Як ВПО у Вільногірську отримати тимчасове житло

Станом тільки на середину 2023 року, понад 3,5 мільйона українців втратили своє житло через повномасштабну війну, яку розпочала росія. Ці цифри тільки збільшуються. Близько 26% території країни окуповано, десятки міст вщент знищені, а ворог продовжує руйнувати цивільну інфраструктуру навіть на тилових територіях. Тому питання житла для українців зараз стоїть дуже гостро. Необхідність мати місце проживання є базовою потребою людини. Оскільки повноцінна відбудова України поки неможлива через активні бойові дії, у державі існує механізм надання переселенцям тимчасового житла. Місто Вільногірськ прийняло до себе багато людей, які вимушені були тікати від війни. Редакція Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з адвокатом ГО «Платформа прав людини» Євгеном Воробйовим, дослідила питання надання такого прихистку переселенцям в місті.

Деталі у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Тимчасове житло для переселенців

В Україні існують різні законодавчі механізми надання тимчасово житла людям, які втратили власну домівку. Втім, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну ця проблема здобула ще більшу актуальність. Поки процес виплати компенсацій за зруйноване житло досі запускається, людям необхідно десь жити. Тому наразі існує можливість отримати тимчасове житло з фонду житла, призначеного для тимчасового проживання ВПО, поза межами їхньої юрисдикції. Цей процес регламентується законодавством та постановами КМУ. Зокрема Постановою від 29.04.2022 № 495. Згідно із цим документом місцева рада формує перелік приміщень, які відповідають вимогам до проживання та можуть фінансуватися з державного, місцевого бюджетів, коштом міжнародних донорів чи внесками благодійників. 

Процес надання житла для ВПО у Вільногірську

Редакція Вільногірськ IN.UA запитала у міської ради про кількість переселенців, які подали заяви на отримання житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання та кількість тих, хто по факту його отримало. У своїй відповіді міська рада повідомила, що у цьому списку на першочерговому порядку перебуває 5 людей. Крім того, для поселення ВПО, радою виділено 6 кімнат за двома адресами, які наразі частково заповнені. Також, з 2016 року у громаді існує соціальний гуртожиток для ВПО, який розрахований на проживання 32 людей та наразі є повністю заповнений. 

Міська рада у своїй відповіді посилається на Житловий Кодекс України, без згадок спеціалізованого законодавства, яке регламентує надання житла внутрішньо переміщеним особам.

Як приклад адвокат наводить ст. 86 Кодексу цивільного захисту щодо забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання. Також в Україні існує спеціальне законодавство для ВПО: Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». В ньому ст. 9 визначено право внутрішньо переміщених осіб на забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб’єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для багатодітних сімей, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено).

Хто має право на першочергове отримання житла

Під час визначення того, яка група громадян має право на першочергове отримання тимчасового житла, Вільногірська міська рада також посилається на Житловий Кодекс, а саме на ст. 45. В цій статті вказані «Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, а також особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» усіх трьох ступенів», як одна з багатьох пріоритетних груп. У Порядку КМУ №495 акцент спрямований на багатодійних чи неповних сім’ях та інших вразливих категорій осіб саме з-поміж ВПО. Однак, Євген пояснює, що ст. 45 не регламентує питання пріоритетності під час надання житла саме переселенцям. 

Ймовірно, вибір 5 людей, які очікують на надання тимчасового приміщення у першочерговому порядку, був сформований згідно зі статтею 45 Житлового Кодексу, яка не відповідає за внутрішньо переміщених осіб. 

Що робити людям, якщо їх право на тимчасове житло не реалізовують

Редакція також запитала адвоката про план дій у випадку, якщо людина має право на отримання тимчасового житла з житлового фонду, але її заявку відхилили або не розглядають. Перед тим варто пам’ятати, що необхідний пакет документів для подання такої заявки складається з: 

• копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
• копія довідки внутрішньо переміщеної особи про взяття на облік в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та копії відповідних довідок членів сім’ї (за наявності);
• копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини заявника та всіх членів його сім’ї (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, посвідчення опікуна або піклувальника тощо);
• копія реєстраційного номера облікової картки платника податків 
• копії документів, що підтверджують підстави пріоритетності в наданні внутрішньо переміщеним особам житлових приміщень із фонду. Факт знищення або пошкодження житла, яке призвело до неможливості його використання

Якщо всі ці документи зібрані та подані правильно, але місцева рада відхилила заявку, то Євген каже, що можна звертатися до суду задля захисту своїх прав. 

Також адвокат наголошує, що за загальним правилом, державний бюджет України та місцеві бюджети на кожний рік повинні закладати у своїх бюджетах кошти на формування згаданих фондів житла. 

