“Я — громадянин, мені не яка різниця”: військовий з Вільногірська про свій вибір

Наприкінці 2025 року у Вільногірську розпочалися роботи над декількома дороговартісними об’єктами, такими, як ремонт приміщення для Центру надання соціальних послуг та заміна вуличного освітлення. Втім, не всі вважають таке використання коштів раціональним і доречним під час війни.

Про це в інтерв’ю Вільногірськ IN.UA розповів військовий Володимир Клименко.

Володимир — військовий з Вільногірська, який звільнився зі служби за сімейними обставинами. Він став на захист країни з початку повномасштабного вторгнення, де ніс службу у Кременній та Лимані. Володимир висловив свою думку, що під час війни пріоритетом для громад має бути не благоустрій, а збереження життів українських військових.

Додамо, під час одного з опитувань Вільногірськ IN.UA редакція познайомилися з Володимиром і вирішили опублікувати його думку щодо бюджетних витрат громад у період війни.

Розкажіть, будь ласка, про свій шлях: чому у 2022 році ви вирішили піти добровольцем?

— Коли почалась війна, мені це не було байдужим. Я свій шлях знав ще з 2019 року і всіх попереджав. У 2021 році я вже їздив по полігонах, тренувався з “Азовом”, ТРО та іншими підрозділами. Я громадянин, мені “ не яка різниця” це моє кредо! Тому 26 лютого 2022 року я пішов у військомат. Ніс службу у Кременній та Лимані.

Ви висловлювали думку, що частину коштів міська рада витрачає на потреби, які можна реалізувати після війни. Чому, на вашу думку, ці проєкти не є першочерговими саме зараз?

— Освітлення можна зробити після війни. Натомість зараз необхідно зосередитися на збереженні життів військових, їхньому оснащенні та медичному забезпеченні. Коли гинуть побратими, всі ресурси мають бути спрямовані на оборону й підтримку солдатів, адже проєкти благоустрою не є першочерговими в умовах щоденних втрат. Найважливіше — зменшити втрати на фронті. Для цього потрібна реальна допомога від держави, громад і цивільних. Плафони, ліхтарі та благоустрій можуть зачекати, а людське життя — ні. Той, хто не втрачав побратимів, не завжди усвідомлює ціну таких рішень.

Яких ресурсів найбільше потребують військові на фронті?

— Техніки, засобів спостереження, медикаментів. У мене загинув командир взводу. У хлопців елементарно не було тепловізора. Вночі противник закидав позиції боєприпасами — загинуло шість людей. Цього можна було уникнути. І таких історій багато. Є ситуації, коли поранених не можуть евакуювати просто через нестачу техніки. Я сам збирав і передавав медикаменти побратимам — те, чого бракувало. Активно залучені максимум 5–7 людей. Іншим байдуже І така ситуація не Тільки у Вільногірську… Нещодавній обстріл П’ятихаток, а як вони пишалися будівництвом фонтану…Покровськ в якому ще рік тому висаджували троянди. Що зараз з Покровськом (ставить риторичне запитання – прим.ред). Якщо так піде далі — те саме може бути і тут.

Як, на вашу думку, місцева влада може ефективніше підтримувати військових і зберігати життя бійців?

— Місцева влада повинна втертися в важливість ситуації та шукати всі можливі ресурси. Це стосується також збору коштів від громади для потреб військових, аби забезпечити їх всім необхідним. Якби всі громади об’єднали ресурси й звернулися до Міністерства оборони, до Президента з чіткою вимогою: “Шукайте кошти, купуйте засоби захисту, рятуйте життя” — результат був би інший.

Чи потрібно, аби міська рада залучала до обговорення жителів, куди спрямовуються бюджетні кошти?

— Так, залучення жителів до обговорень необхідне. Як платник податків, я маю повне право знати, куди йдуть сплачені мною кошти. Це логічно та справедливо.

Яке повідомлення ви хотіли б донести до представників місцевої влади?

— Я хочу, щоб кожен із них побував “на нулі” й спробував вижити лише на державному забезпеченні — без допомоги волонтерів.Тоді, можливо, прийде розуміння, що і як насправді працює. Бо інакше — не зрозуміють.

Що місцева влада може зробити для підтримки ветеранів уже зараз?

