Чемпіон світу з кікбоксингу тренується у Вільногірському бійцівському клубі

Чемпіон світу з кікбоксингу за версією ІСКА Артем Левковець тренується в єдиному бійцівському клубі міста «Файтер». На цей час йому 11 років. Бійцівську кар’єру починав з тренером Миколою Білецьким. Має звання неодноразового Чемпіона країни. Зараз тренує його Валерія Худякова. 

Більше в матеріалі Вільногірськ IN.UA

Бійцівський шлях кікбоксера з Вільногірська

Привела Артема в спорт кікбоксингу мама Ольга Левковець, коли йому було сім років. В школі він тоді вчився в другому класі.

Починав свою кар’єру з першим тренером Миколою Білецьким. Це були спочатку кардіотренування для малечі, для загального розвитку. Зараз Артем продовжує тренуватися з Валерією Худяковою, ученицею Миколи.

Наразі Артем має такі титули:

• Чемпіон світу з кікбоксингу за версією ІСКА;
• Чемпіон Європи з кікбоксингу за версією ВКУ;
• Неодноразовий чемпіон України;
• Неодноразовий чемпіон Дніпропетровської, Полтавської, Запорізької, Львівської, Харківської, Київської областей.

«Я завжди хотіла, щоб моя дитина  побачила світ, щоб він був такий витриманий, витривалий, сильний, мужній, впевнений в собі, як спортсмени тренера  Миколи. Тому ми Артема віддали на цю секцію. І я жодного дня не пожалкувала про це»,  –  ділиться мама кікбоксера Ольга Левковець.

Артем об’їздив всю Україну. Бував у Полтаві, Запоріжжі, Мелітополі, Харкові, Києві та Львові. Для себе він відкрив Німеччину, Туреччину, Болгарію, Румунію, та  Польщу.

«В закордонному  паспорті  в Артема набагато більше відміток, ніж у мене, у чоловіка, у бабусі й дідуся разом взятих. Тому це, я думаю, величезний плюс для мого сина», – каже Ольга.

Юний кікбоксер Артем Левковець

В майбутньому Артем Левковець мріє брати участь у профбоях. А також, стати тренером й відкрити свій фітнес-клуб.

«Насправді це дає велику впевненість у собі. У нас такий був випадок колись, що після Чемпіонату світу він казав, якщо я виграю, мама, давай ви мені там пофарбуєте волосся чи проколете вухо. Ну і він виграв, і ми здійснили його таке бажання. Він гуляв на вулиці, приходить і каже, мама, будете ви мене, мабуть, сварити, бо я з хлопцем одним побився, старшаком, який його образив через пофарбоване волосся. Старшокласник  вхопив Артема за волосся та потягнув. Спортсмен дав відсіч. Тобто, ця дитина не дасть себе образити. Не дасть себе образити саму, своїх друзів і в майбутньому може захистити свою сім’ю», – згадує Ольга Левковець.

Психологічна підготовка файтерівців є вкрай важливою на тренуваннях. Вийти на ринг, провести бій, вистояти, перемогти перш за все себе та свій  страх. Кожен спортсмен не знає ніколи, хто  буде його суперник, який він буде на зріст, каже мама Артема. Тому підготовка у клубі «Файтер» йому дає фізичні можливості та загартовує психологічну стійкість. Ще в Артема є фішка, коли він виграє, він починає танцювати на ринзі. Перебирати ногами та витанцьовувати.

Кікбоксер Артем Левковець вже  звик до спортивного режиму. Слідкує за правильним харчуванням і постійно тримати своє тіло у формі. У молодого спортсмена є мрія.

«Я хочу завоювати чемпіонський пояс та стати таким, як Олександр Усик, абсолютним чемпіоном світу», – ділиться Артем Левковець.

Спорт сильних: про змагання за кордоном

Артем на чемпіонаті Європи в Німеччині, в Дуйсбурзі, за тиждень до війни виграв два золотих кубки. Було у нього дуже багато суперників. Саме там відзначили всі судді надзвичайно високий рівень підготовки, файтерівців, їх витривалість, згадує Ольга. Традицією спортсменів є обмін футболками. 