Втім, згідно з відповіддю Вільногірської міської ради, у громаді наразі відсутні житлові приміщення, на базі яких можливе створення такого фонду. Ще на початку лютого цього року редакція Вільногірськ.IN.UA писала про плани місцевої ради створити чергу з ВПО на отримання тимчасового житла, розробити Положення щодо створення фонду житла та взяття у комунальну власність недобудову комбінату. Втім, редакція не змогла знайти підтверджень активних дій в цьому напрямку, що підтверджується відповіддю міської ради на запит. 

Читайте також:

• Компенсація за зруйноване житло: сума, умови та порядок отримання
• Переселенці можуть отримати субсидію на оплату житлово-комунальних послуг

Історія Тетяни Івушкіної — це розповідь про те, як одна людина може стати цілою культурною інституцією за кордоном. Уродженка Кам’янського, яка виросла у Вільногірську, вона вже 42 роки мешкає в Естонії. Колишня позаштатна кореспондентка газети “Робітнича слава” та працівниця Вільногірського комбінату, пані Тетяна зуміла пройти шлях від збереження одного родинного “Кобзаря” до заснування офіційного Українського музею в місті Кохтла-Ярве.

Більше — на Вільногірськ IN.UA 

Початок колекції та заснування музею

Пані Тетяна переїхала до Естонії ще за радянських часів через міжреспубліканський обмін квартирами, але не втратила звʼязок з Україною. З кожної поїздки на Батьківщину вона везла речі, подаровані мамою та бабусею: сорочки, рушники, підзори — декоративні елементи з тканини. 

Лише у 2013 році, реєструючи українське земляцтво в Естонії, пані Тетяна усвідомила, що ці речі — це історія не лише її сім’ї, а й усієї України. Вона внесла пункт про створення музею в статут організації, і вже у 2014 році відкрився перший музейний куточок. 

Історія становлення музею була непростою. Після 2014 року ставлення проросійськи налаштованого населення Кохтла-Ярве до українців різко погіршилося. Пані Тетяна зіткнулася з відкритим цькуванням, погрозами та навіть заявами в поліцію.  

Та агресивний тиск проросійського отченняя не завадив становленню українського осередка. Підтримка з боку української спільноти лише зміцнювалася. Знайомі з інтернету та колишні однокласники з Вільногірська почали надсилати та передавати старовинні речі. Коли місця в орендованому кабінеті стало замало, а місто відмовилося надавати приміщення, Тетяна Івушкіна прийняла рішення: вона придбала власну квартиру площею 98 квадратних метрів для потреб музею.  

11 липня 2017 року вона офіційно зареєструвала музей як окреме неприбуткове підприємство. Сьогодні експозиція займає чотири зали, включаючи великий коридор. 

Скарби української спадщини 

У музеї Тетяни Івушкіної кожен експонат особливий та має свою унікальну історію. Колекція містить зразки дореволюційної порцеляни, виготовленої на заводах Кузнєцова.

В експозиції представлені рушники, сорочки та хустки з різних регіонів. Окреме місце посідають знамениті Кролевецькі рушники із Сумщини. Тетяна розповідає відвідувачам, що такі рушники замовляла навіть британська королева, а Тарас Шевченко обирав їх для свого майбутнього весілля. 

Музей зберігає рідкісні воскові весільні віночки, які сьогодні є великою етнографічною цінністю. Через речі своїх пращурів пані Тетяна розповідає про трагічні сторінки історії — Голодомор та війни. 

“Я знаю чимало про моїх прадіда, прабабусю… Від кожного з їхніх дітей у мене є якісь речі. І я тоді розказую, тому що це і Голодомор, і війна. Це історія нашої країни”, — ділиться Тетяна Івушкіна. 

Виставки не є статичними, вони активно подорожують. Неодноразово Тетяна Івушкіна робила виставку в Таллінні, зокрема минулого року була виставка в парламенті Естонії, де був присутній голова українського парламенту Руслан Стефанчук. 

Особливо запамʼяталася виставка в музеї селища Іізаку. 

“Там більше трьох тисяч відвідувачів було. І багато хто думав, що це з України музей приїхав. Дивувалися, коли їм говорили, що це приватний музей і це все з одного музею”, — згадує Тетяна. 

Крім того, в музеї проводяться різні заходи: зустрічі з громадою, майстер-класи, тематичні вечори тощо. Тетяна співає в гурті “Перелаз”, і часто ці зустрічі проходять під супровід українських народних пісень та живої скрипки. 

