Редакція Вільногірськ IN.UA продовжує серію публікацій про майно та доходи посадовців Вільногірської міської ради.

У цьому матеріалі журналісти зібрали інформацію про майно та доходи заступниці міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради – начальниці міського фінансового управління Вільногірської міської ради Валентини Зюзь.

Статки сім’ї Зюзь

Як відомо з декларації оприлюдненої Валентиною Зюзь на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) її основний дохід, у 2024 році, надійшов у вигляді заробітної плати на посаді начальниці міського фінансового управління, на загальну суму у 673,1 тисячі гривень, або приблизно 56 тисяч гривень на місяць.

Крім заробітної плати Валентина Зюзь задекларувала 1290 гривень, отриманих як додаткове благо, кешбек або бонуси.

Також начальниця міського фінансового управління задекларувала дохід чоловіка, Володимира Зюзь. Його основний дохід у 2024 році надійшов у вигляді заробітної плати, на загальну суму у 224,8 тисячі гривень, або приблизно 18,7 тисячі гривень на місяць. Ці кошти він отримав працюючи у Вільногірському гірничо-металургійному комбінаті (ВГМК).

Крім того, Володимир Зюзь за сумісництвом отримав 77,8 тисячі гривень заробітньої плати від департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірська, протягом 2024 року. 

В декларації також вказані 483 гривні, отриманих Володимиром Зюзь від ВГМК, записаних як “Інше. Майно надане роботодавцем”. Та 1000 гривень, отриманих як додаткове благо, кешбек або бонуси.

Майно сім’ї Зюзь

У декларації, оприлюдненій Валентиною Зюзь, зазначено квартиру, площею 44,6 метра квадратні, гараж та авто. 

Квартирою Валентина Зюзь володіє спільно з чоловіком, Володимиром Зюзь, та донькою, Дар’єю Зюзь. Вартість квартири, на момент набуття права власності, складає 5903 гривні.

Гараж, площею 24 метри квадратні, знаходиться у власності Володимира Зюзь, та його вартість не зазначена в декларації.

Авто марки DACIA, 2003 року випуску, знаходиться у власності Григорія Варченко, яке він придбав у 2022 році. Його вартість, на момент набуття права власності, згідно з декларацією, складає 70,2 тисячі гривень. В рамках довіреності, цим авто користується Володимир Зюзь.

Нагадаємо, що ми вже розповіли чим володіють та скільки заробляються посадовці Вільногірської міської ради:

• міський голова Володимир Василенко;
• керівниця департаменту соціально-гуманітарної політики Інна Петруша;
• секретар міської ради Антон Боклаг;
• начальник УАКБ та ЖКГ Ростислав Варницький.

Читайте також:

• На ремонт доріг у Вільногірську планують спрямувати майже 700 тисяч гривень
• Як зберегти розсаду у весняні морози: досвід Анжели Петрівни з Вільногірська

Починаючи з 2025 року у Дніпрі тривають офлайн-заняття з англійської мови для людей з порушеннями зору. Наразі організатори планують розширити проєкт та шукають партнерів у громадах. 

Більше — на Вільногірськ IN.UA

Освітню ініціативу започаткували у 2025 році. Стартовий курс з 10 занять пройшли 20 учасників. Більшість з них продовжили навчання у форматі розмовного клубу. 

Наразі заняття поновили. Вони проходять у Дніпрі на базі Комунального закладу “Центр соціальної допомоги та підтримки” Дніпропетровської обласної ради” за адресою Набережна Перемоги, 26. Уроки відбуваються раз на тиждень, щопʼятниці. Вони тривають в адаптованому форматі з урахуванням потреб людей з порушеннями зору. 

За словами директора Центру соціальної допомоги та підтримки Дніпропетровської обласної ради Євгенія Таранцова, наразі заняття можливі лише у Дніпрі. 

“Наш ресурс дозволяє робити це на нашій базі”, — каже Таранцов. 

Але організатори хочуть, аби подібні заняття з’явилися безпосередньо у громадах області.

“Звичайно, ми шукаємо можливості, партнерів, які хотіли б долучитися. Ми б навчили, як це робити в громадах. Це був би ідеальний варіант”, — розповідає він. 

Своєю метою Євгеній Таранцов називає надання доступу до знань та нових навичок людям. 

Також директор зазначає, що центр має запит на онлайн-заняття. 

“Я думаю, що це реально і варто спробувати”, — додає директор Центру соціальної допомоги та підтримки. 

