Культурний спадок Петра Шияна: визначні постаті Вільногірська

Петро Шиян відомий вільногірцям митець та педагог, який присвятив своє життя творчості та навчанню нових поколінь художників. На його честь у Вільногірську назвали Дитячу музичну школу, де він багато років працював. Культурний спадок чоловіка продовжує жити та радувати очі містян та гостей міста. Ганна Кавецька, донька митця поділилася з редакцією своїми спогадами про творчий шлях батька, розповівши про його дитинство, навчання та роботу. Адже містянам важливо пам’ятати про людей, які розвивали Вільногірськ та своїми силами створювали культурну спадщину для наступних поколінь. 

Більше — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Дитинство митця

Петро Шиян народився у селі, в бідній родині. Тоді ніхто не думав, що малювання може бути роботою. Але жага Петра до мистецтва не втихала. Він знаходив способи продовжувати малювати та не втрачав шансу займатися улюбленою справою навіть у таких складних обставинах. 

Попри складні умови, Петро знайшов шлях до мистецтва. Після закінчення восьмого класу, він вступив до Дніпропетровського художнього училища. Через відсутність художньої освіти, чоловік спочатку навчався на факультеті скульптури, але згодом перевівся на художнє відділення. Так Петро здобув профільну освіту не тільки з малювання, але й зі скульптури. Вже після закінчення училища Петро Шиян вирішив продовжувати навчання за мистецькою спеціальністю та вступив до Київського художнього інституту, де поєднував навчання з роботою.

Робота у Вільногірську

Не зважаючи на досвід життя у Дніпрі та у Києві, Петро після навчання вирішив переїхати до Вільногірська. Ганна розповідає, що його батьки жили на станції Нова Миколаївка, тому він хотів бути ближчим до родини. Потім чоловік зустрів маму Ганни. Так Вільногірськ став йому домом і він продовжив свій професійний шлях у місті. Петро був тоді одним з небагатьох художників-педагогів, що робило його роботу надзвичайно цінною для місцевої громади. 

Вже пізніше Петра запрошували працювати в інші міста, але він вирішив залишитися. Адже поруч були старенькі батьки, родина. Тож, він продовжував працювати та творити у Вільногірську.

Око художника і рука майстра завжди помітні

Петро Шиян за час свого життя створив багато пейзажів, графічних робіт, портретів. У місті відбувалися виставки з його роботами. Зараз його роботи можна побачити на третьому поверсі у другій школі та у бібліотеці Дитячої музичної школи імені Петра Шияна. Дочка передала закладу кілька робіт свого батька. 

Ганна згадує, як її батько майстерно працював з олівцем, створюючи прості, але виразні штрихи, які перетворювалися на завершені роботи. 

По стопах батька

Творчі гени у родині Петра передаються з покоління у покоління. Син Петра пішов стопами батька. Сама ж Ганна також обрала для себе творчу професію – музикантка. 

Робота Петра Шияна вплинула не тільки на родину. Він допоміг багатьом талановитим вихованцям поєднати своє життя з мистецтвом. Донька розповідає, що колись давно мала зустрічі з колишніми учнями. Хтось став художником, хтось залишив це заняття як хобі. Учні та колеги Петра Шияна завжди його згадують як старанного вчителя, який ніколи не кричав і у якого завжди на уроках була ідеальна дисципліна.

Коли колектив музичної школи запропонував перейменувати заклад на честь Петра, донька одразу підтримала цю ініціативу. Ганна каже, що це достойна пам’ять про батька, який багато зробив для міста. Петро привніс свій вклад в історію та розвиток Вільногірська, присвятив своє життя та творчість цьому місту. Тому приємно бачити, що місто віддає шану Петру за його роботу. 

Читайте також:

• Вільногірська художниця представила картини на персональній виставці у Києві
• Малює з трьох років: про що картини вільногірського митця Максима Бабича

Після історії про картини та мрію про власну виставку вільногірська художниця Людмила Шевченко відкрила для себе новий напрям творчості. Тепер замість полотен вона розписує футболки, створюючи на тканині унікальні малюнки – від тигрів до українських мотанок. 

