Бахмуті ще за 4–5 років до повномасштабної війни. До цієї традиції нас привчив один чоловік — він лемок, його батьків насильно переселили із Західної України, з Лемківщини. Коли ми ходили вертепом у Бахмуті, я вперше відчула свою причетність до України й до українців”.

Марія згадує, що їхні вертепи були театралізованими — з ролями, костюмами, колядками. Вони їздили до військових частин, у лікарні, брали з собою дітей і змалку привчали їх до українських традицій — ще тоді, коли війна для Бахмута вже була реальністю з 2014 року.

“Коли я долучилася до вертепу у Вільногірську, щоб разом пройтися вулицями, заспівати, показати цю традицію, я відчула, ніби повернулася додому. З’явилося відчуття тепла, справжньої домівки — ніби запахло домом”.

За її словами, особливо цінним було відчуття єдності — коли поруч йшли і місцеві мешканці, і переселенці: “Мені було дуже добре в цій компанії — там були мої знайомі, містяни, інші переселенці. Було приємно, як нас зустрічали люди на вулицях. Нам сигналили водії, а ми відповідали: “Христос рождається!”. Були й ті, хто не знав, що сказати у відповідь — я їх розумію, бо колись і сама такою була. Тому намагалася пояснювати”.

Для Марії цей вертеп став не лише різдвяною колядою, а символом того, що навіть після втрати дому можна знову відчути спільність, прийняття і живий зв’язок із українською традицією.

Очі, які говорять більше за слова

Найбільш емоційними для організаторів стали реакції людей: “Найбільше запам’яталися очі людей. Коли хтось спочатку просто зупинявся, а потім починав усміхатися, хреститися, дякувати або тихо витирати сльози. У такі моменти розумієш, що робиш щось справді важливе”.

Особливо зворушили слова літніх вільногірців:
“Давно такого не було” і “Ми таке пам’ятаємо з дитинства”.

Через вертеп команда ГО “Бджола” хотіла передати просту, але дуже важливу думку:

“Ми не самі. Навіть у складні часи ми можемо бути разом, підтримувати одне одного і берегти те, що робить нас українцями — нашу культуру, традиції й людяність”.

Традиції як форма спротиву

На думку Анастасії Бондар, саме зараз спільне проживання традицій має особливу вагу: “Війна — це не лише про фронт, а й про збереження нашої ідентичності. Коли ми проживаємо традиції разом, ми відчуваємо зв’язок поколінь і силу спільноти. Це теж форма спротиву і спосіб триматися”.

Свято, яке перетворилося на допомогу

Вертеп мав і благодійну мету. Усі кошти, зібрані під час коляди, команда ГО “Бджола” передасть патронатній родині Вікторії Слісаренко.

“Сьогодні будь-яка спільна подія має нести користь. Це спосіб перетворити святкову радість у реальну допомогу”, — пояснює голова організації.

У “Бджолі” не приховують — це лише початок: “Ми дуже хочемо, щоб вертеп став доброю щорічною традицією у Вільногірську. Наступного року мріємо залучити ще більше учасників і зробити його ще більш відкритим для громади”.

Долучитися може кожен — і місцеві мешканці, і переселенці, і ті, хто лише шукає своє місце в громаді.
Досвід не обов’язковий. Головне — бажання бути разом.

“Не вагайтеся. Просто приходьте. Тут немає “чужих” — тут є люди, які хочуть бути разом і робити світ навколо трохи теплішим”.

Перший вертеп від ГО “Бджола” показав: Вільногірськ — це спільнота, де є місце для кожного. І, можливо, наступного Різдва саме ви станете частиною цієї живої традиції. 

Читайте також:

У Вільногірську відкрили новий волонтерський центр: місце тепла, світла та незламної підтримки ЗСУ

Наприкінці 2025 року у Вільногірську розпочалися роботи над декількома дороговартісними об’єктами, такими, як ремонт приміщення для Центру надання соціальних послуг та заміна вуличного освітлення. Втім, не всі вважають таке використання коштів раціональним і доречним під час війни.

Про це в інтерв’ю Вільногірськ IN.UA розповів військовий Володимир Клименко.

