Бути готовим до війни та робити неможливе: як все починалось на сході України

Олександра Зоз 19:21, 22 Липня 2024
Роман Козодой із частиною команди ГО «Добро Лисичанськ»/ фото архів Роман Козодой
Роман Козодой із частиною команди ГО «Добро Лисичанськ»/війна в Україні/ фото архів Роман Козодой

Початок повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року здебільшого застав українців зненацька. Але були і є такі, хто бачив цю війну та окупацію від самого її початку, коли російські війська загарбали Крим та частину Донбасу. Таким є мешканець Лисичанська Роман Козодой.
Повномасштабна війна застала Романа Козодоя у 26 років. Чоловік цікавився геополітикою та стежив за прогнозами іноземних профільних спеціалістів. Роман згадує, що зі всією серйозністю поставився до експертних оцінок у міжнародних виданнях, де обговорювалось повномасштабне вторгнення росії в Україну ще з листопада 2021 року. І найперше, що Романа змушувало прислухатись до цих оцінок — це власний досвід та згадка про 2014 рік. Сам Роман родом з району заводу гумовотехнічних виробів, що у напрямку тимчасово окупованого Луганська. Цей район, як і весь Лисичанськ, перебував під російською окупацією з 22 травня по 24 липня 2014 року. І хоча на той момент Роман навчався у Київському університеті, після його закінчення він повернувся у рідне місто, щоб працювати на розвиток громади.

Війна очима волонтерів, про початок повномасштабного вторгнення, допомогу та фестивалі для молоді Роман Козодой розповів журналістці Олександрі Зоз.

Досвід не підвів: війна не застала зненацька

Громадська організація «Добро Лисичанськ» була заснована Романом Козодоєм на
Луганщині у 2020 році. Тоді робота полягала у допомозі навчальним та медичним
закладам Лисичанська. Саме завчасна підготовка, чіткі плани та розуміння ситуації
допомогли волонтерам в перші дні повномасштабного вторгнення надати допомогу тим,
хто її потребував найбільше. А вже після окупації Лисичанська команда «Добро Лисичанськ» почала свою діяльність у прифронтових населених пунктах, а згодом й на
деокупованих територіях.

«До нас у Луганську область збиралися приїхати наші друзі та партнери зі Швейцарії. Це було у грудні 2021 року. Проте вони скасували візит, оскільки довіряли повідомленням західних розвідок про загрозу великої війни»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Волонтери усвідомлювали та знали з досвіду окупації 2014 року, що у випадку швидкого
просування російських військ, вони мають допомогти собі та жителям свого міста.

«Ми почали ґрунтовно готуватися до повномасштабного вторгнення за місяць до того, як це сталося. Тобто десь у січні 2022 року. Люди, з якими нам довелося стикатися, до цього були налаштовані скептично, казали, що це марна трата грошей. Але ми намагалися готуватися так, щоб, якщо не буде війни, то ці закуплені речі змогли використати у своїх майбутніх проєктах. Ми робили подвійну роботу, але перестраховувалися. Створили три плани: на випадок евакуації, на випадок мобілізації частини команди та на випадок окупації»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Ще до початку повномасштабного вторгнення волонтери почали купувати речі, які
мали стати у пригоді. Це, зокрема, пів тону дизельного пального та стільки ж бензину,
дрова, газові балони, генератори, рації та інші засоби звʼязку, продукти тривалого
зберігання, медикаменти та засоби гігієни.

«У мене досі залишились документи про купівлю цього всього, бо ми купували все офіційно, через розрахунковий рахунок організації. Ми розуміли, що у випадку війни зв’язок у будь-якому разі «ляже», тому ми купили комплект з семи рацій з додатковими антенами та батареями. Закупили спеціальні обігрівачі для води, булер’яни (печі тривалого горіння – ред.), батарейки, ліхтарики, бензопили. Ми розуміли, що все це буде потрібно»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну: спогади волонтера

«23 лютого мені зателефонував друг, він сказав: «Дивись, Ром, все, до чого ми готувалися, має початися у найближчі 24 години». У нього ця інформація була з перевіреного джерела. Не було підстав їй не довіряти, інформація була чітка та зрозуміла. Я був готовий. Ми працювали, не панікували, робили все, що запланували»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

За словами Романа, команда «Добро Лисичанськ» психологічно була готова до
повномасштабного вторгнення, тому вже на ранок 24 лютого 2022 року, коли росіяни
перейшли через кордон, волонтери зібралися у своєму штабі, щоб обговорити подальші
дії.