«Артем привіз футболку з Португалії, Німеччини. Футболка з написом Кузєй з Туреччини, і це все його суперники, яких він переміг, і він би можливо ще обмінявся, але просто вже футболок стільки не було. Ще син привіз переможний у фінальному поєдинку прапор з Німеччини, який він подарував своєму дідусю, моєму батьку на день народження. Такі подарунки – це і віра в себе, це і велика радість від такої перемоги» це – говорить мама кікбоксера Артема.

Також Артем займається не лише кікбоксингом, а й танцями. На танці він ходить з п’яти років.

Кікбоксинг – це коли б’ють і руками, і ногами, і ліктями, і колінами. І чим вище ти вмієш підняти ногу, і якщо ти можеш прямо вдарити ногою в голову супернику, це одразу три очка зараховують.

Перші змагання Артема були, коли йому було 8 років, і це був чемпіонат Дніпропетровської області з козацького двобою в Кам’янському. Тоді він обійшов багатьох суперників. У нього було три бої, два з них він виграв і отримав срібну медаль.

«Наразі у нас вдома вже дві медальниці, одна з них повністю заповнена і вже немає куди їх вішати. Ми навіть медалі не рахували Ми, як батьки й Артем, дуже вдячні Миколі Білецькому, який виховав в нашій дитині жагу до перемоги. Навчив його давати відсіч, навчив вірити в себе і навіть при програші, а вони також бувають вірити в себе, не опускати руки, не відмовлятися від своєї мети»,  –  каже мама.

Ім’я Артем Левковець вже багато де відоме. Якщо, наприклад, просто ввести в Google пошук, «Левковець Артем Іванович», то дуже швидко видасть система ISKA, WKU, WTKA, WPKA, WTKA та «Козацький двобій», що він є в цих федераціях, бо він там має певні високі досягнення, які не вигадані й не можна їх приховати.

Мрія батьків кікбоксерів Вільногірська

Участь в змаганнях потребує великих коштів. Фути, бинти, рукавиці, капа, паховий захист та шолом – ця амуніція купується силами батьків. 

«Дуже хочеться, щоб нашим дітям допомагали спонсори. Наприклад, коли ти бачиш, що приїхала команда з Ірпеня, і у них повністю забрендована вся форма. У них є автобус, його подарували спонсори. Хочеться, щоб дітям спонсори оплачували повністю поїздку, харчування і витрати за участь, звичайно, було б це класно», –  висловлюється мама Артема.

Батьки файтерівців мріють, щоб їх дітей спонсорували. І єдиний в місті бійцівський клуб «Файтер», в якому тренуються Чемпіони Світу, міг розвиватися й достойно виступати на змаганнях різного рівня, ділиться мама Артема.

«Я пам’ятаю, на Чемпіонаті світу, це надзвичайно було приємно, коли оголосили, що приїхала команда України, то команда Німеччини, команда Франції, я зараз говорю, в мене аж голос тремтить, вони всі разом скандували «Слава Україні! Героям слава!» Вони нас так підтримували»,– згадує мама Чемпіона Артема.

На цей час Артем уже досяг всіх здобутків для Майстра спорту України. Тільки через те, що він не досяг 16 річного віку, він ще  не може отримати це звання. Майстра спорту України дають після 16 років, а Кандидата в Майстри спорту дають після 14 років, а йому тільки 11. Тому, тільки вік є перепоною, щоб отримати почесне звання. Але все в майбутньому, каже мама Чемпіона Світу Артема.

Читайте також:

• Вільногірський «Файтер» виборов 11 золотих медалей для міста в обласному змаганні
• 19 річна тренерка з кікбоксингу: вільногірка виховує нове покоління чемпіонів

Вона співає, пише картини, розписує чашки, створює свічки, займається дизайнерським манікюром, вишиває, шиє та постійно знаходить для себе нові творчі заняття. У житті Олени Зеленьової немає місця для нудьги чи бездіяльності. 

Сама ж жінка називає себе простою людиною. Каже, що у Вільногірську є багато талановитих людей, які заслуговують на увагу. Але її історія доводить – інколи найбільш незвичайними є саме ті люди, які не звикли говорити про власні досягнення.

Більше читайте на Вільногірськ IN.UA. 

“У мене завжди щось у руках” 

Олена Зеленьова не може пригадати момент, коли творчість стала частиною її життя. Каже, що, мабуть, народилася такою – людиною, яка постійно щось вигадує, створює та шукає нові способи самовираження.