Робота музею під час війни 

У перші місяці повномасштабного вторгнення звичні виставкові зали було важко впізнати. Замість екскурсій тут розбирали речі першої допомоги. 

“Коли до Естонії почали прибувати біженці, у нас в музеї працювала лише одна кімната, бо тут все було забито гуманітаркою. Тут декілька сімей по декілька днів жили у мене, поки їм житло шукалося”, — каже власниця музею. 

Попри те, що основний простір займала допомога, саме в цей період музей почав поповнюватися особливими експонатами. Вдячні українці передавали музею свої сімейні реліквії — картини та рушники. Пані Тетяна зізнається, що дуже цінує такі “родинні дрібнички”, адже розуміє їхню справжню вартість для людей, що втратили дім. 

Фінансування на межі альтруїзму 

Утримання музею — це важка фінансова ноша. Базове фінансування, яке один раз на цілий рік виділяє Міністерство культури Естонії,  не покриває навіть мінімальної зарплати за один місяць. 

“Доходу особливого немає. Все, що заробляється на квитках чи виставках, іде назад у розвиток музею”, — пояснює власниця музею. 

Попри труднощі та зменшення кількості відвідувачів після пандемії, Тетяна Івушкіна продовжує свою місію. Вона сама монтує виставки, проводить екскурсії та мріє про те, щоб українська культура в Естонії була представлена професійно та автентично.

Багаторічна праця пані Тетяни не залишилася непоміченою. У 2024 році у Румунії вона отримала нагороду від Світового Конгресу Українців, зокрема медаль св. Володимира Великого. 

Читайте також:

“Щоб не зійти з розуму від пережитого горя, почала займатися рукоділлям”, – історія Ніни Лазаренко з Дружківки

У будинку на вулиці Захисників України у Вільногірську з 2018 року немає централізованого опалення, а з 2019-го — газу. В одній із квартир тут мешкає тренерка КДЮСШ “Авангард” Наталія Зінчук — мама трьох дітей. Температура в її оселі тримається на рівні 5–7 градусів тепла. Попри це, рахунки за електроенергію в січні сягнули 10 тисяч гривень.

Журналісти Вільногірськ IN.UA побували в будинку та поспілкувалися з адвокатом Наталії Зінчук паном Вадимом Жуковим, який нині представляє інтереси мешканців цього будинку у суді.

Будинок без тепла і газу: як так сталося

У 2018 році будівлю офіційно відключили від централізованого теплопостачання — на підставі рішення міської ради про перехід міста на індивідуальне електро- або газове опалення.

У 2019 році будинок відрізали й від газопостачання — через аварійну ситуацію та витік газу. Газову трубу просто від’єднали.

Адвокат Наталії Зінчук, Вадим Жуков, пояснює: “Будинок залишився тільки з електропостачанням. Але потужність мереж не дозволяє використовувати електроприлади для опалення всім мешканцям. Якщо одночасно вмикатимуть обігрівачі всі — мережа не витримає”.

Закладена в проєкті потужність виявилася недостатньою для повноцінного переходу на електроопалення. Крім того, за словами адвоката,  мешканці не можуть укласти напряму договори з постачальниками електроенергії та скористатися спеціальними тарифами для електроопалення.

Адвокат вважає, що саме тому у пані Зінчук такі великі суми за електроенергію.

Статус змінили, тарифи — ні

Будівлю перевели зі статусу гуртожитку в багатоквартирний будинок. Але тарифи, як стверджує сторона захисту, залишилися “гуртожитковими”.

Відповідне рішення ухвалила Вільногірська міська рада 20 серпня 2020 року. Згідно з документом, гуртожиток по вул. Гагаріна, 11 (нині — Захисників України) офіційно перевели в статус житлового будинку квартирного типу. Також виконкому доручили оформити ордери на кімнати в квартирах та вжити заходів щодо приватизації.

“У гуртожитку мешканці сплачують ще й за освітлення місць загального користування — коридори, сходи. У багатоквартирному будинку люди повинні платити лише за те, що споживають у своїй квартирі”, — пояснює пан Вадим.

У січні 2026-го року рахунок Наталії Зінчук за електроенергію склав 10 тисяч гривень. При цьому родина не має можливості оформити пільговий тариф “день-ніч”, адже технічні характеристики будинку не відповідають вимогам для електроопалення.

Один рахунок — без особових договорів

Окрема проблема — відсутність індивідуальних договорів із постачальниками послуг.

За словами адвоката, мешканці не мають особових рахунків за електроенергію чи воду. Всі кошти вони сплачують на один загальний рахунок підприємства ДП “Жилсервіс” КП “Жилкомсервіс”, яке виступає балансоутримувачем будинку.

