Жива пам’ять про час: історія козацької доби у Верхньодніпровську

Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.

Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Фортеця часу: де починається козацька історія

Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Іванівна Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.

Запорізька спадщина

В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.

Мазепа, Полтава і наш край

З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.

“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.

Козацькі зими й українська Кубань

Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.

Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.

“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.

Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста

Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.

“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.

Петро Калнишевський: останній кошовий

Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.

“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.

Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська

Будинки ХІХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.

Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.

Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.

Гроші громади, робота, спорт, благоустрій, підготовка до зими та важливі рішення влади – зібрали все, що відбувалося у Вільногірську та області протягом тижня. 

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Понеділок

• Мешканців Вільногірська прохають підписати петицію про збереження коштів у бюджетах громад

Представництво “Асоціація прифронтових міст та громад” у м. Дніпро звернулося до керівництва та жителів Вільногірської громади із закликом підтримати електронну петицію № 10830 до Кабінету Міністрів України. Головна мета ініціативи – залишити кошти реверсної дотації у місцевих бюджетах і не вилучати їх до державного бюджету під час війни.

• “ЛИХІВКА 1740” – вже не просто знак: у селищі формується простір майбутнього музею

У Лихівці оновили пам’ятний знак “ЛИХІВКА 1740”, який понад 20 років є помітною частиною селища. Знак отримав нове оформлення, напис і дату тепер видно з обох боків, а територію навколо нього поступово впорядковують. Оновлення відбувається поруч із місцем, де планують створити музей “Українська садиба”.

• День українського борщу: дата святкування, історія борщу та ТОП-3 некласичні рецепти 

12 вересня 2026 року в Україні відзначали День українського борщу – свято, присвячене одній із найвідоміших українських страв. Борщ є не лише частиною національної кухні, а й важливим символом культурної та гастрономічної спадщини України.

Вівторок

• Вільногірські пауерліфтери здобули 15 нагород на чемпіонаті області 

17 вихованців КДЮСШ “Авангард” відділення пауерліфтингу представили Вільногірськ на Чемпіонаті області з класичного пауерліфтингу серед вихованців ДЮСШ. За підсумками змагань команда виборола 15 нагород та стала чемпіоном у командній першості.

• Більше світла й зелених насаджень: у Вільногірську перерозподіляють бюджет благоустрою

Вільногірська міська рада прийняла рішення про внесення змін до міської цільової Програми утримання об’єктів благоустрою та ЖКГ на 2022-2026 роки. Видатки на комунальну сферу громади пропонують збільшити на 410,7 тисячі гривень. Водночас фінансування низки напрямків заплановано скоротити. Рішення прийнято на черговій 103 сесії 10 вересня 2026 року.

• Відкрита вакансія слюсаря-сантехніка до Жилкомсервісу

КП “УК “Жилкомсервіс” шукає слюсаря сантехніка. Робота має постійний характер, а працівнику пропонують зарплата у розмірі 12 000 гривень. 

Середа

• Спортсмен із Жовтих Вод виборов золото чемпіонату Європи з параплавання та встановив рекорд

Кирило Пойда із Жовтих Вод виборов золоту медаль чемпіонату Європи з параплавання. Український спортсмен переміг у запливі на 100 метрів брасом та водночас оновив рекорд Європи. 

• Вільногірський ліцей №5  шукає прибиральника службових приміщень 

У вільногірському ліцеї №5 відкрита вакансія прибиральника службових приміщень. Досвід роботи не вимагається, а працівнику пропонують зарплату 8 700 гривень. 

• Вільногірський ліцей №2 придбав три ноутбуки: що відомо про техніку

Вільногірський ліцей №2 Вільногірської міської ради придбав три ноутбуки за 116 850 гривень без ПДВ. Але у документах закупівлі не зазначені конкретні моделі техніки, тому оцінити її характеристики неможливо. 

• День пам’яті загиблих журналістів: в Україні вшановують медійників, які загинули під час роботи та війни 

В Україні 16 вересня вшановували пам’ять усіх журналістів і медіапрацівників, які загинули під час виконання професійних обов’язків, стали жертвами війни або віддали життя, захищаючи Україну. Ця дата пов’язана із зникненням журналіста Георгія Гонгадзе – 26 років тому, 16 вересня 2000 року, він востаннє вийшов із дому та зник. Відтоді цей день став символом пам’яті про загиблих українських журналістів. 