Найперше, що було зроблено, — це підготовлено приміщення до прийому людей. Тоді
по місту розклеїли оголошення про те, що їх організація надає гуманітарну допомогу.

«Ми готувалися до найгіршого і думали, що фронт рухатиметься швидко, а у нас буде максимум пів дня чи день на укріплення, а потім — чи піти в армію, чи евакуюватися від окупації. Магазини, банки та аптеки у місті зачинилися, тут і знадобилася наша допомога. Гуманітарної допомоги нам вистачило приблизно на місяць-півтора, якраз до того, як почали приходити у місто перші гуманітарні вантажі»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Штаб ГО «Добро Лисичанськ» у різні дні приймав від 20 до 600 людей, котрі зверталися за
допомогою. Маломобільним людям волонтери доставляли допомогу адресно, а тим, хто
ховався у підвалах від російських обстрілів, розвозили гаряче харчування.

З часом до волонтерів почали надходити запити не лише з різних районів Лисичанська, а
й з найближчих міст — Гірського та Сєвєродонецька.

«Проблеми з електропостачанням почалися вже через тиждень після початку повномасштабного вторгнення. Ми працювали на генераторі, тому люди приходили до нас у штаб заряджати телефони, щоб підтримувати зв’язок зі своїми близькими. Пересуватися містом було доволі небезпечно з перших днів повномасштабного вторгнення. Не було жодного дня, коли б не було обстріляне наше місто й наш район»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Лисичани заряджають телефони у штабі ГО «Добро Лисичанськ»/ фото архів Роман Козодой
Лисичани заряджають телефони у штабі ГО «Добро Лисичанськ»/ фото архів Роман Козодой

Одного разу снаряд впав за 25 метрів від штабу громадської організації. Тоді розбило
повністю житловий будинок, уламками побило вікна, дах та фасади приміщення ГО. Люди не травмувалися.

«Ми розпланували все так, що, якщо наш штаб обстріляють, то ми евакуюємо свою команду та перемикаємося з роздачі гуманітарної допомоги на евакуацію людей. Вже у квітні ми змістили свій штаб у Мирноград і кожного ранку їздили з допомогою у Лисичанськ»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Евакуація населення з Лисичанська

Поступово крім надання гуманітарної допомоги, волонтери почали займатися евакуацією жителів рідного міста. Зокрема, маломобільних, людей похилого віку та багатодітних родин.

«У нас не було великого транспорту, тому просто частими поїздками вивозили людей легковим автомобілем до евакуаційних потягів у Лисичанську та Рубіжному. Ці потяги курсували десь до березня. Потім був організований евакопункт у Новозолотарівці й ми підвозили людей туди. Згодом вже ми почали вивозити людей до Покровська»

Роман // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

У Лисичанськ волонтери їздили доти, доки це було можливо та був шанс безпечно
проїхати, зазначає Роман. Проте і сам Роман та його команда неодноразово потрапляли під
обстріли.

«Одного разу ми спускалися по Кіровій горі коли бачили, що палає якась велика споруда. То горіла гімназія. По дорозі та на узбіччі лежали розкидані вибухами уламки цегли та дерева»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Роман — випускник тієї Лисичанської багатопрофільної гімназії. Чоловік розповідає:
першою думкою було бігти гасити пожежу власноруч, проте зупинився, бо навколо лунали
обстріли.


Гімназія згоріла вщент. Як повідомила директорка Лисичанської багатопрофільної гімназії
Світлана Бєлуха, будівля школи була Бельгійською спадщиною. Це пам’ятка архітектури,
про яку знали чи не всі жителі міста.

«Тоді військові, які були обабіч дороги, порадили нам сховатися, бо щойно почався масований російський обстріл. Ми сховалися під міст, по якому проходила залізниця. Поставили машину, а самі переховувалися між мостовими колонами. Обстріл вели артилерією великого калібру. Ми чекали. Згодом зрозуміли звідки вона б’є, вирахували періодичність пострілів і в цій паузі виїхали. Коли обстріли стихли, ми з командою повернулися туди, де переховувалися, та побачили, що місце геть понівечене та подекуди зруйноване. Якби ми залишилися там, то хтозна, чи вижили б. Бог нас зберіг, це диво для нас. Таких див було чимало»

Роман // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Попри загрозу життю, волонтери продовжували їздити у Лисичанськ. Вдавалося залучати
до роботи й міжнародних партнерів. У місто їхали з гуманітарним вантажем, а на шляху
назад забирали охочих евакуюватися.

