Від гуртожитку для ВПО до майбутнього музею: чим сьогодні живе Лихівська громада

Представниця редакції Вільногірськ IN.UA побувала у Лихівській громаді, де нещодавно відкрили сучасний гуртожиток для внутрішньо переміщених осіб. Візит, який спочатку планувався як знайомство з новим житлом для переселенців, перетворився на повноцінну екскурсію громадою. Від дитячого садка та школи до ветеранського простору, пожежної частини, майбутнього музею й місцевої водойми – за один день журналістка побачила, як громада змінюється.

Детальніше про поїздку до Лихівської громади читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA

День, який почався із хвилини мовчання

Домовитися про зустріч із селищною головою Лихівської громади Ларисою Савченко вдалося не одразу. Через постійні наради, поїздки та робочі питання узгодження тривало майже місяць.

Зустріла вона журналістку редакції у своєму кабінеті, де робочий день вже був у розпалі: телефонні дзвінки, доручення працівникам, підготовка до чергових справ.

Втім, перш ніж перейти до роботи, у виконавчому комітеті дотримуються традиції, яка з’явилася після початку повномасштабного вторгнення. Щоранку о 9:00 весь колектив збирається разом, щоб вшанувати хвилиною мовчання українських захисників.

Лише після цього розпочинається звичний робочий день.

Цього ранку у Лариси Савченко була онлайн-нарада з представниками Кам’янського району, тому першу частину екскурсії журналістці провели працівники селищної ради.

Ветеранський простір, де кожна річ має свою історію

Першою локацією став ветеранський простір, який облаштували на першому поверсі будівлі селищної ради.

Приміщення відремонтували коштом місцевого бюджету, а його експозицію наповнюють самі військові та родини загиблих захисників.

Тут можна побачити прапори бойових підрозділів із підписами військових, уламки ворожих безпілотників, елементи боєприпасів, картини, світлини та інші пам’ятні речі.

Коли після наради до екскурсії приєдналася Лариса Савченко, вона розповідала про цей простір не як про музей, а як про місце пам’яті та вдячності тим, кого підтримує громада.

Поруч розташований Центр надання адміністративних послуг. Уже після хвилини мовчання його двері відкриваються для відвідувачів, які звикли до такого розпорядку роботи.

Меморіал, із якого починаються всі офіційні зустрічі

Перш ніж вирушити оглядати громаду, пані Лариса запропонувала зробити ще одну зупинку.

Дорогою через центральну площу вона принесла свіжі квіти та повела журналістку до меморіалу загиблим Героям.

За її словами, саме з цього місця розпочинається кожна зустріч із гостями громади.

Меморіал створили у 2023 році. Ідея його облаштування належала самій очільниці громади, а депутати підтримали проєкт.

Разом вони поклали квіти та вшанували пам’ять полеглих захисників.

Садок і школа, які постійно оновлюються

Наступними зупинками стали освітні заклади громади.

У Лихівському дитячому садку кілька років тому використовували лише частину великої двоповерхової будівлі.

Згодом другу половину приміщення відремонтували та повернули в користування дітям.

Сьогодні там працює сучасна актова зала з інтерактивною підлогою, а на першому поверсі триває оновлення приміщень. Власними силами облаштували і найпростіше укриття, де діти можуть перебувати під час повітряної тривоги.

Не менш сучасною виявилася й місцева школа.

Навчальні кабінети обладнані мультимедійною технікою, швидкісним інтернетом, сучасними меблями. Кабінет хімії оснащений усім необхідним для проведення практичних занять, а в закладі створені умови для інклюзивної освіти – встановлено тактильні елементи навігації.

Журналістці також показали велике укриття, оновлену їдальню із сучасним обладнанням, спортивний зал та приміщення старої школи, яке нині використовують для занять танцювальних колективів.

За словами керівництва закладу, більшість оновлень вдалося реалізувати за кошти бюджету та завдяки залученню додаткового фінансування.

Автобуси, які возять дітей і жителів громади

У громаді сьогодні працює шість шкільних автобусів, а незабаром очікують сьомий.

Один із них передали міжнародні партнери із Франції.

