Казки під світло окопної свічки: як воїн 25-ї бригади Олександр Зінченко створює дитячі світи та зігріває серця

У кожної казки є своя магія. Вона може заховати від дитячих страхів, перенести у світ дивовижних пригод, подарувати відчуття затишку й допомогти повірити, що навіть після найтемнішої ночі обов’язково настане ранок. Але що, коли казки народжуються не в затишному кабінеті письменника, а серед тривожних буднів війни? Коли їхній автор, попри військову службу, турботи про побратимів і викладацьку роботу, знаходить час для дитячих історій?

Читайте в матеріалі на Вільногірськ IN.UA 

Олександр Зінченко – військовослужбовець 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади (25 ОПДБР), педагог і дитячий письменник. 

Його казки вже допомагають маленькій читачці долати нічні страхи, а попереду – нові книжки, студентські ілюстрації та зустрічі з дітьми. Адже навіть посеред війни є місце для добрих історій, які дарують малечі відчуття тепла й безпеки.

Коли казка перемагає нічний страх

Для письменника немає, мабуть, більшої радості, ніж знати, що його історії комусь потрібні. А якщо казка допомагає дитині заснути, коли за вікном темно, а в кімнаті причаїлися нічні страхи, – це вже більше, ніж просто читацьке захоплення.

Саме так сталося з маленькою дівчинкою, яка особливо полюбила дві казки Олександра – «Про Паначика» та «Про Рижика з медової роти».

Коли посеред ночі їй стає страшно або вона прокидається й не може заснути, мама бере до рук одну з цих книжок. Знайомі історії допомагають дитині заспокоїтися й знову поринути у сон. 

На відео, якими поділилися з автором, дівчинка із захопленням гортає сторінки вже надрукованих книжок, розглядає їх і ділиться враженнями з мамою.

Для Олександра це особливий відгук на його творчість. Адже за кожною написаною історією стоїть надія, що вона знайде свого читача.

Він розповідає:

«Вона дуже полюбила оці дві казки, які вже вийшли — це про Паначика і про Рижика з медової роти. І коли їй вночі страшно, вона не може заснути або прокидається посеред ночі, мама читає їй саме оці мої казки, і вона тоді заспокоюється і засинає».

Дві книжки вже знайшли дорогу до дитячого серця. Тепер Олександр хоче, щоб таких історій стало більше, а їхніх маленьких читачів – сотні. Для цього казкам потрібно дати нове життя у друкованих примірниках.

Казкові герої отримують обличчя

У кожної дитячої книжки є свій маленький всесвіт. Спочатку він живе лише в уяві автора, а згодом набуває обрисів, кольорів і характерів завдяки ілюстраціям.

У казок Олександра Зінченка з’явилася нагода отримати власне художнє оформлення. За сприяння заступниці директора Дніпровського фахового коледжу культури і мистецтв три студентки закладу обрали його твори темою своїх курсових робіт. Наразі дівчата працюють над ілюстраціями до казок.

Це не єдина можливість познайомити дітей із творчістю письменника. Коледж та місцеві культурні осередки готові підтримати проведення кількох презентацій для маленьких читачів і їхніх батьків. Зокрема, йдеться про зустріч в обласній бібліотеці у Дніпрі.

Однак для таких заходів потрібні книжки, які можна буде не лише показати дітям, а й запропонувати придбати. Автор говорить про це так:

«Мені запропонували провести декілька заходів типу презентацій у бібліотеках. Моя знайома з коледжу культури каже, що три казки взяли на курсові роботи – зараз малюються малюнки. Щоб проводити презентацію, треба примірники відразу, щоб були готові, щоб продавати їх – десь 100-200 примірників кожної казки. Тоді можна провести захід в обласній бібліотеці у Дніпрі, поспілкуватися з дітьми та батьками».

Так у казок з’являється можливість вийти за межі сторінки у Facebook і стати справжніми книжками на бібліотечних полицях, у дитячих руках і домашніх бібліотеках. Але для цього потрібні кошти на друк.