Володимир — військовий з Вільногірська, який звільнився зі служби за сімейними обставинами. Він став на захист країни з початку повномасштабного вторгнення, де ніс службу у Кременній та Лимані. Володимир висловив свою думку, що під час війни пріоритетом для громад має бути не благоустрій, а збереження життів українських військових.

Додамо, під час одного з опитувань Вільногірськ IN.UA редакція познайомилися з Володимиром і вирішили опублікувати його думку щодо бюджетних витрат громад у період війни.

Розкажіть, будь ласка, про свій шлях: чому у 2022 році ви вирішили піти добровольцем?

— Коли почалась війна, мені це не було байдужим. Я свій шлях знав ще з 2019 року і всіх попереджав. У 2021 році я вже їздив по полігонах, тренувався з “Азовом”, ТРО та іншими підрозділами. Я громадянин, мені “ не яка різниця” це моє кредо! Тому 26 лютого 2022 року я пішов у військомат. Ніс службу у Кременній та Лимані.

Ви висловлювали думку, що частину коштів міська рада витрачає на потреби, які можна реалізувати після війни. Чому, на вашу думку, ці проєкти не є першочерговими саме зараз?

— Освітлення можна зробити після війни. Натомість зараз необхідно зосередитися на збереженні життів військових, їхньому оснащенні та медичному забезпеченні. Коли гинуть побратими, всі ресурси мають бути спрямовані на оборону й підтримку солдатів, адже проєкти благоустрою не є першочерговими в умовах щоденних втрат. Найважливіше — зменшити втрати на фронті. Для цього потрібна реальна допомога від держави, громад і цивільних. Плафони, ліхтарі та благоустрій можуть зачекати, а людське життя — ні. Той, хто не втрачав побратимів, не завжди усвідомлює ціну таких рішень.

Яких ресурсів найбільше потребують військові на фронті?

— Техніки, засобів спостереження, медикаментів. У мене загинув командир взводу. У хлопців елементарно не було тепловізора. Вночі противник закидав позиції боєприпасами — загинуло шість людей. Цього можна було уникнути. І таких історій багато. Є ситуації, коли поранених не можуть евакуювати просто через нестачу техніки. Я сам збирав і передавав медикаменти побратимам — те, чого бракувало. Активно залучені максимум 5–7 людей. Іншим байдуже І така ситуація не Тільки у Вільногірську… Нещодавній обстріл П’ятихаток, а як вони пишалися будівництвом фонтану…Покровськ в якому ще рік тому висаджували троянди. Що зараз з Покровськом (ставить риторичне запитання – прим.ред). Якщо так піде далі — те саме може бути і тут.

Як, на вашу думку, місцева влада може ефективніше підтримувати військових і зберігати життя бійців?

— Місцева влада повинна втертися в важливість ситуації та шукати всі можливі ресурси. Це стосується також збору коштів від громади для потреб військових, аби забезпечити їх всім необхідним. Якби всі громади об’єднали ресурси й звернулися до Міністерства оборони, до Президента з чіткою вимогою: “Шукайте кошти, купуйте засоби захисту, рятуйте життя” — результат був би інший.

Чи потрібно, аби міська рада залучала до обговорення жителів, куди спрямовуються бюджетні кошти?

— Так, залучення жителів до обговорень необхідне. Як платник податків, я маю повне право знати, куди йдуть сплачені мною кошти. Це логічно та справедливо.

Яке повідомлення ви хотіли б донести до представників місцевої влади?

— Я хочу, щоб кожен із них побував “на нулі” й спробував вижити лише на державному забезпеченні — без допомоги волонтерів.Тоді, можливо, прийде розуміння, що і як насправді працює. Бо інакше — не зрозуміють.

Що місцева влада може зробити для підтримки ветеранів уже зараз?

— Державна підтримка в цілому є. Питання пересування, та забезпечення житлом, тут все індивідуально. Потрібна робота з кожною людиною окремо.

Читайте також:

У Вільногірську за майже 800 тисяч гривень проведуть реконструкцію зовнішнього освітлення на Площі Героїв