Про те, як випадкова пляма дала початок новому захопленню та чому кожна робота займає кілька днів, мисткиня розповіла журналістці Вільногірськ IN.UA

Випадкова пляма, яка змінила творчий напрямок

Про Людмилу Шевченко читачі Вільногірськ IN.UA вже знають як про художницю, яка створює картини від великих до мініатюрних розмірів. За час після нашої попередньої розмови у її творчому житті з’явилося нове захоплення – художній розпис одягу.

Ідея народилася несподівано близько двох місяців тому. Під час тренувань на дитячій футболці з’явилася пляма, яку не вдалося вивести звичайними способами.

“Я пробувала, пробувала, нічого з того не вийшло. Тоді вирішила її обіграти малюнком”, – згадує Людмила.

Перший експеримент виявився настільки вдалим, що художниця захотіла продовжити працювати з тканиною. Згодом почала розписувати й інші речі, а знайомі стали звертатися із власними замовленнями.

Малюнки народжуються не фарбами

Особливість робіт Людмили полягає в тому, що вона не використовує традиційні фарби для тканини. Візерунки створюються за допомогою спеціальної техніки вибілювання тканини.

Спочатку художниця наносить ескіз на футболку звичайним білим милом. Потім по контурах поступово працює розчином засобу для очищення Domestos, підбираючи різну концентрацію для отримання світлих і темних відтінків. Завершальним етапом стає закріплення малюнка перекисом водню.

За словами майстрині, такий процес потребує терпіння та уважності до деталей.

“Десь треба зробити лінію товстішою, десь тоншою. Усе виконується дуже акуратно”, – пояснює вона.

На створення однієї футболки в середньому йде близько трьох днів.

Від тигрів до мотанок: що просять намалювати замовники

Найчастіше люди звертаються до Людмили вже з готовими ідеями. Вони надсилають фотографії або картинки, які хотіли б бачити на своєму одязі, а художниця переносить їх на тканину.

Серед усіх виконаних робіт найбільше мисткині запам’ятався тигр.

“Мабуть, найбільше сподобався саме перший тигр. Він дуже гарно вийшов”, – говорить вона.

Для себе ж художниця створила футболку із зображенням української мотанки – саме такі національні мотиви зараз надихають її найбільше.

Нещодавно Людмила завершила великий проєкт із розпису дванадцяти футболок для юних каратистів. Ідея виникла після того, як тренер сина побачив одну з її робіт і попросив оформити форму для вихованців.

Чому найкраще виглядають чорні футболки

Художниця вже експериментувала з різними кольорами тканини, однак найбільше їй подобається результат саме на чорному одязі.

За її словами, контраст між темною тканиною та світлим малюнком дозволяє створювати особливо виразні зображення. Водночас вона не виключає подальших творчих пошуків і хоче спробувати оформлювати спортивний одяг та речі в українському стилі.

“Хочеться намалювати щось українське, щось пов’язане з нашими традиціями”, – ділиться Людмила.

Картини не залишила, але часу стало менше

Попри нове захоплення, художниця не відмовилася від написання картин. Щоправда, зараз бере пензель до рук переважно тоді, коли є конкретне замовлення.

Часто її роботи замовляють на подарунки до дня народження або інших родинних свят. Через розпис футболок та повсякденні справи часу на власні творчі проєкти стало менше.

Втім, новий напрямок приносить їй задоволення та бажання розвиватися далі.

“Я спробувала – і мені дуже сподобалося”, – каже майстриня.

“Не складайте руки”

На завершення розмови Людмила Шевченко звернулася до жителів громади з простим, але важливим побажанням.

“Не складайте руки, рухайтеся вперед до своєї мети. І тоді все буде добре”.

Історія художниці демонструє: творчість може знаходити нові форми там, де їх зовсім не очікуєш. Іноді для цього достатньо лише випадкової плями на футболці та бажання спробувати щось нове.

Читайте також:

Сила слова: вільногірська поетеса отримала особливу відзнаку та планує випустити збірку поезії

Сонце повільно сідає над Вільногірськими Мальдівами. Жінки заплющують очі й завмирають у шавасані після години практики. Хтось прийшов сюди через біль у спині, хтось – щоб на кілька хвилин втекти від тривог війни, а хтось – просто за компанію з подругою. 

Для Марини Стріляної це вже давно більше, ніж заняття йогою. За кілька років навколо її практик у Вільногірську сформувалася спільнота жінок, які разом займаються спортом, подорожують, підтримують одна одну та знаходять внутрішню рівновагу.

Детальніше читайте на Вільногірськ IN.UA 

Більше, ніж асани: як змінився погляд Марини на йогу

Коли у 2024 році Вільногірськ IN.UA вперше розповідали історію Марини Стріляної, вона вже навчала містян хатха-йоги. Відтоді минуло кілька років, і сьогодні Марина говорить про практику зовсім інакше.

Якщо колись йога була для неї переважно фізичним навантаженням та розтяжкою, то зараз вона розглядає її як цілу науку. За цей час жінка поглибила власні знання з анатомії, біомеханіки та м’язової роботи, відвідала численні лекції та семінари.

“Я вже підходжу до практики через анатомію, через розуміння того, як працює тіло людини”, – розповідає Марина. 

Та найбільшим викликом для неї залишаються не складні асани, а люди. На заняття приходять учасниці різного віку, фізичної підготовки та з абсолютно різними потребами.

Сьогодні серед її учениць – дівчата від 14 років і жінки віком понад 60 років. Одні прагнуть покращити здоров’я, інші шукають спокою та емоційного відновлення.

За словами Марини, більшість людей спершу приходять через проблеми зі спиною, колінами або загальне погіршення самопочуття. Проте згодом знаходять значно більше.

“Кожна знаходить для себе і заспокоєння, і рух, і покращення гнучкості, і силу”, – говорить вона.

Особливо помітним це стало після повномасштабного вторгнення. Серед учениць є жінки, чиї чоловіки служать у війську. Деякі з них приходили на заняття у стані виснаження, апатії чи пригніченості.

“Поступово вони виходили з цього стану. Змінювався емоційний фон, з’являлася енергія”, – пригадує Марина.

Йога, яка стала спільнотою

Останні роки практика вийшла далеко за межі простого захоплення.

Разом із громадською організацією ГО “Бджола” Марина проводить безкоштовні заняття для жінок. Спершу вона не була впевнена, що така ініціатива зацікавить багатьох людей. Проте охочих виявилося настільки багато, що нині частину учасниць доводиться підключати до занять онлайн.

Одним із найвідоміших проєктів стали практики на Вільногірських Мальдівах. Спочатку це була ідея зняти красиве відео до Міжнародного дня йоги, але поступово такі заняття перетворюються на окрему традицію.

Втім, самі учасниці кажуть, що цінують не лише фізичні вправи.

За кілька років навколо занять сформувалося справжнє коло підтримки. Жінки разом їздять на екскурсії, катаються на велосипедах, відвідують сауну, знайомлять між собою дітей та підтримують одна одну у складні моменти.

“Ми вже дружимо сім’ями. Це більше схоже на велику родину”, – каже Марина.

Йога – не лише про гнучкість

За словами викладачки, одним із найпоширеніших міфів залишається переконання, що йога підходить лише дуже гнучким людям.

Насправді ж практика адаптується під можливості кожної людини.

“Люди працюють у тому діапазоні, в якому їм комфортно. Не через біль і не через надзусилля”, – пояснює вона.

Саме тому в одній групі можуть комфортно займатися і підлітки, і жінки старшого віку.

Кожне заняття завершується медитацією та звукотерапією. Для цього Марина використовує спеціальні музичні інструменти. Деякі жінки приходять навіть не на фізичну практику, а лише на фінальне розслаблення – шавасану та звукову медитацію.

Мрїї, які ще попереду 

Серед майбутніх планів Марини – організація власних ретритів. Вона також мріє відвідати Індію та Балі, щоб ближче познайомитися з культурою йоги та навчанням у спеціалізованих школах.

Втім, головне бажання залишається незмінним – щоб якомога більше людей відкривали для себе практику без страху та упереджень.

“Йога підходить абсолютно всім. Боятися почати точно не потрібно”, — переконана вона.

Коли заняття закінчується, на Вільногірських Мальдівах знову чути лише шум вітру. Але для тих, хто щойно підвівся з килимків, ця тиша вже звучить зовсім інакше.

Читайте також:

Як інженерка стала йогинею: Марина Стрєляна вчить асанам