Коли видавничі плани відкладаються

Шлях від рукопису до готової книжки не завжди схожий на казкову пригоду, у якій усі перешкоди долаються за одну мить. Іноді він вимагає терпіння, пошуку можливостей і готовності починати спочатку.

Шукаючи кошти на видання казок, Олександр працював і над іншими творчими проєктами. Зокрема, підготував рукопис комплексного посібника із сексуального виховання для дітей віком від 9 до 13 років.

Матеріал охоплює три окремі напрями:

• сексуальне виховання для дівчат;
• сексуальне виховання для хлопців;
• здорові та гармонійні відносини між людьми.

Автор сподівався, що замовники викуплять права на готовий рукопис, а отримані кошти можна буде спрямувати на видання дитячих казок. Однак домовленості затягнулися на невизначений термін через нечіткі формулювання партнерів.

Та відкладені плани не означають, що робота зупинилася. Олександр продовжив діяти самостійно. Перші поодинокі примірники, які вдавалося надрукувати власним коштом, він виготовляв і передавав замовникам. Відгуки на книжки були позитивними.

А ще автор вирішив зробити одну зі своїх довгих казок доступною для всіх охочих: почав публікувати її частинами на сторінці у Facebook. Там же розмістив посилання для попереднього замовлення книжок і на благодійну банку.

350 тисяч гривень на казки й тепло для побратимів

Сьогодні творчі плани Олександра поєдналися з важливою благодійною метою. Він відкрив збір на 350 000 гривень, кошти з якого планує спрямувати на видання дитячих казок і забезпечення побратимів із 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади спиртовими окопними свічками.

Це два різні світи, які в його житті тісно переплелися: дитячі книжки, що дарують спокій і допомагають долати страх, та окопні свічки, необхідні військовим у холодних фронтових умовах.

Зібрані кошти мають два напрями використання:

Напрям	Для чого потрібні кошти
Видання дитячих казок	Друк накладів по 100–200 примірників кожної казки для презентацій у бібліотеках Дніпра та поширення книжок серед дітей.
Спиртові окопні свічки для ЗСУ	Закупівля та виготовлення спиртових окопних свічок для побратимів із 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.

Олександр наголошує, що допомога військовим зараз особливо актуальна:

«Це частково на публікацію, частково на покриття потреб, тому що зараз ми збираємо хлопцям на спиртові окопні свічки для 25-ї Січеславської ОПДБР».

У цій історії окопна свічка і дитяча казка мають дещо спільне. Обидві несуть тепло. Одна зігріває військових у холодному бліндажі, інша допомагає дитині не боятися темряви й засинати зі спокійним серцем.

Можливо, саме в цьому й полягає особлива сила історій Олександра Зінченка. Навіть коли навколо триває війна, він знаходить можливість створювати щось добре – писати казки, підтримувати дітей, ділитися знаннями та допомагати побратимам.

Адже казкам не обов’язково жити лише у вигаданих світах. Іноді вони починаються тут, серед наших непростих буднів, – із людини, яка попри все продовжує вірити в добро.

Олександр Сохов із Вільногірська стверджує, що після поранення на фронті тривалий час не може оформити інвалідність, а за період, коли його вважали таким, що самовільно залишив частину, не отримав належних виплат. Тепер ветеран звернувся по безоплатну правничу допомогу й готується відстоювати свої права в суді.

За словами Олександра, частину питань уже вдалося зрушити з місця, проте решту він продовжує вирішувати за допомогою юриста. Детальніше про його боротьбу за належні права та труднощі, з якими зіткнувся ветеран, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Після повернення з війни військовим доводиться долати не лише наслідки поранень, а й труднощі з оформленням документів, підтвердженням обставин служби та отриманням належних виплат. 

Поранення на фронті та тривале лікування

Олександр Сохов пішов служити добровольцем на початку повномасштабного вторгнення. Перед відправленням на фронт пройшов підготовку тактичного медика в Десні, а потім потрапив до 72-ї окремої механізованої бригади.

