Вільногірськ побачений очима французького гостя — це місто приємних людей, яскравих барв і щирих історій. Благодійник Стефан, який приїхав підтримати місцевий котячий притулок “Пухнастий батальйон”, уперше прогулявся вулицями міста, де кожен куточок має свій характер і душу. Після знайомства з притулком Стефан вирушив на екскурсію Вільногірськом.
Більше про мандри Стефана з Франції читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.
Подорож до України
Стефан охоче ділився своїми загальними враженнями від України. За кілька днів він встиг побачити лише три міста — Львів, Київ і Вільногірськ. Свою подорож до України Стефан планував із кількома конкретними цілями.
Передусім він прагнув зустрітися з Олександром Посметуховим — із яким познайомився в соцмережах. А також Стефан прагнув відвідати притулок для котів у Вільногірську.
Нагадаємо, про візит Стефана до притулку “Пухнастий батальйон”, редакція Вільногірськ IN.UA писала раніше.
Стефан зізнається: “Я просто мріяв нарешті поговорити наживо. Це не просто зустріч — радше здійснена мрія. Після багатьох місяців онлайн-листування нарешті побачити Олександра Посметухова не на екрані, а поруч — справжнього, із втомленими, але теплими очима волонтера”.
Він замовкає на мить, ніби підбираючи слова, а потім додає: “Тепер я хочу привезти ці свідчення до Франції — розповісти людям, що тут, серед війни, народжується добро”.
Разом із смм-менеджеркою редакції Вільногірськ IN.UA Анастасією Бондар та Олександром Посметухим, Стефан прогулялася вулиця Вільногірська, відвідав галереєю, де зараз триває виставка малюнків місцевої художниці. А потім заглянув у місцеву кав’ярню, де аромат гарячого какао зігрів його після довгої дороги.
А далі на гостя чекала несподіванка — урок ткацтва, де він власноруч спробував створити маленький сувенірний. Для Стефана організували спеціальний майстер-клас англійською, на якому він власноруч створював маленький сувенірний прапор України — символічну пам’ятку свій візит у Вільногірськ.
Французький гість зізнався, що ткацтво далося йому непросто і жартома охрестив свій виріб “шедевром з лапками”. Але сам процес його справді захопив: Стефан відчув себе частиною місцевої спільноти та глибше занурився в українські традиції.Особливе враження на нього справила атмосфера майстерні — діти, що завітали на урок, із захопленням розпитували гостя з Франції, а щирість і тепло, з якими його прийняли.
“Мене вразило, як я раптом став мало не дивом для дітлахів тільки через те, що я француз. Вони обсипали мене питаннями!” – сміється Стефан, згадуючи цю зустріч.
Під час майстер-класу з ткацтва Стефан побачив розмальовані боєприпаси — арт-об’єкти, що контрастували з війною й водночас надавали сенсу пережитому.
“Це було сильно. Мені дуже сподобалися розмальовані гільзи — вражаючий контраст між жорстокістю війни та ніжністю мистецтва. На мить навіть виникла думка запитати, чи можна придбати такі роботи, але потім усвідомив: навряд чи їх пропустять через кордон. Та річ не в цьому. Мене завжди захоплює, коли речі отримують новий зміст — коли те, що колись руйнувало, перетворюється на символ життя, сили й творчості”, — ділиться Стефан своїми враженнями.
Місто Вільногірськ видалося гостеві доволі типовим прикладом міського середовища: повсюди багатоповерхівки, дитячі майданчики, школи. Водночас Стефан відзначив контраст із сучасними магазинами й сервісами, розташованими вздовж головної вулиці.
“Аптеки тут на кожному кроці!” – дивується він, адже у Франції такої кількості аптек не зустрічав.
Дуже сподобався Стефану місцевий парк. Особливо ж він був у захваті від синьо-жовтих кольорів, які жителі міста використовують, де тільки можна, аби підкреслити українську ідентичність.
“Навіть старий футбольний стадіон тут розфарбували в національні барви. Це викликає повагу – люди горді за свою країну,” – зазначає Стефан.
Стефан знайомився з Вільногірцями та дізнавався їхні історії. Його щиро здивувало, що в Україні після виходу на пенсію люди часто змушені продовжувати працювати, адже пенсії не завжди вистачає на власне життя чи утримання сім’ї.
“У Франції після виходу на пенсію лікар чи будь-який працівник не мусить далі працювати – забезпечення достатнє. Тут же люди віддають себе справі, навіть коли держава не може належно потурбуватися про них самих,” – ділився Стефан.
Це відкриття додало йому ще більшої поваги до українців, їхньої відданості та життєвої стійкості.
Головною ж особливістю, яку французький гість виніс із подорожі, стала щирість та гостинність українців. Попри мовний бар’єр, він завжди знаходив когось, хто міг допомогти: десь переклали меню, десь підказали дорогу, а хтось просто підтримав дружньою розмовою.
Емоції після поїздки та послання українцям
Стефан не приховує: ця подорож стала для нього особливою. Попри довгу дорогу й ризики, він радий, що приїхав саме зараз, у такий непростий час. Свій загальний стан після повернення француз описує як піднесений і натхненний.
На питання, яке повідомлення про Україну він повезе світові, Стефан відповідає просто: “Треба й надалі підтримувати Україну та українців усіма можливими способами”.Він переконався, наскільки важливою є ця підтримка на місці – від зброї для фронту до пожертв на корм для тварин у тилу.
Стефан адресував кілька теплих слів самим українцям, особливо волонтерам і мешканцям Вільногірська: “Тримайтеся! Ви неймовірно сильні люди!” Наприкінці візиту Стефан пожартував, що обов’язково приїде ще раз – але вже після нашої перемоги, аби не хвилювати рідних такою небезпечною мандрівкою.
“Ця поїздка видалася трохи довгою і виснажливою – майже два дні в автобусі. Дорогою я багато думав про українців, які їхали цим маршрутом у зворотному напрямку в 2022-му, у набагато тяжких обставинах…Тепер я відчуваю ще більше поваги до українського народу,” – зізнається Стефан.
Французький гість щиро подякував всім, з ким познайомився у Вільногірську, за теплий прийом. Додому він повертається зі спогадами та історіями, якими планує поділитися з друзями.
Підписуйтесь