За роки вона опанувала безліч занять. Жінка в’яже, шиє одяг, вишиває декоративні подушки, пише картини, виготовляє свічки та вироби з гіпсу, розписує фарфор, створює дизайнерський манікюр і навіть пише вірші.

“У мене стільки всього, що я навіть не знаю, з чого почати розповідати”, – говорить вона.

Кожне нове захоплення з’являлося природно. Одні заняття приходили в її життя випадково, інші – через бажання навчитися робити щось власноруч. Проте жодне з них не залишилося короткочасним хобі. Усе, за що береться пані Олена, вона намагається довести до високого рівня.

Жінка зізнається, що не може просто сидіти перед телевізором чи годинами гортати соціальні мережі. Якщо вона відпочиває, то обов’язково робить це з голкою, пензлем чи якоюсь новою творчою ідеєю в руках.

“Я не вмію нічого не робити. У мене завжди щось у руках”, – каже вона.

Картини, народжені з тиші та натхнення 

Особливе місце в житті Олени займає живопис. Вона почала малювати для власного задоволення, але з часом її роботи стали прикрашати домівки інших людей. Картини майстрині вже поїхали до Дніпра та Полтави, а деякі були створені спеціально на замовлення.

Навіть якщо основою стає картина за номерами, жінка обов’язково додає щось своє. Вона змінює кольори, деталі, додає блискітки чи інші елементи, які роблять картину неповторною.

“Я вкладаю душу, тому вони ніколи не виходять однаковими”, – говорить художниця.

Малювання стало для неї особливим способом відпочинку. Під час роботи вона вмикає фільм чи музику і повністю занурюється у творчий процес. Саме тоді, каже пані Олена, вона відчуває внутрішній спокій і може хоча б на деякий час забути про повсякденні турботи.

Сьогодні в її планах ще кілька нових картин. Одну з них вона пише для доньки, а інші чекають свого часу. Ідей у неї набагато більше, ніж вільного часу для їх реалізації.

Коли звичайна чашка стає витвором мистецтва

Взимку в будинку пані Олени починається особливий творчий сезон. Саме тоді вона займається розписом фарфору, виготовленням свічок та виробів із гіпсу.

Також пані Олена займається виготовленням виробів з алмазної мозаїки. 

Для своїх робіт вона використовує різні форми, декоративні елементи, блискітки та стрази. Звичайна свічка у її руках може перетворитися на маленьку скульптуру, а проста гіпсова шкатулка – на дизайнерський елемент декору.

Особливість її виробів у тому, що вони ніколи не повторюються. Навіть якщо пані Олена створює кілька однакових заготовок, кожну з них вона оформлює по-різному.

“У мене не буває однакових виробів”, – розповідає майстриня.

Більшість своїх робіт вона дарує. Каже, часто не встигає навіть подумати про продаж, адже вже знає, кому хоче зробити приємність.

Під світлом софітів та оплесками глядачів

Ще одне велике захоплення Олени – музика. Вона співає у хорі “Металург” та виступає у дуеті “Феєрія”. Для неї музика стала не просто хобі, а можливістю постійно розвиватися та вдосконалюватися.

Кожен вихід на сцену для жінки – це хвилювання, відповідальність та водночас справжнє задоволення. Також їй подобається сольний спів, адже тоді вся увага глядачів зосереджена саме на виконавці.

“На сцені – кайф. Хочеться ще більше вчитися та ставати кращою”, – говорить вона.

Після кожного концерту пані Олена аналізує свій виступ. Просить старшу доньку знімати її на відео, щоб потім переглянути записи та зрозуміти, над чим ще варто попрацювати.

Під час розмови пані Олена висловлює вдячність своїй викладачці: 

“Я вдячна Валентині Калашнік, що вона вкладає всі сили в мій вокал”. 

Колись творчий шлях жінки був пов’язаний і з танцями. Вона займалася народними танцями та разом із партнером брала участь у конкурсах, де неодноразово здобувала перемоги.

Манікюр як ще одне полотно для творчості 

Дизайнерський манікюр з’явився у житті Олени досить несподівано. Одного разу вона вийшла із салону незадоволеною результатом і зрозуміла, що хоче навчитися робити все самостійно.

“Я просила майстриню манікюру зробити мені світло-рожевий колір, а вона зробила світло-фіолетовий, – каже пані Олена. – Я зателефонувала чоловікові та сказала, що я все куплю, вивчусь та буду робити самостійно. Він мене підтримав”. 

