«Потреба висловлювати переживання у віршах»: вільногірка пише вірші та колискові

Ліричні вірші, філософські роздуми та колискові пісні пише викладачка біології Вільногірського коледжу Тетяна Сало. Перші віршовані рядки склала у шкільні роки, відтоді поезія стала частиною її життя. 

Про творчість Тетяна Сало розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA

Вільногірська поетеса з Полтавщини

33 річна Тетяна Сало уродженка Полтавщини. Понад п’яти років живе у Вільногірську, де працює у міському фаховому коледжі викладачкою біології. У вільний від роботи час жінка пише вірші та філософські роздуми.

Писати Тетяна Сало почала у шкільні роки. Жінка розповідає, любов до поезії їй прищепила рідна тітка, яка була філологом. У дитинстві Тетяна вигадувала вірші про тварин, улюбленими були про білочку та зайченя.

«Ми з сестрою Іриною в дитинстві просто гралися та римували слова. Це було цікаво. Один одного доповнювали. Так ми дізнавалися про нові цікаві слова, якими можна гарно описати подію чи то привітати когось зі святом незвично», — згадує Тетяна Сало.

Першими віршами були вітання до свят. В них Тетяна описувала всю любов до рідних. 

«На жаль перші вірші не збереглися. Ми писали все від руки, в зошиті. Коли в будинку робили ремонт, наша творчість зникла», — розповідає жінка.

У школі Тетяну настигло перше кохання, підліткові переживання виражала у віршах. 

«Тоді вже була потреба висловити всі ті емоції, які я відчувала, які були в душі. Так це все переросло в моє захоплення і мою улюблену справу», — каже жінка.

У 2019 році Тетяна Сало познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Євгеном. Він надихнув її на творчість, жінка написала вірш про їх першу зустріч.

«Саме чоловік максимально посприяв тому, щоб всі мої музи пробудилися. Він же і почав зберігати всі мої вірші. Зробив домашню колекцію моєї творчості», — розповідає Тетяна.

Наразі жінка пише колискові, які співає для свого півторарічного сина Ярослава. 

«Я бажаю кожному вірити в дива. Не можна здаватися. Саме в той момент, коли ти хочеш здатися, починається новий віраж життя. Він може бути щасливим. Треба вірити, що далі тільки краще, а от погане вже сталося і залишилося по заду», — ділиться Тетяна Сало.

У «скарбничці» Тетяни понад 600 віршів. Поетеса поділилася уривком одного з них.

Читайте також:

• Тренує дітей та пише вірші: історія вільногірського тренера з настільного тенісу
• Вільногірка написала понад 500 віршів: у день поезії розповіла про свою творчість

Вільногірськ живе тут – Facebook, Telegram, Instagram

У невеликих містах нові ідеї нерідко зустрічають із насторогою. Особливо якщо вони виходять за межі звичних гуртків чи спортивних секцій. Та для Софії це не стало приводом відмовитися від своєї мрії. 

Після років життя у великих містах вона повернулася до Вільногірська й відкрила власну студію танців. Тут жінки навчаються танцям на підборах, займаються стретчингом і пілатесом, знаходять однодумців і хоча б на кілька годин залишають за дверима побутові турботи.

Окрім танців, Софія багато років займалася кондитерською справою, а ще не уявляє свого життя без допомоги безпритульним тваринам. У розмові з журналісткою Вільногірськ IN.UA вона розповіла, чому вирішила розвивати власну справу саме у рідному місті, як шукала перших учениць і що для неї означає бути корисною людям.  

Танці були поруч з дитинства

Любов до танців у Софії з’явилася ще в дитячі роки. Вона займалася у творчому колективі, а згодом захопилася спортом, який став невід’ємною частиною її життя. 

Після школи дівчина набрала вагу, однак завдяки регулярним тренуванням змогла схуднути більш ніж на 20 кілограмів. Саме тоді вона зрозуміла, наскільки рух може змінювати людське тіло і, як наслідок, внутрішній стан у кращий бік.   

