7 грудня 2024 року відбувся 20-й ювілейний турнір із греко-римської боротьби, присвячений пам’яті тренера Петра Лигуна. Батьки учасників поділилися історіями про те, як їх діти почали займатися спортом і як це вплинуло на їх життя.

Більше, про історії дітей, які розповіли їх батьки, на Вільногірськ IN.UA

Греко-римська боротьба у Вільногірську 

Турнір був організований на честь Петра Лигуна, тренера з Вільногірська, який посмертно отримав почесний знак “За заслуги перед містом”. Завдяки йому та його колегам спорт у місті став популярним, а багато місцевих мешканців зацікавилися фізичною активністю. Цього року, на килимах турніру свої сили випробували близько 100 спортсменів у різних вагових категоріях. 

Історія Діми та Кості

Серед учасників турніру відзначилися брати Діма та Костя Нагаси, які здобули перше та друге місця у своїх вагових категоріях.  

Як розповів їхній батько Юрій Нагас, старший син Костя почав займатися боротьбою у віці шести років. Його приклад наслідував молодший брат Діма, який долучився до тренувань у тому ж віці. Зараз Кості 13 років, а Дімі — 9.  

“З дитинства я сам займався спортом, тому вирішив, що і мій старший син теж має займатися. Хотів, щоб це був загально-розвиваючий вид спорту, тому обрав греко-римську боротьбу. А молодший, дивлячись на брата, сам вирішив приєднатися”, — розповів Юрій Нагас.  

Юрій пишається своїми синами й зазначає, що заняття боротьбою позитивно вплинули на їхній розвиток. За роки тренувань у хлопців з’явилося почуття відповідальності, дисципліна, прагнення до перемог і стійкість до невдач.  

Історія Богдана  

Богдан Залещік прийшов у греко-римську боротьбу завдяки своєму другові Дімі Нагасу. Як розповів батько хлопця, Олександр Залещік, діти вирішили займатися спортом разом.  

“У нього є товариш, Діма Нагас, і вони разом вирішили записатися. Богдан став більш зібраним, у нього з’явилося почуття відповідальності”, — поділився Олександр.  

Зараз 9-річний Богдан займається греко-римською боротьбою вже рік. Батько хлопчика відзначає лише позитивний вплив спорту на його розвиток.  

Історія Сергія  

Сергій Мироненко самостійно вирішив займатися греко-римською боротьбою після відвідування турніру пам’яті Петра Лигуна у 2018 році. 

“Ми прийшли взимку на змагання після прогулянки. Син був ще маленький, але йому дуже сподобалося. Навесні він уже почав займатися”, — розповів батько хлопця, Сергій Мироненко.

За словами батька, греко-римська боротьба організувала хлопця, зробила його сильнішим як фізично, так і морально. Крім того, спорт допоміг зміцнити здоров’я Сергія, і він почав рідше хворіти.  

Історія Кирила  

Кирило Боринський випробував чимало гуртків, перш ніж знайшов себе у греко-римській боротьбі. Про цей спорт йому розповів знайомий. На перше тренування хлопець пішов без відома батьків, оплатив його зі своїх кишенькових грошей. З часом Кирило сам придбав трико, а взуття попросив купити дідуся. 

Мама Кирила, Стася Милославська, дізналася про захоплення сина пізніше. Але щоб подивитися, чи буде син займатися спортом серйозно, вирішила почекати.

“Через два місяці він потрапив на перші змагання, ще через місяць отримав першу нагороду. Хоча займається лише півтора року, вже встиг поїхати на чемпіонат України”, — поділилася Стася Милославська.  

Зараз Кирило тренується щодня, а вдома встановив перекладину для додаткових занять. Спорт допоміг хлопцеві подорослішати, а також навчити молодшого брата Ярослава, що боротьба — це не про конфлікти, а про захист і силу.

Читайте також:

• Як пройшов ювілейний 20-й турнір з греко-римської боротьби у Вільногірську
• Вільногірські спортсмени з греко-римської боротьби тренуються у Карпатах (ФОТО)

Переїзди або перевезення тендітних предметів, чи то антикваріат, чи то побутова техніка, чи то посуд, що б’ється, завжди несуть ризик пошкоджень. За даними страхових компаній, у разі неакуратного транспортування близько 15% усіх крихких вантажів, що перевозяться, отримують дефекти в процесі.

У цій статті ми поділимося порадами про те, як упакувати й закріпити предмети, що б’ються, в кузові вантажного таксі, за допомогою яких пристосувань убезпечити вантаж і що потрібно врахувати при виборі транспортної компанії для мінімізації ризиків.

Підготовка крихких предметів до перевезення на вантажному таксі

Важливий етап транспортування крихких предметів — це їхня належна підготовка перед завантаженням. Навіть досвідчений водій не зможе вберегти погано упаковані речі від пошкоджень під час різких гальмувань або несподіваних нахилів машини.