Вона придбала необхідні матеріали та почала вчитися. Згодом це захоплення переросло у справжню майстерність.

Сьогодні жінка може створити практично будь-який дизайн, намалювати складні візерунки та навіть робити художній розпис на нігтях.

Творчий підхід допомагає їй і тут. Пані Олена переконана, якщо людина вміє малювати картини чи розписувати чашки, то зможе створити красу й у манікюрі.

Творча родина та великі мрії

Любов до творчості передалася й дітям. Старша донька почала виготовляти свічки та вироби з гіпсу, середня створює прикраси з бісеру, а молодша також цікавиться творчими заняттями.

Мати Олени також займається рукоділлям: вʼяже, шиє та вишиває, а також співає в хорі. 

“У нас вся сім’я творча”, – говорить пані Олена.

Окрім творчості, у її житті є ще одна велика пристрасть – подорожі. До повномасштабної війни родина часто подорожувала Україною, відкривала для себе нові місця та проводила час разом. Наразі ж чоловік та зять Олени воюють на Покровському напрямку. 

Сьогодні найбільша мрія Олени Зеленьової – мир і можливість знову подорожувати разом із родиною. До повномасштабної війни вони часто відкривали для себе нові куточки України, а особливе місце у спогадах жінки займає Крим.

“Ми могли поїхати до Криму і місяць там подорожувати. Це був справжній кайф. Дуже хочу, щоб настав час, коли ми знову зможемо збирати валізи, вирушати всією родиною в дорогу і бачити нашу країну вільною та мирною”, – каже вона.

Читайте також:

Від картин до футболок: як вільногірська художниця перетворює звичайний одяг на мистецтво

Фото з фейсбук-сторінки Іванки Зварич

​Історія про людську відданість та мужність під час ворожого обстрілу підірвала українські соцмережі. Мешканка Вільногірська Іванка Зварич розшукує дівчину-музикантку, яка під час евакуації з потяга закривала своїм тілом її маленького сина Юхима.

​Про це жінка написала на своїй сторінці в соцмережах, сподіваючись знайти рятівницю.

Детальніше — в матеріалі Вільногірськ IN.UA.

«До першого прильоту залишалися лічені секунди»

За словами пані Іванки, разом із сином Юхимом вони їхали поїздом у відпустку на захід нашої країни. Однак дорогу перервала повітряна тривога. Потяг зупинили, і пасажири почули команду: «Термінова евакуація!». Попереду на матір із дитиною чекали п’ять нескінченних годин у посадці та сховищі під звуки вибухів і роботи ППО.

​«Перед першим прильотом ми не встигали добігти до сховища. Я з малим на руках бігла пероном між поїздом і локомотивами. Якась працівниця вокзалу просто в останній момент за руку затягнула мене у свою кабінку… За 20 секунд — перший приліт за кілька сотень метрів від нас!», пригадує пані Іванка.

​Другий удар застав людей уже в посадці. Саме там, ховаючись від уламків та ракет, Іванка та її син опинилися поруч із незнайомою дівчиною, вчинок якої розчулив жінку до сліз.

​«Закривала собою дитину і мене»

Незнайомка без вагань почала закривати собою маленького Юхима та його маму, ігноруючи благання Іванки подумати про власну безпеку і сховати хоча б голову.

​«Вона мене “не чула”… Тримала і прикривала мою дитину як рідну. Говорила: “Дитині, яка виживе, потрібна жива мама, аби доправити її в безпечне місце”», ділиться авторка допису.

​Особливі прикмети рятівниці

Евакуація відбувалася на станції П’ятихатки-Стикова. Іванка Зварич прагне особисто подякувати дівчині за цей жертовний вчинок, тому просить усіх небайдужих допомогти в її пошуках.

​Що відомо про дівчину:

• ​Евакуювалася з потяга, який прибув із західного напрямку;
• ​Мешкає у місті Кам’янське;
• ​Носить окуляри;
• ​Мала із собою футляр із музичним інструментом.

«Дівчино, якщо ти себе впізнаєш, будь ласка, відпишись», — звертається пані Іванка.

​Редакція приєднується до пошуків та просить усіх, хто володіє будь-якою інформацією про дівчину, допомогти зв’язатися з авторкою історії.