У Вільногірській громаді продовжує діяти комендантська година. Жителів та гостей міста просять дотримуватись правил, особливо у святкові дні.
Про це повідомили на сторінці Вільногірської міської ради у Fecebook.
“Згідно з розпорядженням міського голови від 29 березня 2023 року № Р-66/0/3-23 та розпорядженням начальника Кам’янської районної адміністрації від 28 березня 2023 року № Р-49/23, відповідно до законодавства України та указів Президента, на території громади встановлено обмеження на пересування у нічний час”, – йдеться в повідомленні.
Комендантська година триває з 00:00 до 05:00. У цей період заборонено перебування громадян на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток.
Ці правила залишаються чинними, змін до розпорядження не вносилось. Особливо важливо дотримуватись обмежень у пасхальні та поминальні дні, коли традиційно зростає кількість пересувань у нічний час.
Над хатою кружляють лелеки. Вони зібралися високо в небі, перекрикуючи одне одного. Уже вечоріє, а біля будинку люди чекають на машину, яка має привезти Євгена. Його мали привезти ще вдень, близько другої, але час минає, а над селом поступово густішає темрява.
Машина приїжджає пізно, людей біля хати багато. Хтось стоїть поруч, хтось чекає біля дверей. Усе відбувається ніби в напівтемряві, уривками, і мати потім майже не зможе згадати цей вечір.
Пам’ятатиме тільки одне – двері і лелек над хатою. Коли Євгена занесли всередину, вони раптом почали кричати особливо голосно. Поступово стає темно.
У дитинстві Євген був дуже активним. Мати згадує – коли треба було його хоч ненадовго посадити на місце, допомагали тільки мультфільми.
“Гіперактивний. Мені казали, що всі діти повинні такими бути. Але він був дуже активний”, – каже пані Ірина.
Хлопчик ріс у селі, постійно щось вигадував, кудись біг, міг нашкодити, не послухатися, зробити щось по-своєму.
Євген народився у Дрездені. Тоді його батько був військовим і служив ще у НДР. До двох років хлопчик жив із обома батьками, а після їхнього розставання мати повернулася з ним в Україну.
Далі було село, родичі, поїздки в гості, двоюрідні сестри.
І саме там мати іноді чула про сина такі характеристики, які зовсім не збігалися з тим, яким він був удома. Коли вона приїжджала забирати Євгена від родичів, його хвалили:
“Боже, такий хороший хлопчик, і допомагав, і слухався”.
Мати не могла повірити, що йдеться саме про її сина.
“Я кажу: це точно про мого Женю ви розповідаєте?”
Він був активним, непосидючим, але вже тоді в ньому була риса, яка залишиться на все життя: якщо щось треба зробити – він береться.
Брався за все
Євген любив техніку – мотоцикли, машини, різні механізми. Любив працювати руками.
Зварювання фактично було в його житті ще змалку – мати говорить про це як про навичку, яка залишилася у спадок. Після школи він вступив навчатися на зварювальника.
“Йому, скажімо так, у спадок дісталося зварювання, і він дуже любив варити метал”, – згадує пані Ірина.
Пізніше життя привело його до ДТЕК, де він працював електромонтером. Робота була складною: високовольтні лінії, висота 26 і 34 метри, технічні роботи.
Євген на роботі/ фото з особистого архіву Ірини
Але Євген не обмежувався лише тим, що вже вмів. Якщо з’являлася нова справа – пробував. Пані Ірина згадує, що деякий час в її будинку не було води. Коли Євген почав заробляти, вирішив провести її сам. Взяв труби, паяльник і взявся до роботи.
“Він брався за всю роботу, йому було цікаво дізнатися щось нове”.
На роботі Євген був відповідальним. Та був із тих людей, які не відмовляються від роботи лише тому, що вона складна або незнайома.
Девʼять років у Вільногірську
Близько дев’яти років Євген прожив у Вільногірську. Спочатку працював електромонтером у контактній мережі. Потім знайшов роботу на високовольтній лінії 750 кВ і перевівся туди.
До міста він переїхав, коли вирішив самостійно будувати своє доросле життя.
“Просто вирішили з дівчиною бути самостійними”, – каже мати.
Вільногірськ йому подобався. Найбільше Євген любив не саме місто, а людей, які були поруч – у нього був гараж, де він зварив буржуйку, щоб друзі могли збиратися разом узимку.
Євген любив шашлики, компанії, зустрічі.