«28 червня ми з командою останній раз потрапили у Лисичанськ. 29 червня нас не пустили, оскільки з міста вже виходили українські війська, було дуже небезпечно»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Торговельний центр у Лисичанську, який обстріляли російські окупанти/ фото архів Роман Козодой
Торговельний центр у Лисичанську, який обстріляли російські окупанти/війна в Україні/ фото архів Роман Козодой


Загострення ситуації у Лисичанську: допомога жителям Луганщини та Донеччини

Ситуація у Лисичанську значно загострилася у червні 2022 року. На той час місто вже
було оточене окупантами. Обстріли не вщухали ні на мить. З 25 червня за місто йшли
кровопролитні бої.

А 27 червня сталася масова трагедія: коли мешканці набирали воду з підвезеної
цистерни, росіяни поцілили по скупченню людей з «Урагану». Тоді загинули вісім людей,
ще 21 людина отримала поранення.

Вже 30 червня окупанти зайняли позиції на частинах нафтопереробного заводу, а 3 липня
росіяни повністю окупували Лисичанськ.

На той час волонтери ГО «Добро Лисичанськ» допомагали переважно жителям Сіверська.

«Це ближче до Лисичанська, ми краще знали місцевість. До жовтня працювали у Сіверську. Було багато таких моментів, про які важко забути. Часто у Сіверську ми виїздили на місця обстрілів, надавали першу допомогу пораненим людям, перев’язували їх. Деяких у критичному стані везли до найближчого військового шпиталю, який тоді був у Бахмуті. Просили, щоб прийняли цивільних поранених. Лікарі могли зробити лише стабілізацію, а потім ми самі везли людей у лікарні в Костянтинівку та Краматорськ. Бувало таке, що люди не доживали, гинули у момент евакуації. Ми бачили людей за крок до їхньої смерті. Когось, звісно, нам вдалося врятувати. Згодом ми бачили цих людей, які живі та здорові. Це відчуття, що дуже надихають»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Діяльність ГО «Добро Лисичанськ» після окупації рідного міста

Коли поїздки у Луганську області стали вкрай небезпечними, волонтери почали
допомагати людям деокупованих територій. Зокрема, Харківщини. Своєю діяльністю
також охоплювали й Слов’янськ, Краматорськ, села та околиці на північному напрямку, а
інколи, навіть, Херсонський напрямок. Працювали мало не по всій тодішній лінії фронту.

«Пригадую, як влітку через відсутність гігієнічних умов та медичних засобів одна жінка почала гнити живцем. Ми намагалися її врятувати, але не вийшло. Ця жінка згодом померла. От ти дивишся на це горе і розумієш, що нічого не можеш зробити з цим. Розумієш, що це наслідки війни. Такі моменти, напевно, ніколи в житті не забудуться. Проте з іншого боку тішить те, що багатьом людям ми все ж таки змогли допомогти та врятувати життя»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Команда ГО «Добро Лисичанськ», яка на момент початку повномасштабного вторгнення налічувала
близько 20 осіб, зробила свій значний внесок у допомогу людям з прифронтових
населених пунктів. Проте у жовтні 2022 року Роман Козодой вирішив розформувати
команду та дати можливість молодим людям обирати самостійно подальший свій шлях у
житті. Дехто з них пішов навчатися, дехто продовжив волонтерську справу в інших
регіонах країни.

Команда швидкого реагування ГО «Добро Лисичанськ»/ фото архів Роман Козодой
Команда швидкого реагування ГО «Добро Лисичанськ»/ фото архів Роман Козодой

Втім, з Романом залишилися сім активістів, з якими вони й далі продовжили працювати. І
на початку 2023 року Роман з частиною команди переїхав жити на Київщину. Невеликою
групою людей волонтери продовжували допомагати жителям прифронтових міст та
селищ.

Психологічна підтримка людей у прифронтових та деокупованих населених пунктах

Згодом розпочали новий проєкт, у рамках якого проводили заходи для дітей та
молоді, які залишаються жити на деокупованих територіях та поблизу лінії фронту.
Команда громадської організації залучила до роботи понад 70 волонтерів.

«Влітку 2023 року ми запустили проєкт волонтерських поїздок зі спортивним фестивалем. У червні та липні працювали на деокупованих територіях Харківщини, Херсонщини та Київщини»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Волонтери, приїжджаючи до населеного пункту, роздавали гуманітарну допомогу,
допомагали прибирати завали після обстрілів та лагодити понівечені будинки. Для молоді
влаштовували концерти, змагання та спортивні ігри.