На Донеччині чоловік надавав допомогу побратимам і виконував бойові завдання. Під час перебування на позиціях він зазнав травми, через яку не міг нормально ходити. Після евакуації його направили на лікування.

За словами Олександра, ушкодження потребували тривалого медичного супроводу, а також оперативного втручання. Після лікування він повернувся до військової частини, проте на передову вже не вирушав.

Наслідки травми продовжують впливати на його повсякденне життя. Чоловік розповідає про проблеми з ногами та інші порушення здоров’я, через які йому складно довго стояти або сидіти.

Зараз Олександр Сохов проходить обстеження та готується до подальшого лікування. За його словами, лікарі також розглядають питання ще декількох операцій.

Чому чоловік не може оформити інвалідність

Окреме питання, яке Олександр намагається вирішити, – встановлення інвалідності.

Чоловік стверджує, що вже тривалий час намагається пройти необхідні процедури, однак процес затягується. За його словами, він вважає, що стан здоров’я дає підстави для встановлення щонайменше третьої групи інвалідності, а можливо, і другої.

Водночас остаточного рішення, на яке він розраховує, наразі немає.

“Я півтора року вже з цим борюся”, – розповідає ветеран.

За його словами, на різних етапах виникали затримки з направленнями та розглядом документів. Чоловік стверджує, що приблизно пів року чекав на направлення для проходження оцінювання, а потім ще близько пів року – на подальший розгляд після оскарження попереднього рішення.

Олександр також розповідає, що під час розгляду його документів виникали запитання щодо того, яку роботу він може виконувати з огляду на стан здоров’я. Сам чоловік не відмовляється від працевлаштування, але вважає, що робота має відповідати його фізичним можливостям.

Зокрема, він розглядає варіанти спокійнішої роботи, яка не потребуватиме тривалого перебування на ногах чи значних фізичних навантажень.

Безоплатний юрист допомагає оскаржувати рішення

Щоб розібратися з документами та захистити свої права, Олександр звернувся по безоплатну правничу допомогу.

За його словами, він працює з юристом, який допомагає готувати звернення та скарги, а також розглядає можливість судового оскарження.

Чоловік пояснює, що через стан здоров’я йому складно постійно їздити до установ і самостійно проходити всі етапи процедури. Тому правнича допомога стала для нього важливим інструментом у вирішенні проблеми.

Олександр не приховує, що тривале очікування вплинуло на його віру в справедливе вирішення справи. Водночас він продовжує збирати документи й наполягає на тому, що хоче отримати лише те, на що має законне право.

“Я тільки за те, що мені положено. Я ж не те, що прийшов і сказав, як хочу. Я ж по закону”, – пояснює чоловік.

За його словами, він не прагне отримати виплати без законних підстав, а хоче, щоб належні йому питання розглянули відповідно до обставин служби та стану здоров’я.

Чому Олександр вимагає повернути військові виплати

Ще одна проблема, яку намагається розв’язати чоловік, стосується грошового забезпечення за період військової служби.

Олександр Сохов стверджує, що свого часу його внесли до категорії військовослужбовців, які самовільно залишили частину, хоча він перебував на лікуванні. За його словами, через це він не отримував виплат протягом тривалого періоду.

Чоловік розповідає, що відповідні обставини згодом перевіряли, а питання щодо його перебування в СЗЧ вдалося переглянути. За його словами, після розслідування цей статус із нього зняли.

Однак гроші за попередній період, як стверджує Олександр, йому так і не повернули.

“Мені повинні були йти виплати військовослужбовцям. А мені ці виплати за цей період не виплатили”, – говорить він.

За словами чоловіка, йдеться про період тривалістю приблизно до року. Частину цього часу він, як стверджує Олександр, провів у госпіталях, проходячи лікування після поранення.

Наразі він хоче домогтися повернення коштів у законному порядку. За його словами, юрист готує документи для судового розгляду.

