Два роки тому, 24 лютого, близько п’ятої години ранку росія почала відкритий воєнний напад на територію України. Від звуків влучання російських ракет прокинулись жителі багатьох міст країни, зокрема Харкова, Києва, Одеси, а також Луганської та Донецької областей, де лінія розмежування з російським агресором найближча. Війська рф вдерлися в Україну зі сторони білорусі, росії та тимчасово окупованого Криму. Цей день розділив життя усіх українців на «до» та «після». 

Журналістам Вільногірськ IN.UA вдалось поспілкуватися з декількома жителями Вільногірська, які розповіли про свої спогади того найжахливішого дня, який розтягнувся на два роки.

Згадки про початок повномасштабного вторгнення

З першого дня повномасштабної війни росії проти України жителі Вільногірська згуртувалися. Перед ними стояли щонайменше дві найважливіші задачі: захистити місто та допомогти військовим на фронті. Кожен житель, не зважаючи на посаду, стать та вік долучився до волонтерського Хабу, де готували їжу, шили одяг, збирали гроші для ЗСУ.

До будівництва та організації роботи блокпостів долучилися усі без винятку підприємства міста, а також приватні підприємці, зазначає посадовець. Це дозволило зробити їх за короткий період. 

Вже після тьох місяців повномасштабного вторгнення у Вільногірську офіційно запрацювало добровольче формування територіальної громади. До того громаду захищали усі містяни, а координував їх Дмитро Волощук. Це 4-5 нічних патрулів, до складу яких входило 80 вільногірців.

Допомагали не лише місцеві, а й люди з найближчих громад. Волощук розповідає, фермер Олександр Миргородський з Лихівської громади, годував фірмовою тушкованкою військових.

Територіальна оборона Вільногірська

Глущенко зазначає, вільногірці самоорганізувалися швидше, ніж виникла територіальна оборона.

Протягом двох років Олександр Глущенко займався мобілізацією військовозобов’язаних. Згодом на його «плечі» лягла організація поховань загиблих.

Їжа для захисників

Коли вже було створено добровольче формування Вільногірської територіальної громади, Наталія Матківська одразу в перший день напекла кексів, пиріжків та шукала кому їх віддати. Виготовляти велику кількість страв вдома не виходило, тому жінка звернулася до директора ліцею №3 з проханням готувати в їдальні закладу. 

Левову частку допомоги надали вчителі.

Так Наталія та інші жінки Вільногірська почали готувати їжу для добровольчого формування та волонтерського центру для відправлення військовослужбовцям. Тоді відправляли переважно на Херсонський та Донецький напрямки. Шість кухарок готували солону та солодку випічку.

До допомоги долучалися всі небайдужі містяни: приносили кошти на продукти, зносили цукор, муку та олію. Наталія згадує, в той час у магазинах не було дріжджів.

З лютого по травень 2022 року випікали плюшки, пиріжки з варенням, капустою, м’ясом та картоплею. Їх також передавали й переселенцям, які рятувалися від російських обстрілів у Вільногірську. 

За тиждень жінки виготовляли понад півтори тисячі штук випічки. Борошна використали близько 15 мішків по 50 кілограмів.

Волонтерська допомога — важливий рушій

Волонтери стали справжніми зв’язківцями між військовими на фронті та людьми в тилу. Вони знаходили паливо, у тому числі для автівок, які патрулювали містом, шили військову амуніцію, доставляли їжу та медикаменти захисникам на передову. А також збирали гроші та закуповували необхідну техніку для військових, зокрема біноклі, рації, дрони, автівки.н

Під час свого чергування чоловіки натрапляли на прихильників «руського миру», інформацію про них передавали у правоохоронні органи.

Валерій Білоус з перших днів їздив та продовжує їздити на Херсонський, Донецький та Харківський напрямки. 

Добровольче формування — патрулювання міста у перші дні війни

На момент початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Костін мав бойовий досвід, брав участь в АТО, тому вже на третіх зборах містяни обрали його командиром добровольчого формування. Заступниками були Віктор Звягінцев та Анатолій Бутенко. 

Олександр розповідає, на п’ятий день повномасштабної війни у місті було 1285 добровольців за списком. З них сформували п’ять рот.

Добровольці слідкували за правопорядком у місті під час комендантської години, охороняли об’єкти критичної інфраструктури.

Першим і надважливим завданням було тренування добровольців, аби підготувати їх до військової служби. Олександр із заступниками вчив добровольців стрільбі, тактиці та медицині. 

Бригада сил територіальної оборони імені Нестора Махна підтримувала роботу добровольців Вільногірська. Їх запрошували на полігони для навчання. Підтримувала й міська влада, надавали форму та паливо. Небайдужі містяни зібрали кошти на придбання авто для чергування.

Комендантська година одразу діяла з 23:00 до 05:00 ранку. 

