У Вільногірську відбувся День донора, який зібрав десятки охочих допомогти іншим. Загалом цього разу кров здали 47 людей. Серед донорів були як досвідчені учасники, так і ті, хто прийшов вперше.

Про це повідомляє журналістка Вільногірськ IN.UA.

День донора у Вільногірську

Вперше спробувала себе в ролі донора Юля:“ Вирішила прийти, бо у знайомого мама хвора, і треба допомогти. Поки що це мій перший раз, але хочу й надалі здавати кров”.

Своїми враженнями поділився і Сергій, який теж прийшов заради друга:

“Я прийшов, бо у мого друга мама хворіє, потрібно було допомогти. Враження незвичні, навіть прикольно. Є трохи слабкість, але водночас відчуття, що допоміг іншій людині”.

Цього дня у Вільногірську вручили посвідчення почесного донора Антону Баженку — він здав кров уже понад 40 разів.

Посвідчення видається донору після четвертої здачі, а вже почесним донором можна стати після 40-вої здачі.

За словами Юлії Зубко, завідувачки відділу заготівлі крові структурного підрозділу Кам’янського Дніпропетровської обласної станції переливання крові, донорство має не лише гуманітарне, а й оздоровче значення:

“Коли людина здає кров, ми змушуємо працювати кровотворні органи: кістковий мозок, селезінку. Народжуються нові клітини, організм омолоджується, нормалізується тиск”.

Вона наголосила, що донорство особливо важливе зараз, у час війни. Дніпропетровщина є великим хабом, куди звозять кров з усієї України, і потреба у ній лише зростає.

“Потреба в донорах наразі постійна! Зараз дуже багато жінок приходить, виріс відсоток молоді. Адже чоловіки — на війні, серед них є й ті, хто був донорами, а тепер загинув. До нас приїжджають внутрішньо переміщені особи, чиє здоров’я ослаблене через переїзди. У нашому місті лікується багато переселенців. Кров потрібна постійно, адже її замінника досі не існує”, — зазначила лікарка.

Ще лікарка згадала вже історичний випадок – коли кров скидали дроном, прямо на полі бою, і лікар зміг зробити переливання пораненому бійцю і таким чином врятував йому життя. За це лікар був нагороджений європейськими лікарями. Такий випадок стався в “Азові”.

Дуже приємні та турботливі медсестри, які допомагають донорам під час взяття крові. Аліна медсестра до кожного зверталася з повагою, пояснювала як лягти, що робити під час здачі крові, питала постійно чи нормально почуває себе донор, поділилася Олена, яка вдруге прийшла здати кров для ЗСУ .

Крім того, до і після донори можуть випити солодкого та гарячого чаю з печивом прямо в лікарні. Також, кожний донор отримує за здачу крові по 76,40 гривень та вихідні – або відразу два дні, або один додатковий до відпустки.

Читайте також:

У Вільногірській лікарні приймають акушер-гінеколог та ЛОР

Вільногірськ побачений очима французького гостя — це місто приємних людей, яскравих барв і щирих історій. Благодійник Стефан, який приїхав підтримати місцевий котячий притулок “Пухнастий батальйон”, уперше прогулявся вулицями міста, де кожен куточок має свій характер і душу. Після знайомства з притулком Стефан вирушив на екскурсію Вільногірськом.

Більше про мандри Стефана з Франції читайте у матеріалі Вільногірськ IN.UA.

Подорож до України

Стефан охоче ділився своїми загальними враженнями від України. За кілька днів він встиг побачити лише три міста — Львів, Київ і Вільногірськ. Свою подорож до України Стефан планував із кількома конкретними цілями.

Передусім він прагнув зустрітися з Олександром Посметуховим — із яким познайомився в соцмережах. А також Стефан прагнув відвідати притулок для котів у Вільногірську.

Нагадаємо, про візит Стефана до притулку “Пухнастий батальйон”, редакція Вільногірськ IN.UA писала раніше.

Стефан зізнається: “Я просто мріяв нарешті поговорити наживо. Це не просто зустріч — радше здійснена мрія. Після багатьох місяців онлайн-листування нарешті побачити Олександра Посметухова не на екрані, а поруч — справжнього, із втомленими, але теплими очима волонтера”.

Він замовкає на мить, ніби підбираючи слова, а потім додає: “Тепер я хочу привезти ці свідчення до Франції — розповісти людям, що тут, серед війни, народжується добро”.

Разом із смм-менеджеркою редакції Вільногірськ IN.UA Анастасією Бондар та Олександром Посметухим, Стефан прогулялася вулиця Вільногірська, відвідав галереєю, де зараз триває виставка малюнків місцевої художниці. А потім заглянув у місцеву кав’ярню, де аромат гарячого какао зігрів його після довгої дороги.

А далі на гостя чекала несподіванка — урок ткацтва, де він власноруч спробував створити маленький сувенірний. Для Стефана організували спеціальний майстер-клас англійською, на якому він власноруч створював маленький сувенірний прапор України — символічну пам’ятку свій візит у Вільногірськ.

Французький гість зізнався, що ткацтво далося йому непросто і жартома охрестив свій виріб “шедевром з лапками”. Але сам процес його справді захопив: Стефан відчув себе частиною місцевої спільноти та глибше занурився в українські традиції.Особливе враження на нього справила атмосфера майстерні — діти, що завітали на урок, із захопленням розпитували гостя з Франції, а щирість і тепло, з якими його прийняли.