«Багато волонтерів пропонують лише допомогу продуктами. Це теж важливо, але людям треба надавати можливість проживати позитивні емоції. Ми це називаємо «повернути нормальність». До війни люди це мали, а під час війни діти не можуть відчути смак дитинства, бо вони не ходять до школи, не мають можливості спілкуватися з однолітками. Це та потреба, яку, на жаль, покриває невелика кількість волонтерів. Роботи з дітьми та психологічної підтримки завжди не вистачає»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

У деякі населені пункти команда «Добро Лисичанськ» приїжджала неодноразово. Роман
каже, що люди з нетерпінням на них чекають.

«Реакція людей максимально позитивна. Ми не очікували, що на цей проєкт буде такий відгук. Цьогоріч ми набираємо максимальних обертів, плануємо здійснити більше таких поїздок. Адміністрації міст та містечок радо йдуть на співпрацю, шукають укриття та можливості, щоб ми провели розважальні заходи. Нас кличуть з повторними візитами. Діти та їх батьки дуже зацікавлені. Ми підтримуємо з ними зв’язок»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Покривають фінансові витрати волонтери власними силами, також періодично
долучаються благодійники та міжнародні партнери.

Станом на 2024 рік команда ГО «Добро Лисичанськ» вже запланувала чотири благодійні
поїздки з фестивалями у Балаклію, Ізюм, Нове Залісся, Чорнобаївку.

«Окрім всього іншого ми ще ведемо проєкт «Є Житло», це суто наш проєкт, він не пов’язаний з державною програмою. Ми допомагаємо з відбудовою житла військовим та цивільним. Наразі працюємо над тим, щоб допомогти побудувати будинок жінці, яка втратила свого чоловіка на війні. Власний будинок — була мрія родини, яка має здійснитися для жінки полеглого героя та їх дітей»

Роман // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Волонтери допомагають й військовим, збирають гроші та закуповують необхідну техніку
чи речі для захисників на передовій.


ГО «Добро Лисичанськ» знають і за короткою назвою «Добро». І попри те, що волонтери
сьогодні не мають можливості працювати у рідному місті через тимчасову окупацію,
символічну назву своєї організації вони зберегли.

«Є безумовна любов до малої батьківщини — Лисичанська. Вона іде від відповідальності за рідний край. На цю мить, – це відповідальність працювати на перемогу в тому місті та місці, де ми є і де існує потреба. За роки війни ми мали б навчитися «жити сьогодні», цінувати сьогоднішній день, але вірити у краще майбутнє. Тому віримо у краще майбутнє, у деокупацію Лисичанська і що зможемо туди повернутися. Але наразі фокусуємося на реальності, допомагаємо тим, хто зараз має більшу потребу у допомозі»

Роман Козодой // волонтер ГО «Добро Лисичанськ»

Волонтери ГО «Добро Лисичанськ»/ фото архів Роман Козодой
Волонтери ГО «Добро Лисичанськ»/ фото архів Роман Козодой

Здійснено в рамках проєкту Українського кризового медіацентру за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Читайте також:

Підписуйтесь

Рятував життя у Маріуполі: спогад лікаря, який переїхав до Вільногірська

Наталія Філоненко 15:30, 6 Вересня 2024
Рятував життя у Маріуполі, лікар Олексій Сєров
Рятував життя у Маріуполі, лікар Олексій Сєров / Фото Вільногірськ IN.UA

До Вільногірська приїхав молодий лікар Олексій Сєров, який врятував не одне життя у тимчасово окупованому Маріуполі. Навіть обстріли не лякали його.

Більше про його роботу на Вільногірськ IN.UA

Маріуполь: війна очима лікаря, що рятував життя

До роботи медиком Олексій Сєров приступив ще під час навчання в університеті. Чоловік одночасно працював на екстреній медичній допомозі та медицині катастрофи – 103.

Життя юного медика повністю змінилося з початком повномасштабного вторгнення. Тоді 13 молодих спеціалістів вирішують їхати на станцію швидкої допомоги, що в Маріуполі. Там їх очікувала найдовша зміна – 58 діб.

«В нас на швидкій був молодий колектив, з початком війни ми всі почали списуватися. Дізнавалися, хто виїжджає, а хто залишається працювати далі. Сформувався міцний «костяк», з яким ми рятували життя, і стояли перед складним вибором кого рятувати», – згадує Олексій Сєров. 

