Вільногірці поділилися досвідом переходу на українську мову після повномасштабного вторгнення

Жителі Вільногірська поступово переходять на українську мову, вбачаючи в цьому не лише важливий крок до національної ідентичності, а й спосіб культурного спротиву. Повномасштабне вторгнення росії у 2022 році стало переломним моментом, який остаточно підштовхнув багатьох свідомо обрати українську для повсякденного спілкування, роботи та навчання.

Журналісти Вільногірськ.IN.UA поспілкувалися з місцевими, які перешли на українську мову.

Як у Вільногірську переходять на українську мову

Деякі мешканці міста зазначають, що перехід на українську для них був не лише особистим рішенням, а й способом підтримати країну. Вони впевнені, що мовний вибір зміцнює єдність суспільства та допомагає зберегти українську культуру.

“Після 24 лютого 2022 року багато людей перейшло на українську мову, і я зробила це завдяки експерименту з подругою. Ми обидві мали велике бажання перестати говорити російською. Я відчувала підтримку від суспільства, і, до того ж, мені було байдуже, що про мене подумають інші. Це стало важливою частиною мого життя.Того ж року, 2022-го, я зустріла свого майбутнього чоловіка. Він військовий з 2014 року і також говорив українською. Він мене підтримав, хоча казав: “Говори так, як тобі зручно”. Перехід на українську був для мене природним і бажаним. Це мій особистий вибір. Тим, хто хоче перейти на українську мову, можу сказати лише одне: потрібно мати велике бажання і більше читати українською. Адже, як показує практика, наш словниковий запас не такий широкий, як може здаватися”, – розповіла мешканка міста Тетяна Льоринець.

Інший житель Вільногірська, Владислав Шульжик, розповідає, що ще до вторгнення рф говорив суржиком, але після 24 лютого його інтерес до української культури й мови тільки зріс. “Труднощів майже не було, адже люди в моєму оточенні обрали той самий шлях”, – зазначає Владислав.

Також журналісти Вільногірськ IN.UA поспілкувалися з місцевим жителем Володимиром Кліницьким, який у листопаді 2024 року почав фіксувати порушення мовного закону в публіцистичному просторі у Вільногірську.

Володимир Кліницький пояснив, що вирішив активно фіксувати ці порушення, аби захистити українську мову. “Коли ми навчалися у школі, радянська влада нав’язувала нам свою ідеологію. А з моментом здобуття незалежності ми зрозуміли, що для нас важливо не тільки мати свою територію, а й культуру, мову та історію”, — розповідає Володимир.

Він згадує, як при перегляді старих пам’ятників побачив, що в Україні майже не було пам’ятників українським діячам. Натомість, вони були присвячені представникам радянської літератури. “Це яскраво показало, як радянська влада нав’язувала свою культуру та історію”, — зазначив він.

Відповідаючи на питання журналістів, Володимир зазначив: “Я намагаюся спілкуватися українською мовою, хоча інколи не помічаю, як переходжу на російську. Це трапляється через те, що наш словниковий запас ще не такий великий, як хотілося б”.

Також Володимир висловив бажання створити український простір у Вільногірську, але додав, що однодумців небагато.

Перехід на українську мову став активнішим після 2022 року

Після 2014 року, коли анексія Криму та війна на Донбасі не здавалися всім загрозою, повномасштабне вторгнення у 2022 році показало прагнення росії знищити українську ідентичність.

Зокрема, багато українців, які евакуювалися на захід, почали використовувати українську, оскільки на цих територіях розмовляють українською.

Мешканка Сходу, Ольга Архипенко з Краматорська, зізнається, що навіть після 2014 року продовжувала спілкуватися російською, але після 2022 року почала переходити на українську в соціальних сферах життя, а у побуті з родиною продовжує спілкуватися російською.

Інша мешканка Аліна Костіна поділилася прикладом свого знайомого, який родом зі Львова, однак проживав у Донецькій області, де говорив російською, а після початку повномасштабного вторгнення став говорити українською, пояснюючи це бажанням відмежуватися від росії.

Редакція Вільногірськ.IN.UA закликає читачів ділитися своїм досвідом переходу на українську мову в коментарях у соціальних мережах.

Читайте також:

• Ветерани можуть пройти безплатні курси з IT: деталі
• Як дорого хворіти на ГРВІ у Вільногірську: в яку суму обійдеться лікування

Сьогодні, 19 вересня 2026 року, Україна вперше на державному рівні відзначає День української музики. Нове пам’ятне свято Верховна Рада запровадила 27 травня 2026 року відповідною постановою.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

Чому саме 19 вересня: як зʼявився День української музики

Ініціатива започаткувати День української музики належить Українській агенції з авторських та суміжних прав ГО “УААСП”. Її підтримав Олександр Санченко, голова підкомітету з питань музичної індустрії Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

За словами виконавчого директора ГО “УААСП” Сергія Шаповала, поява окремого дня в календарі має привернути більше уваги до української музичної індустрії та її розвитку. Йдеться не лише про мистецьке значення музики, а й про її роль у культурному та інформаційному просторі країни.

Дата свята також має символічне значення – третьої суботи вересня 1989 року під час фестивалю “Червона рута” у Чернівцях публічно прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”, який на той момент був забороненим твором.

Саме тому День української музики відзначатимуть щороку у третю суботу вересня. У 2026 році ця дата припадає на 19 вересня.

