Петро Шиян відомий вільногірцям митець та педагог, який присвятив своє життя творчості та навчанню нових поколінь художників. На його честь у Вільногірську назвали Дитячу музичну школу, де він багато років працював. Культурний спадок чоловіка продовжує жити та радувати очі містян та гостей міста. Ганна Кавецька, донька митця поділилася з редакцією своїми спогадами про творчий шлях батька, розповівши про його дитинство, навчання та роботу. Адже містянам важливо пам’ятати про людей, які розвивали Вільногірськ та своїми силами створювали культурну спадщину для наступних поколінь. 

Більше — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Дитинство митця

Петро Шиян народився у селі, в бідній родині. Тоді ніхто не думав, що малювання може бути роботою. Але жага Петра до мистецтва не втихала. Він знаходив способи продовжувати малювати та не втрачав шансу займатися улюбленою справою навіть у таких складних обставинах. 

Попри складні умови, Петро знайшов шлях до мистецтва. Після закінчення восьмого класу, він вступив до Дніпропетровського художнього училища. Через відсутність художньої освіти, чоловік спочатку навчався на факультеті скульптури, але згодом перевівся на художнє відділення. Так Петро здобув профільну освіту не тільки з малювання, але й зі скульптури. Вже після закінчення училища Петро Шиян вирішив продовжувати навчання за мистецькою спеціальністю та вступив до Київського художнього інституту, де поєднував навчання з роботою.

Робота у Вільногірську

Не зважаючи на досвід життя у Дніпрі та у Києві, Петро після навчання вирішив переїхати до Вільногірська. Ганна розповідає, що його батьки жили на станції Нова Миколаївка, тому він хотів бути ближчим до родини. Потім чоловік зустрів маму Ганни. Так Вільногірськ став йому домом і він продовжив свій професійний шлях у місті. Петро був тоді одним з небагатьох художників-педагогів, що робило його роботу надзвичайно цінною для місцевої громади. 

Вже пізніше Петра запрошували працювати в інші міста, але він вирішив залишитися. Адже поруч були старенькі батьки, родина. Тож, він продовжував працювати та творити у Вільногірську.

Око художника і рука майстра завжди помітні

Петро Шиян за час свого життя створив багато пейзажів, графічних робіт, портретів. У місті відбувалися виставки з його роботами. Зараз його роботи можна побачити на третьому поверсі у другій школі та у бібліотеці Дитячої музичної школи імені Петра Шияна. Дочка передала закладу кілька робіт свого батька. 

Ганна згадує, як її батько майстерно працював з олівцем, створюючи прості, але виразні штрихи, які перетворювалися на завершені роботи. 

По стопах батька

Творчі гени у родині Петра передаються з покоління у покоління. Син Петра пішов стопами батька. Сама ж Ганна також обрала для себе творчу професію – музикантка. 

Робота Петра Шияна вплинула не тільки на родину. Він допоміг багатьом талановитим вихованцям поєднати своє життя з мистецтвом. Донька розповідає, що колись давно мала зустрічі з колишніми учнями. Хтось став художником, хтось залишив це заняття як хобі. Учні та колеги Петра Шияна завжди його згадують як старанного вчителя, який ніколи не кричав і у якого завжди на уроках була ідеальна дисципліна.

Коли колектив музичної школи запропонував перейменувати заклад на честь Петра, донька одразу підтримала цю ініціативу. Ганна каже, що це достойна пам’ять про батька, який багато зробив для міста. Петро привніс свій вклад в історію та розвиток Вільногірська, присвятив своє життя та творчість цьому місту. Тому приємно бачити, що місто віддає шану Петру за його роботу. 

Читайте також:

• Вільногірська художниця представила картини на персональній виставці у Києві
• Малює з трьох років: про що картини вільногірського митця Максима Бабича

11 річний Федір має мрію — стати професійним художником і колись організувати власну виставку. Творчі роботи хлопчика вже можна побачити на шкільних виставках у ліцеї, де він навчається.

Журналістка Вільногірськ IN.UA поспілкувалася з Федором та його мамою — і ділиться історією про талант, натхнення та родинну підтримку.

Малює, мріє, надихає: історія юного вільногірця

У Вільногірську живе 11-річний хлопчик, який вражає своєю щирістю та творчим баченням світу. Федір Слишкін активно малює, ліпить з пластиліну та глини, вигадує власних персонажів і мріє стати художником. 