Щоб уберегти речі під час переїзду, скористайтеся рекомендаціями нижче:

• Для пакування делікатних вантажів краще використовувати пухирчасту плівку, багатошаровий гофрокартон або дерев’яні ящики з амортизуючою прокладкою з поролону або спіненого поліетилену. Кожен предмет потрібно обернути щонайменше двома шарами плівки, а потім розмістити з прокладками в контейнері або коробці.
• Зверніть увагу на кути та частини, що виступають, — саме вони найчастіше ушкоджуються під час ударів, тому їх необхідно надійно зафіксувати. Тонкі та довгі предмети (наприклад, торшер), слід розбирати на кілька частин і упаковувати окремо.
• Проведіть тест для кожного крихкого вантажу — акуратно похитайте коробку і перевірте наскільки добре зафіксований предмет. За необхідності додайте додатковий шар пакувальних матеріалів.

До речі, більше порад щодо пакування та перевезення різних типів вантажу Ви можете знайти на офіційному сайті компанії «Давай переїдемо».

Що враховувати під час транспортування крихких речей?

Дотримуючись практичних рекомендацій, наведених нижче, ви зможете істотно знизити небезпеку пошкоджень і надійно доставити цінні предмети в пункт призначення:

• Навантаження і вивантаження повинні проходити максимально акуратно, без ривків і ударів. Вантажники повинні брати коробки з крихким вмістом з обережністю, не нахиляючи їх.

• У кузові вантажного таксі делікатні вантажі повинні розміщуватися в стійкому положенні та фіксуватися ременями до борту, щоб унеможливити зміщення. На них неприпустимо класти додатковий вантаж або інші важкі предмети. Кілька прикладів з фото розміщення меблів та техніки у вантажному таксі можна знайти тут davay-pereedem.com/ua/vantazhne-taksi-kyiv

• Водієві варто прокласти оптимальний маршрут, об’їжджаючи ділянки з ямами, вибоїнами та крутими поворотами. Це значно знизить ризик ударів і нахилів кузова. Швидкість автомобіля також важлива — чим повільніше і плавніше водій розганяється або гальмує, тим краще для вантажу.

За належного підходу до пакування і транспортування, вантажне таксі — це надійний і безпечний вид доставки для цінних предметів, що б’ються.

У вівторок, 15 липня, у Вільногірську на Площі Героїв з’явилося 81 маленьких прапорців із іменами загиблих військовослужбовців, які віддали життя за незалежність України.

Про це повідомляє журналістка Вільногірськ IN.UA, яка була присутня на заході.

У Вільногірську вшанували пам’ять загиблих військовослужбовців

Ініціаторкою акції стала Тетяна Звягінцева — представниця спілки “Родини полеглих Героїв”. Саме вона запропонувала ідею встановлення прапорців як спосіб вшанування пам’яті. Спочатку планувалося реалізувати задум пізніше, але з огляду на символічність дати, приуроченої до Дня української державності, захід провели саме цього дня.

“Ми, українці, — як одна родина. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших Захисників — тих, хто віддав життя за кожного з нас. Це були наші діти, чоловіки, доньки, найближчі та найрідніші люди. Для нас вони — святі. Я хочу звернутися до всіх: давайте разом шанувати наше місто, берегти його й дбати про нього. Бо за нього поклали життя наші Герої”, – наголосила Тетяна Звягінцева.

Серед тих, хто цього дня прийшов на Площу Героїв у Вільногірську, був і Тарас Шевченко — місцевий мешканець, який встановив прапорець пам’яті на честь свого батька.

“Шевченко Максим Олександрович, 1982 року народження. Він загинув у 2022-му на Донецькому напрямку”, — коротко поділився хлопець.

Максим служив в Національній гвардії і загинув на донецькому напрямку, а тепер його ім’я — серед 81 Героя, які віддали життя за Україну й чия пам’ять вшанована на Площі.

На запитання, чому важливо зберігати й передавати цю пам’ять, Тарас відповідає просто, але з переконанням: “Це наша пам’ять. Її треба вшановувати. Це наша історія. Ми маємо знати, хто віддав життя за нас”.

Серед тих, хто цього дня встановлював прапорці пам’яті у Вільногірську, була й Людмила Олександрівна. Вона прийшла вшанувати свого сина — Біду Руслана Юрійовича.

Руслан народився у 1984 році. До повномасштабної війни не воював, але у травні 2024 року був мобілізований із Харківської області. Саме звідти його і призвали до лав ЗСУ. Служив у піхоті. Родина військового евакуювалася у Вільногірськ.

“Загинув у серпні, майже одразу після того, як пішов на фронт. Це був Курський напрямок, — розповідає мати. — Його поранили, він ще п’ять днів жив у київському військовому госпіталі, але врятувати не змогли”.

Руслан ніколи не був у Вільногірську — сюди родина переїхала вже, у березні 2022 року. Сам Руслан загинув 2024 році. Проте саме тут його й поховали: у рідному місті Попасній залишатися було неможливо через окупацію. Руслан працював рейщиком у кузнечному цеху вагоноремонтного заводу, був простим робітником.

“Він був дуже турботливим, завжди допомагав по дому”, — згадує мати.

На запитання, чому вона вважає важливим зберігати пам’ять про загиблих, Людмила відповідає просто і з болем: “Я думаю, що вони там відчувають, що про них пам’ятають. А мені й досі не віриться, що його немає. Хоча поховали вже, і все”.

Також до вшанування пам’яті загиблих військовослужбовців долучився і міський голова Вільногірська Володимир Василенко і Антон Боклаг, секретар міської ради.