Окрім цього, у Лихівській громаді курсує соціальний автобус, який безкоштовно перевозить мешканців, зокрема і до Вільногірська.

Новий гуртожиток для переселенців – одна з головних змін громади

Саме заради цього об’єкта редакція й приїхала до Лихівки.

У колишній лікарні завершують облаштування сучасного місця тимчасового проживання для внутрішньо переміщених осіб.

На першому поверсі й надалі працюватимуть сімейні лікарі, а другий і третій поверхи переобладнали під житло.

Світлі кімнати, нові меблі, сучасні санвузли, ліфт, який відповідає вимогам безбар’єрності, – усе це має забезпечити комфорт людям, які були змушені залишити власні домівки.

Поруч розташований Центр надання соціальних послуг, де також триває масштабне оновлення. Там ремонтують харчоблок, санітарні кімнати та планують продовжити ремонт житлових приміщень.

Пожежна частина, комунальне підприємство та музей, який тільки народжується

Під час поїздки журналістка також побувала у місцевій пожежній частині.

Тут розповіли про роботу рятувальників, показали відремонтовані власними силами приміщення та техніку, частину якої громада отримала від міжнародних партнерів.

Наступною зупинкою стало комунальне підприємство, яке виконує широкий спектр робіт – від благоустрою території до обрізання дерев, ремонту доріг і водовідведення.

Завершилася екскурсія біля майбутнього музею.

Колись занедбаний будинок на центральній вулиці фермери викупили та передали громаді. Тепер його поступово перетворюють на музей місцевої історії.

Жителі вже приносять старовинні речі, предмети побуту, вишивку, світлини та інші експонати, які стануть основою майбутньої експозиції.

Від ставка до щоденних турбот громади

Останньою локацією став один зі старостинських округів Байдаківка та місцевий ставок, який громада розвиває спільно з громадською організацією.

До повномасштабної війни саме тут проходив фестиваль “Луківка-Fest”, рибальські змагання та інші масові заходи. Нині це місце тихого відпочинку для місцевих жителів.

Протягом усього дня журналістка бачила не лише об’єкти, а й повсякденну роботу громади.

Телефон Лариси Савченко майже не замовкав: наради змінювалися робочими дзвінками, зверненнями мешканців, питаннями від керівників установ і поточними організаційними справами.

Під час переїздів вулицями люди віталися із селищною головою, а в установах працівники розповідали про реалізовані проєкти та подальші плани розвитку.

За один день стало зрозуміло: поїздка до нового гуртожитку для переселенців виявилася значно ширшою за звичайне знайомство з одним об’єктом. Вона стала можливістю побачити Лихівську громаду комплексно – із її повсякденною роботою, реалізованими ініціативами, планами та людьми, які продовжують розвивати громаду навіть у непростих умовах воєнного часу.

Читайте також:

Представниці Лихівської громади увійшли до складу Молодіжної ради при Дніпропетровській ОДА

На кухні лунає українська музика. Григорій щось готує, жартує, наводить порядок – навіть у короткі хвилини відпочинку він не звик сидіти без діла. Для побратимів його кухня була місцем, де можна було хоч ненадовго відчути себе вдома. Він добре готував, допомагав іншим і ніколи не відмовляв у підтримці. А ще любив коней і чекав дня, коли закінчиться війна, щоб повернутися до своїх справ. Цього дня він так і не дочекався.

6 серпня під час виконання бойового завдання загинув 55-річний військовослужбовець Григорій Громов. Разом із побратимами він ніс бойову службу поблизу Вільногірська. Ті, хто служив поруч із ним, згадують його як відповідальну, добру й веселу людину, яка завжди підтримувала інших і ніколи не відмовляла у допомозі.

Більше – на Вільногірськ IN.UA. 

Познайомилися під час формування підрозділу

З побратимом Михайлом Касюком Григорій познайомився наприкінці 2023 року, коли військовослужбовців із різних підрозділів зібрали під час формування 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.

Разом вони проходили навчання, бойове злагодження, а згодом потрапили до однієї мобільної вогневої групи. На початку 2024 року військові поїхали на Запорізький напрямок, де провели близько двох місяців. Після цього їх перекинули на Дніпропетровщину – до Вільногірська.