До відкриття студії Софія встигла опанувати кілька професій. Шість років працювала перукаркою-візажисткою, пізніше – кондитеркою. Але бажання танцювати та навчати інших не зникало.

З напрямом high heels (танці на підборах) вона познайомилася під час життя в Києві. Софія довго хотіла потрапити до конкретної тренерки, а коли така можливість з’явилася, зрозуміла, що саме цей стиль найбільше відгукується їй.

“Я планувала вести high heels у Києві, але обставини склалися так, що я переїхала і вирішила відкрити студію у Вільногірську”, – розповідає Софія. 

Власна студія – не лише про танці

Спочатку на тренування приходили дві-три людини. Про студію дізнавалися через знайомих і сторінку Софії у соціальних мережах. Вона не запускала масштабної реклами й не очікувала миттєвого успіху.

“Я розуміла, що для нашого міста це не зовсім звичний напрямок. Тому не розраховувала, що одразу прийде багато людей. Спочатку це була більше перевірка для самої себе – чи хочу я цим займатися”, – говорить вона.  

Згодом стало зрозуміло, що багатьох жінок цікавлять не лише танці. Під час занять Софія приділяла багато уваги розминці, зміцненню м’язів і розвитку гнучкості. Саме тому в студії поступово з’явилися окремі заняття зі стретчингу та пілатесу.

За словами тренерки, сьогодні ці напрямки навіть популярніші за high heels. Багато жінок приходять насамперед для того, щоб підтримувати здоров’я, покращити самопочуття й знайти час для себе.  

Для Софії студія – це не просто місце, де навчають танцювати. Після життя у Дніпрі, Києві та Львові вона помітила, що у Вільногірську жінкам бракує просторів, де можна відпочити від щоденних обов’язків і приділити увагу собі.

“Мені хотілося, щоб жінки в нашому місті мали місце, куди можна прийти, відволіктися від побуту, дітей і просто відчути себе жінкою. Багато хто після 30 ніби ставить на собі хрест. А мені хочеться, щоб жінки кайфували від себе в будь-якому віці”, – каже Софія. 

Нині у студії вже сформувався постійний колектив. Учасниці не лише вивчають хореографію, а й записують професійні відео, беруть участь у творчих зйомках і підтримують одна одну.  

Любов до випічки та тварин

До відкриття студії Софія кілька років професійно займалася кондитерською справою. Каже, любов до випічки передалася їй від родини – бабусі також багато готували, а одна з них працювала у сфері харчових технологій.

Сьогодні вона майже не продає десерти, адже більшість часу займає розвиток студії. Втім, зізнається, що готувати й досі любить, адже найбільше задоволення приносить можливість дарувати людям позитивні емоції.

“Мені подобається радувати людей. Усе, що приносить користь або задоволення іншим – це про мене”, – каже вона. 

Ще одна важлива частина її життя – допомога безпритульним тваринам. Софія не називає це волонтерством чи окремою діяльністю. Каже, що просто не може пройти повз тих, хто потребує допомоги.

На її думку, агресія тварин найчастіше є наслідком людської жорстокості, а не їхньої природи.

“Тварини – це моя любов. Я допомагаю їм не тому, що хочу, щоб про це говорили. Просто роблю це від щирого серця”, – розповідає Софія. 

“Не бійтеся починати”

Планувати майбутнє на багато років Софія сьогодні не береться. Каже, нинішні реалії навчили її жити сьогоденням і крок за кроком розвивати те, що має зараз.

А жінкам, які давно мріють спробувати себе у танцях чи будь-якій новій справі, радить не озиратися на думку інших.

“Не бійтеся пробувати. Люди поговорять день-два, а потім повернуться до своїх справ. Якщо людина починає займатися собою – це вже круто. Ми ж не народжуємося з усіма вміннями. Усьому можна навчитися”, – переконана засновниця студії. 

Читайте також:

Як Марина Стріляна обʼєднала десятки жінок у Вільногірську задля занять йогою 

Після історії про картини та мрію про власну виставку вільногірська художниця Людмила Шевченко відкрила для себе новий напрям творчості. Тепер замість полотен вона розписує футболки, створюючи на тканині унікальні малюнки – від тигрів до українських мотанок. 