• Вільногірок запрошують на безкоштовний вебінар про нові професійні можливості 

17 вересня відбувся безкоштовний онлайн-вебінар “Новий професійний шлях: можливості для жінок”. Захід організовувала команда Reskilling Ukraine.

Четвер

• Янголи в одностроях: вітання до Дня Рятівника

До Дня рятівника редакція Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з начальником 52-ї державної пожежно-рятувальної частини Денисом Сіленком. У матеріалі – про роботу рятувальників Вільногірської громади під час повномасштабної війни, щоденні виклики та людей, які першими приходять на допомогу. Також керівник частини розповів про побажання колегам до професійного свята.

• “Дерево надії” у Жовтих Водах: родини зниклих і полонених звернулися із пропозицією

14 вересня на платформі місцевих петицій E-DEM зʼявилося звернення Катерини Чередниченко з ініціативою щодо створення у Жовтих Водах інтерактивного арт-обʼєкту “Дерево надії”. Станом на момент написання матеріалу, електронна петиція вже зібрала 114 із 100 необхідних підписів. 

• Що насправді чекає на дитячі майданчики у Вільногірську: плани міськради змінилися

Замість косметичного латання – капітальна реконструкція за сучасними стандартами. У Вільногірську ухвалено рішення зняти понад 370 тисяч гривень із поточного ремонту дитячих майданчиків, проте міська влада переконує: це не відмова від турботи про малечу, а початок масштабного перезавантаження всієї дитячої інфраструктури громади.

• Укрзалізниця змінює тарифи на приміські поїзди: скільки коштуватиме проїзд

“Укрзалізниця” переходить на нову систему оплати проїзду у приміських поїздах. Замість розрахунку вартості залежно від точної відстані пасажири платитимуть фіксовану суму відповідно до однієї з шести тарифних зон. 

Пʼятниця

• У Вільногірську відкрили вакансію слюсаря аварійно-відновлювальних робіт

КП “Жилсервіс” у Вільногірську запрошує на роботу слюсаря аварійно-відновлювальних робіт. Працівнику пропонують повну зайнятість та заробітну плату 18 000 гривень.

• Вільногірський ліцей №2 закупив техніку на 320 тисяч гривень: моделі обладнання знов не вказані

Вільногірський ліцей №2 уклав два договори на закупівлю навчального обладнання на загальну суму 319 980 грн без ПДВ за кошти місцевого бюджету. Водночас у відкритій інформації про закупівлі не зазначені конкретні марки й моделі техніки та її детальні технічні характеристики.

• Вільногірськ готують до опалювального сезону: вже витрачено понад 7 млн грн

У Вільногірську завершують підготовку міської інфраструктури до опалювального сезону 2026/2027 років. Станом на 8 вересня повністю готовими вважаються об’єкти охорони здоров’я, соціальної сфери, дорожнього господарства та водопровідно-каналізаційні мережі. Житловий фонд підготовлений на 99%. Відповідний проект рішення виконкому з’явився на сайті міськради.

• На дорогах Дніпропетровщини облаштують понад 66 км антидронових конструкцій

Для захисту автомобільних доріг Дніпропетровської області від атак безпілотників передбачили понад 150 млн гривень. Відповідне рішення ухвалив Кабінет Міністрів України.

Читайте також:

На дорогах Дніпропетровщини облаштують понад 66 км антидронових конструкцій

Сьогодні, 19 вересня 2026 року, Україна вперше на державному рівні відзначає День української музики. Нове пам’ятне свято Верховна Рада запровадила 27 травня 2026 року відповідною постановою.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

Чому саме 19 вересня: як зʼявився День української музики

Ініціатива започаткувати День української музики належить Українській агенції з авторських та суміжних прав ГО “УААСП”. Її підтримав Олександр Санченко, голова підкомітету з питань музичної індустрії Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.

За словами виконавчого директора ГО “УААСП” Сергія Шаповала, поява окремого дня в календарі має привернути більше уваги до української музичної індустрії та її розвитку. Йдеться не лише про мистецьке значення музики, а й про її роль у культурному та інформаційному просторі країни.

Дата свята також має символічне значення – третьої суботи вересня 1989 року під час фестивалю “Червона рута” у Чернівцях публічно прозвучав гімн “Ще не вмерла Україна”, який на той момент був забороненим твором.

Саме тому День української музики відзначатимуть щороку у третю суботу вересня. У 2026 році ця дата припадає на 19 вересня.

