Оформити паспорт мешканці та мешканки міста можуть у Вільногірському секторі головного управління державної міграційної служби Дніпропетровської області.

Редакція Вільногірськ IN.UA дізналась процедуру оформлення документа у Вікторії Черненко, завідувачки цього сектору.

Примітка. Редакція Вільногірськ IN.UA оновила матеріал 11 грудня о 13:20. У цитату спікерки була внесена поправка. Редакція оновлює матеріал згідно з Редакційною політикою.

Який паспорт потрібно для виїзду за кордон?

Якщо ви бажаєте поїхати за кордон, вам обов’язково потрібен паспорт громадянина/ки України для виїзду. Для його оформлення необхідно прийти до сектору головного управління державної міграційної служби Вільногірська. З собою вам необхідно мати:

• паспорт;
• ідентифікаційний код;
• квитанцію про сплату адміністративних послуг;
• закордонний паспорт, якщо вже до цього отримували. 

Зібравши усі документи, їх потрібно подати до міграційної служби. Дані вносять до державного демографічного реєстру. Дізнатися про готовність документа ви можете будь-яким зручним для вас способом. Найпопулярніший, коли вам особисто телефонують та повідомляють про готовність документа. Але також ви можете самі прийти до служби та спитати. Можна зателефонувати за робочим номером, його можна знайти на сайті Вільногірського міського сектора державної міграційної служби.

“Отримання документа здійснюється або за відбитком пальців, або за верифікацією за обличчям.”, – пояснила Вікторія Черненко.

Що робити якщо загубили паспорт для виїзду за кордон

У випадку, якщо ви загубили свій паспорт для виїзду за кордон, процедура отримання нового відбувається так само.

Терміни виконання та вартість

Оформлення паспорта громадянина/ки України для виїзду за кордон можливе термінове та не термінове.

Термінове оформлення здійснюється протягом семи робочих днів, його вартість складає 1 598 гривень.

Не термінове оформлення здійснюється протягом двадцяти робочих днів та буде коштувати 958 гривень.

Графік роботи Вільногірського міського сектора державної міграційної служби

Вільногірський міський сектор державної міграційної служби можна знайти за адресою вулиця Центральна, 8. Установа працює з вівторка по суботу, понеділок та неділя вихідні. Графік надаємо нижче:

• вівторок – 8:00 – 17:00;
• середа –  8:00 – 17:00;
• четвер –  8:00 – 17:00;
• п’ятниця – 8:00 – 17:00;
• субота –  8:00 – 17:00.

Читайте також:

• Як вільногірцям отримати тисячу Зеленського на пошті без застосунку Дія: редакція дізналась деталі
• Як зареєструватись в Дії через смартфон: інструкція
  
• Як оформити пенсію із “Дія.Підписом”, не виходячи з дому: інструкція

В одному з кабінетів Комунального закладу Центру профільного навчання і дитячої творчості (КЗ “ЦПНДТ”) щовихідних твориться справжня магія. Легкий скрип дерев’яних станків, шелест ниток, дитячі голоси та неповторне натхнення. Це гурток ткацтва, де десятки маленьких рук переплітають нитки, створюючи тканину, яка несе в собі відлуння нашої історії та культури.

Наша журналістка Стася Милославська створила авторський репортаж з одного з суботніх занять гуртка. Вона намагалась передати свої враження й атмосферу, яку відчула серед учасників. Більше на Вільногірськ IN.UA.

Як все починалося: мрія, що стала реальністю

У центрі цієї історії — Олена Шевцова, педагог із теплим голосом, неймовірною харизмою та любов’ю до ремесла. Ткацтво — її покликання. Вже понад 10 років вона створює українські пояси в етностилі, виткані з особливою турботою й увагою до деталей. Її роботи стали відомими в Україні та закордоном.

Все почалося під час війни, коли Олена прийшла до Центру плести маскувальні сітки для фронту.

«Тоді я мріяла, що колись у цьому приміщенні ми будемо створювати не сітки під час війни, а килими», — ділиться вона.

У вересні 2024 року ця мрія стала реальністю. Гурток «Текстильні скарбниці» відкрив свої двері для дітей від 9 років і став місцем, де оживають традиції. Усі заняття — безплатні, а матеріали для творчості Олена закуповує завдяки власним зусиллям. На перші матеріали Олена зібрала кошти через свою сторінку в соціальних мережах.

Як проходять заняття з ткацтва: нитка до нитки, крок за кроком

День у гуртку розпочинається з тиші. Кабінет ще пустий. Майстриня вже готує все необхідне: налаштовує верстати, дістає нитки, розкладає їх за кольорами та текстурами. Це своєрідний ритуал — уважна та кропітка підготовка до творення.

О 12:00 приходять перші учасники. Сьогодні серед них — Ярина і Тихомир, брат і сестра. Ярина сідає за великий станок, обравши рожеві та білі нитки для килимка, який вона робить для свого стільця. Тим часом Тихомир працює за настільною рамою, створюючи свій перший декоративний виріб.
Поруч працює Настя.

