У місті Вільногірськ мешканці зіштовхнулися з труднощами щодо правильного викидання новорічних ялинок. У місті немає спеціально відведених пунктів збору використаних дерев, що змушує людей викидати їх разом із побутовим сміттям або залишати на стихійних сміттєзвалищах.

Журналісти Вільногірськ IN.UA провели власне обстеження міста та зафіксували проблему.

На фото видно, як ялинки, разом з іншим сміттям, опиняються на вулицях міста, створюючи не естетичний вигляд і завдаючи шкоди навколишньому середовищу.

Місцеві жителі обурені ситуацією та сподіваються на швидке вирішення проблеми, зокрема через створення спеціальних майданчиків або організацію централізованого вивозу ялинок на переробку.

“Моя ялинка вже кілька днів стоїть у під’їзді, бо я не знаю, куди її подіти, а просто залишати не хочу”, – розповіла місцева мешканка.

Водночас редакція Вільногірськ IN.UA звернулася за коментарем до директора КП “УП Жилкомсервіс” Івана Буряка, проте відповіді щодо ситуації зі спеціально відведеними місцями для викидання ялинок, відповіді отримано не було.

“Нічого не знаю,утилізацією займається УАКБ (управління архітектури, капітального будівництва) ”, – дуже стисло відповів на запитання журналістів директор Жилкомсервісу.

Хто відповідальний?

Нагадаємо, у Вільногірську комунальне підприємство “УК “Жилкомсервіс” обрали головним підприємством, яке займається чистотою та порядком у місті.

Це рішення ухвалили 12 вересня 2024 року під час позачергової сесії міської ради, коли депутати проголосували за надання УК Жилкомсервіс відповідних повноважень.

Зокрема, Жилкомсервіс надає послуги з прибирання та підмітання доріг від сміття, скошення трави, стрижки живої огорожі, утримання квітників, очистки урн від сміття, охорони, утримання та відновлення зелених насаджень на об’єктах благоустрою, а також видалення дерев.

Приклади інших громад

У містах Дніпро, Одеса та Чернівці мешканців закликали залишати ялинки в спеціально відведених місцях для правильного збору та утилізації.

Це сприяє збереженню чистоти у містах після святкових періодів і забезпечує екологічно безпечне утилізування ялинок.

Ось приклади:

У Дніпрі створено пункти збору ялинок, де мешканці можуть залишати свої новорічні дерева після свят. Пункти розташовуються в різних районах міста, а ялинки після збору переробляються в компост або використовуються для виготовлення добрив.

В Одесі організовані спеціальні місця для збору ялинок, куди мешканці можуть приносити свої дерева. Ялинки після збору подрібнюють, і з них роблять мульчу або компост для озеленення міських територій.

У Львові також відкрито пункти для збору ялинок, де їх приймають для подальшої утилізації. Мешканці можуть залишати свої ялинки на вказаних локаціях, і вони будуть використані для екологічних цілей, таких як виготовлення компосту чи відновлення зелених насаджень у місті.

Читайте також:

• До Вільногірська приїхав мобільний Центр обслуговування платників: як мешканці оцінили сервіс
• У Вільногірську та Жовтих водах протягом грудня 2024 року народилися 36 малюків

Грошова допомога до Дня Незалежності України надається одноразово у розмірі від 450 до 3100 гривень.

Про це йдеться у Постанові Кабінету міністрів.

Хто має право на грошову допомогу

Особи з інвалідністю внаслідок війни:

• I групи — 3100 гривень;
• I групи — 2900 гривень;
• III групи — 2700 гривень.

Також право на виплати мають:

• Особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною — 3100 гривень.
• Учасники бойових дій, постраждалі на Революції Гідності, неповнолітні в’язні, діти, народжені в місцях несвободи — 1000 гривень.
• Члени сімей загиблих ветеранів, захисників, померлих учасників бойових дій та осіб з інвалідністю — 650 гривень.
• Учасники війни, колишні в’язні, примусово вивезені, діти партизанів і підпільників — 450 гривень.