“Він звик до шашлику, до компанії, йому завжди це подобалося, він завжди міг зібрати навколо себе всіх”, – згадує пані Ірина.
Євген з друзями у гаражі/ фото з особистого архіву Ірини
“Мам, війна”
24 лютого 2022 року Євген прокинувся раніше за матір.
Вона збиралася на роботу – працювала в охороні на комбінаті. Син був удома, оскільки за два дні до початку повномасштабної війни він повернувся додому з речами після розриву стосунків.
Мати подумала, що він переживає через особисте. Але вранці 24 лютого почула інше.
“Мам, війна”.
Спочатку пані Ірина йому не повірила.
“Кажу: що ти чудиш. Думаю, хлопець переживає через свій розрив і все таке”, – розповідає про перший день війни пані Ірина.
Пізніше на роботі їй підтвердили, що почалася війна.
Євген практично відразу почав телефонувати до військкомату. Потім поїхав туди. Мати намагалася його відмовити. Вона розуміла, що все відбувається на емоціях: щойно закінчилися стосунки, почалася війна. Але точно знала – він усе одно піде.
“Він по-іншому не міг”.
Вона сама з дитинства говорила синові, що чоловік має бути відповідальним, має захищати своїх близьких.
“Женя, ти розумієш, що ти ростеш чоловіком. Ти маєш захищати, ти маєш заробляти. Ти – надія й опора для мене і в майбутньому для дружини. Тобто ти маєш бути чоловіком”, – завжди казала пані Ірина своєму синові.
6 березня 2022 року Євген відмовився від бронювання на роботі та пішов до війська добровольцем.
Два слова, щоб знати, що живий
До війни мати й син були дуже близькими.
“Коли його не було поруч, ми щодня телефонували один одному”, – каже мати.
Ця звичка не зникла й після того, як Євген опинився на фронті. Він телефонував із позицій. Мати не знала, як йому вдавалося виходити на зв’язок, але він знаходив можливість.
Їй не були потрібні довгі розмови.
“Я йому завжди казала: синку, хоча б два слова скажи, що живий, усе нормально”.
Іноді вони телефонували одне одному майже одночасно. Мати могла подумати, що треба набрати сина – і саме в цей момент лунав його дзвінок.
Останнє фото з Євгеном, “Він був у відпустці, зібрав усіх, ніби для прощання”/ фото з особистого архіву Ірини
Їхній зв’язок був настільки тісним, що навіть відстань не ставала перешкодою.
А потім настав день, коли телефон Євгена замовк.
Останній дзвінок
Увечері Євген подзвонив матері й розповів, що отримав контузію.
“Мам, у мене була контузія, я трохи там у госпіталі. Загалом, прокапався”.
Вона не одразу зрозуміла, що сталося. Євген заспокоював її. Потім сказав, що незабаром повернеться до хлопців.
Це був четвер. За словами Євгена, у суботу їх мали змінити з позиції. Наступного ранку мати чекала на його дзвінок. Він зазвичай телефонував дуже рано, близько четвертої. Але цього разу телефон мовчав.
“Він завжди мені телефонував о четвертій ранку. Ну, раніше. Але цього разу не подзвонив ні о п’ятій, ні о сьомій, ні о десятій”.
Поступово прийшла тривога.
“Я почала розуміти, що щось сталося”.
Пані Ірина зателефонувала другові Євгена. Спочатку ще шукали пояснення: можливо, він відпочиває, можливо, була важка ніч, можливо, не може вийти на зв’язок. Але минув день, півтора дня – тиша.
“Уже всі знали, що його немає, але мені не казали”.
Мати ще сподівалася, що син живий і просто не може зателефонувати. Поки не приїхав представник військкомату.
“Для мене він був надією й опорою”
Мати не хоче, щоб із Євгена робили недосяжний образ. Вона хоче, щоб його пам’ятали таким, яким він був.
“Нехай кожен запам’ятає його таким, яким він був для нього”.
Для матері Євген був сином.
“Для мене він був надією й опорою”.
“У мене в телефоні лише одне фото з ним”/ фото з особистого архіву Ірини
Для колег – працівником, який не відмовлявся від роботи.
“Він виконував те, що десь хтось не міг. Він за це все брався, він все робив”.
Після його смерті, каже мати, у неї ніби зникла земля під ногами.
“У мене пішла земля з-під ніг”.
Але вона не дозволяє собі просто зупинитися.