Про те, як випадкова пляма дала початок новому захопленню та чому кожна робота займає кілька днів, мисткиня розповіла журналістці Вільногірськ IN.UA

Випадкова пляма, яка змінила творчий напрямок

Про Людмилу Шевченко читачі Вільногірськ IN.UA вже знають як про художницю, яка створює картини від великих до мініатюрних розмірів. За час після нашої попередньої розмови у її творчому житті з’явилося нове захоплення – художній розпис одягу.

Ідея народилася несподівано близько двох місяців тому. Під час тренувань на дитячій футболці з’явилася пляма, яку не вдалося вивести звичайними способами.

“Я пробувала, пробувала, нічого з того не вийшло. Тоді вирішила її обіграти малюнком”, – згадує Людмила.

Перший експеримент виявився настільки вдалим, що художниця захотіла продовжити працювати з тканиною. Згодом почала розписувати й інші речі, а знайомі стали звертатися із власними замовленнями.

Малюнки народжуються не фарбами

Особливість робіт Людмили полягає в тому, що вона не використовує традиційні фарби для тканини. Візерунки створюються за допомогою спеціальної техніки вибілювання тканини.

Спочатку художниця наносить ескіз на футболку звичайним білим милом. Потім по контурах поступово працює розчином засобу для очищення Domestos, підбираючи різну концентрацію для отримання світлих і темних відтінків. Завершальним етапом стає закріплення малюнка перекисом водню.

За словами майстрині, такий процес потребує терпіння та уважності до деталей.

“Десь треба зробити лінію товстішою, десь тоншою. Усе виконується дуже акуратно”, – пояснює вона.

На створення однієї футболки в середньому йде близько трьох днів.

Від тигрів до мотанок: що просять намалювати замовники

Найчастіше люди звертаються до Людмили вже з готовими ідеями. Вони надсилають фотографії або картинки, які хотіли б бачити на своєму одязі, а художниця переносить їх на тканину.

Серед усіх виконаних робіт найбільше мисткині запам’ятався тигр.

“Мабуть, найбільше сподобався саме перший тигр. Він дуже гарно вийшов”, – говорить вона.

Для себе ж художниця створила футболку із зображенням української мотанки – саме такі національні мотиви зараз надихають її найбільше.

Нещодавно Людмила завершила великий проєкт із розпису дванадцяти футболок для юних каратистів. Ідея виникла після того, як тренер сина побачив одну з її робіт і попросив оформити форму для вихованців.

Чому найкраще виглядають чорні футболки

Художниця вже експериментувала з різними кольорами тканини, однак найбільше їй подобається результат саме на чорному одязі.

За її словами, контраст між темною тканиною та світлим малюнком дозволяє створювати особливо виразні зображення. Водночас вона не виключає подальших творчих пошуків і хоче спробувати оформлювати спортивний одяг та речі в українському стилі.

“Хочеться намалювати щось українське, щось пов’язане з нашими традиціями”, – ділиться Людмила.

Картини не залишила, але часу стало менше

Попри нове захоплення, художниця не відмовилася від написання картин. Щоправда, зараз бере пензель до рук переважно тоді, коли є конкретне замовлення.

Часто її роботи замовляють на подарунки до дня народження або інших родинних свят. Через розпис футболок та повсякденні справи часу на власні творчі проєкти стало менше.

Втім, новий напрямок приносить їй задоволення та бажання розвиватися далі.

“Я спробувала – і мені дуже сподобалося”, – каже майстриня.

“Не складайте руки”

На завершення розмови Людмила Шевченко звернулася до жителів громади з простим, але важливим побажанням.

“Не складайте руки, рухайтеся вперед до своєї мети. І тоді все буде добре”.

Історія художниці демонструє: творчість може знаходити нові форми там, де їх зовсім не очікуєш. Іноді для цього достатньо лише випадкової плями на футболці та бажання спробувати щось нове.

Читайте також:

Сила слова: вільногірська поетеса отримала особливу відзнаку та планує випустити збірку поезії