Варто зазначити, що агресія росії проти України триває не два роки, а вже ціле десятиріччя. Втім, до першої практичної спроби порушити територіальну цілісність України росія вдалася ще у 2003 році, коли спробувала заволодіти островом Тузла у Керченській протоці, який належить до міста Керч, нині тимчасово окупованого Криму.

Читайте також:

• Історія війни: згадки Другої світової та російсько-української війни
• Сьогодні українці відзначають День єднання: дата, історія та значення свята

Вільногірськ живе тут –  підписуйтесь на наш Facebook та Telegram

Антимонопольний комітет України (АМКУ) надав дозвіл ТОВ “Цемін Україна”а на придбання контрольного пакета акцій АТ “Об’єднана гірничо-хімічна компанія” (ОГХК). Компанія отримає понад 50% голосів у вищому органі управління ОГХК.

Про це повідомили на сторінці Антимонопольного комітету у Fecebook.

Що відомо

З огляду на стратегічну важливість компанії, яка є одним з найбільших виробників титанових сировинних концентратів в Україні — зокрема цирконових, ільменітових, рутилових, дистен-силіманітових та ставролітових, — АМКУ провів ретельний аналіз потенційного впливу угоди на конкуренцію на відповідних ринках.

У ході розгляду справи Комітет провів опитування споживачів, конкурентів ОГХК та інших гравців ринку. Результати дослідження вказали на ризики зменшення конкуренції, у зв’язку з чим АМКУ схвалив угоду лише за умови виконання низки зобов’язань.

Серед ключових зобов’язань:

1. Не обмежувати продажі на внутрішньому ринку за наявності попиту.
2. Не зменшувати обсяги видобутку та виробництва без економічних підстав.
3. Дотримуватись ринкових умов ціноутворення
4. Забезпечувати рівні умови для всіх споживачів без дискримінації.
5. Протягом трьох років щорічно надавати АМКУ звіти щодо обсягів виробництва, продажу, експорту та відмов у продажу.

Контроль за виконанням умов триватиме до 2028 року. У разі порушень АМКУ залишає за собою право вжити заходів згідно з чинним законодавством.

Додамо, у Вільногірську працює філія ОГХК — Вільногірський гірничо-металургійний комбінат, один із ключових виробничих майданчиків компанії.

Читайте також:

• Як відновити втрачене свідоцтво про шлюб або народження дитини: роз’яснення Мін’юсту
• Пенсії переселенців з ТОТ Луганщини та Донеччини понад рік без руху зберігатимуться у Пенсійному фонді

У понеділок, 2 червня, на площі Героїв перед ПКіС “Металург” відбулася церемонія прощання із загиблим захисником України — старшим солдатом Вадимом Борисовичем Коваленком. Провести в останню путь героя зібралися рідні, друзі, побратими, мешканці громади та представники місцевої влади.

Життєвий шлях

Вадим Коваленко народився у Вільногірську 21 листопада 1969 року. Пройшов строкову службу у Військово-морському флоті, довгі роки працював на Вільногірському ГМК, був знаний як сумлінний працівник, надійний колега та доброзичлива людина. У мирному житті виростив доньку і сина, мав онуків.

Військова служба

Коли розпочалась повномасштабна війна, Вадим Борисович, вступив добровольцем до лав ЗСУ.

У липні 2024 року його призвали до війська, він проходив службу в інженерних військах, виконував бойові завдання на Сумському та Запорізькому напрямках.

19 травня 2025 року під час виконання завдань його підрозділ зазнав удару з боку ворожих дронів-камікадзе “Ланцет”.

Він брав участь у будівництві фортифікаційних споруд на передовій. Саме під час виконання одного з таких завдань розпочався масований обстріл позиції. Ворожий вогонь сягнув екскаватора, яким він керував, — техніка зайнялася. Та навіть у цю мить він не думав лише про себе: витягнув пораненого побратима з палаючої машини, врятував йому життя, хоча сам зазнав тяжких опіків. Його евакуювали — доставили до лікарні, але врятувати не змогли…

На церемонії прощання з військовим секретар Вільногірської міської ради Антон Боклаг, згадав слова Вадима: “Він якось сказав: “Коли мене призовуть — піду захищати”. І він дотримав слова. А коли його покликали до війська — його син уже був на фронті…”.

Крім того, син Вадима вже воював на фронті.

Вадим отримав важкі поранення. Попри зусилля лікарів, 28 травня він помер у лікарні Запоріжжя, не приходячи до тями. Поховали Вадима Коваленка на Алеї Слави міського кладовища.

Міська громада висловлює щирі співчуття родині загиблого — дружині, дітям, онукам, брату, побратимам. Його мужність, відданість і людяність назавжди залишаться у серцях тих, хто його знав.

Вічна слава Герою. Пам’ятаємо.