Культурний спадок Петра Шияна: визначні постаті Вільногірська

Петро Шиян відомий вільногірцям митець та педагог, який присвятив своє життя творчості та навчанню нових поколінь художників. На його честь у Вільногірську назвали Дитячу музичну школу, де він багато років працював. Культурний спадок чоловіка продовжує жити та радувати очі містян та гостей міста. Ганна Кавецька, донька митця поділилася з редакцією своїми спогадами про творчий шлях батька, розповівши про його дитинство, навчання та роботу. Адже містянам важливо пам’ятати про людей, які розвивали Вільногірськ та своїми силами створювали культурну спадщину для наступних поколінь. 

Більше — у матеріалі Вільногірськ IN.UA

Дитинство митця

Петро Шиян народився у селі, в бідній родині. Тоді ніхто не думав, що малювання може бути роботою. Але жага Петра до мистецтва не втихала. Він знаходив способи продовжувати малювати та не втрачав шансу займатися улюбленою справою навіть у таких складних обставинах. 

Попри складні умови, Петро знайшов шлях до мистецтва. Після закінчення восьмого класу, він вступив до Дніпропетровського художнього училища. Через відсутність художньої освіти, чоловік спочатку навчався на факультеті скульптури, але згодом перевівся на художнє відділення. Так Петро здобув профільну освіту не тільки з малювання, але й зі скульптури. Вже після закінчення училища Петро Шиян вирішив продовжувати навчання за мистецькою спеціальністю та вступив до Київського художнього інституту, де поєднував навчання з роботою.

Робота у Вільногірську

Не зважаючи на досвід життя у Дніпрі та у Києві, Петро після навчання вирішив переїхати до Вільногірська. Ганна розповідає, що його батьки жили на станції Нова Миколаївка, тому він хотів бути ближчим до родини. Потім чоловік зустрів маму Ганни. Так Вільногірськ став йому домом і він продовжив свій професійний шлях у місті. Петро був тоді одним з небагатьох художників-педагогів, що робило його роботу надзвичайно цінною для місцевої громади. 

Вже пізніше Петра запрошували працювати в інші міста, але він вирішив залишитися. Адже поруч були старенькі батьки, родина. Тож, він продовжував працювати та творити у Вільногірську.

Око художника і рука майстра завжди помітні

Петро Шиян за час свого життя створив багато пейзажів, графічних робіт, портретів. У місті відбувалися виставки з його роботами. Зараз його роботи можна побачити на третьому поверсі у другій школі та у бібліотеці Дитячої музичної школи імені Петра Шияна. Дочка передала закладу кілька робіт свого батька. 

Ганна згадує, як її батько майстерно працював з олівцем, створюючи прості, але виразні штрихи, які перетворювалися на завершені роботи. 

По стопах батька

Творчі гени у родині Петра передаються з покоління у покоління. Син Петра пішов стопами батька. Сама ж Ганна також обрала для себе творчу професію – музикантка. 

Робота Петра Шияна вплинула не тільки на родину. Він допоміг багатьом талановитим вихованцям поєднати своє життя з мистецтвом. Донька розповідає, що колись давно мала зустрічі з колишніми учнями. Хтось став художником, хтось залишив це заняття як хобі. Учні та колеги Петра Шияна завжди його згадують як старанного вчителя, який ніколи не кричав і у якого завжди на уроках була ідеальна дисципліна.

Коли колектив музичної школи запропонував перейменувати заклад на честь Петра, донька одразу підтримала цю ініціативу. Ганна каже, що це достойна пам’ять про батька, який багато зробив для міста. Петро привніс свій вклад в історію та розвиток Вільногірська, присвятив своє життя та творчість цьому місту. Тому приємно бачити, що місто віддає шану Петру за його роботу. 

Читайте також:

• Вільногірська художниця представила картини на персональній виставці у Києві
• Малює з трьох років: про що картини вільногірського митця Максима Бабича

Наталя Чернявська — людина, яка понад 17 років свого життя присвятила роботі з людьми. Вона пройшла шлях від юристки системи безоплатної правової допомоги до присяжної в суді, а зараз успішно поєднує правове волонтерство з посадою менеджерки з продажів у виданні Вільногірськ IN.UA. До Дня юриста ми поспілкувалися з нею про несподівані кар’єрні віражі, безкорисливу допомогу людям та силу терпіння.

Про свій професійний шлях, виклики в новій сфері та мрії Наталя Чернявська розповіла в інтерв’ю для Вільногірськ IN.UA.

Від бухгалтерії до мрії стати слідчою

Наталя народилася та виросла у Вільногірську. Після закінчення школи вступила до Дніпропетровського технікуму економіки і бізнесу на спеціальність “бухгалтер” — такий вибір свого часу схвалила її бабуся. Проте здобувши диплом, дівчина чітко зрозуміла, що її справжнє покликання — це юриспруденція. Вона вступила до Гірничої академії (нині — Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”) на факультет правознавства.