На центральній підстанції екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Маріуполя вольовий колектив без зв’язку з рідними, без вихідних працював, готував їжу самостійно. Жили в кімнаті, яка розрахована на чотирьох.

Вольовий колектив медиків підстанції у Маріуполі
Вольовий колектив медиків підстанції у Маріуполі / Фото Олексій Сєров

Біль роботи в Маріуполі

Найскладнішим став період, коли Маріуполь оточили повністю за 4 доби. Саме через це в місто нічого не потрапляло. Виїхати було неможливо. Був брак медикаментів, особливо наркотичних та болезаспокійливих препаратів. Одноразові турнікети використовували по три місяці через нестачу нових. Був голод.

«Був період коли всій бригаді не було вже чого їсти. Ми знайшли неподалік магазин, звідти ми взяли продукти. Ще й на людей набрали, їх було за двісті. З цих продуктів спорудили стихійний склад на станції й вже наша фельдшерка готувала нам їжу», – ділиться спогадом лікар.

Жили без світла. Жахливі безперестанку обстріли не давали бригаді перепочинку.

«Якщо об 11 годині була спланована евакуаційна колона, то ми вже знали, що об 11 ми поїдемо рятувати поранених. Були випадки через брак знеболювальних, ти вирішуєш кому саме цю ампулу колоти, чи може її притримати для більш складного випадку. Складний вибір стояв завжди», – каже чоловік. 

З початком повномасштабного вторгнення диспетчер швидкої, що на центральній підстанції, виклики з тиском або ж температурою вже не брав. Бригада швидкої рятувала тільки поранених і їхали в те місце, де були обстріли навіть без виклику.

Бригада швидкої допомоги
Бригада швидкої допомоги / Фото з архіву Олексія Сєрова

Емоційний стан бригади лікаря

Розмови та спогади про рідних – єдине, що підтримувало дух маріупольських медиків. Згадували, як потім виходило й кумедні історії порятунку поранених.

«Були шалені обстріли, Як завжди. Ми забігли до бабусі в будинок, їй поранило лице. Надали їй допомогу. Почали її евакуювати з будівлі. А вона нам, хлопці почекайте, я курей зачиню в сараї, щоб не повтікали. Було й таке», – ділиться сімейний лікар.

Маріупольські медики
Маріупольські медики / Фото з архіву Олексія Сєрова

Після «прильоту» є поняття «золота година». Бригада швидкої, яку очолював Олексій після приїзду до поранених де влучала ракета годину перечікувала в підвалах, бо знали, що знову може в це місце влучити смертоносна залізяка.

«Коли працюєш на швидкій ти морально загартовуєшся на минулих викликах, і можна триматися потім в більш екстремальних ситуаціях»,– каже Олексій.

Куля розміром з долоню кремезного чоловіка

Жахливий випадок, який й досі лунає у спогадах лікаря – порятунок дитини. За його словами, до цього ніколи й ніхто звикнути не зможе. Рятувати дітей найболючіше. Випадок з шестирічною дівчинкою згадує з болем.

«Як зараз пам’ятаю, з червоного ланоса вибігає чоловік і з жахливим криком звертається до нас. Волав чоловік про допомогу, врятувати доньку», – згадує Олексій.

 Чоловік з дівчинкою стояли на кухні. Прилетіла ворожа куля, яка відрикошетила й потрапила в дитину. Олексій при огляді побачив в неї біля ключиці отвір, який виходив на спині на рівні лопатки. Дівчинка не подавала ознак життя. Коли працівники швидкої вирішили різати кофтинку в якій дівчинка була. Вона подала тихий звук.

«Не треба різати, буде боляче», – промовила шестирічна дівчинка з Маріуполя.

Ця куля була розміром в долоню кремезного чоловіка.

«Коли ми зрізали кофтинку, нам відкрився отвір в 10 сантиметрів. Через цей отвір я бачив як калатає серце дівчинки. Ліва легеня склалася і дівчинка дихала шляхом правої. Ребра дівчинки вирвало. При цьому вона була ще у свідомості й могла відповідати», – пригадує лікар швидкої.

Пізніше Олексій шукав цю дівчинку і дізнався, що вона вижила.

З усієї бригади екстреної допомоги на сьогодні вижили всі лікарі, були випадки поранень та складних ситуацій. Працювали медики під пильною роботою ворожого снайпера. Через обстріли градів загинув водій їхньої швидкої. Олексій запевняє, що до жахіття війни звикнути не можна, але бути емоційно загартованими ми маємо бути завжди. 