“Ми разом вчилися, разом росли”, – згадує Михайло Касюк.

Спочатку Григорій був номером обслуги, а наприкінці 2024 року став кулеметником. За словами побратима, свою роботу він виконував дуже добре та відповідально.

Кухня, жарти та українська музика

Поза бойовою роботою Григорій був людиною порядку. За словами Михайла, у нього завжди було чисто й організовано.

За цивільною спеціальністю та попереднім досвідом служби Григорій був кухарем. Тому саме він часто відповідав за харчування екіпажу.

“Він дуже смачно готував, на ньому весь екіпаж тримався”, – розповідає побратим.

Попри бойові умови, Григорій залишався веселою людиною. Побратим пригадує, що військовий багато жартував і любив слухати музику. Особливо – українську. На кухні чи просто на вулиці поруч із Григорієм часто звучали українські пісні: народні, сучасні, естрадні.

Загинув під час бойового чергування

6 серпня військові з самого ранку перебували під загрозою обстрілів. За словами Михайла Касюка, тоді лунали повітряні тривоги та були атаки ударними безпілотниками.

Екіпаж, у якому служив Григорій, командування направило на підсилення до населеного пункту Вишневе. Там спочатку стався приліт ударного безпілотника, а згодом – балістичної ракети.

Військовий автомобіль опинився під ракетним обстрілом. Машина була неподалік від місця удару, через що військові потрапили під дію уламків.

Григорій загинув. Водій автомобіля отримав контузію та баротравму й наразі проходить лікування.

Як і багато військових, Григорій хотів одного – щоб війна закінчилася і він зміг повернутися додому. Він мріяв знову займатися своїми справами та повернутися до звичного життя. 

Григорію було 55 років. У нього залишилися дружина Світлана, син, донька та онука.

Читайте також:

“Я тепер завжди лелек восени проводжаю, плачу, а навесні зустрічаю – це наші діти”: історія воїна Євгена з Божедарівки за спогадами матері Ірини

Телефон у руках Сергія Якименка під час візиту до Вільногірської громади майже не замовкав. Дзвінок за дзвінком – робочі питання, які потрібно вирішувати просто зараз. Він на кілька хвилин відходив убік, відповідав, уточнював деталі, а потім повертався до розмови та продовжував оглядати об’єкти громади.

Це був один із перших робочих візитів голови Кам’янської районної військової адміністрації до Вільногірської громади після призначення на посаду. Програма виявилася насиченою: меморіал, де вшанували памʼять загиблих, а також меморіал, який наразі знаходиться на стадії будівництва за кошти місцевої влади, ліцей, простір для дітей, харчоблок, а згодом – міська лікарня та кабінет реабілітації для цивільних і військових.

Подробиці – на Вільногірськ IN.UA. 

“Це процес входження на посаду”

Я підходжу до Сергія Якименка ще біля меморіалу, представляюся, пояснюю, що працюю для Вільногірськ IN.UA. Попереду ще кілька локацій, а власного транспорту в мене немає. Тому питаю просто:

— А можна до вас в автівку сісти? Хочеться ж усюди з вами побувати.

— Так, звісно, сідайте, — відповідає він без зайвих церемоній.

Так ми й вирушаємо далі разом. 

Під час поїздки Сергій Якименко пояснює, що нині відвідує громади Кам’янського району в межах процесу входження в посаду.

“Це процес, період входження в посаду, знайомство з територіями, з керівниками”, – розповідає він.

Під час таких поїздок, за його словами, йдеться не лише про знайомство. Серед основних питань – підготовка до опалювального сезону, енергостійкість, оборона, соціальний захист, внутрішньо переміщені особи та ветеранська політика.

У ліцеї – про захист країни

Коли приїжджаємо до ліцею, я заходжу разом із делегацією.

Тут гостю показали навчальні кабінети, зокрема простір, де проходять заняття із “Захисту України”.

Пізніше, дорогою до наступної локації, Сергій зізнається, що для нього ця тема не чужа. До початку повномасштабного вторгнення він працював у сфері освіти, а під час служби в Збройних Силах України також проводив навчання для педагогів за напрямом, пов’язаним із захистом України.