“Ще у 2000 році я працювала позаштатною співробітницею в поліції. Мені це дуже подобалося, я мріяла стати слідчою. Але на той момент у мене вже з’явився старший син, діти були маленькими, тож я не пішла далі в слідчі, а залишилася просто юристом у різних галузях“, — згадує Наталя Чернявська.

Значну частину свого життя вона присвятила системі безоплатної правничої допомоги (БПД) у Вільногірську, де пропрацювала багато років. Згодом бюро в місті закрили, мотивувавши це відсутністю приміщення, хоча потреба серед населення була величезною. Проте Наталя не залишила свою справу: зараз вона працює волонтеркою, безплатно консультуючи ВПО та місцевих жителів.

“Найцінніше для мене — допомагати людям, які не розуміються на юридичних питаннях і не мають грошей на дорогих адвокатів. Тут питання не в грошах, а саме в допомозі“, — зізнається фахівчиня.

Окрім цього, Наталя є присяжною у Вільногірському міському суді, що також дозволяє їй долучатися до здійснення правосуддя.

Суд, Червоний Хрест та постійне навчання

Наталя Чернявська обожнює вчитися. Вона постійно проходить онлайн-курси з юридичних питань, вивчаючи нюанси воєнного стану, законодавство щодо ВПО та безвісти зниклих. Нещодавно вона відвідала курси з прав людини у Києві.

Саме її активна життєва позиція та волонтерство привели її до медіа. Бувши волонтеркою Червоного Хреста, Наталя познайомилася з пані Альоною Щекодіною з Вільногірськ IN.UA.

“Альона прийшла до нас і розповідала діткам про професію журналіста. Я зацікавилася і запропонувала їй кандидатуру моєї колишньої колеги Діани (яка нині працює журналісткою у виданні). Так я підписалася на сторінку медіа, хоча до цього читала Бахмут IN.UA через роботу з родинами зниклих безвісти“, — розповідає Наталя.

“Авторитет юриста допомагає в продажах“

Коли бюро безоплатної правової допомоги закрилося, Наталя стала на облік у центр зайнятості. Саме там доля знову звела її з пані Альоною, яка запропонувала їй спробувати себе в ролі менеджерки з продажів. Маючи давній досвід роботи в менеджменті під час декрету, Наталя погодилася. Як виявилося, юридичний бекграунд неабияк допомагає у новій професії.

“Містечко в нас маленьке, багато людей знають мене як юристку. Мій авторитет і довіра людей часто спрацьовують: вони замовляють у мене рекламу, бо довіряють мені“, — пояснює менеджерка.

За 17 років роботи в департаменті соціальної політики та міськвиконкомі Наталя навчилася знаходити підхід до кожного. Вона радіє, коли її робота приносить клієнтам продажі, а головним викликом вважає вміння вибудовувати діалог з тими, хто спочатку відмовляється від співпраці.

Мрії про Грецію та побажання до Дня юриста

Говорячи про майбутнє, Наталя має кілька заповітних бажань. Найголовніше — щоб закінчилася війна. Також вона мріє колись поїхати до Греції. А у професійному плані сподівається, що у Вільногірську знову відкриють юридичну консультацію, де вона зможе офіційно допомагати людям на належному рівні.

З нагоди Дня юриста, який відзначають сьогодні, 8 жовтня, Наталя Чернявська звернулася до колег-правознавців:

“Хочу побажати всім вдячних клієнтів. А ще — миру, здоров’я та терпіння, адже терпіння в нашій роботі — це один із найголовніших факторів“.

Читайте також:

“Студенти можуть розповісти більше, що їм болить, ніж вдома”: історія 26-річної викладачки з Вільногірська Діани Попович

Сьогодні Діані Попович 26 роки, вона викладає українську мову та літературу в Західно-Дніпровському центрі професійно-технічної освіти (ДПТНЗ “Західно-Дніпровський ЦПТО”) у Вільногірську. Дівчина почала викладати у 22 роки і вже має п’ятирічний стаж роботи. Її шлях до цього був несподіваним, але зараз вона успішно ламає стереотипи про “нудні уроки”. Діана використовує штучний інтелект та інтерактивні формати, які допомагають студентам легко опановувати навіть складні освітні теми.

Про перший день на роботі, пошук спільної мови з підлітками та зміну ролі вчителя під час війни Діана розповіла в інтерв’ю для Вільногірськ IN.UA.