Музика, що передавалася із покоління в покоління: історія української музики

До епохи звукозапису: музика як усна традиція

Протягом століть українська музика існувала переважно як усна традиція. Колискові, веснянки, колядки, щедрівки, весільні, козацькі та чумацькі пісні передавалися від покоління до покоління. Мелодії й тексти могли змінюватися залежно від регіону, але пісні продовжували жити.

Важливу роль у збереженні музичної та історичної пам’яті відігравали кобзарі й бандуристи. Вони виконували думи, історичні та духовні пісні, фактично замінюючи засоби масової інформації в суспільстві без радіо й масової освіти.

Коли народна пісня вийшла на велику сцену 

У XIX столітті важливий етап у розвитку української музики пов’язаний з Миколою Лисенком – композитором, піаністом, диригентом, педагогом і дослідником фольклору.

Лисенко збирав та записував народні пісні, перетворюючи їх на основу професійної музичної традиції. Він прагнув розвивати українську музику на основі рідної мови та фольклору.

Так народна мелодія поступово виходила за межі побуту – звучала в операх, хорових і концертних творах та ставала частиною музичної освіти. Те, що століттями передавалося усно, почало з’являтися на нотному папері.

Українська мелодія, яку знає весь світ 

Одним із найвідоміших прикладів міжнародного поширення української музики став “Щедрик” Миколи Леонтовича. В основі твору – давня українська щедрівка, над якою композитор працював роками. Прем’єра відбулася в Києві 1916 року.

Згодом Українська Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця представила твір європейській та американській публіці. 5 жовтня 1922 року “Щедрик” прозвучав у нью-йоркському Carnegie Hall.

Пізніше мелодія отримала англомовну назву Carol of the Bells і стала частиною світової різдвяної культури. Її використовують у фільмах, рекламі, телешоу та численних музичних аранжуваннях.

Мільйони людей упізнають цю мелодію з перших нот, хоча не всі знають, що її історія почалася з української щедрівки.

Музика попри репресії

XX століття стало для української музики часом не лише творчих пошуків, а й важких випробувань. За новими композиціями, жанрами та іменами стояли долі митців, на яких тиснула радянська влада.

Музичне середовище не залишалося осторонь репресивної політики. Композитори, диригенти, виконавці та народні музиканти могли зазнати переслідувань, а творчість багатьох із них мала відповідати встановленим владою ідеологічним правилам.

Однією з найтрагічніших стала доля Миколи Леонтовича – у січні 1921 року його застрелив у будинку батька агент радянської ЧК.

Проте навіть у таких умовах українська музика не зупинилася у своєму розвитку. Поряд із академічною традицією продовжували існувати хоровий спів, естрадна музика, джаз та авторська пісня. Згодом до них додався й рок.

Особливо помітними зміни стали наприкінці 1980-х. Музика поступово перетворювалася не просто на форму мистецтва, а й на простір для нових культурних проявів, які виходили за межі звичних радянських рамок.

Музика після 1991 року

З проголошенням незалежності українська музика отримала простір для розвитку без радянських ідеологічних обмежень. Разом із державою змінювалася і музична культура: з’являлися нові виконавці, гурти, стилі та способи говорити про українську ідентичність.

У 1990-х українська сцена переживала непростий період. Музикантам доводилося працювати в умовах економічних труднощів, але саме тоді формувалося нове покоління артистів. Поруч із естрадою розвивалися рок, поп, електронна та альтернативна музика.

У наступні десятиліття українські виконавці дедалі активніше виходили на міжнародну сцену. Пісні українською мовою почали звучати не лише для вітчизняної аудиторії, а й за кордоном. Важливу роль у цьому відіграли фестивалі, музичні конкурси, незалежні лейбли та розвиток цифрових платформ.

Окремою сторінкою став Євромайдан. Музика опинилася безпосередньо в центрі суспільних подій – як спосіб висловити позицію, підтримати людей і зафіксувати атмосферу часу.

Після початку російської агресії українська музика ще виразніше стала частиною культурного спротиву. Виконавці переходили на українську, переосмислювали фольклор і традиційні мотиви, а сучасні жанри дедалі частіше поєднувалися з народною музикою.

Сьогодні українська сцена існує одразу в кількох вимірах: від попмузики та репу до року, електроніки й експериментальних жанрів. Вона продовжує змінюватися і водночас дедалі активніше розповідає світові власну українську історію.

Читайте також:

День українського борщу: дата святкування, історія борщу та ТОП-3 некласичні рецепти