Вона в захваті від нової техніки, яку діти між собою називають «витягування нитки». Її робота — ялинка-підставка під гаряче — поступово набуває форми.

«Настя погано почувалася декілька днів, а сьогодні ще і погана погода. Я пропонувала не йти, але вона дуже хотіла», — коментує мама Анастасії.

Ще одна учениця — Варя. Дівчина має власну ткацьку раму, зроблену її дідусем, і працює над декоративною ялинкою в техніці ворсового килимового ткацтва. Але навіть під час роботи Варя допомагає молодшим учням, ділиться порадами та підтримує інших. Дівчинка гордо розповідала про дідуся, який зробив для неї раму, а також про іншого дідуся, з яким співала на сцені ярмарку.

До гуртка також повернулася Люба, яка довго не відвідувала заняття через хворобу та інші справи. Її зустріли з радістю: діти щиро скучили за подругою. Вони ділилися знаннями, які Люба пропустила, та допомагали їй знову освоїтися. Дівчинка зізналася, що їй дуже подобається створювати щось власними руками, хоча найскладнішим вона вважає постійно підіймати руку з ниткою.

«Мене вразили допомога та турбота учнів один про одного, те, як вони розповідають свої історії про родини та їхні традиції. Спілкування між собою та неймовірні теплі відносини учнів з Оленою», — зазначає наша журналістка Стася Милославська.

Традиції та новий погляд на ремесло

«Дітям потрібна мотивація. Ми не просто вчимо технік, а створюємо вироби, які їм цікаві», — пояснює Олена. Заняття педагога — це поєднання творчості та адаптації. “Наприклад, на одному занятті діти можуть ткати жабку чи котика, а на іншому — взяти щось із Pinterest, як-от ялинку, яку сьогодні робить Варя», — коментує майстриня.

Олена також використовує заняття, щоб говорити про важливі речі. В день, коли наша журналістка завітала на заняття, Олена запалила свічку пам’яті на День Голодомору та пояснила дітям, чому важливо пам’ятати своє минуле.

«Ткацтво — це спосіб згадати наших предків, їхню працю та внесок у культуру», — додає вона.

У цей момент Ярина, працюючи над своїм килимком із трикотажної пряжі, починає наспівувати пісню. І тут я ловлю себе на думці: це не просто дитяча забава. Це генетична пам’ять, те, що передається нам із кров’ю. Наші пращури співали під час роботи, і тепер це живе в наших дітях.

Досягнення, що надихають

За час уроку троє дітей завершили свої роботи: Ярина закінчила свій килимок, Настя — підставку під гаряче, а Варя — декоративну ялинку. Всі вироби — унікальні, виконані з натхненням і любов’ю. А Тихомир та Люба продовжать працювати над своїми роботами на наступному уроці. Досягнення гуртка виходять далеко за межі кабінету.

У листопаді діти разом із педагогом взяли участь у благодійному ярмарку, де продавали свої вироби, а виручені кошти передали на підтримку ЗСУ.

Роботи учнів стали відомими за кордоном. На своїй сторінці в соцмережах Олена публікує фото дитячих виробів. Ними зацікавилась жінка з Америки, яка придбала сердечки які робили діти, щоб прикрасити ними свою різдвяну ялинку.

«Уявіть тільки: вироби наших дітей тепер у США, на святковій ялинці. Це доказ того, що наша культура — жива, важлива та цікава у світі», — каже Олена.

А одне сердечко тепер прикрашає стіл нашої редакції — це подарунок, який завжди нестиме тепло, радість і гордість за те, що у нас відроджується культура, та грають новими барвами традиції і ремесла.

Перші кроки за ткацьким станком

Мене теж запросили спробувати себе в ткацтві. Від цієї пропозиції, мені стало ніяково. Спочатку це здавалося складним: правильно натягнути нитки, тримати ритм. Але діти та Олена, прийшли на допомогу. Настя терпляче пояснювала техніку, Тихомир підтримував, а педагог допомагала з першим вузлом.

Через кілька хвилин я вже відчула себе частиною цього процесу. Мій браслет був простим, але у ньому було щось більше: єднання з традиціями, розуміння цінності часу та творчості. Там була моя душа…

Історія ткацтва

Йдучи додому, я думала про те, як змінилося моє уявлення про мистецтво ткацтва. Раніше я вважала це ремесло чимось старовинним, що лишилося в минулому. Але тепер я бачу, як воно оживає в руках дітей, як через творчість вони зберігають наше культурне надбання.

Я йшла до гуртка з упевненістю, що ткацтво — це виключно жіноча справа. Але вже під час заняття я дізналася, що в багатьох культурах саме чоловіки працювали над килимами, гобеленами та іншими великими тканинами. Їхня робота вимагає значної фізичної сили для управління великими верстатами та роботи з важкими матеріалами.

Ці відкриття ще раз довели, що мистецтво ткацтва — це не лише про творчість, а ще про історію, соціальні особливості та глибокий культурний зв’язок із минулим.
Доки ми пам’ятаємо своє коріння і передаємо цю пам’ять наступним поколінням, ми залишаємося собою. І саме це робить нас сильними.