Робота над онлайн-форматом занять розпочнеться вже наступного тижня. Редакція Вільногірськ IN.UA слідкуватиме за оновленнями та повідомлятиме про них.

Читайте також:

Ваучер на навчання від Державної служби зайнятості: нові можливості для кар’єри українців

Після початку повномасштабної війни тисячі українців були змушені залишити свої домівки. Серед них футбольний тренер із Луганщини, який після переїзду до Вільногірська продовжив працювати з дітьми, попри відсутність умов, фінансування та повноцінної інфраструктури.

Деталі читайте на Вільногірськ IN.UA

Олександру Чередниченко  65 років, у Кремінній він працював у депо Попасної. Чоловік виїхав з Луганської області навесні 2022 року.

“Ми приїхали сюди 11-го, а зареєструвалися 12-го квітня 2022 року”, – каже Олександр. 

Перший час родина була розділена. 

“Спочатку відправили доньку та онучку у Львівську область. А потім вони приїхали (в Вільногірськ – ред.) влітку 2022 року”, – розповідає герой. 

Футбол у його житті з’явився задовго до війни. Тренерську діяльність він почав ще у далекому 1993 році в місті Кремінна, хоча в певний період був змушений зробити паузу.

“Футбольним тренером я працював з 1993 по 2001 рік”, – стверджує чоловік. 

Він тренував хлопців 1979 – 1988 року народження. Разом з командою вони досягли чималих результатів. 

“У 1993 році ми почали тренуватися, а вже навесні 1994 року вони грали на чемпіонаті області”, – розповідає тренер Олександр. 

Вихованці того часу з теплотою згадують свого тренера. Одного з них ми розшукали. Ним виявився неодноразовий герой наших публікацій, начальник 52-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, Денис Сіленко. 

“Олександр Григорович прийшов в мою школу у 1996 році, мені було 12 років. Він прийшов як молода людина, яка хоче займатися з хлопчиками футболом, – каже колишній вихованець Денис Сіленко. – Тоді ми всі думали, що це його основна робота. Але з роками ми дізналися, що це його неоплачувана, на добровільних засадах робота, яку він виконував у вільний час. Тобто він мав основне місце роботи на залізній дорозі, в пʼяти кілометрах від моєї школи, але футболом з нами він займався як людина, яка любить спорт та дітей. Окрім тренера, він є дипломованим суддею і досі їздить та судить матчі. Інакше кажучи, він з футболом усе своє життя”. 

Олександр памʼятає кожного свого гравця. 

“Я пам’ятаю своїх гравців поіменно. Деяким із них уже за сорок, але ми досі підтримуємо зв’язок”, – каже футбольний тренер. 

Пізніше він вступив на роботу в Рубіжне та мешкав там, тому тренерську карʼєру довелося призупинити до самого 2022 року. 

Тренерська карʼєра у Вільногірську

Тренувати у Вільногірську Олександра запросила одна його місцева знайома, на ім’я Юлія. Усі заняття, як і раніше, тренер проводить безкоштовно, як волонтер. 

“Вона дізналася, що я був тренером колись, і запросила мене тренувати дітей-переселенців. І ми почали тренуватися в пʼятому ліцеї”, – ділиться тренер. 

Пізніше тренування довелося перенести на маленьке поле за пʼятим ліцеєм. Тобто тренування проходили на вулиці. 

“Це вважається “дворовим” футболом”, – каже тренер.

Наразі, взимку, тренувань немає. 

“Я кажу, що ми можемо і взимку тренуватися на вулиці, але батьки говорять, що вони своїх дітей не пустять”, – зізнається Олександр. 

За словами тренера, для того, що тренуватися у спортзалі треба платити гроші, але на це поки немає можливості. 

“У багатьох батьки – військові, інші діти — сироти, тобто вони не можуть платити”, – стверджує герой нашого матеріалу. 

Таким, чином найбільшою проблемою наразі є місце для тренування. 

“Коли був дощ теплий, ми продовжували тренуватися. А коли холодний вже перед зимою – ходили під дах пʼятого ліцею та чекали”, – каже герой. 

Найбільше задоволення в роботі тренера для Олександра — це самі діти.

“Коли працюєш із дітьми, отримуєш від них енергію. Моя енергія — їм, їхня — мені”, – каже Олександр. 

Свою тренерську філософію пояснює так: “Якщо пальці розчепірені — нічого не вийде. А якщо всі зібрані в кулак — тоді команда проб’ється. Футбол — це атака і захист разом. У команді все має бути як кулак”.

Читайте також:

Від шкільних років до тренерських вершин: історія Валерія Должикова з Вільногірська