Як ВПО у Вільногірську отримати тимчасове житло

Станом тільки на середину 2023 року, понад 3,5 мільйона українців втратили своє житло через повномасштабну війну, яку розпочала росія. Ці цифри тільки збільшуються. Близько 26% території країни окуповано, десятки міст вщент знищені, а ворог продовжує руйнувати цивільну інфраструктуру навіть на тилових територіях. Тому питання житла для українців зараз стоїть дуже гостро. Необхідність мати місце проживання є базовою потребою людини. Оскільки повноцінна відбудова України поки неможлива через активні бойові дії, у державі існує механізм надання переселенцям тимчасового житла. Місто Вільногірськ прийняло до себе багато людей, які вимушені були тікати від війни. Редакція Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з адвокатом ГО «Платформа прав людини» Євгеном Воробйовим, дослідила питання надання такого прихистку переселенцям в місті.

Деталі у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Тимчасове житло для переселенців

В Україні існують різні законодавчі механізми надання тимчасово житла людям, які втратили власну домівку. Втім, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну ця проблема здобула ще більшу актуальність. Поки процес виплати компенсацій за зруйноване житло досі запускається, людям необхідно десь жити. Тому наразі існує можливість отримати тимчасове житло з фонду житла, призначеного для тимчасового проживання ВПО, поза межами їхньої юрисдикції. Цей процес регламентується законодавством та постановами КМУ. Зокрема Постановою від 29.04.2022 № 495. Згідно із цим документом місцева рада формує перелік приміщень, які відповідають вимогам до проживання та можуть фінансуватися з державного, місцевого бюджетів, коштом міжнародних донорів чи внесками благодійників. 

Процес надання житла для ВПО у Вільногірську

Редакція Вільногірськ IN.UA запитала у міської ради про кількість переселенців, які подали заяви на отримання житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання та кількість тих, хто по факту його отримало. У своїй відповіді міська рада повідомила, що у цьому списку на першочерговому порядку перебуває 5 людей. Крім того, для поселення ВПО, радою виділено 6 кімнат за двома адресами, які наразі частково заповнені. Також, з 2016 року у громаді існує соціальний гуртожиток для ВПО, який розрахований на проживання 32 людей та наразі є повністю заповнений. 

Міська рада у своїй відповіді посилається на Житловий Кодекс України, без згадок спеціалізованого законодавства, яке регламентує надання житла внутрішньо переміщеним особам.

Як приклад адвокат наводить ст. 86 Кодексу цивільного захисту щодо забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання. Також в Україні існує спеціальне законодавство для ВПО: Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». В ньому ст. 9 визначено право внутрішньо переміщених осіб на забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для багатодітних сімей, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено).

Хто має право на першочергове отримання житла

Під час визначення того, яка група громадян має право на першочергове отримання тимчасового житла, Вільногірська міська рада також посилається на Житловий Кодекс, а саме на ст. 45. В цій статті вказані «Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, а також особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» усіх трьох ступенів», як одна з багатьох пріоритетних груп. У Порядку КМУ №495 акцент спрямований на багатодійних чи неповних сім’ях та інших вразливих категорій осіб саме з-поміж ВПО. Однак, Євген пояснює, що ст. 45 не регламентує питання пріоритетності під час надання житла саме переселенцям. 

Ймовірно, вибір 5 людей, які очікують на надання тимчасового приміщення у першочерговому порядку, був сформований згідно зі статтею 45 Житлового Кодексу, яка не відповідає за внутрішньо переміщених осіб. 

Що робити людям, якщо їх право на тимчасове житло не реалізовують

Редакція також запитала адвоката про план дій у випадку, якщо людина має право на отримання тимчасового житла з житлового фонду, але її заявку відхилили або не розглядають. Перед тим варто пам’ятати, що необхідний пакет документів для подання такої заявки складається з: 

• копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
• копія довідки внутрішньо переміщеної особи про взяття на облік в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та копії відповідних довідок членів сім’ї (за наявності);
• копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини заявника та всіх членів його сім’ї (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, посвідчення опікуна або піклувальника тощо);
• копія реєстраційного номера облікової картки платника податків 
• копії документів, що підтверджують підстави пріоритетності в наданні внутрішньо переміщеним особам житлових приміщень із фонду. Факт знищення або пошкодження житла, яке призвело до неможливості його використання

Якщо всі ці документи зібрані та подані правильно, але місцева рада відхилила заявку, то Євген каже, що можна звертатися до суду задля захисту своїх прав. 