Лікування потребує коштів, а питання виплат залишається відкритим

Олександр пояснює, що питання виплат для нього має не лише юридичне, а й практичне значення. Через наслідки поранення він продовжує лікування, а попереду, за його словами, ще кілька медичних втручань.

Водночас чоловік не може повноцінно працювати через фізичні обмеження. Тому невирішені питання щодо інвалідності та грошового забезпечення ускладнюють його повернення до цивільного життя.

Ветеран сподівається, що за допомогою юриста зможе домогтися перегляду рішень і отримати належні йому виплати.

Проте він зізнається, що після тривалого очікування не має впевненості в результаті. При цьому історії інших військових, яким зрештою вдалося відстояти свої права, додають йому надії.

Для Олександра Сохова ця боротьба – не спроба отримати особливе ставлення, а прагнення домогтися законного рішення після служби та поранення.

Поки тривають процедури, чоловік продовжує лікуватися, збирати документи й шукати можливості для подальшого життя.

Читайте також:

Від бойових позицій до риболовлі й домашньої випічки: як ветеран Олександр Сохов із Вільногірська вчиться жити після війни

Він ішов на фронт добровольцем, пройшов підготовку тактичного медика, рятував побратимів і сам зазнав поранення. Після лікування Олександр Сохов повернувся до цивільного життя, де тепер зосередився на здоров’ї, читає книжки, ходить на риболовлю та пече домашні торти. Водночас чоловік продовжує боротися за належні йому права.

Детальніше про шлях Олександра, його життя після служби та заняття, які допомагають триматися, читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Пішов добровольцем і став тактичним медиком

Олександр Сохов долучився до війська у 2022 році. За його словами, через стан здоров’я спочатку його не хотіли брати на службу. Чоловік уже мав проблеми зі здоров’ям, однак вирішив піти добровольцем, щоб допомогти країні.

Перед відправленням на фронт він пройшов військову підготовку в Десні. Там Олександр опанував тактичну медицину. Медичної освіти до цього він не мав, тому необхідних навичок навчався вже під час підготовки.

На вибір між посадою водія та тактичного медика чоловік, за його словами, отримав пропозицію від військових. Урешті він став тим, хто мав надавати побратимам допомогу в умовах бойових дій.

Після навчання Олександра Сохова направили до 72-ї окремої механізованої бригади. Він потрапив на Донеччину, де разом з іншими військовими виконував бойові завдання.

Робота медика на передовій не обмежувалася перев’язками чи наданням першої допомоги. В умовах обстрілів потрібно було зберігати зосередженість, швидко реагувати на небезпеку та діяти попри страх.

“Руки трусяться, це буває. Але голова вже працює, і руки працюють”, – розповідає Олександр про те, як доводилося діяти в критичних ситуаціях.

За його словами, на позиціях було настільки важко, що через втому та постійні обстріли він іноді буквально втрачав сили. Чоловік пригадує, що тоді думав насамперед про те, як вижити.

Поранення, лікування та повернення до служби

Під час перебування на передовій Олександр зазнав травми. Через ушкодження ноги він уже не міг нормально ходити, тому його евакуювали з позиції.

Після цього чоловік проходив лікування в госпіталях, зокрема в Хмельницькому. За його словами, травма потребувала тривалого медичного супроводу, а перед операцією необхідно було спочатку зайнятися іншими ушкодженнями.

Олександр розповідає, що лікування затягнулося на місяці. Навіть після повернення до військової частини він не міг знову виконувати завдання на передовій і продовжував відновлюватися.

Попри пережите, чоловік згадує службу передусім через людей, яким намагався допомогти. Деяких побратимів, які були поруч із ним на позиціях, згодом уже не стало.

“Я не сподівався повернутися сюди”, – зізнається Олександр Сохов, пригадуючи той період.

Після поранення та тривалого лікування його життя поступово змінилося. Замість військових завдань на перший план вийшли медичні обстеження, лікування та спроби повернутися до звичного ритму.