“Мене вразило, як я раптом став мало не дивом для дітлахів тільки через те, що я француз. Вони обсипали мене питаннями!” – сміється Стефан, згадуючи цю зустріч.

Під час майстер-класу з ткацтва Стефан побачив розмальовані боєприпаси — арт-об’єкти, що контрастували з війною й водночас надавали сенсу пережитому.

“Це було сильно. Мені дуже сподобалися розмальовані гільзи — вражаючий контраст між жорстокістю війни та ніжністю мистецтва. На мить навіть виникла думка запитати, чи можна придбати такі роботи, але потім усвідомив: навряд чи їх пропустять через кордон. Та річ не в цьому. Мене завжди захоплює, коли речі отримують новий зміст — коли те, що колись руйнувало, перетворюється на символ життя, сили й творчості”, — ділиться Стефан своїми враженнями.

Місто Вільногірськ видалося гостеві доволі типовим прикладом міського середовища: повсюди багатоповерхівки, дитячі майданчики, школи. Водночас Стефан відзначив контраст із сучасними магазинами й сервісами, розташованими вздовж головної вулиці.

“Аптеки тут на кожному кроці!” – дивується він, адже у Франції такої кількості аптек не зустрічав.

Дуже сподобався Стефану місцевий парк. Особливо ж він був у захваті від синьо-жовтих кольорів, які жителі міста використовують, де тільки можна, аби підкреслити українську ідентичність.

“Навіть старий футбольний стадіон тут розфарбували в національні барви. Це викликає повагу – люди горді за свою країну,” – зазначає Стефан.

Стефан знайомився з Вільногірцями та дізнавався їхні історії. Його щиро здивувало, що в Україні після виходу на пенсію люди часто змушені продовжувати працювати, адже пенсії не завжди вистачає на власне життя чи утримання сім’ї.

“У Франції після виходу на пенсію лікар чи будь-який працівник не мусить далі працювати – забезпечення достатнє. Тут же люди віддають себе справі, навіть коли держава не може належно потурбуватися про них самих,” – ділився Стефан.

Це відкриття додало йому ще більшої поваги до українців, їхньої відданості та життєвої стійкості.

Головною ж особливістю, яку французький гість виніс із подорожі, стала щирість та гостинність українців. Попри мовний бар’єр, він завжди знаходив когось, хто міг допомогти: десь переклали меню, десь підказали дорогу, а хтось просто підтримав дружньою розмовою.

Емоції після поїздки та послання українцям

Стефан не приховує: ця подорож стала для нього особливою. Попри довгу дорогу й ризики, він радий, що приїхав саме зараз, у такий непростий час. Свій загальний стан після повернення француз описує як піднесений і натхненний.

На питання, яке повідомлення про Україну він повезе світові, Стефан відповідає просто: “Треба й надалі підтримувати Україну та українців усіма можливими способами”.Він переконався, наскільки важливою є ця підтримка на місці – від зброї для фронту до пожертв на корм для тварин у тилу.

Стефан адресував кілька теплих слів самим українцям, особливо волонтерам і мешканцям Вільногірська: “Тримайтеся! Ви неймовірно сильні люди!” Наприкінці візиту Стефан пожартував, що обов’язково приїде ще раз – але вже після нашої перемоги, аби не хвилювати рідних такою небезпечною мандрівкою.

“Ця поїздка видалася трохи довгою і виснажливою – майже два дні в автобусі. Дорогою я багато думав про українців, які їхали цим маршрутом у зворотному напрямку в 2022-му, у набагато тяжких обставинах…Тепер я відчуваю ще більше поваги до українського народу,” – зізнається Стефан.

Французький гість щиро подякував всім, з ким познайомився у Вільногірську, за теплий прийом. Додому він повертається зі спогадами та історіями, якими планує поділитися з друзями.

У Вільногірську судили місцевого жителя, який погодився виготовити вибухівку для теракту. Під час складання пристрою стався вибух, унаслідок якого він сам постраждав.

Про це йдеться у вироку Вільногірського міського суду від 29 жовтня, де жителя визнали винним у підготовці до терористичного акту та спробі виготовлення вибухового пристрою.

Складав вибуховий пристрій

Як йдеться у вироку, у лютому 2025 року обвинуваченому в месенджері Telegram надійшла пропозиція за винагороду зібрати вибуховий пристрій і здійснити теракт.

Щоб отримати необхідні деталі, чоловік поїхав електричкою до Верхівцевого, де неподалік залізничної колії, приблизно за пів кілометра, у схованці знайшов пакет із компонентами для вибухівки.

Повернувшись до Вільногірська, він придбав додаткові матеріали. Невідома кураторка з акаунтом “Biviss” у Telegram надіслала йому докладну інструкцію зі створення саморобного вибухового пристрою.

З вироку суду також відомо, що 24 лютого 2025 року обвинувачений у власній квартирі намагався поєднати мобільний телефон із дротами, вибуховою речовиною, шприцом і електрозапалювачем. Однак замість завершення збірки стався вибух — чоловік зазнав поранень обличчя, грудей і рук.

Обвинувачений уклав угоду зі слідством про визнання винуватості. Він погодився співпрацювати з правоохоронцями, допомагати у викритті осіб, причетних до організації терактів, і дати показання щодо кураторки.

Суд визнав його винним і призначив покарання — 6 років і 1 місяць позбавлення волі без конфіскації майна.

Читайте також:

У Вільногірську встановили коригований тариф на тепло