Також адвокат наголошує, що за загальним правилом, державний бюджет України та місцеві бюджети на кожний рік повинні закладати у своїх бюджетах кошти на формування згаданих фондів житла. 

Втім, згідно з відповіддю Вільногірської міської ради, у громаді наразі відсутні житлові приміщення, на базі яких можливе створення такого фонду. Ще на початку лютого цього року редакція Вільногірськ.IN.UA писала про плани місцевої ради створити чергу з ВПО на отримання тимчасового житла, розробити Положення щодо створення фонду житла та взяття у комунальну власність недобудову комбінату. Втім, редакція не змогла знайти підтверджень активних дій в цьому напрямку, що підтверджується відповіддю міської ради на запит. 

Читайте також:

• Компенсація за зруйноване житло: сума, умови та порядок отримання
• Переселенці можуть отримати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг

Комунальне підприємство “Управляюча компанія “Жилкомсервіс” Вільногірської міської ради оголосило 2 закупівлі на Prozorro, які стосуються будинку за адресою Захисників України, 1Б, де нещодавно стався вибух. 

Про це йдеться на Prozorro. 

Перша закупівля стосується поточного ремонту покрівлі житлового будинку на суму 198 857,91 гривень. 

Договір підписали з фізичною особою-підприємцем Садовничим Анатолієм Анатолійовичем, зареєстрованим в місті Київ. ФОП є переможцем у 200-та закупівлях на суму 13,26 мільйонів гривень. Робота має бути виконана по 31 грудня 2026 року. 

Друга закупівля — поточний ремонт огороджувальних конструкцій даху, відновлення та ремонт вентиляційних каналів на даху будівлі. Загальна сума — 198 616, 28 гривень. 

Переможцем став місцевий ФОП Гляненко Сергій Миколайович. Він вже переміг у 141-й закупівлі на суму 15,11 мільйонів гривень. 

Зокрема, у нього Вільногірська центральна міська лікарня у грудні 2025 року закуповувала плинтус, лінолеум, натяжні стелі, двері, флізелінові стрічки для гіпсокартону, пʼять радіаторів опалення та багато інших позицій. 

Нагадаємо, що раніше на усунення наслідків аварії міська рада виділила додаткові 3 мільйони в резервний фонд. За словами міського голови, ці кошти планували використати на першочергові роботи та підтримку людей, які постраждали через вибух.

Читайте також:

Вибух у будинку у Вільногірську: УАКБ оголосило закупівлі на понад 130 тисяч гривень

Він пережив війну в Афганістані, ліквідовував наслідки Чорнобильської катастрофи, отримав бойову нагороду і вже у незалежній Україні знову взявся за службу. Ветеран Олександр Колєснік із Вільногірська – людина, чия біографія охоплює одразу кілька епох і трагедій.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з ним про життя, війну, справедливість і те, чому ветерани сьогодні змушені справлятися самі.

Дитинство, армія і дорога в Афганістан

Олександр Колєснік народився у селі Комісарівка П’ятихатського району. Після школи навчався у Дніпрі, але довго цивільним життям пожити не встиг – його призвали до армії.

Жодного вибору тоді не було.

“Раніше не питали – хочеш чи не хочеш. Куди попав, туди й попав”, – замислившись згадує він.

Після військового навчання його направили до Афганістану, у провінцію Газні. Там він провів два роки служби.

Підриви, бій і нагорода за відвагу

Найбільше у пам’яті ветерана – бойові епізоди 1986 року. Двічі він підривався на міні, і ці моменти, каже, не стираються з пам’яті. Під час одного з таких випадків підрозділ потрапив у засідку.