Випадковий вибір професії та повернення додому

Діана народилася в Кам’янському, але все життя мешкала у Вільногірську, де навчалася у місцевому ліцеї №5. З дитинства її тягнуло до текстів: у шкільні роки вона писала вірші, брала участь в олімпіадах з філології та посідала призові місця. Після школи дівчина вступила до Сумського державного педагогічного університету на спеціальність “Редагування текстів і видань”. Однак доля розпорядилася інакше.

“Так трапилось, що в групі, в якій я навчалася, було багато іноземців. І ректорат вирішив перевести мене на українську філологію. Мені просто сказали, що я можу обрати будь-яку спеціальність, або піти на контракт, або ж залишатись на філологічному факультеті і продовжувати навчатися на бюджеті“, — згадує Діана.

Вона обрала бюджет і у 2021 році закінчила університет із дипломом викладача української мови. Проте перший рік за фахом дівчина не працювала, змінивши кілька міст проживання — від Сум до Дніпра та Харкова. Повномасштабне вторгнення змусило її повернутися до рідного Вільногірська.

“Коли я була в пошуках роботи, батьки запропонували просто з цікавості дізнатися, чи потрібні викладачі у наш Західно-Дніпровський центр. Ось як я туди зайшла у серпні 2022 року, так досі там і працюю“, — розповідає вчителька.

“Ти що, наша нова студентка?”

Перший робочий день для 22-річної Діани став справжнім викликом. Їй відразу дали класне керівництво на другому курсі, де навчалися 15-17-річні підлітки.

“Я не знала, що мені робити. У мене була невпевненість, чи будуть вони мене сприймати, чи будуть взагалі вивчати ту літературу. Перший урок запам’ятався тим, що я зайшла до аудиторії, і перше питання до мене було: ‘Ти що, наша нова студентка?’. Коли я сказала, що я їхня викладачка, почула: ‘Ого, нічого собі‘”, — ділиться спогадами Діана

Від самого початку вона обрала стратегію чесності та відкритості. Дівчина відмовилася від авторитарного стилю викладання та тиску на студентів, поставивши на перше місце взаємоповагу та дисципліну.

Сучасний підхід: від рольових ігор до оголошень через ШІ

Зрозумівши, що стандартний підхід із сухими конспектами не спрацює, викладачка почала впроваджувати інтерактивні методи. Вона поєднує вивчення української мови з професійними навичками студентів.

Один із найяскравіших уроків був присвячений повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.

“Я розуміла, що повністю повість ніхто читати не буде. Тому ми розбились за ролями головних героїв. Вони мали охарактеризувати себе так, ніби цей герой живе в сучасності — що б він змінив. Їм це так зайшло! Вони хотіли залишитись на дев’ятий урок і наступного дня ходили по корпусу, просячи зробити щось подібне ще раз“, — розповідає Діана.

Викладачка також згадує, що на уроках української мови під час вивчення теми написання оголошень вона запропонувала студентам створити рекламні макети для продажу тракторів.

“Я дала завдання: оберіть модель трактора і за допомогою штучного інтелекту створіть таке оголошення, щоб я захотіла його купити. Вони з таким запалом це робили! Ілюстрували, створювали картинки, навіть робили комікс-оголошення“, — згадує викладачка.

Примітка. Окрім викладацької діяльності, Діана Попович вже понад рік займається журналістикою у місцевому виданні Вільногірськ IN.UA. Дівчина зазначає, що поєднання двох професій дозволяє їй розвиватися різнобічно: викладання допомагає краще розуміти людей та знаходити до них підхід, тоді як журналістика вчить критичного мислення, ефективної роботи з інформацією та вміння помічати цікаві історії у житті рідної громади.

Зміна ролі вчителя під час війни

За словами Діани, сьогодні роль вчителя значно трансформувалася. Після ковідних обмежень, дистанційного навчання та початку повномасштабної війни діти стали більш закритими. Особливо це стосується студентів, чиї батьки захищають країну, або тих, хто втратив рідних.

“Зараз викладач для студента — це наставник. Порівнюючи зі своїми студентами, я бачу, що вони деяким викладачам можуть розповісти більше, що їм болить, ніж вдома. Важливо допомагати їм розкриватися, щоб вони не боялися висловлювати свою думку. Якщо є проблема, я ніколи не обговорюю її при всій аудиторії, а спілкуюся наодинці“, — наголошує Діана.

Колегам-освітянам молода викладачка бажає терпіння та натхнення:

“Не опускайте руки. Ми не просто навчаємо дітей свого предмета, у першу чергу ми навчаємо їх бути людьми. Твій студент — це твоє обличчя в майбутньому. Як ти його навчиш, так він і поводитиметься в суспільстві“.

Читайте також:

Оновлено. “Я втратив повністю все”: історія рятувальника з Донеччини, який знайшов новий дім у Вільногірську