Читайте також:

• Усе місто зупиниться на хвилину: у Вільногірську оновлять систему сповіщення — сигнал почує кожен район
• В Україні повернуть щоквартальну звітність для ФОП

Українське козацтво залишило глибокий слід в історії — від захисту рідної землі до формування ідеї державності. Їхній дух свободи, самоврядування та відданість Батьківщині й досі надихають українців і формують національну ідентичність.

Від Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, козацьких зимівників до знищення Запорозької Січі – більше читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Фортеця часу: де починається козацька історія

Початки заселення території Верхньодніпровщини сягають козацької доби. Колись це були землі, де проходили захисні рубежі запорожців, а саме укріплення тут мало оборонний характер – як фортеця. “Тут кожен камінь дихає козацьким минулим”, – з хвилюванням розповідає Наталія Іванівна Коновал, директорка Верхньодніпровського краєзнавчого музею.

Запорізька спадщина

В Україні існувало щонайменше близько десяти Запорозьких Січей. За словами директорки, вісім із них були на території сучасної Дніпропетровщини. Ці укріплення – свідки бурхливого розвитку запорозького козацтва, про яке в музеї можна дізнатися не лише з експозицій, а й з реконструйованого макета останньої Запорозької Січі, автором якого є Кузьма Голов’янко.

Мазепа, Полтава і наш край

З музею відкривається ще одна глибока сторінка – історія Івана Мазепи. Після поразки під Полтавою 1709 року шведська армія разом із Мазепою відступала саме через територію сучасного Верхньодніпровська. Тут, за словами директорки, в Дніпровокам’янці залишилася могила трьохсот мазепинців, які прикривали відступ союзних військ.

“У 1748 році онук одного з полеглих козаків поставив хрест на могилі свого діда, який і досі вцілів, незважаючи на війни, революції й бур’яни”, – наголошує Наталія Іванівна.

Козацькі зими й українська Кубань

Після руйнування Січі у 1775 році багато козаків рушили на Кубань, де й заклали підвалини нової спільноти. Проте дехто повертався й назад – зокрема на Верхньодніпровщину.

Архіви музею зберігають дані про п’ять козацьких зимівників на території сучасного міста, включно з зимівником Макара Нагая. Відомо навіть, де саме він був розташований.

“Ми маємо копії документів, які підтверджують – земля надавалась Григорію Потьомкіну, улюбленцю Катерини II. Тут оселилися українці і не тільки, які відслужили 25 років у війську разом зі своїми сім’ями”, – зазначає директорка.

Верхньодніпровськ: з козацької слободи – до міста

Поселення, що виникло довкола зимівника, називалось Григорівкою, пізніше – Новогригорівкою. У 1806 році воно стало повітовим містом і отримало нову назву – Верхній Дніпро (Верхньодніпровськ). Місто зростало, змінювалося, але завжди зберігало зв’язок з козацьким корінням.

“Слава Богу, що назву не змінювали далі, – усміхається пані Наталія, – бо кожна назва – це як ниточка до історії, з минулого в майбутнє”.

Петро Калнишевський: останній кошовий

Історія завершення козацької доби неможлива без згадки про Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорозької Січі. Після зруйнування Січі у 1775 році він був засланий на Соловецькі острови, де провів понад 25 років у неволі й помер у віці понад 100 років.

“На Соловках знайшли плиту з написом: “Останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський””, – розповідає директорка.

Архітектура міста Архітектура Верхньодніпровська

Будинки ХІХ – початку ХХ століття – теж частина історії. Найцікавіша споруда – будинок повітового земства, збудований у 1876 році за проєктом архітектора Харманського, добудований в 1911 році, він пережив дві війни, революції, підірвані мости і реставрації.

Тут і нині збереглися мармурові сходи, по яких, за переказами, виїжджав на коні Нестор Махно у 1919 році. Основний інтер’єру залишається автентичним, незважаючи на реставрації і перебудови. Багато цікавих місць Верхньодніпрповська можна побачити під час пішохідних екскурсій по місту.