Музика, що передавалася із покоління в покоління: історія української музики

До епохи звукозапису: музика як усна традиція

Протягом століть українська музика існувала переважно як усна традиція. Колискові, веснянки, колядки, щедрівки, весільні, козацькі та чумацькі пісні передавалися від покоління до покоління. Мелодії й тексти могли змінюватися залежно від регіону, але пісні продовжували жити.

Важливу роль у збереженні музичної та історичної пам’яті відігравали кобзарі й бандуристи. Вони виконували думи, історичні та духовні пісні, фактично замінюючи засоби масової інформації в суспільстві без радіо й масової освіти.

Коли народна пісня вийшла на велику сцену 

У XIX столітті важливий етап у розвитку української музики пов’язаний з Миколою Лисенком – композитором, піаністом, диригентом, педагогом і дослідником фольклору.

Лисенко збирав та записував народні пісні, перетворюючи їх на основу професійної музичної традиції. Він прагнув розвивати українську музику на основі рідної мови та фольклору.

Так народна мелодія поступово виходила за межі побуту – звучала в операх, хорових і концертних творах та ставала частиною музичної освіти. Те, що століттями передавалося усно, почало з’являтися на нотному папері.

Українська мелодія, яку знає весь світ 

Одним із найвідоміших прикладів міжнародного поширення української музики став “Щедрик” Миколи Леонтовича. В основі твору – давня українська щедрівка, над якою композитор працював роками. Прем’єра відбулася в Києві 1916 року.

Згодом Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця представила твір європейській та американській публіці. 5 жовтня 1922 року “Щедрик” прозвучав у нью-йоркському Carnegie Hall.

Пізніше мелодія отримала англомовну назву Carol of the Bells і стала частиною світової різдвяної культури. Її використовують у фільмах, рекламі, телешоу та численних музичних аранжуваннях.

Мільйони людей упізнають цю мелодію з перших нот, хоча не всі знають, що її історія почалася з української щедрівки.

Музика попри репресії

XX століття стало для української музики часом не лише творчих пошуків, а й важких випробувань. За новими композиціями, жанрами та іменами стояли долі митців, на яких тиснула радянська влада.

Музичне середовище не залишалося осторонь репресивної політики. Композитори, диригенти, виконавці та народні музиканти могли зазнати переслідувань, а творчість багатьох із них мала відповідати встановленим владою ідеологічним правилам.

Однією з найтрагічніших стала доля Миколи Леонтовича – у січні 1921 року його застрелив у будинку батька агент радянської ЧК.

Проте навіть у таких умовах українська музика не зупинилася у своєму розвитку. Поряд із академічною традицією продовжували існувати хоровий спів, естрадна музика, джаз та авторська пісня. Згодом до них додався й рок.

Особливо помітними зміни стали наприкінці 1980-х. Музика поступово перетворювалася не просто на форму мистецтва, а й на простір для нових культурних проявів, які виходили за межі звичних радянських рамок.

Музика після 1991 року

З проголошенням незалежності українська музика отримала простір для розвитку без радянських ідеологічних обмежень. Разом із державою змінювалася і музична культура: з’являлися нові виконавці, гурти, стилі та способи говорити про українську ідентичність.

У 1990-х українська сцена переживала непростий період. Музикантам доводилося працювати в умовах економічних труднощів, але саме тоді формувалося нове покоління артистів. Поруч із естрадою розвивалися рок, поп, електронна та альтернативна музика.

У наступні десятиліття українські виконавці дедалі активніше виходили на міжнародну сцену. Пісні українською мовою почали звучати не лише для вітчизняної аудиторії, а й за кордоном. Важливу роль у цьому відіграли фестивалі, музичні конкурси, незалежні лейбли та розвиток цифрових платформ.

Окремою сторінкою став Євромайдан. Музика опинилася безпосередньо в центрі суспільних подій – як спосіб висловити позицію, підтримати людей і зафіксувати атмосферу часу.

Після початку російської агресії українська музика ще виразніше стала частиною культурного спротиву. Виконавці переходили на українську, переосмислювали фольклор і традиційні мотиви, а сучасні жанри дедалі частіше поєднувалися з народною музикою.

Сьогодні українська сцена існує одразу в кількох вимірах: від попмузики та репу до року, електроніки й експериментальних жанрів. Вона продовжує змінюватися і водночас дедалі активніше розповідає світові власну українську історію.

Читайте також:

День українського борщу: дата святкування, історія борщу та ТОП-3 некласичні рецепти 

Для захисту автомобільних доріг Дніпропетровської області від атак безпілотників передбачили понад 150 млн гривень. Відповідне рішення ухвалив Кабінет Міністрів України.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA.

Фінансування використають для створення спеціальних захисних споруд над окремими ділянками автошляхів. Загальна протяжність конструкцій становитиме понад 66 кілометрів.

Роботи планують провести на території чотирьох районів області: Синельниківського, Нікопольського, Павлоградського та Криворізького.

Очікується, що такі споруди зменшать ризики для водіїв та пасажирів під час пересування дорогами регіону, який регулярно потерпає від атак російських безпілотників.

Необхідність посилення захисту автошляхів особливо актуальна через регулярні удари по цивільному транспорту.

 Так, 16 вересня російські військові атакували рейсовий автобус у Нікопольському районі. Загинули п’ятеро людей, ще щонайменше семеро були поранені.

Джерело: телеграм-канал “Олександр Ганжа / Дніпропетровська ОДА (ОВА)”.

Читайте також:

Менше людей, більше викликів: як війна змінила економіку Вільногірської громади