Після звільнення з військової служби він повернувся до Дніпровської академії неперервної освіти, де працював до призначення на нинішню посаду. Загалом його науково-педагогічний стаж становить понад п’ять років.

Та за розмовою про освіту стоїть значно більший особистий досвід. Про початок повномасштабної війни Сергій Якименко дізнався, перебуваючи із сім’єю в Карпатах. Уже 26 лютого вони дісталися Дніпропетровщини, а наступного ранку він був у частині 99-го батальйону територіальної оборони.

Спочатку служив у Кам’янському батальйоні, а згодом продовжив службу в інших підрозділах. Воював, зокрема, на Волноваському напрямку, а також на різних ділянках Донеччини, Харківщини та Запорізького напрямку.

Повернення, про яке не завжди говорять

Під час нашої розмови Сергій окремо зупинився на тому, що відбувається після повернення військових до цивільного життя.

Він говорить про це не як сторонній спостерігач – після служби йому самому довелося проходити цей шлях.

“Адаптація після служби до цивільного життя, вона є і вона буде стосуватися всіх хлопців, які зараз ще у війську”, – зазначає він.

За його словами, після повернення люди можуть зіткнутися зі стресом, психологічними проблемами та наслідками пережитого на війні. Під час служби організм перебуває у постійній напрузі, а вже після повернення ця напруга поступово спадає – і тоді можуть проявлятися наслідки травм, вибухів та тривалого стресу.

Сам Якименко після служби проходив лікування через проблеми зі здоров’ям.

Він наголошує: ветеранам потрібні не лише слова підтримки, а реальна допомога та готовність суспільства прийняти людей, які повертаються з війни.

“Їм треба підставити плече, їм треба реальна допомога, а не на словах”, – говорить він.

Саме тому ветеранську політику голова РВА називає одним із пріоритетів своєї роботи.

Від простору ЮНІСЕФ до сучасного харчоблоку

Також у ліцеї нам показали простір для дітей, облаштований за підтримки ЮНІСЕФ. Зараз це сучасний простір, де діти можуть навчатися, проводити вільний час і відпочивати.

Далі – харчоблок. Я надягаю халат, бахіли і ми заходимо. 

Тут Сергій Якименко оглянув приміщення, де готують їжу для дітей, звернув увагу на обладнання та умови роботи. Під час огляду представники громади показали, як організована робота харчоблоку.

Тема підготовки до зими залишалася однією з головних протягом усього візиту. Після огляду громади Якименко відзначив, що її готовність до опалювального сезону – це не лише цифри у документах.

“У вас це в наявності реально є, не на словах, не на папері”, – сказав голова РВА, оцінюючи побачене.

Реабілітація для цивільних та військових

Останньою локацією стала міська лікарня. Тут гостю показали сучасний кабінет реабілітації, який працює як для цивільних, так і для військових.

Огляд перетворився на своєрідну практичну демонстрацію: один із лікарів, Євген, показав, як працює обладнання та як власноруч проводить процедури.

Це ще одна тема, яка напряму перетинається з ветеранською політикою. Адже потреба в реабілітації після поранень, травм та тривалого фізичного й психологічного навантаження для військових лише зростатиме.

Між дзвінками – розмови про громаду

Поки маршрут переходив від однієї локації до іншої, телефон голови РВА продовжував нагадувати про себе. Робочі питання не зупиняються навіть під час виїздів у громади.

Проте після кожної розмови Якименко повертався до огляду: ставив запитання, уточнював деталі, спілкувався з працівниками та представниками громади.

Такий формат візиту дозволив побачити Вільногірськ не лише через звіти та цифри, а безпосередньо на місці – у навчальних кабінетах, дитячому просторі, харчоблоці та лікарні.

Наприкінці зустрічі голова Кам’янської РВА подякував представникам громади та зазначив, що планує продовжувати такі візити.

“Будемо візити наносити регулярно”, – сказав Сергій Якименко.

Читайте також:

Як вихідні у Вільногірську обʼєднали місто навколо болю і вдячності