“Був підрив, потім одразу бій. Загинув наш старший лейтенант. Ми залишилися удвох, обидва поранені”, – розповідає Колєснік.

Попри поранення і контузію, він зумів зорієнтуватися та викликати підмогу. Евакуація врятувала життя.

За цей бій він отримав орден Червоної Зірки.

Примітка. Орден Червоної Зірки – це одна з найперших і найпоширеніших радянських військових нагород, заснована 6 квітня 1930 року. Він вручався за визначні заслуги в обороні СРСР, зміцненні державної безпеки, а також за відвагу у воєнний та мирний час.

“Мене нагородили за той випадок, коли ми потрапили в засаду”, – каже він.

Як війна змінює людину

За словами ветерана, війна не минає безслідно – вона змінює не лише обставини, а й саму людину.

“Після війни зовсім інакше дивишся на життя. Розумієш, що воно таке насправді”, – пояснює він.

Те, що раніше здавалося буденним, після фронту набуває іншого значення. Армія, каже чоловік, навчила його головному принципу – жити по справедливості і по совісті.

Чорнобиль: страх, про який не говорили

Повернувшись із Афганістану, Олександр працював водієм. У 1988 році його відправили до Чорнобильської зони.

Він не був безпосередньо на реакторі, але займався перевезенням зараженого ґрунту.

“Страх був – через радіацію. Але тоді багато чого не розповідали. Ми не знали всієї правди”, – згадує він.

У той час уже тривало будівництво Славутича – нового міста для переселенців із зони відчуження. Його зводили унікальним способом: до роботи долучилися різні республіки тодішнього СРСР, і кожна будувала свій окремий мікрорайон.

Так з’явилися квартали, створені будівельниками з Литви, Грузії, Латвії, Вірменії, України та інших республік. Кожен із них мав свої архітектурні особливості – від планування вулиць до стилю будинків і навіть озеленення.

“Кожна республіка будувала свій квартал. Дуже гарне місто вийшло”, – згадує ветеран.

Знову у строю: служба в ДФТГ

Після початку повномасштабної війни він не залишився осторонь – вступив до добровольчого формування територіальної громади.

Рішення пояснює просто: “Поступив по совісті. Я знаю, що таке війна”.

Водночас підкреслює: сучасна війна зовсім інша.

“Зараз – це війна дронів. У нас такого не було”, – говорить він.

Голова Ради ветеранів: проблеми без прикрас

Сьогодні Олександр Колєснік очолює Раду ветеранів у Вільногірську.

Однак каже: ветеранська спільнота нині стикається з серйозними труднощами.

Найбільша проблема – відсутність навіть базових ресурсів.

“У нас немає навіть техніки – ні комп’ютера, ні принтера. Все робимо своїми силами”, – розповідає ветеран.

Частково допомогу обіцяють, але системної підтримки, за його словами, бракує.Держава виплачує пенсії та разову щорічну допомогу.

“Хочеться, щоб нас не забували”, – каже Олександр.

Раніше ветеранів підтримували й організації, але через війну ці програми практично зникли.

Звернення до молоді: “Краще спорт, ніж вулиця”

Олександр Колєснік переконаний: багато залежить від молодого покоління. І саме зараз важливо, куди воно спрямовує свою енергію.

Він закликає підлітків не марнувати час безцільно.

“Краще займатися спортом, ніж просто тинятися по дворах”, – каже він.

На його думку, молоді бракує організованого дозвілля – гуртків, секцій, можливостей для розвитку.

Принцип життя – справедливість

Попри пережите, ветеран залишається вірним простому правилу:

“Я люблю, щоб було все по справедливості і по совісті”.

Саме цей принцип, за його словами, допоміг пройти війну, Чорнобиль і всі випробування життя.

Історія Олександра Колєсніка – це не лише про минуле. Це про відповідальність, пам’ять і те, як люди, які вже пережили війну, знову стають до строю. І водночас – про те, що навіть сьогодні вони часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами.