Як війна змінила життя вільногірського музиканта: історія митця

Максим Антонов — талановитий виконавець і композитор з Вільногірська, який активно сприяє розвитку музичної культури нашого міста. Він регулярно виступає на благодійних концертах на підтримку ЗСУ, а його пісні поступово набирають популярність. 

Читайте більше про нього на Вільногірськ IN.UA.

Професійний шлях митця

Максим почав свій музичний шлях у юності, коли його дядько подарував йому гітару та показав три акорди. Без гаджетів, вони з друзями збиралися разом і співали пісні у дворі. Музика стала невіддільною частиною його життя, як повітря чи вода. Після вступу до медичного коледжу в Дніпрі він знайшов однодумців і заснував свій перший гурт. З того часу Максим завжди писав і виконував лише власну музику. У його репертуарі — рок-пісні з елементами фолку, інді та бардівської пісні. Творчо він надихався такими музикантами, як Леммі Кілмістер з Motorhead та Річі Блекмур з Deep Purple.

«Раніше життя мало більше рок-н-ролу. Зараз вже займаюсь більш спокійною та якісною музикою. Здебільшого завжди акцентую саме на тексті пісень. Через них я висловлюю свої думки, почуття, ну і просто те, що хочеться донести до людей. Тепер вже, на фоні інших нових артистів, які здебільшого роблять музику більш розважальною, моя є сумною. Звісно ж є пісні в мене і про любов, і про війну, просто про життя. Пишу про все, що відбувається в цьому житті», — розповідає Максим Антонов. 

З початком повномасштабної війни Максим зменшив кількість концертів, але не припинив виступати. Він регулярно дає концерти у рідному місті разом з іншими талановитими виконавцями. Щоб підтримувати форму, Максим раз на 1-2 тижні збирається з друзями на репетиції, а іноді грає на гітарі й самостійно.

Виконавець народився і провів більшу частину дитинства у Новосибірську, але завжди підтримував Україну й був готовий захищати її, якщо виникне потреба.

Раніше музикант був лідером гурту St П’ятки у П’ятихатках, де й розпочалася його музична кар’єра. Зараз він керує новим гуртом, склад якого змінюється через обставини: троє учасників основного складу тепер служать у ЗСУ, тому склад, назва та репертуар гурту постійно змінюються.

«Музика в нашому місті завжди була на рівні, талановитих людей насправді багато, чому я радію. Іноді думаєш, що вже все в цьому житті бачив, а потім зустрічаєш одну ось таку талановиту людину, з якою дуже цікаво спілкуватись», — ділиться Максим думками стосовно розвитку творчості у Вільногірську. 

Сім’я Максима

«Він надійний, дуже хороший чоловік і чудовий тато. У нас троє дітей, яких він дуже любить. І він надзвичайно спокійний. Ось, наприклад, він єдиний чоловік з моїх знайомих, який навчив свою дружину водити машину без нервів і криків. Мені з ним комфортно навіть коли я за кермом, а він сидить поруч. Думаю, дівчата-водійки мене зрозуміють», — розповідає дружина Максима Міла Антонова.

Жінка також займається музикою. У 36 років вона вирішила стати бек-вокалісткою у гурті Максима, але згодом почала виконувати пісні самостійно. В основному вона співає поп композиції, іноді виступаючи з гуртом або в дуеті з донькою Аріною, яка нещодавно закінчила музичну школу Вільногірська.

«Я теж виросла на рок-музиці, мене батько підсадив. З досвіду скажу, що ті, хто грає рок, зазвичай бувають дуже спокійними і врівноваженими людьми. Всі свої емоції вони виливають у своїх піснях. Особливо Макс, адже він сам пише пісні, і всі його думки та почуття виливаються на сцені. А вдома він спокійний. Я навіть жартую, що він зовсім не типовий козеріг», — поділилася Міла.

Найближчий виступ Максима

Максим, його дружина Міла та донька Аріна виступатимуть на благодійному концерті у Вільногірському ресторані Garage у неділю, 10 листопада. Метою заходу є зібрати кошти на придбання автівки для військового Євгена П’янкова, бійця 103-ї окремої штурмової бригади, 62 батальйону. Окрім Максима, на сцені виступлять й інші талановиті виконавці.

Редакція Вільногірськ IN.UA запрошує вас підтримати наших музикантів і героя ЗСУ на цьому важливому благодійному заході.

Читайте також:

• Мотанки від серця: історія Світлани, яка наповнює життя кольорами
• Історія тварин з передової: притулок на Дніпропетровщині

Наталя Чернявська — людина, яка понад 17 років свого життя присвятила роботі з людьми. Вона пройшла шлях від юристки системи безоплатної правової допомоги до присяжної в суді, а зараз успішно поєднує правове волонтерство з посадою менеджерки з продажів у виданні Вільногірськ IN.UA. До Дня юриста ми поспілкувалися з нею про несподівані кар’єрні віражі, безкорисливу допомогу людям та силу терпіння.

Про свій професійний шлях, виклики в новій сфері та мрії Наталя Чернявська розповіла в інтерв’ю для Вільногірськ IN.UA.

Від бухгалтерії до мрії стати слідчою

Наталя народилася та виросла у Вільногірську. Після закінчення школи вступила до Дніпропетровського технікуму економіки і бізнесу на спеціальність “бухгалтер” — такий вибір свого часу схвалила її бабуся. Проте здобувши диплом, дівчина чітко зрозуміла, що її справжнє покликання — це юриспруденція. Вона вступила до Гірничої академії (нині — Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”) на факультет правознавства.

“Ще у 2000 році я працювала позаштатною співробітницею в поліції. Мені це дуже подобалося, я мріяла стати слідчою. Але на той момент у мене вже з’явився старший син, діти були маленькими, тож я не пішла далі в слідчі, а залишилася просто юристом у різних галузях“, — згадує Наталя Чернявська.

Значну частину свого життя вона присвятила системі безоплатної правничої допомоги (БПД) у Вільногірську, де пропрацювала багато років. Згодом бюро в місті закрили, мотивувавши це відсутністю приміщення, хоча потреба серед населення була величезною. Проте Наталя не залишила свою справу: зараз вона працює волонтеркою, безплатно консультуючи ВПО та місцевих жителів.

“Найцінніше для мене — допомагати людям, які не розуміються на юридичних питаннях і не мають грошей на дорогих адвокатів. Тут питання не в грошах, а саме в допомозі“, — зізнається фахівчиня.

Окрім цього, Наталя є присяжною у Вільногірському міському суді, що також дозволяє їй долучатися до здійснення правосуддя.

Суд, Червоний Хрест та постійне навчання

Наталя Чернявська обожнює вчитися. Вона постійно проходить онлайн-курси з юридичних питань, вивчаючи нюанси воєнного стану, законодавство щодо ВПО та безвісти зниклих. Нещодавно вона відвідала курси з прав людини у Києві.

Саме її активна життєва позиція та волонтерство привели її до медіа. Бувши волонтеркою Червоного Хреста, Наталя познайомилася з пані Альоною Щекодіною з Вільногірськ IN.UA.

“Альона прийшла до нас і розповідала діткам про професію журналіста. Я зацікавилася і запропонувала їй кандидатуру моєї колишньої колеги Діани (яка нині працює журналісткою у виданні). Так я підписалася на сторінку медіа, хоча до цього читала Бахмут IN.UA через роботу з родинами зниклих безвісти“, — розповідає Наталя.

“Авторитет юриста допомагає в продажах“

Коли бюро безоплатної правової допомоги закрилося, Наталя стала на облік у центр зайнятості. Саме там доля знову звела її з пані Альоною, яка запропонувала їй спробувати себе в ролі менеджерки з продажів. Маючи давній досвід роботи в менеджменті під час декрету, Наталя погодилася. Як виявилося, юридичний бекграунд неабияк допомагає у новій професії.

“Містечко в нас маленьке, багато людей знають мене як юристку. Мій авторитет і довіра людей часто спрацьовують: вони замовляють у мене рекламу, бо довіряють мені“, — пояснює менеджерка.

За 17 років роботи в департаменті соціальної політики та міськвиконкомі Наталя навчилася знаходити підхід до кожного. Вона радіє, коли її робота приносить клієнтам продажі, а головним викликом вважає вміння вибудовувати діалог з тими, хто спочатку відмовляється від співпраці.

Мрії про Грецію та побажання до Дня юриста

Говорячи про майбутнє, Наталя має кілька заповітних бажань. Найголовніше — щоб закінчилася війна. Також вона мріє колись поїхати до Греції. А у професійному плані сподівається, що у Вільногірську знову відкриють юридичну консультацію, де вона зможе офіційно допомагати людям на належному рівні.

З нагоди Дня юриста, який відзначають сьогодні, 8 жовтня, Наталя Чернявська звернулася до колег-правознавців:

“Хочу побажати всім вдячних клієнтів. А ще — миру, здоров’я та терпіння, адже терпіння в нашій роботі — це один із найголовніших факторів“.

Читайте також:

“Студенти можуть розповісти більше, що їм болить, ніж вдома”: історія 26-річної викладачки з Вільногірська Діани Попович

Сьогодні Діані Попович 26 роки, вона викладає українську мову та літературу в Західно-Дніпровському центрі професійно-технічної освіти (ДПТНЗ “Західно-Дніпровський ЦПТО”) у Вільногірську. Дівчина почала викладати у 22 роки і вже має п’ятирічний стаж роботи. Її шлях до цього був несподіваним, але зараз вона успішно ламає стереотипи про “нудні уроки”. Діана використовує штучний інтелект та інтерактивні формати, які допомагають студентам легко опановувати навіть складні освітні теми.

Про перший день на роботі, пошук спільної мови з підлітками та зміну ролі вчителя під час війни Діана розповіла в інтерв’ю для Вільногірськ IN.UA.

Випадковий вибір професії та повернення додому

Діана народилася в Кам’янському, але все життя мешкала у Вільногірську, де навчалася у місцевому ліцеї №5. З дитинства її тягнуло до текстів: у шкільні роки вона писала вірші, брала участь в олімпіадах з філології та посідала призові місця. Після школи дівчина вступила до Сумського державного педагогічного університету на спеціальність “Редагування текстів і видань”. Однак доля розпорядилася інакше.

“Так трапилось, що в групі, в якій я навчалася, було багато іноземців. І ректорат вирішив перевести мене на українську філологію. Мені просто сказали, що я можу обрати будь-яку спеціальність, або піти на контракт, або ж залишатись на філологічному факультеті і продовжувати навчатися на бюджеті“, — згадує Діана.

Вона обрала бюджет і у 2021 році закінчила університет із дипломом викладача української мови. Проте перший рік за фахом дівчина не працювала, змінивши кілька міст проживання — від Сум до Дніпра та Харкова. Повномасштабне вторгнення змусило її повернутися до рідного Вільногірська.

“Коли я була в пошуках роботи, батьки запропонували просто з цікавості дізнатися, чи потрібні викладачі у наш Західно-Дніпровський центр. Ось як я туди зайшла у серпні 2022 року, так досі там і працюю“, — розповідає вчителька.

“Ти що, наша нова студентка?”

Перший робочий день для 22-річної Діани став справжнім викликом. Їй відразу дали класне керівництво на другому курсі, де навчалися 15-17-річні підлітки.

“Я не знала, що мені робити. У мене була невпевненість, чи будуть вони мене сприймати, чи будуть взагалі вивчати ту літературу. Перший урок запам’ятався тим, що я зайшла до аудиторії, і перше питання до мене було: ‘Ти що, наша нова студентка?’. Коли я сказала, що я їхня викладачка, почула: ‘Ого, нічого собі‘”, — ділиться спогадами Діана

Від самого початку вона обрала стратегію чесності та відкритості. Дівчина відмовилася від авторитарного стилю викладання та тиску на студентів, поставивши на перше місце взаємоповагу та дисципліну.

Сучасний підхід: від рольових ігор до оголошень через ШІ

Зрозумівши, що стандартний підхід із сухими конспектами не спрацює, викладачка почала впроваджувати інтерактивні методи. Вона поєднує вивчення української мови з професійними навичками студентів.

Один із найяскравіших уроків був присвячений повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.

“Я розуміла, що повністю повість ніхто читати не буде. Тому ми розбились за ролями головних героїв. Вони мали охарактеризувати себе так, ніби цей герой живе в сучасності — що б він змінив. Їм це так зайшло! Вони хотіли залишитись на дев’ятий урок і наступного дня ходили по корпусу, просячи зробити щось подібне ще раз“, — розповідає Діана.

Викладачка також згадує, що на уроках української мови під час вивчення теми написання оголошень вона запропонувала студентам створити рекламні макети для продажу тракторів.

“Я дала завдання: оберіть модель трактора і за допомогою штучного інтелекту створіть таке оголошення, щоб я захотіла його купити. Вони з таким запалом це робили! Ілюстрували, створювали картинки, навіть робили комікс-оголошення“, — згадує викладачка.

Примітка. Окрім викладацької діяльності, Діана Попович вже понад рік займається журналістикою у місцевому виданні Вільногірськ IN.UA. Дівчина зазначає, що поєднання двох професій дозволяє їй розвиватися різнобічно: викладання допомагає краще розуміти людей та знаходити до них підхід, тоді як журналістика вчить критичного мислення, ефективної роботи з інформацією та вміння помічати цікаві історії у житті рідної громади.

Зміна ролі вчителя під час війни

За словами Діани, сьогодні роль вчителя значно трансформувалася. Після ковідних обмежень, дистанційного навчання та початку повномасштабної війни діти стали більш закритими. Особливо це стосується студентів, чиї батьки захищають країну, або тих, хто втратив рідних.

“Зараз викладач для студента — це наставник. Порівнюючи зі своїми студентами, я бачу, що вони деяким викладачам можуть розповісти більше, що їм болить, ніж вдома. Важливо допомагати їм розкриватися, щоб вони не боялися висловлювати свою думку. Якщо є проблема, я ніколи не обговорюю її при всій аудиторії, а спілкуюся наодинці“, — наголошує Діана.

Колегам-освітянам молода викладачка бажає терпіння та натхнення:

“Не опускайте руки. Ми не просто навчаємо дітей свого предмета, у першу чергу ми навчаємо їх бути людьми. Твій студент — це твоє обличчя в майбутньому. Як ти його навчиш, так він і поводитиметься в суспільстві“.

Читайте також:

Оновлено. “Я втратив повністю все”: історія рятувальника з Донеччини, який знайшов новий дім у Вільногірську