Як ветеран шукає себе в цивільному житті

Нині Олександр зосереджений передусім на здоров’ї. Він пояснює, що через фізичні обмеження не може дозволити собі будь-яку роботу: тривале стояння, сидіння та значні навантаження даються йому важко.

Водночас чоловік не хоче замикатися вдома. Він шукає заняття, які допомагають залишатися активним і відчувати, що життя триває.

Одне з них – читання. Олександр часто відвідує бібліотеку й цікавиться різною літературою: від художніх книжок до юридичних енциклопедій. Каже, що вивчає законодавство, адже зараз йому доводиться розбиратися у власних правах та процедурах оформлення документів.

Серед художніх книжок чоловік читає твори Карла Мая. Його зацікавила історія про корінних жителів Америки, які захищали свою землю. Олександр проводить паралелі з подіями в Україні та розмірковує про те, як війни впливають на людей.

Ще одне захоплення – риболовля. Чоловік розповідає, що намагається час від часу вибиратися на водойми неподалік Вільногірська. Для нього це можливість побути на природі, заспокоїтися та відволіктися від повсякденних турбот.

“Дихаєш, там природа хороша і все, я краще себе почуваю. Більше гармонії з природою”, – ділиться Олександр.

За його словами, довго перебувати на одному місці йому не можна, однак навіть кілька годин на природі допомагають відчути полегшення.

Домашня випічка, гітара та мрії про роботу

Олександр Сохов уже багато років живе сам, тому звик самостійно дбати про побут. Він готує їжу, пече печиво й торти, а також робить домашні цукерки.

Чоловік зізнається, що готувати йому подобається. Навчився цього завдяки життєвому досвіду та спілкуванню з другом-кулінаром, який працював у ресторанах.

Своєю випічкою Олександр пригощає друзів. За його словами, знайомі вже знають про його захоплення й чекають, коли він принесе щось до чаю.

Ще одна частина його життя – музика. У юності чоловік грав на гітарі в місцевому гурті. Разом з іншими учасниками виступав на фестивалях, зокрема в Криму, де колектив отримував дипломи та призові місця.

Зараз музика залишається радше домашнім захопленням. Олександр іноді бере до рук гітару, а з колишніми учасниками гурту підтримує спілкування.

Водночас чоловік замислюється і про роботу. З огляду на фізичний стан він розглядає можливість працювати у сфері фізичної культури. Ще зі шкільних років займався спортом і представляв свою школу на змаганнях.

Проте для працевлаштування потрібно враховувати стан здоров’я та можливості роботодавців. Тому поки що Олександр продовжує лікування й придивляється до варіантів, які могли б йому підійти.

Що допомагає не опускати руки

Коли йдеться про життя після війни, Олександр Сохов радить не шукати розради в алкоголі. На його думку, це не розв’язує проблем, а може лише погіршити психологічний стан.

Натомість він радить знаходити справи, які допомагають триматися, розвиватися та відчувати зв’язок із близькими.

Для самого чоловіка такими заняттями стали читання, риболовля, приготування їжі та спілкування з друзями. Важливою частиною життя залишається і син, якому 21 рік. Олександр розповідає, що той навчається та здобуває професію.

Серед своїх цілей чоловік називає бажання підтримувати сина та допомогти йому в майбутньому облаштувати власне життя.

Водночас повністю відволіктися від наслідків війни Олександру поки не вдається. Він продовжує лікуватися та розв’язувати питання, пов’язані з військовою службою, оформленням інвалідності й належними виплатами.

Для нього повернення до цивільного життя – це не одна велика перемога, а щоденна робота над собою. Знайти заняття, подбати про здоров’я, залишатися поруч із близькими та не припиняти шукати можливості – саме так Олександр намагається рухатися далі.

Читайте також:

Оновлено. “Я втратив повністю все”: історія рятувальника з Донеччини, який знайшов новий дім у Вільногірську