Творчість супроводжує його з раннього віку. Він залюбки малює на різні теми — від природи до улюблених героїв мультфільмів і комп’ютерних ігор.

“Мені дуже подобається мій малюнок персонажа Стіча з мультфільму “Ліло і Стіч”, — ділиться Федір.

У розмові з журналісткою Вільногірськ IN.UA хлопчик зазначив, що особливо надихають його яскраві кольори та казкові історії.

“Я люблю малювати природу, фрукти, овочі, а також цікавих героїв мультиків та персонажів з комп’ютерних ігор, в які я граю. Найбільше мені подобається малювати синім кольором, тому що більшість моїх персонажів сині й він мені нагадує небо”, — розповів Федір.

У своїх роботах юний митець переважно використовує олівці, хоча іноді звертається й до фарб. Удосконалює свої роботи юний вільногірець на гуртку з малювання.

“Малювати фарбами — це цікаво, але довше. А олівцями — швидше і простіше”, — пояснює Федір.

Окрім малювання, він активно займається ліпленням та шиттям. Створює з пластиліну й глини фігурки героїв, тварин та навіть фантастичних істот. Першу свою іграшку Федір пошив у 2022 році, тоді йому було 8 років.

Підтримка, що надихає: творча історія родини

“Коли я малюю або займаюсь ліпленням чи шиттям я відчуваю спокій і мені це подобається”, — поділився Федір своїми емоціями з журналісткою Вільногірськ IN.UA.

Його мама, пані Яніна, розповідає, що родина всіляко підтримує сина: 

“Ми завжди допомагаємо сину у будь-яких його починаннях, залюбки сідаю з ним малювати та вже й сама навчилась цієї справи. Федір сам почав шити, але якщо є якісь складні деталі, то я йому можу допомогти. Ідеї для своїх іграшок та виробів Федір придумує самостійно. З батьком купуємо всі необхідні матеріали, заохочуємо до нових ідей, не обмежуємо його фантазію”.

Мама Федора, Яніна, уважно стежить за його творчим розвитком, заохочує малювати, ліпити, вигадувати. На власному досвіді переконалась, як важливо для дитини мати підтримку з боку батьків. Саме тому Яніна дала пораду іншим родинам у громаді:

“Не бійтеся давати дитині свободу у творчості. Навіть якщо ви не одразу бачите результат — підтримка дуже важлива. Завдяки творчості діти відволікаються від своїх страхів. Розвивають свою уяву, нові можливості. Не обов’язково займатись на платних гуртках, є безліч відеоуроків, майстер-класів, інформації у соціальних мережах, завдяки яким можна всією родиною підтримувати та займатись розвитком таланту своїх дітей”. 

Творчий досвід дітей у Вільногірську доводить, що щира підтримка батьків може стати вирішальною у розкритті дитячих талантів. Так відбувається і в родині Федора. Під час розмови він з усмішкою розповідав, як мама підтримує його захоплення: зберігає малюнки, надихає пробувати нове й вірить у його мрію стати художником.

Читайте також:

• Від захоплення у дитячому садочку до персональної виставки: історія Аріни Затульної з Вільногірська
• “Я хочу, щоб мої пісні торкалися душі кожного слухача”, – історія Вікторії Осіпової, вихованки музичної школи Вільногірська

Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа @Lviv Media Forum. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.

Вадим Коваленко отримав подвійний удару ворожого БпЛА “Ланцет”, під час виконання бойового завдання у 19 травня 2025 року, а 28 травня Вадим помер у лікарні.

На позачерговій сесії Вільногірської міської ради було прийнято рішення про присвоєння Вадиму Коваленку посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин Вільногірської територіальної громади”

Вадим народився 21 листопада 1969 року у місті Вільногірськ. Після закінчення середньої школи №1 вивчився на екскаваторника у нашому місцевому професійно-технічному училищі (зараз – Західно-Дніпровський центр професійно-технічної освіти).

19 травня 2025 року, під час виконання одного із таких завдань, налетіли ворожі “Ланцети”… Удар був настільки сильним, що Вадим Коваленко отримав цілий ряд важких поранень, вражень життєво важливих органів. Його бойовий побратим, сам поранений, не залишив Вадима Борисовича, виніс із палаючого екскаватора, разом із іншими побратимами доставив до медслужби. Потім була реанімація в одній із клінічних лікарень Запоріжжя. Однак, врятувати життя воїна не виправдались.

28 травня 2025 року старший солдат Вадим Коваленко, не приходячи до свідомості, помер.