Валерій Должиков — тренер із Вільногірська, який вже п’ять років виховує молодих спортсменів у греко-римській боротьбі. Його шлях від учня до наставника — це історія про наполегливість, любов до спорту та віру в потенціал кожної дитини.

Журналісти Вільногірськ IN.UA розпитали у Валерія Должикова його історію та методику підготовки спортсменів – більше на Вільногірськ IN.UA.

З чого все почалося?

Захоплення греко-римською боротьбою у Валерія почалося ще в середній школі, коли він відвідував тренування Віктора Ковтуна, якого згодом замінив на посаді тренера. Водночас Валерій вступив до Дніпропетровського вищого училища фізичної культури та спорту і продовжив навчання в інституті фізичної культури.

Після виходу свого наставника Віктора Ковтуна на пенсію, який тренував молодь, Валерій зайняв його місце, ставши новим тренером з греко-римської боротьби.

“Я ж його учень, більше нікому було зайняти це місце. Тож ось я вже п’ятий рік займаюся з дітьми”, — розповідає Валерій Должиков.

Як проходить тренувальний день?

Тренувальний день спортсменів складається з роботи над помилками, розминки та основного заняття. Учні починають з базових технік, які відпрацьовують під наглядом тренера. З часом кожен спортсмен знаходить прийоми, які даються йому найкраще, і вдосконалює їх. Тренування тривають від двох до чотирьох годин для старших спортсменів і півтори години для молодших.

“Є більш пластичні та гнучкі учні, а є ті, хто акцентує на фізичній силі. Греко-римська боротьба — один із найбільш фізично вимогливих видів спорту. На відміну від вільної боротьби, у нас основну роль грає саме фізична сила. Тому потрібно розвивати все”, — додає Валерій.

Багато людей приходять на тренування без наміру робити спорт значною частиною свого життя. Вони прагнуть покращити фізичну форму та здоров’я. Однак Валерій придивляється до таких аматорів і, якщо бачить потенціал, пропонує їм розглянути можливості, які відкриває греко-римська боротьба.

“З десяти таких аматорів завжди знайдеться хоча б один, хто вирішить йти далі й долати вищу планку”, — запевняє тренер Валерій.

Командний дух

Валерій підтримує бойовий і дружній дух серед борців принципом: “Один за всіх, і всі за одного”. Він наголошує на важливості згуртованості команди, адже багато часу спортсмени проводять разом на тренуваннях і змаганнях.

Часто Валерій організовує поїздки на тренувальні збори чи змагання до інших міст — наприклад, у Київ або Карпати. Це допомагає спортсменам не лише здобувати досвід, а й розширювати кругозір, знаходити друзів і зміцнювати колектив.

“Сумно лише те, що фінансова підтримка з боку місцевої влади відсутня. Усе це робиться коштом батьків”, — зауважує Валерій.

Підтримка та мотивація

У разі програшу на змаганнях тренер проводить розмови, піднімаючи бойовий дух спортсменів.

“Програш — це не кінець, а лише додаткова мотивація тренуватися краще”, — говорить Валерій.

Коли учень опановує все, що міг дати тренер, Валерій радить продовжувати навчання у вищих спортивних закладах. Він пропонує кандидатури своїх вихованців іншим тренерам. Тренер наполягає, що здобуті навички не можна використовувати проти інших без серйозних причин.

Читайте також:

• Історія боксерки з Вільногірська: як Мирослава Кирилюк прийшла до спорту та здобула першу перемогу
• Як війна змінила життя вільногірського музиканта: історія митця

Нещодавно 16-річна Мирослава Кирилюк стала переможницею Чемпіонату Дніпропетровської області з боксу серед молоді та жінок. У ваговій категорії до 63 кг вона отримала звання «Кращий боксер». Як їй вдалося досягти успіху — читайте далі на Вільногірськ IN.UA.

Початок спортивної кар’єри

Журналістка Вільногірськ IN.UA Катерина Тесленко поспілкувалася зі спортсменкою. Дівчина розповіла, що почала займатися боксом у 14 років, і це сталося досить випадково. Вона побачила сині «боксерки» в інтернеті, які їй дуже сподобалися. 

Виявилося, що саме в такому взутті займаються боксом, і це стало першим поштовхом для того, щоб вона вирішила спробувати свої сили в цьому виді спорту. Крім того, її мама, Наталія Кирилюк, яка в молодості також займалася боксом, надихнула доньку та підтримала її рішення.

“В нашій родині цей вид спорту дуже люблять і поважають. І я знаю, що це таке, адже сама займалася аматорським боксом», — поділилася мати спортсменки, Наталія Кирилюк.

Наталія розповідає, що спочатку Мирослава потрапила в дитячу групу, але була старшою за інших учасників, розповідає мама. Її тренер, Сергій Муранов, довго не хотів переводити її до дорослої групи, оскільки брав тільки хлопців. Однак він побачив потенціал юної спортсменки та вирішив перевести її до старших боксерів.

З того часу Мирослава тренується кожного дня, окрім вихідних, і займається двічі на день: рано вранці та після школи. Такий графік дозволяє їй підтримувати форму і готуватися до змагань.

«Найголовніше, що я навчилася у боксі — це терпіння. Тренер спочатку не пускав мене на змагання, хоча я дуже хотіла цього вже на першому тижні тренувань. Але я зрозуміла, що потрібно більше тренуватися, щоб отримати шанс, — розповіла Мирослава.