Евакуація лікаря у Вільногірськ

Евакуювався лікар з Маріуполя коли вже фізично місто повністю стало під контролем військ рф.

«Смерть може прийти будь-якої хвилини, тому навіщо мені про це думати. Я роблю те, що маю та вмію робити – рятую людей»,  –  прокоментував лікар Олексій Сєров.

Попри пережите Олексій адаптується до мирного життя вже у Вільногірську. Нещодавно наша редакція згадувала про залучення молодих спеціалістів до місцевої лікарні.  Тоді директор ПМСД Сергій Карпович обіцяв звернутися до міського голови з проханням заохочення нового лікаря.

«Я буду звертатися до міського голови Володимира Василенко з пропозицією надати молодому спеціалісту комунальну квартиру», – казав директор.

Вже місяць, а саме з серпня цьогоріч у лікарні ПМСД працює новий сімейний лікар. Переселенець з Маріуполя, який рятував людей під обстрілами.

Читайте також:

Підписуйтесь

У Вільногірську попрощалися назавжди із полеглим військовослужбовцем 

Наталія Філоненко 16:55, 4 Вересня 2024
Прощання з військовослужбовцем
Прощання з військовослужбовцем / Фото Вільногірськ IN.UA

Прощання із Русланом Бідою провели сьогодні, 04 вересня 2024 року, на площі перед ПКіС «Металург». 

Більше на Вільногірськ IN.UA

Шлях військовослужбовця

На церемонії поховання були присутні рідні та місцеві, аби вшанувати полеглого героя. Хвилиною мовчання та молитвами провели загиблого воїна в останню путь й побратими.

Шлях військовослужбовця розповів міський голова Володимир Василенко.

Захисник Руслан Біда народився 26 жовтня 1988 року у місті Попасна Сєвєродонецького району Луганської області.

Там навчався у школі, закінчив училище та здобув професію різник по металу. Працював на місцевому вагонно-ремонтному заводі.

 У 2022 році через воєнні дії він вимушено виїхав до Харківської області, а батьки захисника переїхали до Вільногірська.

Руслан Біда був призваний на військову службу по мобілізації 18 травня 2024 року Ізюмським РТЦК та СП Харківської області.

Згодом чоловік проходив військовий вишкіл на  Чернігівщині та Сумщині.

«На жаль, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Руская Конопелька Курської області рф отримав важке поранення, не сумісне з життям», – каже Володимир Василенко. 

Помер Руслан 25 серпня 2024 року у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» Києва. 

 У вічній пам’яті залишиться спогад  про мужнього захисника України у батьків, сестри та бойових побратимів.

Редакція Вільногірськ IN.UA з великим болем приносить співчуття родині загиблого воїна, він був щитом країни. 

Провели в останню путь Руслана колоною автомобілістів. Поховали героя на Алеї Слави  міського кладовища.

 Світла пам’ять захиснику.

Читайте також:

Підписуйтесь

Рятував життя у Маріуполі, лікар Олексій Сєров

Рятував життя у Маріуполі: спогад лікаря, який переїхав до Вільногірська

До Вільногірська приїхав молодий лікар Олексій Сєров, який врятував не одне життя у тимчасово окупованому Маріуполі. Навіть обстріли не лякали його. Більше про його роботу […]

Прощання з військовослужбовцем

У Вільногірську попрощалися назавжди із полеглим військовослужбовцем 

Прощання із Русланом Бідою провели сьогодні, 04 вересня 2024 року, на площі перед ПКіС «Металург».  Більше на Вільногірськ IN.UA Шлях військовослужбовця На церемонії поховання були […]

«Шаную воїнів, біжу за Героїв України»: У Вільногірську провели патріотичний забіг

У цю суботу вільногірці вшанували пам’ять  Загиблих героїв України. Охочі різного віку долучилися до пробігу, брали участь спортсмени, освітяни, працівники державних установ та мешканці міста. […]

Вшанування Захисників України

День пам’яті: Вільногірськ вшанував пам’ять загиблих героїв

Сьогодні у Вільногірську вшанували  Захисників України, які загинули захищаючи територіальну цілісність держави. Захід проводили у місцевому парку біля пам’ятника воїнам АТО.  Подробиці дізнавалися журналісти Вільногірськ […]

Прощання з Героєм

Назавжди у строю: Вільногірськ попрощався з воїном Олександром Баратеєм

24 серпня на площі перед ПКіС «Металург» у День Незалежності містяни провели в останню путь військовослужбовця Олександра Баратея. Загинув воїн 19 серпня 2024 року на […]