Гурток «Текстильні скарбниці» — це не просто місце для творчості. Це частина великої історії, яку пишуть маленькі руки та великі серця.

«Я мрію, щоб кожна дитина знайшла тут щось своє: любов до ремесла, нових друзів чи навіть майбутню професію. Але найголовніше — щоб вони зрозуміли: традиції — це наша сила», — наголосила майстриня.

Олена Шевцова, запрошує учнів від 9 років, відвідати гурток, заняття відбуваються в суботу та неділю за адресою вулиця Центральна 33, КЗ “ЦПНДТ”. Відвідування безплатне, запис за телефоном +380 (68) 432 4652.

Читайте також:

• Вчить витримки та дисципліни через спорт: Яків Коршок веде гуртки туризму у Вільногірську
• «Дитинство одне, і війна не повинна його забирати»: студенти Вільногірського фахового коледжу долучилися до благодійної акції

7 грудня 2024 року відбувся 20-й ювілейний турнір із греко-римської боротьби, присвячений пам’яті тренера Петра Лигуна. Батьки учасників поділилися історіями про те, як їх діти почали займатися спортом і як це вплинуло на їх життя.

Більше, про історії дітей, які розповіли їх батьки, на Вільногірськ IN.UA

Греко-римська боротьба у Вільногірську 

Турнір був організований на честь Петра Лигуна, тренера з Вільногірська, який посмертно отримав почесний знак “За заслуги перед містом”. Завдяки йому та його колегам спорт у місті став популярним, а багато місцевих мешканців зацікавилися фізичною активністю. Цього року, на килимах турніру свої сили випробували близько 100 спортсменів у різних вагових категоріях. 

Історія Діми та Кості

Серед учасників турніру відзначилися брати Діма та Костя Нагаси, які здобули перше та друге місця у своїх вагових категоріях.  

Як розповів їхній батько Юрій Нагас, старший син Костя почав займатися боротьбою у віці шести років. Його приклад наслідував молодший брат Діма, який долучився до тренувань у тому ж віці. Зараз Кості 13 років, а Дімі — 9.  

“З дитинства я сам займався спортом, тому вирішив, що і мій старший син теж має займатися. Хотів, щоб це був загально-розвиваючий вид спорту, тому обрав греко-римську боротьбу. А молодший, дивлячись на брата, сам вирішив приєднатися”, — розповів Юрій Нагас.  

Юрій пишається своїми синами й зазначає, що заняття боротьбою позитивно вплинули на їхній розвиток. За роки тренувань у хлопців з’явилося почуття відповідальності, дисципліна, прагнення до перемог і стійкість до невдач.  

Історія Богдана  

Богдан Залещік прийшов у греко-римську боротьбу завдяки своєму другові Дімі Нагасу. Як розповів батько хлопця, Олександр Залещік, діти вирішили займатися спортом разом.  

“У нього є товариш, Діма Нагас, і вони разом вирішили записатися. Богдан став більш зібраним, у нього з’явилося почуття відповідальності”, — поділився Олександр.  

Зараз 9-річний Богдан займається греко-римською боротьбою вже рік. Батько хлопчика відзначає лише позитивний вплив спорту на його розвиток.  

Історія Сергія  

Сергій Мироненко самостійно вирішив займатися греко-римською боротьбою після відвідування турніру пам’яті Петра Лигуна у 2018 році. 

“Ми прийшли взимку на змагання після прогулянки. Син був ще маленький, але йому дуже сподобалося. Навесні він уже почав займатися”, — розповів батько хлопця, Сергій Мироненко.

За словами батька, греко-римська боротьба організувала хлопця, зробила його сильнішим як фізично, так і морально. Крім того, спорт допоміг зміцнити здоров’я Сергія, і він почав рідше хворіти.  

Історія Кирила  

Кирило Боринський випробував чимало гуртків, перш ніж знайшов себе у греко-римській боротьбі. Про цей спорт йому розповів знайомий. На перше тренування хлопець пішов без відома батьків, оплатив його зі своїх кишенькових грошей. З часом Кирило сам придбав трико, а взуття попросив купити дідуся. 

Мама Кирила, Стася Милославська, дізналася про захоплення сина пізніше. Але щоб подивитися, чи буде син займатися спортом серйозно, вирішила почекати.

“Через два місяці він потрапив на перші змагання, ще через місяць отримав першу нагороду. Хоча займається лише півтора року, вже встиг поїхати на чемпіонат України”, — поділилася Стася Милославська.  

Зараз Кирило тренується щодня, а вдома встановив перекладину для додаткових занять. Спорт допоміг хлопцеві подорослішати, а також навчити молодшого брата Ярослава, що боротьба — це не про конфлікти, а про захист і силу.

Читайте також:

• Як пройшов ювілейний 20-й турнір з греко-римської боротьби у Вільногірську
• Вільногірські спортсмени з греко-римської боротьби тренуються у Карпатах (ФОТО)