Окрім боксу, Мирослава також встигає вчитися в школі.

«Взагалі, все можна поєднувати. Найчастіше мене затримує тривога, коли нас виводять зі школи до сховища. Тоді я запізнююся на тренування», — розповіла Мирослава.

Мати Мирослави відзначає, що, характер, вольові якості та спритність ідеально підходять для цього виду спорту.

«Перед кожним боєм я відчуваю сильний мандраж. Проте, як тільки ступаю на ринг, стаю спокійною. Я знаю, що до цього готувалася і маю виконати свою задачу», — зазначила Мирослава.

Найбільша перемога Мирослави

Найбільший момент гордості для Мирослави — це останні змагання, де вона стала чемпіонкою області. Це її найбільша перемога.

«Це була найкраща моя перемога, адже я зробила все дуже швидко, навіть не спітніла. Хоча, звісно, я хвилювалася. Але коли підняли мою руку, я зрозуміла, що це було саме так, як мало бути. Неймовірні відчуття!» — поділилася спортсменка.

Мати підтримує доньку перед кожним боєм, допомагає їй морально і забезпечує правильне харчування для підтримки форми. Однак вона не дивиться трансляції змагань, а чекає, коли донька сама зателефонує і розповість, як все пройшло.

«Я намагаюся відволікатися, поки чекаю на дзвінок від Мирослави, щоб дізнатися, як пройшов бій», — поділилася Наталія Кирилюк.

Мирослава надихається історією іншої боксерки з Дніпропетровщини — Анастасії Таран, котра була визнана найкращою чемпіонкою Європи серед юнаків та дівчат 13-14 років. На чемпіонаті Європи-2022 з боксу серед юніорів, що проходить в італійському Монтезільвано, українка Анастасія Таран здобула золоту медаль. Мирослава мріє одного разу зустрітися з нею на рингу.

«Я слідкую за кожним її боєм, вивчаю техніку. Дуже хочу з нею побоксувати, але через різні вагові категорії це неможливо. Але я сподіваюся, що матиму можливість зустрітися з нею на чемпіонаті України в грудні», — з надією говорить Мирослава.

У майбутньому Мирослава планує взяти перерву в боксі, але обіцяє повернутися і продовжити завойовувати перемоги. Її головна мета — стати олімпійською чемпіонкою та чемпіонкою світу. 

«Якщо я буду працювати та правильно мислити, я знаю, що досягну своїх мрій», — сказала Мирослава.

Читайте також:

• Як війна змінила життя вільногірського музиканта: історія митця
• Мотанки від серця: історія Світлани, яка наповнює життя кольорами

Таміла Антонова, мешканка Вільногірська, вже кілька років активно займається сортуванням сміття. Вона розповіла, що стало поштовхом для такого звичаю і чому вважає це важливим для майбутніх поколінь.

Більше на Вільногірськ.IN.UA

Ідея сортувати сміття: мотивація та початок

Таміла почала сортувати сміття близько 8-10 років тому. Спочатку вона збирала макулатуру та пластикові пляшки, а з часом зʼявилася ідея відносити компост на дачу.

“Мене надихнула цитата Святослава Вакарчука: «Дивіться на Україну як не на землю своїх батьків, а як на землю своїх дітей». Ця думка глибоко зачепила мене і стала тією мотивацією, яка допомогла зрозуміти, що я маю залишити своїм дітям чисту землю. Це мене підштовхнуло почати”, — згадує Таміла.

Складнощі на початку

Таміла зазначає, що спочатку було важко організувати процес сортування. Вона ділиться, що важливо було переконати домашніх підтримати таку ініціативу.

“Починалося все складно, бо навіть пояснити родині, чому балкон зайнятий не корисними речами, а сміттям — було непросто. Спочатку чоловік не дуже зрозумів, але з часом вдалося його переконати”, — розповідає Таміла.

Сортування сміття як звичка

Таміла говорить, що сортування сміття стало для неї такою ж звичкою, як і будь-яка інша побутова справа. Вона не витрачає багато часу на цей процес, адже робить це автоматично.

«Наприклад, коли варю борщ: очищую картоплю, моркву, цибулю, буряк, і замість того, щоб викинути ці відходи в загальне сміттєве відро, я складаю їх окремо. Потім відношу компост на дачу», — пояснює жінка.

Сортування у Вільногірську: реалії та можливості

У Вільногірську є пункт прийому вторсировини, який розташований біля автостоянки на вулиці Центральній. Там приймають макулатуру, скляні пляшки, металеві банки, а пластикові пляшки можна викидати в спеціальні сіткові контейнери, які є в кожному дворі. Однак, на думку Таміли, важливим елементом для більш ефективного сортування залишаються тетрапаки — наразі їх не приймають.

“Можливості для сортування сміття є, але на жаль, не всі готові цим скористатися. Мотивація, на мою думку, має бути не тільки у вигляді зручних умов, а й в усвідомленні, яку планету ми залишимо своїм дітям”, — впевнена Таміла.

Рекомендації для тих, хто хоче почати сортувати сміття

Таміла планує й надалі залучати інших людей до сортування, адже це не так складно, як здається на перший погляд. Для початку вона радить кожному почати з сортування хоча б одного виду сміття.

“Мене досі дивує, коли виносять у сміттєву машину картон або пластикові пляшки, це виглядає дуже нелогічно. Це проста справа, яка має стати звичкою”, — ділиться жінка.