— Державна підтримка в цілому є. Питання пересування, та забезпечення житлом, тут все індивідуально. Потрібна робота з кожною людиною окремо.

Читайте також:

У Вільногірську за майже 800 тисяч гривень проведуть реконструкцію зовнішнього освітлення на Площі Героїв

У час, коли навколо освітніх випробувань, як-от НМТ, вирують дискусії, а майбутнє часто здається непевною стежкою, важливо знаходити історії, які надихають та додають віри. Історія двох випускниць з Лихівки, Олександри Вихрист та Софії Мостики, саме з таких. 

Це не просто історія про іспити чи випускний вечір, це 14 років щоденної праці, відданості мрії та вмінню бути різнобічно розвиненими особистостями.

Про це йдеться у Facebook Новини Лихівської громади. 

Від перших кроків до випускного

Усе почалося коли зовсім маленькими дівчатками, у трирічному віці, батьки вперше привели Олександру та Софію до танцювального колективу “Фламінго”. З того часу репетиції стали невід’ємною частиною їхнього життя. 

Минуло 14 років. Ці червневі дні стали для дівчат особливим рубежем – вони успішно завершили навчання та гідно склали НМТ, відкривши собі двері до омріяної вищої освіти. 

І одразу ж після випускного вечора вони вирушили на свій наступний випускний – звітній концерт зразкового танцювального колективу “Фламінго”. Там, разом із іншими випускниками колективу, Олександра та Софія востаннє на цій сцені демонстрували свої вміння та отримали документи, що засвідчують їхню майстерність у мистецтві танцю. 

Таланти, що не мають меж

Олександра та Софія – це особистості, чиї інтереси виходять далеко за межі танцювального майданчика. Вони були активними учасницями шкільної волейбольної команди, де командний дух гартує характер. Та успішно реалізовували себе в індивідуальних творчих напрямках.

Олександра протягом багатьох років опановувала мистецтво живопису у Вільногірській школі мистецтв. Її роботи – це не просто вправи з малювання, це частина культурного ландшафту селища, яку щодня можуть бачити місцеві жителі.

Софія ж знайшла своє покликання у музиці. Вона блискуче закінчила школу мистецтв, оволодівши грою на фортепіано та гітарі.

Секрет успіху – невтомна праця

Поєднувати навчання, спорт, мистецтво та успішне складання  НМТ – завдання не з легких. У їхній історії справджується народна мудрість: “Під лежачий камінь вода не тече”. За їхніми успіхами стоїть титанічна щоденна робота, підтримка батьків та віра в себе.

“Ми вдячні і Олександрі, і Софії за те, що вони багато років щедро ділилися із нами своїми талантами та дарували нам тепло своїх сердець. І ми щиро бажаємо їм впевнено крокувати до своєї мети, ніколи не сумніватися у власних силах і завжди залишатися вірним собі. І нехай усе задумане вами, дівчатка, здійсниться!”, – йдеться у дописі.

Читайте також:

Два золота, срібло і бронза: танцюристи Лихівської громади тріумфально виступили на обласній сцені

19 червня у Саксаганській громаді відбувся Дружній турнір зі спортивної риболовлі, який об’єднав ветеранів та членів їхніх родин з усієї Дніпропетровської області. Захід став важливою подією для спілкування, відпочинку та психологічного розвантаження захисників.

Про йдеться на Facebook Новини Лихівської громади. 

Команда Лихівської селищної територіальної громади продемонструвала високу майстерність та справжній командний дух. За результатами змагань ветерани здобули найвищу відзнаку турніру – “Гроза водойми” (Абсолютний чемпіон) за найбільшу загальну вагу улову.

До складу команди увійшли: 

• Микола Чепурний; 
• Олександр Піддубний; 
• Андрій Воробйов; 
• Владислав Марченко. 
  

Окрім риболовлі, організатори підготували насичену програму: дитячі локації, творчі майстер-класи, інтерактивні розваги та частування польовою кухнею. Розпочався захід із вшанування пам’яті Героїв, які віддали життя за Україну. 

“Саме такі заходи сприяють соціальній адаптації ветеранів, допомагають відновлювати внутрішні сили та зміцнюють звʼязки між громадами Дніпропетровщини”, – йдеться у дописі. 

Читайте також:

Лихівська громада передала військовим автомобіль та гуманітарну допомогу