“Фактично кінцевим споживачем у ланцюгу є підприємство, а не мешканці. А потім воно розподіляє кошти за незрозумілими (стороні захисту — ред.) критеріями”, — каже адвокат.

Він наголошує: формула тарифоутворення людям не надається. Нарахування здійснюються на підставі рішення міської ради ще 2016 року, хоча статус будівлі змінився.

Суд як “детонатор”

Наразі триває судовий процес у справі № 174/1569/25 у Вільногірському місцевому суді. Першим відповідачем у справі стала сусідка Наталії — після спроби стягнення з неї (сусідки) заборгованості через судовий наказ. Адвокату вдалося у вказаній справі залучити третьою особою міську раду як власника зазначеної будівлі.

На 13:15 18 березня 2026 року призначене засідання, де розглядатимуть клопотання про витребування документів: формули нарахування тарифів, підстав встановлення розцінок, документів щодо технічного стану будинку.

У справі також планують ініціювати судову будівельну експертизу.

“Якщо експертиза підтвердить, що будинок не відповідає вимогам Державних будівельних норм і фактично не є житловим через відсутність опалення, тоді постає питання: за що людям нараховують комунальні послуги?”— зазначає адвокат.

Позиція підприємства та офіційні відповіді

Журналістка Вільногірськ IN.UA зв’язалася з директоркою ДП “Жилсервіс” Любов’ю Пойденко та спробувала отримати коментарі щодо ситуації з тарифами і нарахуванням комунальних послуг у будинку на вул. Захисників України. Редакція прагнула показати ситуацію з двох сторін і отримати відповіді на запитання, які хвилюють мешканців.

У телефонній розмові пані Любов Пойденко зазначила: “Це юридичні питання, які ви як медіа задавати не маєте права. Вони можуть вирішуватися тільки в судовому порядку. У нас є з кожним мешканцем договір і один спільний рахунок. Підприємство створене рішенням міської ради для перерозподілу комунальних послуг. На ці питання я не зобов’язана відповідати, якщо вони не зрозумілі вам як медіа”.

Водночас мешканці надали редакції офіційні письмові відповіді від Вільногірської міської ради та безпосередньо від ДП “Жилсервіс”.

Будинок — комунальний, на балансі підприємства

За інформацією дочірнього підприємства, будинок №11 по вул. Гагаріна (нині Захисників України) є комунальною власністю та перебуває на балансі “Жилсервісу”. Підприємство посилається на рішення Вільногірської міської ради про створення дочірнього підприємства та про передачу гуртожитків №9 і №11 на його баланс.

Окрім цього, у відповіді згадується рішення виконкому, яким підприємству дозволено використовувати тариф на утримання будинків і прибудинкових територій для будинків на вул. Гагаріна, 9 та 11.

Базовим документом для розрахунків називають рішення міської ради, яким встановлено тариф на послуги з утримання будинків у місті.

У підвалі будинку розташоване обладнання, що забезпечує водорозподіл, водовідведення та електропостачання.

У відповіді підприємства окремо наголошується, що заявниця не є співвласницею будинку, а проживає як наймачка згідно з договором найму житла державного та комунального фонду.

У разі незгоди з діями підприємства їй рекомендують звертатися до суду.

Питання електропотужності: 7,4 кВт — неможливо

Окремо мешканка звернулася з вимогою збільшити дозволену потужність її квартири до 7,4 кВт.

У відповіді Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства від 2024 року зазначається, що загальна приєднана потужність будинку становить 122 кВт, ця потужність розподілена на 73 кімнати та місця загального користування. Відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, індивідуальному побутовому споживачу може бути забезпечено 3 кВт. У разі реалізації інвестиційних програм оператором системи розподілу в перспективі можливе збільшення до 5 кВт.

Таким чином, збільшення до 7,4 кВт технічно не передбачене.

Окремо вказано, що проєкт реконструкції внутрішнього електрообладнання гуртожитку не був реалізований. Збільшення потужності будинку з 55 кВт до 122 кВт раніше здійснювалося шляхом проведення поточних робіт.

У таких умовах — не одна родина

За словами мешканців, у подібній ситуації перебувають щонайменше сім родин цього будинку.

Будинок без тепла, без газу, з обмеженою електропотужністю — і з платіжками, які для багатьох стають непідйомними.

Журналісти Вільногірськ IN.UA продовжують стежити за перебігом судового процесу і надалі висвітлюватимуть цю ситуацію. Редакція готова сприяти розголосу проблеми, щоб мешканці отримали чіткі відповіді та законне вирішення питання.

Читайте також:

“Енергоефект” повертається: у Вільногірську відновлюють роботу комунального підприємства через 3 роки простою