“Зараз я доначу, волонтерю. Не сиджу на місці, скажімо так, допомагаю хлопцям по-всякому”.
“Він нам усім завжди дарував квіти, а тепер ми йому”/ фото з особистого архіву Ірини
Того вечора лелеки кричали над хатою, коли Євгена заносили всередину. Мати не знає, чому їх було так багато, але відтоді щороку помічає їх.
“Я тепер завжди їх восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю”.
В Україні медичний висновок про тимчасову непрацездатність (МВТН) формується в електронному форматі. Пацієнтам, які через хворобу потребують е-Лікарняний, вже не потрібно збирати підписи та печатки і самостійно передавати інформацію роботодавцю – цей процес працює автоматично.
З 2021 року замість паперових листків непрацездатності використовуються електронні документи. Пацієнту більше не потрібно збирати підписи й печатки або особисто передавати лікарняний роботодавцю.
Процедура складається з двох основних етапів:
Лікар після огляду пацієнта проводить експертизу тимчасової втрати працездатності та формує МВТН в електронній системі охорони здоров’я (ЕСОЗ).
Дані автоматично передаються до Електронного реєстру листків непрацездатності Пенсійного фонду України. Якщо людина є застрахованою особою, на підставі МВТН створюється е-лікарняний.
При цьому медична інформація про пацієнта з ЕСОЗ до реєстру листків непрацездатності не передається.
Хто може сформувати МВТН
Медичний висновок створює лікар, який безпосередньо оглянув пацієнта та визначив наявність тимчасової втрати працездатності.
Технічна можливість формувати МВТН є у лікарів первинної медичної допомоги, профільних спеціалістів і лікарів стаціонарів. Також відповідна функція доступна лікарям медицини невідкладних станів, які працюють у відділеннях екстреної медичної допомоги.
Наразі МВТН формують у 5 453 медичних закладах України. Близько 60% усіх таких висновків припадає на первинну медичну допомогу.
Що робити пацієнту після звернення до лікаря
Якщо людина захворіла, їй потрібно звернутися до лікаря. Після огляду та проведення експертизи тимчасової втрати працездатності медик формує МВТН.
Якщо у пацієнта є мобільний телефон, він отримує повідомлення від ЕСОЗ із 16-значним номером медичного висновку. За відсутності телефону лікар може надати паперову інформаційну пам’ятку.
Далі інформація автоматично надходить до Електронного реєстру листків непрацездатності ПФУ (ЕРЛН). Для застрахованої особи на основі МВТН формується е-лікарняний.
Після створення лікарняного Пенсійний фонд надсилає пацієнту повідомлення з його номером. Щоб гарантовано отримувати такі сповіщення, можна зареєструватися на порталі Пенсійного фонду України та налаштувати інформування.
Про свою відсутність через хворобу працівник має повідомити роботодавця зручним способом. Сам е-лікарняний роботодавець побачить у своєму електронному кабінеті на порталі ПФУ.
Де перевірити МВТН та е-лікарняний
Медичний висновок про тимчасову непрацездатність можна самостійно перевірити через портал «Дія». Там відображається тип висновку, строк його дії та медичний заклад, який його сформував.
Таким чином, пацієнту більше не потрібно отримувати паперовий лікарняний, збирати підписи чи передавати документ роботодавцю. Основна частина процедури відбувається автоматично між електронною системою охорони здоров’я та реєстром Пенсійного фонду.
Над хатою кружляють лелеки. Вони зібралися високо в небі, перекрикуючи одне одного. Уже вечоріє, а біля будинку люди чекають на машину, яка має привезти Євгена. […]
Зображення створено за допомогою ШІ В Україні медичний висновок про тимчасову непрацездатність (МВТН) формується в електронному форматі. Пацієнтам, які через хворобу потребують е-Лікарняний, вже не […]
У липні замовники Лихівської громади закуповували пальне, послуги для розвитку громади, матеріали для пожежної команди та робочий одяг. Окремі закупівлі продуктів харчування не завершилися укладенням […]
У Вільногірську комунальне підприємство “Енергоефект” оголосило закупівлю через Prozorro 13,5 тонни таблетованої солі. На неї планують витратити майже 190 тисяч гривень. Детальніше про закупівлю читайте […]
12 серпня, Вільногірськ відзначає 70-річчя. Однак запланованого великого святкування цього року не буде. Урочистості та концерт, які мали відбутися 14 серпня, спочатку перенесли до Палацу […]
