Марина Трофіменко вдруге чекає чоловіка з війни. Перший раз Олег брав участь в АТО, а з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, добровільно пішов на фронт.
Про військовий шлях свого чоловіка жінка розповіла журналістам Вільногірськ IN.UA.
Вільногірський лікар несе службу у ЗСУ
Подружжя Трофіменків разом вже понад 30 років. Марина – лікарка-невропатолог, Олег – завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії Вільногірської центральної лікарні. Навесні 2014 року лікар став військовим в АТО на сході України.
«Першого квітня в нашу лікарню прийшло дві повістки, одна була на ім’я мого чоловіка. Пам’ятаю, колектив лікарні шуткував з цього приводу, що це жарт на день сміху. А третього квітня Олег вже був у складі 93 бригади», — розповідає Марина Трофіменко.
Олег був у Пісках та брав участь у боях за Донецький аеропорт. Жінка каже: саме тоді вперше злякалася за життя свого чоловіка.
«Це був вересень 2014. Пізно ввечері я отримала від нього повідомлення: «Якщо ми не отримаємо допомогу, ми звідси не вийдемо живими». У хлопців закінчились боєприпаси і їм не було чим оборонятись. За ту ніч я згадала всі молитви, які тільки знала», — згадує Марина.
На ранок, об’єднавшись з дружинами інших військових, жінка поїхала у військову частину просити врятувати бійців.
«Я назавжди запам’ятала танкіста з позивним «Адам», він єдиний захотів допомогти моєму чоловікові та його побратимам у пеклі Донецького аеропорту», — каже Марина.
У 2015 році Олег Трофіменко демобілізувався. Тоді у Вільногірську чоловік заснував спілку ветеранів АТО, члени якої займались патріотичним вихованням молоді, юридичною підтримкою військовослужбовців та волонтерською діяльністю.
У лютому 2022 року Олег добровольцем пішов на фронт. Одразу долучився до 60 бригади, у складі якої були вільногірські ветерани. Військові захищали Херсонщину, Донеччину та Харківщину. Марина розповідає, її чоловік став військовим лікарем. Так під Херсоном Олег провів хірургічну операцію під світлом окопних свічок. Чоловіку вдалося врятувати життя важкопораненого військового.
«Мій чоловік не чекав повістки, він зібрав необхідні речі та вдруге став на захист країни. На той час офіцерської посади у бригаді не було, тому він виконував обов’язки сержанта. Для нього це не принципово», — каже Марина.
Бути дружиною військового нелегко
За час повномасштабного вторгнення рф в Україну подружжя бачилось лише 6 разів. Марина розповідає, від поганих думок рятується роботою та волонтерством.
«Коли ти себе завантажуєш роботою, то час летить швидше, а в голову не лізуть зайві думки. Мені так легше чекати коханого з війни. Літом, поки інші відпочивають на пляжах місцевих ставків, я ходжу по полях, що поряд з ними, та збираю чебрець».
Читайте також: